Постанова

Іменем України

14травня 2020 року

м. Київ

справа № 312/250/17

провадження № 61-7447св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство «Агрофірма «Гюнівська»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Великобілозерська районна державна адміністрація Запорізької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Гюнівська» на рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 16 березня 2018 року у складі судді Рогози А. Ю. та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2019 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року приватне акціонерне товариство «Агрофірма «Гюнівська»

(далі - ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська») звернулось до суду з позовом до

ОСОБА_1 , третя особа - Великобілозерська районна державна адміністрація Запорізької області, про визнання договору оренди землі поновленим на умовах додаткової угоди.

Позовна заява мотивована тим, що 10 грудня 2013 року ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» та відповідач уклали договір оренди землі б/н. Оскільки 05 квітня

2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)», нормами якого передбачено, що строк дії договору оренди не може бути меншим як сім років, 27 квітня 2017 року позивач з метою приведення змісту договору до вимог статті 19 Закону України «Про оренду землі» звернувся до відповідача з пропозицією змінити строк дії договору на 7 років, але вказана пропозиція залишена відповідачем без задоволення.

ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» просило визнати договір оренди землі від 10 грудня 2013 року укладений між ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» та ОСОБА_1 поновленим на умовах запропонованої ним додаткової угоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Великобілозерського районного суду Запорізької області від 16 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що орендар відмовився від переважного права на поновлення договору на новий строк в порядку передбаченому частиною другою статті 33 Закону України «Про оренду землі» та пункту 8 договору оренди землі від 10 грудня 2013 року, відповідач як власник земельної ділянки не бажає продовжувати правовідносини за договором оренди землі з позивачем.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2019 року апеляційну скаргу ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» залишено без задоволення.

Рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 16 березня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська», апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши про те, що у позивача відсутнє переважне право перед іншими особами на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк за встановлених обставин. Крім того, апеляційний суд виходив з того, що фактично обраний позивачем спосіб захисту порушених цивільних прав суперечить частині третій статті 626 ЦК України та частині першій статті 627 ЦК України за якою, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, оскільки у запропонованій позивачем додатковій угоді йдеться не лише про намір продовжити строк дії договору, а й про визначення нових умов договору, які мали б бути узгодженні сторонами, як і взагалі мав бути з?ясований намір землевласника на передання земельної ділянки в оренду.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

10 квітня 2019 року ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 16 березня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій відмовляючи в позові не встановили всі фактичні обставини справи та дали неналежну правову оцінку, а саме, оскільки протягом місяця після закінчення строку договору оренди землі відповідач не звернувся до позивача з відповідним листом-повідомленням щодо своєї незгоди в поновленні вказаного договору оренди землі, ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» до цього часу продовжує користуватися земельною ділянкою та виконувати свої зобов`язання за договором оренди землі, зокрема, обробляє земельну ділянку, нараховує та сплачує відповідачу орендну плату за користування земельною ділянкою. Вважає, що в розумінні статті 33 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі є поновленим. Направлення відповідачем на адресу позивача заяв від 03 серпня 2016 року та від 04 жовтня 2016 року, ще до закінчення строку дії договору, про небажання поновлювати договір, не створює будь-яких прав та обов?язків для сторін у розумінні статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2019 року поновлено ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» строк на касаційне оскарження рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 16 березня 2018 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2019 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Великобілозерського районного суду Запорізької області.

У червні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» на рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 16 березня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 10 грудня 2013 року між ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, який зареєстровано 24 лютого 2014 року.

Умовами укладеного між сторонами договору (пункт 8 договору) передбачено строк дії договору - три роки. Разом з тим, після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

03 серпня 2016 року та 04 жовтня 2016 року відповідач звертався до ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» із заявами про заперечення проти поновлення договору оренди та застереженням орендаря щодо початку польових робіт після закінчення дії договору.

У відповідь на зазначені заяви позивач не повідомив відповідача про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, а навпаки, запевнив, що акт приймання - передачі буде складено у липні 2017 року і виплачена орендна плата за 2017 рік, оскільки земельна ділянка засіяна озимими культурами (т. 1 а. с. 59).

ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» на адресу відповідача надіслала листа від 27 квітня 2017 року, яким пропонувала укласти додаткову угоду до договору оренди землі, та надала проект додаткової угоди до договору оренди землі від 10 грудня

2013 року.

01 жовтня 2017 року відповідачем направлено відповідь на пропозицію укладення додаткової угоди за договором оренди землі, в якій він відмовляється від підписання додаткової угоди та просить повернути належну йому земельну ділянку після збирання врожаю.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до положення частини першої статті 2 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Стаття 13 Закону України «Про оренду землі» закріплює норму, згідно якої договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно вимог частини першої статті 210 ЦК України, статті 125 ЗК України, право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується у судовому порядку.

За статтею 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. При передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років.

Статтею 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до пункту 34 договору оренди землі зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розглядається у судовому порядку.

Згідно із вимогами статті 41 Конституції України, статей 316, 319, 373 ЦК України власник самостійно визначає спосіб та порядок користування та розпорядження належною йому власністю, зокрема на свій розсуд обирає контрагента за договором та визначає умови договору з ним.

Відповідно до Закону України «Про оренду землі» укладання договору оренди не може бути примусом і передбачає право, а не обов`язок на переукладання договору оренди, ураховуючи при цьому положення статей 6, 627 ЦК України щодо свободи договору, укладання його при наявності вільного волевиявлення особи, непорушність права власності та здійснення при цьому права власником відповідно до закону на власний розсуд, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, необхідності згоди обох сторін при укладенні чи зміні договору.

Згідно із статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 31 Закону України «Про оренду землі» визначено, зокрема, що дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про оренду землі», зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Відповідно до статей 319, 626 ЦК України реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Отже, для застосування частини першої статті 33 цього Закону та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди землі необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив про наявність заперечень щодо поновлення договору та своє рішення.

Крім того, частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстави, передбаченої частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди: орендар продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Частинами восьмою, дев`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 4 ЦПК України, буде порушене при дотриманні процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Таким чином, суди попередніх інстанцій відмовляючи у позові ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» прийшли до обґрунтованого висновку про те, що у позивача відсутнє переважне право перед іншими особами на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк за встановлених обставин.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановивши всі фактичні обставини справи та дослідивши всі матеріали дійшли до обґрунтованого висновку про те, що фактично обраний позивачем спосіб захисту порушених цивільних прав суперечить частині третій статті 626 ЦК України та частині першій статті 627 ЦК України за якою, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому, орендодавець заявами від 08 серпня 2016 року та від 04 жовтня 2016 року, тобто до спливу строку дії договору оренди землі, повідомив орендаря про те, що не має наміру продовжувати дію договору оренди земельної ділянки після його закінчення.

Оскільки орендодавець до спливу строку договору оренди землі повідомив орендаря про відсутність наміру продовження договору оренди, а додаткова угода, направлена ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська», містила умови про інший строк дії договору (7 років) та інший розмір орендної плати, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, правильно застосувавши положення статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Доводи позивача про те, що з метою приведення змісту договору до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)», нормами якого передбачено, що строк дії договору оренди не може бути меншим як сім років він звернувся до відповідача з пропозицією змінити строк дії договору на 7 років, але вказана пропозиція залишена відповідачем без задоволення, відтак порушене його переважне право на укладення договору оренди землі не заслуговують на уваги, оскільки реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі, передбачена положеннями Закону України «Про оренду землі», відбувається за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 312/337/17 (провадження

№ 61-44899св18), від 16 січня 2019 року у справі № 312/334/17 (провадження

№ 61-41452св18), від 23 січня 2019 року у справі № 312/265/17 (провадження

№ 61-43640св18), від 27 червня 2019 року у справі № 312/275/17 (провадження

№ 61-74443св19), від 23 вересня 2019 року у справі № 312/336/17 (провадження № 61-7452св19), від 20 березня 2020 року у справі № 312/338/17 (провадження

№ 61-7456св19) та інші.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 16 березня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Гюнівська» залишити без задоволення.

Рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 16 березня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська