Постанова

Іменем України

14 травня 2020 року

м. Київ

справа № 312/248/17

провадження № 61-47766св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство «Агрофірма «Гюнівська»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Великобілозерська районна державна адміністрація Запорізької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Гюнівська» на постанову Запорізького апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року приватне акціонерне товариство «Агрофірма «Гюнівська»

(далі - ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська») звернулось до суду з позовом до

ОСОБА_1 , третя особа - Великобілозерська районна державна адміністрація Запорізької області, про визнання договору оренди землі поновленим на умовах додаткової угоди.

Позовна заява мотивована тим, що 16 грудня 2013 року ПрАТ «Агрофірма Гюнівська» та ОСОБА_1 уклали договір оренди землі б/н (далі - договір) строком на три роки. 05 квітня 2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)», нормами якого передбачено, що строк дії договору оренди не може бути меншим як сім років. 27 квітня 2017 року позивач з метою приведення змісту договору до вимог статті 19 Закону України «Про оренду землі» звернувся до відповідача з пропозицією змінити строк дії договору на 7 років, але вказана пропозиція залишена відповідачем без задоволення.

Державна реєстрація за позивачем права оренди земельної ділянки за зазначеним договором проведена 08 лютого 2014 року. Період дії Договору з 08 лютого

2014 року по 08 лютого 2017 року. Протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, тобто з 08 лютого 2017 року по 08 березня 2017 року, відповідач на адресу позивача лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору не направив, а позивач продовжує користуватись земельною ділянкою та належним чином продовжує виконувати свої обов`язки за договором, обробляє земельну ділянку, нараховує до сплати відповідачу орендну плату. При таких обставинах, в силу приписів статті 33 Закону України «Про оренду землі» на момент подачі позову, договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах. Однак, умови Договору, навіть поновлені до 08 лютого 2020 року не відповідають вимогам статті 19 Закону України «Про оренду землі», оскільки строк дії договору менше 7 років, що тягне за собою необхідність зміни правовідносин між позивачем та відповідачем за договором.

ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська», з урахуванням уточненої позовної заяви, просила визнати договір оренди землі від 16 грудня 2013 року укладений між ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» та ОСОБА_1 поновленим на умовах запропонованої ним додаткової угоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Великобілозерського районного суду Запорізької області від 06 лютого 2018 року позовні вимоги задоволено.

Визнано договір оренди землі від 16 грудня 2013 року, укладений між ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» та ОСОБА_1 , поновленим на умовах додаткової угоди.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що після закінчення строку дії договору оренди землі б/н від 16 грудня

2013 року, позивач продовжував користуватися земельною ділянкою, яка належить відповідачу, а відповідач протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не повідомив позивача щодо свого небажання поновлювати договір оренди землі.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 06 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 2 400,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що у позивача відсутнє переважне право перед іншими особами на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк за встановлених обставин. Крім того, апеляційний суд виходив з того, що фактично обраний позивачем спосіб захисту порушених цивільних прав суперечить частині третій статті 626 ЦК України та частині першій статті 627 ЦК України за якою, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, оскільки у запропонованій позивачем додатковій угоді йдеться не лише про намір продовжити строк дії договору, а й про визначення нових умов договору, які мали б бути узгодженні сторонами, як і взагалі мав бути з?ясований намір землевласника на передання земельної ділянки в оренду.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

29 листопада 2018 року ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року та залишити в силі рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області

від 06 лютого 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові не встановив всі фактичні обставини справи та дав неналежну правову оцінку, а саме, оскільки протягом місяця після закінчення строку договору оренди землі відповідач не звернувся до позивача з відповідним листом-повідомленням щодо своєї незгоди в поновленні вказаного договору оренди землі, ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» до цього часу продовжує користуватися земельною ділянкою та виконувати свої зобов`язання за договором оренди землі, зокрема, обробляє земельну ділянку, нараховує та сплачує відповідачу орендну плату за користування земельною ділянкою. Вважає, що в розумінні статті 33 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі є поновленим. Направлення 15 серпня 2016 року відповідачем, ще до закінчення строку дії договору, листа про небажання поновлювати договір, не створює будь-яких прав та обов?язків для сторін у розумінні статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Доводи інших учасників справи

09 січня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Литвиненко Є. В. через засоби поштового зв?язу подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» залишити без задоволення, а постанову запорізького апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що у ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» не виникло право на поновлення договору оренди землі. У матеріалах справи відсутні докази щодо продовження користування позивачем земельною ділянкою після 08 лютого

2017 року. В порушення вимог частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», зміст запропонованої орендарем додаткової угоди поновлює договір оренди не на той самий строк і не на тих самих умовах первісного договору.

У лютому 2019 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Литвиненко Є. В. до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення на касаційну скаргу, в яких заявник звертає увагу на практику Верховного Суду, зокрема, як приклад наводить постанови Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 312/337/17,

від 16 січня 2019 року у справі № 312/334/17 та від 23 січня 2019 року у справі

№ 312/265/17.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Великобілозерського районного суду Запорізької області.

Зупинено виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 30 жовтня

2018 року в частині стягнення з ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» на користь

ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 2 400,00 грн до закінчення касаційного провадження у справі.

