РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2020 року справа № 580/1031/20

09 годин 45 хвилини м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді – Трофімової Л.В., за участі секретаря – Безпалого А.В., розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 580/1035/20

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) [позивач – не прибув]

до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 21366538) [представник відповідача – не прибув]

про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії, прийняв рішення.

25.03.2020 ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаської області від 28.01.2020 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаської області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, зарахувавши період роботи з 01.01.2014 до 31.12.2019 на посаді сестри медичної наркологічного кабінету поліклінічного відділення Монастирищенської центральної районної лікарні, що з 04.09.2019 реорганізовано шляхом перетворення у Комунальне некомерційне підприємство «Монастирищенська центральна районна лікарня» Монастирищенської районної ради Черкаської області, у подвійному розмірі відповідно до положень статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Ухвалою від 10.04.2020 відкрито спрощене провадження у справі, призначено судове засідання на 28.04.2020. Ухвалою від 28.04.2020 відкладено розгляд справи до 19.05.2020.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 31.12.2019 ОСОБА_1 звільнено з посади сестри медичної наркологічного кабінету поліклінічного відділення комунального некомерційного підприємства «Монастирищенська центральна районна лікарня» Монастирищенської районної ради Черкаської області у зв`язку з скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 49 КЗпП України. 02.01.2020 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із письмовою заявою про призначення пенсії за вислугу років, проте відповідачем листом від 28.01.2020 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років через відсутність 26 років і 6 місяців спеціального стажу. Листом відповідача від 11.03.2020 повідомлено, що ОСОБА_1 відмовлено в зарахуванні періоду роботи на посаді сестри медичної наркологічного кабінету в подвійному розмірі у зв`язку з тим, що позивачем не підтверджено, що кабінет є відокремленим структурним підрозділом. Позивач вважає, що Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачає обмежень щодо застосування статті 60 Закону У країни «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі – Закон № 1788) для призначення пенсії за вислугу років. Стаття 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не скасовує та не зупиняє дію статті 60 Закону № 1788 у якій відсутні вимоги щодо наявності статусу юридичної особи або відокремленого підрозділу у її роботодавця. Позивач у судове засідання не прибула, звернулась із заявою про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач позов не визнав, 29.04.2020 подав до суду відзив на позов, відповідно до якого зазначив, що відповідно до статті 60 Закону № 1788 робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. На думку відповідача, під роботою в психіатричних закладах, що відповідно до статті 60 Закону № 1788 належить зарахуванню у подвійному розмірі, розуміється робота саме в закладах охорони здоров`я або їх структурних підрозділах, в яких надається психіатрична медична допомога. Згідно статті 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» заклад охорони здоров`я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників. Відповідач зазначає, що за результатами перевірки, оформленої актом від 19.12.2019 № 2447, встановлено, що згідно структури Монастирищенської ЦРЛ за 2016-2018 роки наркологічний кабінет не є відокремленим структурним підрозділом, а входить у структуру поліклінічного відділення, а тому не є закладом охорони здоров`я у розумінні статті 60 Закону № 1788, робота в якому дає право на обчислення страхового стажу в подвійному розмірі. Відповідач просив відмовити у задоволенні позову. Представник відповідача у судове засідання не прибув, причин неявки суду не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем аргументи щодо обставин справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково з огляду на таке.

Конституцією України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що 02.01.2020 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із письмовою заявою про призначення пенсії за вислугу років. До заяви додано: довідку по присвоєння ідентифікаційного номеру; паспорт НОМЕР_2 ; диплом про навчання 33№ НОМЕР_3 ; довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій № 7 та № 8; свідоцтво про шлюб НОМЕР_4 ; трудова книжка (а.с.56).

Листом від 28.01.2020 позивачу повідомлено, що 21.01.2020 прийнято рішення № 231850000711 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років через відсутність 26 років і 6 місяців спеціального стажу (а.с.7-8).

Листом відповідача від 11.03.2020 повідомлено, що ОСОБА_1 відмовлено в зарахуванні періоду роботи на посаді сестри медичної наркологічного кабінету в подвійному розмірі у зв`язку з тим, що позивачем не підтверджено, що кабінет є відокремленим структурним підрозділом (а.с.9).

