ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2020 року Справа № 906/1304/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Маціщук А.В., суддя Петухов М.Г. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Шилан О.С.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився

відповідача Військової частини НОМЕР_1 - не з`явився

відповідача Спеціалізованого підрозділу 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України -не з`явився

відповідача Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання - не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу позивача Державного підприємства "Зарічанське лісове господарство"

на рішення Господарського суду Житомирської області від 05.03.2020 р. ухваленого суддею Тимошенком О.М. у м.Житомирі, повний текст складено 16.03.2020 р.

у справі № 906/1304/19

за позовом Державного підприємства "Зарічанське лісове господарство"

до 1) Військової частини НОМЕР_1 ,

2) Спеціалізованого підрозділу 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України,

3) Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання

про визнання недійсним договору № 99 від 17.07.2019 р.

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до рішення Господарського суду Житомирської області від 05.03.2020 р. у справі № 906/1304/19 відмовлено у задоволенні позову Державного підприємства "Зарічанське лісове господарство" до Військової частини А-2365, Спеціалізованого підрозділу 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України, Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання про визнання недійсним договору № 99 від 17.07.2019 р.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач Державне підприємство "Зарічанське лісове господарство" звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 05.03.2020 р. у даній справі та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Вважає рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене без з`ясування всіх об`єктивно існуючих обставин справи, без правового аналізу доказів, наявних в справі, що призвело до передчасного помилкового висновку про безпідставність позову. При цьому скаржник посилається на п.1,3,4 ч. 1 ст. 277 ГПК України.

Вважає, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки Наказу Міністра оборони України «Про реорганізацію державного підприємства «Івано-Франківський військовий лісопромкомбінат» № 123 від 20.03.2009 р., яким було реорганізовано Державне підприємство «Івано-Франківський військовий лісопромкомбінат» шляхом виділу з нього структурних підрозділів, зокрема, Зарічанського військового лісгоспу та створено Державне підприємство «Житомирський військовий лісгосп» (в подальшому назву змінено на Державне підприємство «Зарічанське лісове господарство») в сукупності з актом передачі Чуднівського військового лісництва від 30.06.2009 р., якими фактично та юридично були передані всі лісові насадження як матеріальні цінності Державного підприємства «Івано- Франківський військовий лісопромкомбінат» Державному підприємству «Житомирський військовий лісгосп».

Доводить, що судом не надано правової оцінки наслідкам виконання розпорядження Кабінету Міністрів України "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів" №773-рта від 04.09.2013 р. і акту приймання - передачі цілісного майнового комплексу Державне підприємство "Житомирський військовий лісгосп" від 27.12.2013 р., відповідно до яких комісія в складі представників Міністерства оборони зокрема - начальника відділу управління підприємствами Департаменту економічної діяльності Міністерства оборони та представників Державного агентства лісових ресурсів передали з відання Міністерства оборони до відання Державного агентства лісових ресурсів лісові насадження на площі 10282,6 га.

Звертає увагу, що судом першої інстанції не було застосовано норми матеріального права, зокрема, норми статей 16, 17, 47, 48 Лісового кодексу України, відповідно до яких лісовпорядкування на постійній основі ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства. Судом не досліджено питання, що з моменту передання лісових насаджень саме позивач виконував всі роботи з охорони, захисту, використання та відтворення лісів на територіях їх розміщення згідно актів приймання - передання.

Доводить, що з моменту передання лісів як лісових насаджень в складі цілісного майнового комплексу з відання Міністерства оборони до відання Державного агентства лісових ресурсів разом з технічними документаціями, зокрема, матеріалами лісовпорядкування у Міністерства оборони відсутнє право на користування вказаними лісовими насадженнями. Судом не взято до уваги той факт, що саме у проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Також суд першої інстанції не взяв до уваги умови договору, відповідно до яких відповідач Військова частина А-2365 не міг передати лісові насадження відповідачу Спеціалізованому підрозділу 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України як постійному лісокористувачу, оскільки ці лісові насадження ще в 2013 році були передані з відання Міністерства оборони України до відання Державного агентства лісових ресурсів, яке в свою чергу передало право користування даними лісовими насадженнями саме позивачу разом з виготовленими матеріалами лісовпорядкування.

