-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
________________________________________________________________________________
УХВАЛА
"21" травня 2020 р.Справа № Б-50/232-09
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Міньковського С.В.
при секретарі судового засідання Черновою В.О.
та за участю: ліквідатор - не з`явився,
пр-к ТОВ "Сазон" - не з`явився,
пр-к АТ "ПроКредитБанк" - Хоміч А.А. (дов. від 23.09.19, свідоцтво адвоката ДН №5237 від 31.10.18),
розглянувши заяву ТОВ "Сазон" про визнання кредитором у справі
за заявою ТОВ "Лекском", м. Харків про визнання банкрутом ТОВ "Лекском", м. Харків
ВСТАНОВИВ:
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТА ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Постановою господарського суду Харківської області від 27.01.2010 ТОВ "Лекском" було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою суду від 19.11.2013 ліквідатором по справі призначено арбітражного керуючого Бондаренко В.А. Ухвалою суду від 01.10.2019 ліквідатором ТОВ "Лекском" призначено арбітражного керуючого Черкасова С.А., зобов`язавши його завершити ліквідаційну процедуру.
02.08.2019 р. до суду надійшла заява ТОВ "Сазон" про визнання кредитором у справі №Б-50/232-09, в якій заявник, посилаючись на ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції після 19.01.13 р. (далі по тексту - Закон про банкрутство) зазначає, що має право отримати задоволення своїх вимог в першу чергу, тому просить суду визнати його кредитором ТОВ "Лекском" в сумі 496 559,82 грн основного боргу та 3842 грн судового збору.
Ухвалою суду від 07.08.2019 зазначену заяву ТОВ "Сазон" призначено до розгляду в судовому засіданні, зобов`язавши заявника надати суду докази в обґрунтування заявлених вимог, а також надати суду правове обґрунтування застосування норм ст. 20 Закону про банкрутство в редакції після 19.01.13 р., враховуючи, що до даної справи застосовуються норми Закону про банкрутство в редакції до 19.01.13 р.
В судовому засіданні 24.09.2019 було постановлено протокольну ухвалу про відкладення розгляду заяви ТОВ "Сазон" про визнання кредитором у справі на 05.11.2019.
Ухвалою суду від 05.11.2019 відкладено розгляд заяви ТОВ "Сазон", зобов`язавши заявника надати суду докази в обгрунтування заявлених вимог, а також надати суду уточнення до заяви з урахуванням приписів нового Кодексу України з процедур банкрутства.
В судовому засіданні 19.12.2019 було постановлено протокольну ухвалу про відкладення розгляду заяви ТОВ "Сазон" про визнання кредитором у справі на 13.02.2020.
Проте, судове засідання, призначене на 13.02.2020, не відбулось, в зв`язку з надсиланням матеріалів справи за запитом на оскарження до касаційної інстанції.
Постановою Верховного суду від 05.02.2020 касаційну скаргу АТ «ПроКредит Банк» задоволено, постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 скасовано, ухвалу Господарського суду Харківської області від 10.09.2019 залишено в силі.
Враховуючи, що справу повернуто до господарського суду на подальший розгляд, суд, ухвалою від 16.03.2020 призначив до розгляду в судовому засіданні заяву ТОВ "Сазон" про визнання кредитором у справі.
Ухвалою суду від 16.04.2020 відкладено розгляд заяви ТОВ "Сазон", в зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи.
Від кредитора АТ "ПроКредитБанк" 25.11.2019 надійшов до суду відзив на заяву ТОВ "Сазон", в якому банк заперечує щодо визнання вимог заявника, посилаючись на те, що питання повернення на користь ТОВ "Сазон" грошових коштів, отриманих за недійсним правочином від 12.07.2016 вже розглядалось судом, встановлено неможливість застосувати в даному випадку реституцію, а отже підстав для визнання ТОВ "Сазон" кредитором у справі про банкрутство ТОВ "Лекском" немає.
11.12.2019 заявник, ТОВ "Сазон" надав суду уточнення до своєї заяви про визнання кредитором у справі, в якому зазначає, що за приписами статтей 216 та 1212 Цивільного кодексу України ТОВ "Лекском" зобов`язане повернути ТОВ "Сазон" грошові кошти, отримані за недійсним правочином - договором купівлі-продажу від 12.07.2016, зареєстрований за №1479.
