СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ун. № 759/4306/20
пр. № 2/759/3362/20
08 травня 2020 року м. Київ
Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Шум Л.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 в березні 2020 року звернувся до суду із позовом до Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що працював охоронником відділу забезпечення охорони в Державній установі «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» (далі ДУ ЦОП) з 01 серпня 2018 року згідно наказу №122о/с від 31.07.2018 року.
Наказом № 18о/с від 06 лютого 2020 року був звільнений за пунктом 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (за прогул без поважних причин) на підставі наказу ДУ ЦОП від 05.02.2020 №6 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 »
Звільнення вважає незаконним і необґрунтованим з наступних підстав.
При прийомі на роботу ОСОБА_1 було повідомлено, що його режим роботи, як охоронника, складається з чергування доба через три, що відповідає вимогам ст.50 Кодексу законів про працю України. Однак, вказаний режим роботи не дотримувався роботодавцем, що проявилось у збільшенні тривалості робочого часу та несплаті коштів за понаднормовий час роботи та нічні чергування.
З метою врегулювання цих питань, позивач звернувся 12.03.2019 року до ДУ ЦОП з заявою №Д-22 щодо укладення з позивачем трудового договору у письмовій формі. Однак, в порушення вимог п.4 ч.І ст. 24 Кзпп України договір укладений не був. Внаслідок таких порушень вимог трудового законодавства між адміністрацією ДУ ЦОП, як роботодавцем, та позивачем виник конфлікт. Адміністрація створювала всілякі негативні зміни в режимі роботи та відпочинку позивача, що проявлялось у збільшенні робочого часу, несплаті грошей за понаднормовий час роботи та нічних чергувань, переведеннях без його згоди з об`єкту в м. Києві на об`єкт в м. Вишневе, порушеннях вимог Закону України «Про відпустки», внаслідок чого позивач не пішов у відпустку згідно графіку, заява Д- 107 від 22.11.2019. Верхівкою порушення трудового законодавства адміністрацією, стало повідомлення мені 27.12.2019 року через месенджер Viber, що у січні 2020 року позивач повинен чергувати кожну ніч (крім вихідних і святкових днів) з 20.00 до 08.00.
З приводу цього грубого порушення, ОСОБА_1 звернувся через месенджер Viber до т.в.о. начальника ДУ ЦОП С. Князєва з проханням припинити це беззаконня.
Внаслідок звернення цей графік змінили на інший відповідно до якого позивач мав іти на роботу щоденно з 9.00 до 18.00 (крім вихідних і святкових днів), під підпис з графіками позивача ніхто не ознайомлював. Враховуючи, що зазначеними змінами режиму роботи знову грубо порушені вимоги ст. 32 КЗпп України, а також згідно зі статтею 19 Конституції України позивач 30.12.2019 року через месенджер Viber, а 01.01.2020 року (№Д-1 від 02.01.2020) звернувся до т.в.о. начальника ДУ ЦОП С. Князєва з вимогою припинити порушувати законодавство про працю та відновити трудові права. При цьому попередив, що залишає за собою право не виконувати графік роботи, складений з порушенням чинного трудового законодавства відносно мене.
Однак, жодних дій щодо відновлення трудових прав та усунення допущених порушень КЗпп України роботодавцем вжито не було. Враховуючи це, 15.01.2020 року позивач звернувся до Державної служби України з праці з проханням провести перевірку в ДУ ЦОП на предмет дотримання роботодавцем вимог законодавства про працю.
Будь-яких повідомлень від адміністрації через месенджери чи засоби зв`язку, щодо відновлення трудових прав та приведення графіку чергувань позивача у відповідність до вимог чинного законодавства, не отримував.
31.01.2020 року позивач отримав відповідь від ДУ ЦОП за №Д-1/51/02-2020 на свою заяву від 15.01.2020 року в якій відсутня будь-яка інформація щодо усунення адміністрацією порушень трудового законодавства.
Через месенджер WhatsApp, позичачу було повідомлено графік чергування на лютий місяць 2020 року. Відповідно до якого позивач мав виходити на роботу в добове чергування 03, 06 лютого і далі за графіком, що позивач і робив, поки 06.02.2020 року безпідставно не був звільнений.
Таким чином, позивач вважає, що порушень вимог законодавства України, прогулів не здійснював та був звільнений з роботи за свою активну позицію у відстоюванні трудових прав.
Відповідно до довідки про доходи від 11.02.2020 року №26 середня заробітна плата позивача за листопад і грудень 2019 року склала 14091грн., середньомісячна склала 14091.61 грн.. Вимушений прогул склав місяць, а тому борг за час вимушеного прогулу складає 14091.61 грн.
Ухвалою суду від 11.03.2020 року розгляд справи за клопотанням позивача призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін. Ухвалою суду відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для направлення відзиву на позовну заяву (а.с. 55-56).
Відповідачем подано відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти позову повністю, зазначає, що позивач звільнено з роботи правомірно з дотриманням законодавства.
Дослідивши докази в справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При цьому згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
З урахуванням встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Конституції України та Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Статтею 23 Загальної декларації прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.
З матеріалів справи вбачається, що 31.07.2018 року відповідно до наказу Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» № 122 о/с позивача прийнято на посаду, охоронником відділу забезпечення охорони, з 01.08.2018 року. Підстава: заява ОСОБА_1 від 07.06.2018 року.
Позивач 26 вересня 2018 року під особистий підпис ознайомився з посадовою інструкцією охоронника ВЗО Центру, яка затверджена начальником Центру. Даною посадовою інструкцією безпосередньо визначено завдання та обов`язки, права, відповідальність, кваліфікаційні вимоги охоронника ВЗО Центру тощо.
Вимоги щодо організації праці (служби) в Центрі визначені розділом II колективного договору, укладеного між адміністрацією і трудовим колективом Центру, який схвалено на загальних зборах трудового колективу 03.11.2016 року та зареєстровано органом місцевої влади.
Режим праці та відпочинку визначено розділом IV колективного договору, а також деталізовано Правилами внутрішнього трудового розпорядку для працівників Центру.
02.01.2020 року позивач звернувся з заявою № Д-1 до керівництва Центру щодо змінення графіку чергування та добровільного невиконання несення служби у м. Вишневому.
На відповідне звернення позивача була надана відповідь за № Д-1/51/02-2020 від 27.01.2020 року, в якій зазначено, що графік несення служби особовим складом відділу забезпечення охорони Центру за адресою: м. Вишневе на січень 2020 року відкоригованого 27.12.2019 з урахуванням наданих позивачем пропозицій та зауважень. Окрім цього, позивачу було повідомлено, що відсутність працівника на роботі без поважних причин за своєю природою є грубим порушенням трудової дисципліни і, як наслідок, тягне накладення одного з видів дисциплінарного стягнення-догану або звільнення.
У зв`язку із службовою необхідністю графіком несення служби (роботи) охоронників ВЗО Центру за адресою: АДРЕСА_1 робота охоронника ОСОБА_1 передбачалась у січні 2020 року з 9 до 18 години перед вихідними днями з 9 до 16 години 45 хвилин. При цьому, умови праці не змінювались, а режим роботи відповідав загальним вимогам для працівників Центру відповідно до умов колективного договору.
Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивачем долучено роздруківку повідомлень через месенджер Viber до т.в.о. начальника ДУ ЦОП С. Князєва з вимогою припинити порушувати законодавство про працю та відновити трудові права позивача, однак суд позбавлений можливості дослідити достовірність таких доказів, а відповідне клопотання позивачем не заявлялося.
Згідно ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно ст. 29 КзпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний: 1) роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; 2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; 3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; 4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише, серед іншого, у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
За змістом ч.ч. 1, 7 ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Прогулом, при цьому, згідно з п.24 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», слід вважати відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Предметом доказування у цій справі, враховуючи вимоги ст.76 ЦПК України та положення п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, є відсутність працівника на роботі більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня чи протягом усього робочого дня та відсутність при цьому поважних причин його відсутності на роботі.
При цьому, враховуючи положення ст.81 ЦПК України та особливості вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюються незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
Такий висновок суду в повній мірі кореспондує і позиції Верховного суду, висловленій у постанові Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 23.01.2018 року у справі №273/212/16-ц.
З матеріалів справи вбачається, що з 02 січня 2020 року до 02.02.2020 року, позивач був відсутній на робочому місці без поважних причин, про що керівництво відділу забезпечення охорони Центру не проінформував.
Відповідно до доповідної записки заступника начальника ВЗО Центру підполковника поліції Дем`янчука В.А. від 14.01.2020, поданої на ім`я т.в.о. начальника Центру Князєва С.В. , повідомлено про відсутність на робочому місці без поважних причин охоронця ВЗО Центру ОСОБА_1 та долучено до неї акти про його відсутність на робочому місці у АДРЕСА_1 від 02 та 03 січня 2020 року, від 08-11 січня 2020 року, від 13-17 січня 2020 року та акту відвідування за місцем проживання останнього. Крім того, даною службовою запискою ініційовано питання щодо проведення службової перевірки для встановлення причин порушенням позивачем вимог Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Центру.
Згідно Витягу з наказу Центру від 03.02.2020 року № 13 утворено комісію Центру у складі: голова комісії - заступник начальника - начальник комунально- експлуатаційного відділу Центру полковника поліції Валігури С.А., членів комісії: начальника відділу кадрового забезпечення підполковника поліції Татару Д.І., заступника начальника відділу забезпечення охорони підполковника поліції Дем`янчука В.А., заступника начальника відділу юридичного забезпечення Сушка М.В. та провідного фахівця відділу кадрового забезпечення ОСОБА_6 .