Позивач вважаючи відмову протиправною, звернулася до суду.

Відповідно до статті 60 Закону № 1788 робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Згідно з пунктом 4 статті 3 та пунктом 2 статті 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» заклади охорони здоров`я-підприємства, установи, організації, завданням яких є забезпечення потреб населення в галузі охорони здоров`я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних засобів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників, заклади охорони здоров`я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» заклад з надання психіатричної допомоги – психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров`я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги.

Згідно статті 10 Закону України «Про психіатричну допомогу» психіатрична допомога надається психіатричними закладами всіх форм власності, а також лікарями-психіатрами за наявності ліцензії, отриманої відповідно до законодавства.

Абзацом четвертим статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначено, що психіатрична допомога – комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин.

Згідно з пунктом 2 Інструкції про проведення обов`язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17.01.2002 №12 (далі – Інструкція № 12), обов`язкові попередній та періодичний психіатричні огляди проводяться лікарем-психіатром у державних та комунальних психіатричних закладах, закладах охорони здоров`я, що мають у своєму складі спеціалізовані психоневрологічні центри, відділення, кабінети, та надають психіатричну допомогу за місцем проживання громадян.

Законодавцем віднесені до психіатричних закладів, крім наркологічних центрів та відділень, зокрема інші наркологічні спеціалізовані організаційні форми, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги.

Відповідно до пункту 2 Інструкції № 12 закріплено, що обов`язкові попередній та періодичний психіатричні огляди проводяться лікарем-психіатром у державних та комунальних психіатричних закладах, закладах охорони здоров`я, що мають у своєму складі спеціалізовані психоневрологічні центри, відділення, кабінети (далі - психоневрологічні заклади), та надають психіатричну допомогу за місцем проживання громадян.

08.10.1998 з метою реалізації «Програми реформування Державної статистики до 2002 року» та переходу України на міжнародну статистичну класифікацію хвороб і споріднених проблем охорони здоров`я десятого перегляду Міністерством охорони здоров`я України був прийнятий наказ № 297 «Про перехід органів і закладів охорони здоров`я України на Міжнародну статистичну класифікацію хвороб і споріднених проблем охорони здоров`я десятого перегляду».

Положеннями F10-F19 «Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин» класу V «Психічні розлади і порушення поведінки» Міжнародної статистичної класифікації хвороб і споріднених проблем охорони здоров`я десятого перегляду закріплено, зокрема хвороби, що пов`язані з розладами психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, кокаїну та інших речовин.

Згідно переліку закладів охорони здоров`я, лікарських, провізорських посад, посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою, посад професіоналів у галузі охорони здоров`я та посад фахівців у галузі охорони здоров`я з у закладах охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я 28.10.2002 № 385 (далі – Перелік № 385) заклад з надання психіатричної допомоги належить до лікувально-профілактичних багатопрофільних лікарняних закладів. Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги належить до лікарняних закладів особливого типу - заклад з надання психіатричної допомоги, в якому застосовуються всі стаціонарні види примусових заходів медичного характеру, передбачені Кримінальним кодексом України. Згідно пункту 1.1.1 Переліку № 385 лікарня (республіканська, обласна, центральна міська, міська, центральна районна, районна) належить до багатопрофільних лікарняних закладів. Відповідно пункту 5 Пояснення до Переліку № 385 лікарня – лікувально-профілактичний заклад, призначений для надання стаціонарної медичної допомоги хворим. Лікарня, що надає стаціонарну медичну допомогу хворим з лікарських спеціальностей одного профілю називається однопрофільною, а з декількох лікарських спеціальностей - багатопрофільною. Однопрофільні лікарняні заклади створюються для надання медичної допомоги населенню певної території (міста, району), спеціалізовані - для надання спеціалізованої медичної допомоги населенню регіону (республіки, області, міста в містах Києві, Севастополі). У своєму складі лікарня може мати поліклініку чи амбулаторію. Лікарня, на яку покладено функції органу управління охороною здоров`я району, називається центральною районною лікарнею, міста - центральною міською лікарнею.