Судом першої інстанції не надано жодної юридичної оцінки доводам позивача, що відповідач Спеціалізований підрозділ 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України згідно з наказом Міністра оборони України № 118 від 21.03.2019 р. «Про затвердження Перспективного переліку об`єктів державної власності, що задіяні у виконанні найбільш важливих функцій у рамках реформування сектору оборони та належать до сфери управління Міністерства оборони України» відноситься до «Державних підприємств будівельної галузі», а не до «Державних лісогосподарських підприємств», як того вимагає ст.101 Лісового кодексу України. Тому закріплення відповідача Спеціалізованого підрозділу 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України як постійного лісокористувача є незаконним через відсутність відповідного статусу «спеціалізованого лісогосподарського підрозділу».

Наслідком всіх зазначених помилкових висновків суду першої інстанції в сукупності з неповним з`ясуванням всіх обставин справи є помилковий висновок суду про відсутність підстав для застосування норм ст.228 Цивільного кодексу України щодо порушення публічного порядку спірним правочином, а саме - щодо прав позивача як державного підприємства на здійснення законної лісогосподарської діяльності та втручання в діяльність даного підприємства і його майнового комплексу. В зв`язку з недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин має бути визнаний недійсним.

Скаржник просить суд врахувати викладене і скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 5 березня 2020 року у справі № 906/1304/19 за позовом Державного підприємства «Зарічанське лісове господарство» до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, Спеціалізованого підрозділу 643 Управління начальника робіт та ВО «Укрдержліспроект» про визнання недійсним з моменту укладення договору № 99 про надання послуг в лісовому господарстві від 17.07.2019 р. та ухвалити нове рішення про визнання недійсним з моменту укладення договору № 99 про надання послуг в лісовому господарстві від 17.07.2019 р., укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України, Спеціалізованим підрозділом 643 Управління начальника робіт та ВО «Укрдержліспроект» щодо надання послуг в лісовому господарстві - польових робіт з базового лісовпорядкування лісових насаджень на земельних ділянках Міністерства оборони України на площі 1512,3942 га.

Відповідач Військова частина НОМЕР_1 подала суду відзив на апеляційну скаргу. Вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області від 05 березня 2020 року винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, обставини, що мають значення для справи з`ясовані та доведені в повному обсязі.

Звертає увагу, що постановою Вищого господарського суду України від 06.08.2014 р. у справі № 906/1704/13 встановлено, що наказ Міністерства оборони України від 20.03.2009 р. № 123 "Про реорганізацію державного підприємства "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" у повному обсязі не реалізовано. Наказ Міністерства оборони України від 20.03.2009 р. за № 123 у сукупності з актом передачі Чуднівського військового лісництва від 30.06.2009 р. не свідчить про передачу лісових насаджень як матеріальних цінностей, розташованих на земельних ділянках військової частини НОМЕР_1 . Також звертає увагу, що ДП "Зарічанське лісове господарство" не є правонаступником Державного підприємства "Івано-Франківський військовий лісокомбінат".

Вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що Спеціалізованим підрозділом 643 Управління начальника робіт не може бути платником наданих згідно оскаржуваного договору послуг, оскільки відноситься до «Державних підприємств будівельної галузі», а не до «Державних лісогосподарських підприємств» відповідно до ст. 101 Лісового кодексу. Зазначає, що військова частина НОМЕР_1 здійснює користування наданими їй земельними ділянками на підставі п. ж ст. 19, ст. 77, 79, 95 Земельного кодексу України та використовує земельні ділянки, що належать до земель оборони, виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Вважає, що сторонами при укладенні оспорюваного договору дотримані загальні вимоги, які є необхідним для чинності правочину відповідно до ст.203 ЦК України, тоді як позивачем не наведено підстав для визнання Договору недійсним з підстав встановлених законом та не надано доказів того, що оскаржуваний договір порушує права та законні інтереси позивача за ст. 215 ЦК України.