Ліквідатор Черкасов С.А. в судове засідання 21.05.2020 не з`явився, однак суду надійшов відзив від ліквідатора, в якому ліквідатор просить суд відмовити ТОВ "Сазон" у задоволенні заяви (з уточненням) про визнання кредитором по справі №Б-50/232-09, посилаючись на те, що ухвалою суду від 14.04.2017 встановлено, що правові наслідки недійсності правочину у вигляді реституції не можуть бути застосовані до покупця ТОВ "Сазон", оскільки на той час власником спірної нерухомості було ТОВ "Лексінг", що не є стороною у договорі купівлі-продажу від 12.07.2016.
Присутній в судовому засіданні представник АТ "ПроКредит Банк" підтримує відзив банку та просить суд відхилити вимоги ТОВ "Сазон".
Представник ТОВ "Сазон" в судове засідання не з`явився, про причину неявки суду не повідомив. Як встановлено судом, ухвали суду, які направлялись на самостійно визначену адресу заявником: м. Харків, вул. Полтавський шлях, 37 повернулись до господарського суду з поштовою відміткою "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відпрвілення" та "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
За змістом п.п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Тобто, лише факт неотримання ТОВ "Сазон" кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та, яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Однак, Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах, зокрема у справі № 906/142/18 від 12.02.2019 зазначає, що повернення ухвали суду про призначення розгляду судового засідання з вказівкою причини повернення: "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення" не дозволяють дійти висновку, що це є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Повернення із вказаної причини не свідчить ні про відмову сторони від одержання відправлення, ні про її незнаходження за адресою, повідомленою суду.
Суд звертає увагу, що ініціатором даного судового провадження є саме ТОВ "Сазон", який неодноразово самостійно визначив (зазначив) адресу на своїй заяві, в зв`язку з чим товариство достеменно було обізнано про судовий процес, предметом якого є заява про визнання ТОВ "Сазон" кредитором у справі, а отже ТОВ "Сазон" самостійно мало вживати заходів, щоб дізнатись про стан ініційованого ним судового провадження.
Суд зазначає, що інформацію з Єдиного державного реєстру судових рішень слід вважати загальновідомою згідно із Законом України "Про доступ до судових рішень", що дозволяєть залученим особам ознайомитись з повним текстом ухвали суду без одержання копії цієї ухвали поштою.
Стаття 202 ГПК України визначає наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Частина 1 цієї статті встановлює, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Частина 3 цієї статті передбачає, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:
1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;
2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
ТОВ "Сазон" про причину неявки в судове засідання суду не повідомив, крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що ухвалою від 16.04.2020 суд не визнавав явку в судове засідання учасників провадження обов`язковою.
Враховуючи викладене, суд констатує, що всіх учасників даного судового засідання було повідомлено про дату, час та місце розгляду заяви ліквідатора належним чином, в зв`язку з чим суд розглядає заяву ТОВ "Сазон" про визнання кредитором по справ про банкрутство ТОВ "Лекском" по суті.
Крім того, необхідно зазначити, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів по справі покладено на сторони, суд, вирішує справу (заяву) за наявними матеріалами та поданими доказами.
Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Розглянувши заяву ТОВ "Сазон" про визнання кредитором у справі №Б-50/232-09 (вх.№18619 від 02.08.2019), суд виходить з наступного.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ВИСНОВОК СУДУ.
Відповідно до ст. 1 Кодексу з процедур банкрутства кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.07.2017, яка залишена без змін Постановою Харківського апеляційного суду від 25.04.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2017, визнано недійсними результати аукціону з продажу нерухомого майна банкрута ТОВ "Лекском", оформлені протоколом від 12.07.16 р. №100080616/1 аграрно-промислового молочно-товарного комплексу, що складаються з: санітарний пропускник (літ. "А") загальною площею 380,6 кв.м., корівник із бетону, цегли (літ. "Б") загальною площею 840,1 кв.м., корівник із цегли (літ. "Б1") загальною площею 1911,3 кв.м., корівник із бетону, цегли (літ. "Б2") 1911,5 кв.м., розташовано за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, сільська рада Шпитьківська, 1-й км. дороги Личанка-Горбовичі, буд. 1, а також договір купівлі-продажу від 12.07.2016 р. зареєстрований за №1479, що був укладений за результатом аукціону з продажу майна ТОВ "Лекском" від 12.07.16 р. № 100080616/1.