Відповідно до положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою КМУ від 25.03.2015 №267 (далі – Положення №267) МОЗ відповідно до покладених на нього завдань: узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції (підпункт 1 пункту 4); здійснює нормативно-правове регулювання у сферах охорони здоров`я, у яких МОЗ формує та реалізує державну політику (підпункт 6 пункту 4); у сфері охорони здоров`я: забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, додержання закладами охорони здоров`я права громадян на охорону здоров`я та прав пацієнта; здійснює організаційне керівництво судово-медичною і судово-психіатричною службами; затверджує примірні штатні розписи і табелі оснащення закладів охорони здоров`я системи екстреної медичної допомоги та їх структурних одиниць; визначає єдині кваліфікаційні вимоги до працівників сфери охорони здоров`я; затверджує: галузеві стандарти у сфері охорони здоров`я, зокрема клінічні протоколи і стандарти, здійснює контроль за їх дотриманням; критерії та стандарти акредитації закладів охорони здоров`я; єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються певними видами медичної і фармацевтичної діяльності; (підпункт 10 пункту 4). Згідно спільного листа Міністерства праці і соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України та Пенсійного фонду України від 29.12.2005 № 625/0/15-05/039; № 10.01.09/2606; № 16918/02-20 психіатричні кабінети відносяться до таких, час роботи в яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.

Відмова відповідача у зарахуванні в подвійному розмірі стажу роботи на посаді медичної сестри наркологічного кабінету поліклінічного відділення мотивована тим, що робота не у відокремленому структурному підрозділі не дає права на подвоєння стажу.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутньої трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 закріплено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Судом із копії трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 встановлено, що позивач у період з 19.07.1994 до 31.12.2003 працювала на посаді медичної сестри терапевтичного відділення Монастирищенської ЦРЛ (запис №1). З 01.01.2003 до 31.12.2014 позивач працювала на посаді сестри медичної стаціонару терапевтичного відділення (запис №2). З 01.01.2014 до 31.12.2019 позивач працювала на посаді сестри медичної наркологічного кабінету поліклінічного відділення Монастирищенської центральної районної лікарні (запис №3), що з 04.09.2019 реорганізована шляхом перетворення в комунальне некомерційне підприємство «Монастирищенська центральна районна лікарня» Монастирищенської районної ради Черкаської області (а.с.11).

Відповідно до довідки Комунального некомерційного підприємства «Монастирищенська центральна районна лікарня» Монастирищенської районної ради Черкаської області від 11.11.2019 № 7 ОСОБА_1 дійсно працює в КНП «Монастирищенська центральна районна лікарня» на посаді сестри медичної наркологічного кабінету поліклінічного відділення з 01.01.2014 (наказ від 20.12.2013 № 57/кл) по даний час. З 01.01.2014 по даний час у відпустці по догляду за дитиною не перебувала. З 01.01.2014 по даний час у відпустці без збереження заробітної плати перебувала у період з 24.11.2016 до 25.11.2016. Відповідно до статті 60 Закону № 1788 стаж роботи зараховується у подвійному розмірі (а.с.62).

Згідно довідки від 12.11.2019 № 8 ОСОБА_1 дійсно працює в КНП «Монастирищенська центральна районна лікарня» на посаді: сестри медичної терапевтичного відділення «Монастирищенська центральна районна лікарня» Монастирищенської районної ради Черкаської області з 19.07.1994 (наказ від 18.07.1994 № 84); сестри медичної наркологічного кабінету поліклінічного відділення з 01.01.2014 (наказ від 20.12.2013 № 57/кл) по даний час (а.с.61).

У довідці Монастирищенської центральної районної лікарні від 22.01.2019 № 4 зазначено, що позивачка перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років з 10.11.1995 до 28.02.1997 (а.с.63 – зворотній бік).

Судом встановлено, що 19.12.2019 відповідачем проведено перевірку обґрунтованості (відповідності) довідок, поданих для призначення пенсії, де зазначено, що згідно структури Монастирищенської ЦРЛ за 2016 – 2018 роки наркологічний кабінет не є відокремленим структурним підрозділом, а входить у структуру поліклінічного відділення (а.с.64).

Згідно із Посадовою інструкцією сестри медичної наркологічного кабінету, затвердженої 02.01.2018 головним лікарем Монастирищенської ЦРЛ основними завданнями сестри медичної наркологічного кабінету є, зокрема: виконувати лікувально-діагностичні призначення лікаря-нарколога в поліклініці і надавати йому допомогу в обслуговування населення, що проживає на території діяльності поліклініки; контролювати своєчасне проходження наркологічними хворими призначених лікарем оглядів в спеціалізованих кабінетах, а також проведення лабораторних і інших досліджень з розклеюванням їх результатів в медичні картки амбулаторних хворих; вимірювати хворим за вказівкою лікаря нарколога артеріальний тиск, проводити термометрію і інші медичні маніпуляції; проводити разом із лікарем. Робочою зоною є зона виконання службових обов`язків, робочим місцем – наркологічний кабінет (а.с.21-25).

Згідно Переліку лікарських посад у закладах охорони здоров`я, затвердженого наказом МОЗ України від 28.10.2002 № 385 посада Головного лікаря належить до керівників закладів охорони здоров`я.

Відповідно до Положення про наркологічний кабінет районної поліклініки, затвердженого головним лікарем 05.11.2011 наркологічний кабінет затверджений в штаті ЦРЛ. Основними обов`язками є, зокрема: надання кваліфікаційної допомоги хворим наркологічного профілю; диспанзеризація хворих на: алкогольні психози; хронічний алкоголізм І-ІІІ стадії; наркоманію; токсикоманію; побутове пияцтво.

Суд зазначає, що позивачем надано документи (довідки, трудову книжку), що підтверджують роботу ОСОБА_1 на посаді сестри медичної наркологічного кабінету, що за посадовою інструкцією і колом діяльності дає право на зарахування стажу роботи у подвійному розмірі.

Суд критично оцінює доводи представника відповідача щодо неможливості застосування до позивача пільги з обчислення стажу у зв`язку із тим, що наркологічний кабінет не є відокремленим структурним підрозділом, позаяк частина 1 статті 60 Закону №1788 встановлює право на пільги саме за роботу, що виконує працівник закладу охорони здоров`я, і не ставить вимогу щодо зв`язку виконуваної роботи із найменуванням складових структури такого закладу.

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 23.02.2000 №33 (наказ втратив чинність (згідно з наказом Міністерства охорони здоров`я України від 02.09.2016 № 928) затверджено штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров`я. Керівників органів закладів охорони здоров`я зобов`язано привести штати цих закладів у відповідність з вищезазначеним наказом. Цим наказом і було передбачено створення наркологічних та психіатричних кабінетів у центральних районних лікарнях, проте, як зазначено в наказі, він має рекомендаційний характер.

Суд зазначає, що стаття 60 Закону № 1788 як і Закон № 1788 не містять визначення «заклад з надання психіатричної допомоги». Визначення поняття «заклад з надання психіатричної допомоги» міститься у статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» де встановлено, що це є, зокрема кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги та не встановлено вимог щодо наявності статусу «відокремленого структурного підрозділу».

Комунальну установу «центральна районна лікарня» реорганізовано шляхом перетворення на Комунальне некомерційне підприємство «центральна районна лікарня районної ради», яке є правонаступником у повному обсязі всіх прав і обов`язків Комунальної установи «центральна районна лікарня», що підтверджується відомостями з ЄДР (а.с.79-81).

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справі Rysovskyy проти України від 20.10.2011 (заява №29979/04) зазначено про особливу важливість принципу «належного урядування», що коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. На них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, що посилять прозорість і ясність дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість, оскільки будь-яка інша позиція була би рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило би загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Державні органи, що не впроваджують або не дотримуються власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення ЄСПЛ у справі Rysovskyy проти України, 29979/04).

Суд зазначає, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, 8, частиною 2 статті 19, 22, 23 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене або обмежене.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зазначено, що зміст прав і свобод людини – це умови і засоби, що визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини – це кількісні показники відповідних можливостей, що характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод – це зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісних вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Згідно пункту 2 розділу XV прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом № 1788.

Редакція статті 60 Закону № 1788 є чинною. Стаття 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не скасовує дію статті 60 Закону № 1788 та не зупиняє її дію. Статтею 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що положення Закону № 1788 застосовуються у частині визначення права на пенсію за вислугу років.

Відповідно до пункту 59 Висновку Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи з питання «Правосуддя та суспільство» зазначено, що юридичні поняття та норми можуть бути вичерпно пояснені цитуванням законодавства або судових рішень.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи дії відповідача щодо не врахування періоду роботи з 01.01.2014 до 31.12.2019 на посаді сестри медичної наркологічного кабінету у подвійному розмірі відповідно до положень статті 60 Закону 1788 за критеріями частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що відповідач діяв протиправно, не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, встановлений законами України, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаської області від 28.01.2020 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років належить задовольнити.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років, зарахувавши період роботи з 01.01.2014 до 31.12.2019 на посаді сестри медичної наркологічного кабінету поліклінічного відділення Монастирищенської центральної районної лікарні, що з 04.09.2019 реорганізовано шляхом перетворення у Комунальне некомерційне підприємство «Монастирищенська центральна районна лікарня» Монастирищенської районної ради Черкаської області, у подвійному розмірі відповідно до положень статті 60 Закону № 1788 суд дійшов висновку про відмову у зазначеній вимозі з огляду на таке.

Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а (ЄДРСР 72608654) зазначено, що суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання ПФУ призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах. Наявні підстави для захисту прав позивача шляхом визнання неправомірними дій ПФУ щодо відмови у призначенні пенсії без належного обґрунтування неврахування частини стажу роботи, а також зобов`язання ПФУ здійснити повторний розгляд заяви позивача про призначення пенсії.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд не здійснює нарахування пенсії, у зв`язку з тим, що це є обов`язком відповідача. Враховуючи зазначене, прийняття рішення про призначення пенсії належить до повноважень відповідача, у т. ч. щодо зарахування до страхового стажу періодів роботи на посаді медичної сестри за виключенням періодів перебування у відпустках без збереження заробітної плати. Позивач не зазначає про невідповідність дій відповідача через призму критеріїв за частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Пунктом 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом. У рішенні у справі №240/11549/19 зроблено системний аналіз законодавства щодо покликань про те, що пільговий стаж позивача за період після 01.01.2004 не належить врахуванню у подвійному розмірі з підстав набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ст. 24 – страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом (ЄДРСР 88527268). До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Судом згідно відомостей з ЄДРСР встановлено, що: у рішенні у справі №400/1840/19 (набрало законної сили 11.03.2020) йдеться про пільговий стаж йдеться про кабінет нарколога, що знаходився в приміщенні поліклініки та ЦРЛ, що має стаціонар та поліклінічне відділення без статусу юридичних осіб (ЄДРСР 88122220); у рішенні у справі № 2а-44/10 (набрало законної сили 17.06.2014) йдеться про стаж роботи на посаді медсестри наркологічного кабінету лікарні у подвійному розмірі (ЄДРСР 39679981); у рішенні у справі №280/2304/19 йдеться про стаж роботи на посаді медичної сестри наркологічного відділення ЦРЛ. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 01.01.2004 застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років (ЄДРСР 83019081).

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи зазначене, суд з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.01.2020 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

Згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, під час часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, що належать розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Враховуючи, що позивачем сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн згідно квитанції від 24.03.2020 № 53 (а.с.4) до стягнення пропорційно до задоволених позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить 420,40 грн.

Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 73-78, 90, 118, 139, 242-245, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 28.01.2020 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.01.2020 про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати із сплати судового збору у сумі 420,40 грн (чотириста двадцять гривень 40 копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням пункту 3 розділу Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ];

відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області [вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 21366538].

Повне судове рішення складено 19.05.2020.

Суддя Л.В. Трофімова