Військова частина НОМЕР_1 доводить таким чином, що позивач/скаржник у даній справі не може бути суб`єктом звернення з позовом про порушення недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та керується лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, а його позиція, що договір очевидно суперечить інтересам держави та суспільства, не підкріплена належними та допустимими докази. Крім того, оскаржуваний договір № 99 від 17.07.2019 р. не породжує для ДП «Зарічанське лісове господарство» жодних негативних наслідків (не порушує його права), відтак не породжуються права на захист і звернення з позовом до суду.

З урахуванням викладеного просить суд відмовити в апеляційних вимогах ДП «Зарічанське лісове господарство».

Відповідач Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання подало суду відзив на апеляційну скаргу. Вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського Житомирської області від 05.03.2020 р. у справі № 906/1304/19 є законним та обґрунтованим.

Зазначає, що у позовній заяві (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) позивач вказує, що спірний договір укладено з порушенням ст. 47, 48 Лісового кодексу України, однак скаржником не надано жодного доказу на підтвердження такого.

Вважає також, що скаржником не було надано доказів, що договір № 99 від 17.07.2019 р. був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Доводить, що укладений договір № 99 від 17.07.2019 р. не суперечить Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, сторони правочину та їх уповноважені представники мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину є вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено у формі, встановленій законом, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Просить суд відмовити Державному підприємству «Зарічанське лісове господарство» в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Житомирської області від 05.03.2020 р. у справі № 906/1304/19 залишити без змін. При цьому просить суд розгляд справи проводити без участі представника відповідача ВО «Укрдержліспроект».

Відповідач Спеціалізований підрозділ 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України відзиву на апеляційну скаргу суду не подав.

В судове засідання представники сторін не з`явились, тоді як були повідомлені судом в установленому порядку, що підтверджено рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення /а.с.219-225/.

Відповідно до норм ч.12 ст.270 ГПК України неявка у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, оскільки визначальним є не явка представників, а достатність матеріалів справи для ухвалення рішення у справі. Колегія суддів дійшла висновку, що наявні у справі матеріали є достатніми для постановлення обґрунтованого рішення, тоді як явка представників в судове засідання обов`язковою не визнавалась, тому є можливим завершення розгляду апеляційної скарги без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

17.07.2019 р. відповідачами Військовою частиною А-2365, Спеціалізованим підрозділом 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України та Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням укладений договір № 99 про надання послуг у лісовому господарстві.

Відповідно до п. 1.1-1.2 договору Військова частина НОМЕР_1 доручає, Спеціалізований підрозділ 643 Управління начальника робіт оплачує, а Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання бере на себе зобов`язання надати послуги в лісовому господарстві польові роботи з базового лісовпорядкування лісових насаджень на земельних ділянках МО України; послуги пов`язані з лісництвом на площі 2148,39 га.

Розділом 3 договору визначена ціна договору - 139550,82 грн.

Договір підписаний та скріплений печатками Військової частини А-2365, Спеціалізованого підрозділу 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України та Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання /а.с. 39-42/.

Державне підприємство "Зарічанське лісове господарство" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про визнання недійсним договору № 99 від 17.07.2019 р. про надання послуг в лісовому господарстві, який укладений Військовою частиною А-2365, Спеціалізованим підрозділом 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України та Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням та доводить (з урахуванням заяви про зміну підстав позову /а.с. 155-159/, яка була прийнята судом на стадії підготовчого провадження), що спірний договір порушує публічний порядок та не відповідає інтересам держави в особі позивача відповідно до ст. 228 ЦК України, оскільки сторони не мають статусу спеціалізованого лісогосподарського підрозділу, тому позбавлені права виготовляти матеріали лісовпорядкування щодо ведення лісового господарства.

Відповідно до норм статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Зазначена норма кореспондується з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї з сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Колегією суддів на підставі матеріалів справи встановлено, що відповідачами Військовою частиною А-2365, Спеціалізованим підрозділом 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України та Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням 17.07.2019 р. укладено договір № 99 про надання послуг у лісовому господарстві.