Як вбачається з заяви ТОВ «Сазон», підставами звернення останнього до суду з заявою є те, що 12.07.2016 ТОВ «Сазон» було визнано переможцем аукціону з продажу нерухомого майна банкрута ТОВ «Лекском» - аграрно-промислового молочно-товарного комплексу, що складається з: санітарний пропускник (літ. «А») загальною площею 380,6 кв.м., корівник із бетону, цегли (літ. «Б») загальною площею 840,1 кв.м., корівник із цегли (літ. «Б1») загальною площею 1911,3 кв.м., корівник із бетону, цегли (літ. «Б2») 1911,5 кв.м. За придбане майно ТОВ «Сазон» було перераховано продавцю - TOB «Лекском» грошові кошти в розмірі 496559,82 грн. В подальшому, ухвалою господарського суду Харківської області від 14.02.2017 результати аукціону від 12.07.2016 з продажу майна TОB «Лекском», оформленого протоколом від 12.07.16 № 100080616/1 було визнано недійсними; визнано недійсним договір купівлі-продажу майна ТОВ «Лекском» від 12.07.2016, зареєстрований за № 1479 , що був укладений між ТОВ «Лекском» та ТОВ «Сазон».
Постановою Харківського апеляційного суду від 25.04.2017 р. та постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2017 р. ухвалу господарського суду Харківської області від 14.02.2017 р. залишено без змін.
У зв`язку з чим, на переконання ТОВ «Сазон» до даних правовідносин слід застосовувати вимоги ст. 216 ЦК України, а кошти сплачені ТОВ «Сазон» повинні бути повернуті в порядку реституції боржником, а відтак, на переконання ТОВ «Сазон» є кредитором ТОВ «Лекском».
Вирішуючи спір між сторонами суд виходить з того, що обраний заявником спосіб захисту його цивільних прав має бути не тільки ефективним, а відповідати правовій природі цих правовідносин, що виникли між сторонами в ліквідаційній процедурі в межах провадження у справі про банкрутство ТОВ «Лекском».
Згідно ч.1, п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (реституція).
Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Виходячи з аналізу вказаних норм суд зазначає, що реституція (лат. restitutio - відновлення) - поновлення порушених майнових прав, приведення їх до стану, що існував на момент вчинення дії, якою заподіяно шкоди, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі - тих же самих, або подібних, або речей такої самої вартості. Якщо їх неможливо повернути у натурі, то відшкодовується їх вартість у грошах. Інститут реституції застосовується у цивільному праві щодо недійсних угод.
Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.
Можна вважати, що метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину
При цьому, суд зазначає, що реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена лише стороні недійсного правочину.
Отже, положення ч. 1 ст. 216 ЦК України не можуть застосовуватися як підстави позову (заяви) про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі.
Водночас, як вбачається з заяви ТОВ «Сазон» підставами даної заяви є вимоги щодо відновлення становища, яке існувало до порушення, (укладення правочинів, які в подальшому визнані недійсними судом), а саме повернення грошових коштів сплачених ТОВ «Сазон» на виконання недійного правочину. При цьому, як вбачається з Ухвали господарського суду Харківської області від 14.07.2017, яка залишена без змін Постановою Харківського апеляційного суду від 25.04.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2017, на момент розгляду заяви про визнання аукціону недійсним власником реалізованої на аукціоні нерухомості було ТОВ «Лексінг», а згодом - ТОВ «Совберг», які не мають ніякого відношення до аукціону та договору купівлі-продажу від 12.07.2016.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, після придбання та реєстрації права власності на вказане вище нерухоме майно ТОВ «Сазон» було проведено відчуження цього ж майна ТОВ «Лексинг», а в подальшому - від ТОВ «Лексинг» до ТОВ «Совберг», при цьому вказані обставини є такими, що встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, а тому не підлягають доказуванню.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою та другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що для застосування реституції, в даному випадку, майно, яке вибуло з володіння банкрута ТОВ «Лекском» повинно бути повернуто останньому та включено до ліквідаційної маси банкрута, в свою чергу після цього, може бути здійснено банкрутом повернення грошових коштів ТОВ «Сазон» сплачених за вказане майно.
Однак, як вбачається з матеріалів справи нерухоме майно, отримане за договором купівлі-продажу майна від 12.07.2016 ТОВ «Сазон» до складу ліквідаційної маси ТОВ «Лекском» не повернуто та ринкову вартість цього майна не відшкодовано, а грошові кошти, одержані ТОВ «Лекском» від переможця аукціону ТОВ «Сазон», відповідно до прямих вимог Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 були спрямовані ліквідатором на погашення грошових вимог заставного кредитора ПАТ «ПроКредит Банк».
Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що в даному випадку відсутні підстави для застосування до покупця ТОВ "Сазон" реституції у порядку ст.216 ЦК України, оскільки, як встановив суд, на час визнання недійсними аукціону та договору купівлі-продажу, власником спірного майна був ТОВ "Лексінг", який не був стороною договору купівлі-продажу від 12.07.2016.
ЩОДО ВИМОГ ЗАЯВНИКА ЗАСТОСУВАТИ СТ. 1212 ЦК УКРАЇНИ.
