Постанова
Іменем України
19 травня 2020 року
м.Київ
справа № 683/2198/18
провадження № 61-14222св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А.І. (суддядоповідач), СердюкаВ.В., ФаловськоїІ.М.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач військова частина НОМЕР_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 лютого 2019 року у складі судді ЦішковськогоВ.А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25червня 2019 року у складі колегії суддів: Костенка А.М., Грох Л.М., Спірідонової Т.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про скасування рішення та поновлення на квартирному обліку.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч НОМЕР_1 ), оформлене протоколом №38 від 13 квітня 2018 року в частині зняття його разом із членами сім`ї у складі чотирьох осіб з квартирного обліку військовослужбовців, осіб звільнених з військової служби, та членів їх сімей, які мають право на першочергове, позачергове отримання житлових приміщень у в/ч НОМЕР_1 , а також зобов`язати житлову комісію в/ч НОМЕР_1 поновити його разом із членами сім`ї у складі чотирьох осіб на квартирному обліку.
В обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на те, що наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 29 серпня 2017 року №22-РС, його звільнено звійськової служби у запас на підставі пункту «а» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із закінченням строку контракту. На момент звільнення його вислуга років уЗбройних Силах України становила 26 років.
На підставі рапорту ОСОБА_1 його було прийнято на квартирний облік ув/ч НОМЕР_1 , як безквартирного зі складом сім`ї 4 особи, з 09 березня 1999року, що підтверджується довідкою в/ч НОМЕР_1 від 23 серпня 2018 року.
Рішенням житлової комісії в/ч НОМЕР_1 від 13 квітня 2018 року, яке оформлено протоколом №38, його разом із членами сім`ї було знято з квартирного обліку з посиланням на те, що підстава його звільнення з військової служби у запас не дає йому права перебувати на квартирній черзі при в/ч НОМЕР_1 .
Позивач вважав, що зняття його та членів його сім`ї з квартирного обліку єнезаконним, таким, що порушує їх конституційні права, та зазначав, що разом із членами сім`ї у 1999 році був правомірно зарахований на квартирний облік, а тому зняття їх з цього обліку суперечить Конституції України та ЖК Української РСР.
Крім того на думку позивача, оскільки його вислуга на військовій службі становить 26 років, тобто більше 20 років, тому він має право на одержання житла для постійного проживання згідно норм встановлених законодавством з розрахунку на кожного члена сім`ї та повинен перебувати на квартирному обліку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 лютого 2019 року, яке залишено без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 25 червня 2019 року, позов задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення житлової комісії в/ч НОМЕР_1 , оформлене протоколом №38 від 13 квітня 2018 року, в частині зняття ОСОБА_1 зі складом сім`ї чотири особи, в тому числі він, з квартирного обліку військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на обліку ув/ч НОМЕР_1 . Зобов`язано в/ч НОМЕР_1 в особі її житлової комісії поновити ОСОБА_1 зі складом сім`ї чотири особи на квартирному обліку військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби та членів їх сімей, для позачергового отримання житла за рахунок житлового фонду при в/ч НОМЕР_1 з 09 березня 1999 року. Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що підстави для зняття позивача зквартирного обліку на час прийняття оскаржуваного рішення були відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, в/ч НОМЕР_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області.
15 листопада 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А.І. (суддя-доповідач), ОСОБА_2 , Фаловської І.М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не повно досліджено обставини справи. Заявник зазначає, що старший сержант ОСОБА_1 звільнений взапас у зв`язку із закінченням строку контракту, а тому він виключений зі списків особового складу. Відповідно до пункту 9 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці, що звільнені з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я, а також в зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а тому нормами цієї статті встановлено вичерпний перелік підстав для залишення військовослужбовців на квартирному обліку у разі звільнення.
Оскільки ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас у зв`язку із закінченням строку контракту, тому ця підстава звільнення позбавляє його права залишатися на квартирному обліку. Вказує, що підстави залишення позивача на квартирному обліку відсутні та не передбачені Інструкцією про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737.
Відзив на касаційну скаргу
У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, вякому просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1993 року по 31 серпня 2017 року проходив військову службу в Збройних Силах України за контрактом.
З 09 березня 1999 року ОСОБА_1 було прийнято на квартирний облік ув/ч НОМЕР_1 як безквартирного зі складом сім`ї 4 особи (а. с. 10).
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 29 серпня 2017 року №22-РС старшого сержанта ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас на підставі пункту «а» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»у зв`язку із закінченням строку контракту.
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 31 серпня 2017 року № 54 старшого сержанта ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини (а. с. 9).
На момент звільнення ОСОБА_1 його вислуга років у Збройних Силах України становила 26 років, він перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Хмельницькій області і отримував пенсію за вислугу років (а. с. 8 9).
Рішенням житлової комісії в/ч НОМЕР_1 від 13 квітня 2018 року, яке оформлено протоколом №38, ОСОБА_1 разом із членами сім`ї було знято зквартирного обліку в зв`язку зі звільненням з військової служби за підставами, не зазначеними в абзаці першому пункту 2.16 наказу Міністра оборони України №737 від 30 листопада 2011 року, а саме у зв`язку із закінченням строку контракту (а. с. 11).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий іпублічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним ібезстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане зпозбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі статтями 34,37 ЖК Української РСР потребуючими поліпшення умов визнаються громадяни, забезпечені житловою площею нижчою за рівень, визначений чинним законодавством, а облік таких осіб здійснюється за їх місцем роботи або за їх місцем проживання.
Статтею 43 ЖК Української РСР встановлено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, упорядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР та іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років ібільше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначенихпунктом 10цієї статті.
Отже, зазначеним законом держава взяла на себе обов`язок забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями, і зокрема, військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
На виконання пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінет Міністрів України постановою від 03 серпня 2006 року № 1081 затвердив Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (далі Порядок).
Цей Порядок визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців осіб офіцерського, старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, утому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі військові частини) після звільнення (далі військовослужбовці) та членів їх сімей (пункт 1 Порядку).
Згідно пункту 3 даного Порядку військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.
Крім того, даний Порядок передбачає і випадки, коли військовослужбовці знімаються з обліку, а саме у разі: 1) поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; 2)засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; 3)звільнення з військової служби за службовою невідповідністю у зв`язку зсистематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; 4)подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; 5) в інших випадках, передбачених законодавством (пункт 30 Порядку).
Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та члени їх сімей мають право на отримання житла, а отже і на залишення на обліку до отримання ними житла, в тому числі і у разі звільнення в запас чи відставку, крім випадків, передбачених пунктом 30 Порядку.
Враховуючи обставини справи з урахуванням положень викладеного вище законодавства, підстави для зняття позивача з квартирного обліку на час прийняття оскаржуваного рішення були відсутні.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів єпрерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так істаттями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанції.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, атому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду першої та апеляційної інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18лютого 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25червня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А.І. Грушицький В.В. Сердюк І.М. Фаловська