З метою встановлення місця перебування, а також причину невиходу на роботу та інформування (погодження) змін графіку роботи позивача ,Комісією було здійснено виїзд до місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_2 .
14.01.2020 Комісією було зафіксовано відсутність за місцем проживання позивача, про що було складено відповідний Акт.
В ході проведення службового розслідування за фактом невиходу на роботу без поважних причин охоронцем ВЗО Центру ОСОБА_1 встановлено наступне.
В період з 02.01.2020 до 02.02.2020 охоронець відділу забезпечення охорони Центру ОСОБА_1 , якого Наказом Центру від 31.07.2018 № 122 о/с прийнято на вказану посаду, без поважних причин не виходив на роботу, про що керівництво відділу забезпечення охорони Центру не проінформував, на телефонні дзвінки не відповідав. Самовільно прийняв рішення не виходити на роботу, чим порушив внутрішній трудовий розпорядок та виконавчу дисципліну.
З метою встановлення можливого перебування ОСОБА_1 , на лікарняному або лікуванні 16.01.2020 до Центральної поліклініки та Центрального госпіталю МВС України надіслано відповідні запити, оскільки працівники Центру перебувають на обслуговуванні у вищевказаних медичних закладах.
16.01.2020 за № 33/3-40 та 21.01.2020 за № 33/4-115 з Центральної поліклініки та Центрального госпіталю МВС України надійшли відповіді про те, що гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за медичною допомогою не звертався (ас.62) .
Судом встановлено, що опитаний під час службової перевірки позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у присутності комісії у складі: заступника начальника ВЗО підполковника поліції Дем`янчука В.А. , юрисконсульта 1-ї категорії ВЮЗ Центру Сидорчука Д.О. та провідного фахівця ВКЗ Центру ОСОБА_6 пояснив, що 03.01.2020 до 02.02.2020 на лікарняному не перебував і не хворів. На роботу не виходив через зміну керівництвом відділу забезпечення охорони Центру графіка виходу на роботу, з таким він був категорично не згоден, чому не відповідав на телефонні дзвінки не зміг пояснити, більше пояснень не надав. Підписувати пояснення категорично відмовився, про що було складено відповідний Акт. Охоронником ВЗО ОСОБА_1 в ході проведення службового розслідування не надано підтверджуючих документів щодо своєї відсутності на робочому місті.Комісією установлено: систематичне невиконання трудових обов`язків допущене охоронником ОСОБА_1 скоєного без поважних причин, умисно, що виразилося у невиході на роботу в період з 02.01.2020 року по 02.02.2020 року(ас.35-37).
Таким чином, за результатами проведення службового розслідування комісія прийшла до висновку, що Позивач не дотримується обов`язків працівника, визначених ст. 139 КЗпП України (грубе порушення трудової дисципліни, а саме прогул) - відсутність на роботі без поважних причин в період з 02.01.2020 року до 02.02.2020 року, що є грубим порушенням п. 4 ст. 40 КЗпП (прогул без поважних причин)
За результатами проведеного службового розслідування наказом ДУ «ЦОП Національної поліції України» від 06.02.2020 № 18 о/с позивача звільнено із займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, про що зроблено відповідний запис у трудовій книжці.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позивач систематично без поважних причин не виконував свої службові обов`язки. Відповідач, правомірно звільнив ОСОБА_1 на підставі п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України, вказавши напрогул без поважних причин та врахував положення ч. 3 ст. 149 КЗпП. Відповідачем дотримано процедуру звільнення позивача з роботи. Звільнення позивача проведено у відповідності до діючого законодавства правомірно та з дотриманням визначеним законом строку й порядку, порушень трудових прав позивача судом не встановлено.
Таким чином, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку що вимога про визнання звільнення незаконним, не підлягає задоволенню.
Оскільки відмовлено в задоволенні вимоги про визнання звільнення незаконним, то не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які є похідними до вимоги про визнання звільнення незаконним.
Таким чином суд дійшов висновку, що звільнення позивача відбулося відповідно до вимог діючого законодавства, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.
В порядку ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору суд покладає на позивача.
На підставі викладеного на керуючись ст. ст. 4, 76-78, 82, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, ст. 40, 43, 147, 149, 252 КЗпП України,суд
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1., ІН НОМЕР_1 ) на користь держави 840 (шістсот сорок) грн. 80 коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Можливість отримати інформацію щодо справи, що розглядається, учасники справи мають на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет. Веб-адреса сторінки: http://sv.ki.court.gov.ua.
Суддя: Л.М. Шум