Позивач/скаржник Державне підприємство "Зарічанське лісове господарство" не є стороною договору, який він просить визнати недійсним. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір № 99 про надання послуг у лісовому господарстві від 17.07.2019 р. укладений Військовою частиною А-2365, Спеціалізованим підрозділом 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України та Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням і не створює для позивача жодних юридичних наслідків, оскільки внаслідок укладення цього договору у позивача не виникають та не припиняються жодні права чи зобов`язання.

У позовній заяві та в апеляційні скарзі Державне підприємство "Зарічанське лісове господарство" доводить, що договір № 99 про надання послуг у лісовому господарстві від 17.07.2019 р. порушує публічний порядок та не відповідає інтересам держави в особі позивача відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Публічним порядком є правопорядок держави, як основоположні принципи, що складають основу існуючого у ньому строю (стосуються його незалежності, цілісності, самостійності і недоторканості загальних конституційних прав, свобод, гарантій, тощо).

Статтею 228 Цивільного України визначено коло правочинів, які є нікчемними. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Об`єктивна ознака такого правочину повинна вказувати на його суперечність публічно-правовим актам держави (Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного законодавства тощо), які визначають основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави.

Суб`єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, повинна полягати у спрямованості дії сторін (сторони) на досягнення протиправного результату та вказувати на умисне його вчинення.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Віднесення правочинів, які порушують публічний порядок, до нікчемних означає безумовне позбавлення правового захисту осіб, яких цим правочином передбачалося наділити правами. Таке позбавлення диктується необхідністю збереження публічного порядку, що є важливим для суспільства в цілому.

Позивачем не доведено в порядку ст.74 ГПК України і колегією суддів не встановлено, що договір № 99 про надання послуг у лісовому господарстві від 17.07.2019 р., укладений Військовою частиною А-2365, Спеціалізованим підрозділом 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України та Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Позивач не довів існування умислу сторін (сторони) на досягнення протизаконного результату та не довів в законному порядку і вину відповідачів, у зв`язку з чим, підстави для визнання договору недійсним у відповідності до ст. 228 Цивільного кодексу України відсутні.

Не є підставою визнання недійсним договору № 99 про надання послуг у лісовому господарстві від 17.07.2019 р. посилання скаржника, що сторони не мають статусу спеціалізованого лісогосподарського підрозділу, тому позбавлені права виготовляти матеріали лісовпорядкування щодо ведення лісового господарства, оскільки жодним доказом не підтверджено, що Державне підприємство "Зарічанське лісове господарство" має відношення до земельних ділянок/місця виконання робіт. Судом враховано при цьому, що постановою Вищого господарського суду України від 06.08.2014 р. у справі № 906/1704/13 встановлено, що Державне прідприємство "Зарічанське лісове господарство" не є правонаступником Державного підприємства "Івано-Франківський військовий лісокомбінат", і така постанова набрала чинності. Тому колегія суддів враховує напведену обставину в порядку ч.4 ст.75 ГПК України. При цьому матеріали справи не містять доказів про передачу позивачу лісових насаджень, розташованих на земельних ділянках військової частини НОМЕР_1 .

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що зі змісту договору № 99 від 17.07.2019 р. не вбачається, що він укладений без додержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому враховано, що предметом договору є виконання польових робіт з базового лісовпорядкування лісових насаджень на земельних ділянках Міністерства оборони України, і не доведено, що такий договір порушує права чи інтереси Державного підприємства "Зарічанське лісове господарство" має відношення до земельних ділянок/місця виконання робіт. З урахуванням викладеного, правильним є висновок суду першої інстанції, що Державне підприємство "Зарічанське лісове господарство" є неналежним позивачем за вимогами про визнання недійсним договору № 99 про надання послуг у лісовому господарстві від 17.07.2019 р.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із обґрунтованим висновком суду першої інстанції про відмову у позові. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

Згідно з ч. 4 ст.11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 05.03.2020 р. у справі № 906/1304/19 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на нормах законодавства і немає підстав для його скасування чи зміни за ст.277 ГПК України.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно з ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Зарічанське лісове господарство" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Житомирської області від 05.03.2020 р. у справі № 906/1304/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Матеріали справи № 906/1304/19 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений 25 травня 2020 року

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.