Ст. 1212 ЦК України визначає загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Ч.1 цієї статті визначає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частина 2 цієї статті встановлює, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже характерною особливістю кондиційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Таким чином, можна дійти висновку, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Відтак, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Тобто, норми ст. 1212 ЦК України застосовуються лише до позадоговірних зобов`язань.
У даному випадку, системне тлумачення свідчить про наступне.
По-перше, між ТОВ «Сазон» та ТОВ «Лекском» існували договірні правовідносини (договір купівлі-продажу від 12.07.2016, який був визнаний недійсним).
По-друге, суд, визнаючи недійсним результати аукціону з продажу нерухомого майна банкрута ТОВ "Лекском", що оформлені протоколом від 12.07.16 за №100080616/1, аграрно-промислового молочно-товарного комплексу, що складаються з: санітарний пропускник (літ. "А") загальною площею 380,6 кв.м., корівник із бетону, цегли (літ. "Б") загальною площею 840,1 кв.м., корівник із цегли (літ. "Б1") загальною площею 1911,3 кв.м., корівник із бетону, цегли (літ. "Б2") 1911,5 кв.м., який розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, сільська рада Шпитьківська, 1-й км. дороги Личанка-Горбовичі, буд. 1 та визнаючи недійсним договору купівлі-продажу від 12.07.2016, зареєстрований за №1479, що був укладений за результатом аукціону від 12.07.16 з продажу вищезазначеного майна ТОВ «Лекском», не застосував двосторонню реституцію до покупця ТОВ «Сазон», оскільки, як було встановлено ухвалою суду від 14.02.2017, на той час власником вищезазначеної нерухомості було ТОВ "Лексінг", код ЄДРПОУ 40568147, що не є стороною у договорі купівлі-продажу від 12.07.2016. Натомість, законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції у порядку ст.216 ЦК України.
В-трете, як було вказане вище, кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Дійсно, кондикція може застосовуватися субсидіарне до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права сторони. Разом з тим застосування положень глави 83 ЦК України може відбутися лише в тому разі, коли одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання.
Проте, на час розгляду заяви ТОВ «Сазон» банкруту ТОВ «Лекском» не було повернуто від ТОВ «Сазон» аграрно-промисловий молочно-товарний комплекс, який розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, сільська рада Шпитьківська, 1-й км. дороги Личанка-Горбовичі, буд. 1, і як наслідок у заявника ТОВ «Сазон» не має обґрунтованих підстав застосовувати положення ст.1212 ЦК України, оскільки за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом, що були визначені вище та в заяві ТОВ «Сазон», такі обставини не підпадають під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
В-четверте: посилання заявника на ч.3 ст.42 Кодексу з процедур банкрутства, де визначено можливість відшкодування вартості майна грошовими коштами з банкрута за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину, не може бути прийнято до уваги судом, оскільки підстави визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12.07.2016 було визнання недійсним аукціону з переможцем ТОВ «Сазон» у відповідності до приписів розділу ІУ ст. 55 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який передбачає, що визнання результатів аукціону недійсними тягне визнання недійсним укладеного з переможцем аукціону договору купівлі-продажу.
Проте, приписи ч.1 або 2 ст.42 Кодексу з процедур банкрутства, визначають окремі правові підстави (ч.1.та 2 Кодексу) щодо визнання недійсним правочинів боржника, які були вчинені боржником після відкриття провадження у справ про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство. Натомість до переліку правових підстав, що визначені ч.1.та 2 Кодексу, визнання недійсним результатів аукціону та договору купівлі-продажу, що був проведений на підставі норм Закону про банкрутство в редакції після 19.01.2013 не відноситься, і як наслідок ст.42 Кодексу не може бути застосована.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає заяву ТОВ "Сазон" не обгрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, а відтак суд відхиляє вимоги ТОВ "Сазон" на суму 496559,82 грн основного боргу та 3842,00 грн судового збору сплаченого за подання даної заяви.
Керуючись ст. ст. 42, 58-67 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 3, 11, 13, 74, 77, 86, 202, 233-235 ГПК України,
УХВАЛИВ:
1. В задоволенні заяви ТОВ "Сазон" про визнання кредитором по справі №Б-50/232-09 на суму основного боргу 496 559,82 грн та 3842,00 грн судового збору - відмовити.
2. Ухвалу направити ліквідатору, заявнику, банкруту, відомим кредиторам.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття (оголошення) та може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала підписана 25.05.2020.
Суддя Міньковський С.В.
скопійовано
-
скопійовано
-