19 березня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням від 14 квітня 2020 року № 1075/0/226-20 за касаційним провадженням № 61-47766св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» на постанову Запорізького апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, врахувавши додаткові пояснення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 11,3019 га, розташованої на території Гюнівської сільської ради Великобілозерського району Запорізької області. Цільове призначення земельної ділянки - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 2321183500:04:001:0023.

16 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» було укладено договір оренди землі б/н.

Державна реєстрація права оренди земельної ділянки була проведена 08 лютого 2014 року.

Згідно пункту 1 договору оренди землі б/н від 16 грудня 2013 року, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування об`єкт оренди - земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до пункту 8 вказаного договору оренди землі, договір укладено на три роки, з урахуванням ротації культур, згідно з проектом землеустрою. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк.

Відповідно ж до умов пункту 20 договору оренди землі, передача земельної ділянки орендарю здійснюється в триденний строк після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі об`єкта оренди.

На підтвердження того, що позивач після закінчення строку дії договору оренди землі продовжує користуватися земельною ділянкою відповідача, обробляє її та вирощує сільськогосподарські культури, позивачем надано суду довідку, із змісту якої вбачається, що в 2017 році на земельній ділянці, що належить відповідачу, посіяна озима пшениця тритікале, після збору врожаю планується обробіток під ярові культури. Відповідачем вкладено додаткові кошти в обробіток поля по рекультивації - додатково внесено мінеральні добрива та проведено додаткову глибоку культивацію культиватором «Кейс» по знищенню нижніх бур`янів.

Позивачем також було нараховано відповідачу орендну плату за землю, в розмірі та в строки, які встановлені в договорі оренди землі.

Орендодавець листом від 15 серпня 2016 року, тобто до спливу строку договору, повідомив орендаря про те, що не має наміру продовжувати дію договору оренди земельної ділянки після його закінчення.

При апеляційному розгляді позивач посилався на те, що відповідач не бажає отримувати орендну плату, а відповідач зазначав про те, що земельна ділянка наразі обробляється самим землевласником.

Заперечуючи проти використання земельної ділянки позивачем, відповідач зазначав, що неправомірні дії позивача, позбавили його можливості вільно розпоряджатися, володіти та користуватися належною їй земельною ділянкою, а тому кошти йому мають бути сплачені не як орендна плата, а як відшкодування шкоди, завданої внаслідок фактичного позадоговірного користування земельною ділянкою.

ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» на адресу відповідача надіслала листа від 27 квітня 2017 року, яким пропонувала укласти додаткову угоду до договору оренди землі, та надала проект додаткової угоди до договору оренди землі від 16 грудня

2013 року.

Категорично не погоджуючись з продовженням договору оренди, відповідач надав відповідь від 26 травня 2017 року, у якій зазначав про своє бажання самостійно обробляти земельну ділянку після закінчення строку дії договору та просив після закінчення строку дії договору оренди землі, повернути йому земельну ділянку.

За змістом листа відповідача ОСОБА_1 від 26 травня 2017 року, останній, посилаючись на статті 8, 14, 41, 55, 68 Конституції України та статті 33, 34 Закону України «Про оренду землі», відмовляється підписувати додаткову угоду до договору оренди землі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до положення частини першої статті 2 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Стаття 13 Закону України «Про оренду землі» закріплює норму, згідно якої договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно вимог частини першої статті 210 ЦК України, статті 125 ЗК України, право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується у судовому порядку.

За статтею 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. При передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років.

Статтею 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до пункту 34 договору оренди землі зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розглядається у судовому порядку.

Згідно із вимогами статті 41 Конституції України, статей 316, 319, 373 ЦК України власник самостійно визначає спосіб та порядок користування та розпорядження належною йому власністю, зокрема на свій розсуд обирає контрагента за договором та визначає умови договору з ним.

Відповідно до Закону України «Про оренду землі» укладання договору оренди не може бути примусом і передбачає право, а не обов`язок на переукладання договору оренди, ураховуючи при цьому положення статей 6, 627 ЦК України щодо свободи договору, укладання його при наявності вільного волевиявлення особи, непорушність права власності та здійснення при цьому права власником відповідно до закону на власний розсуд, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, необхідності згоди обох сторін при укладенні чи зміні договору.

Згідно із статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 31 Закону України «Про оренду землі» визначено, зокрема, що дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про оренду землі», зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Відповідно до статей 319, 626 ЦК України реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Отже, для застосування частини першої статті 33 цього Закону та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди землі необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив про наявність заперечень щодо поновлення договору та своє рішення.

Крім того, частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстави, передбаченої частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди: орендар продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Частинами восьмою, дев`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 4 ЦПК України, буде порушене при дотриманні процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Таким чином, апеляційний суд відмовляючи у позові ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» прийшов до обґрунтованого висновку про те, що у позивача відсутнє переважне право перед іншими особами на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк за встановлених обставин.

Апеляційний суд встановивши всі фактичні обставини справи та дослідивши всі матеріали дійшов до обґрунтованого висновку про те, що фактично обраний позивачем спосіб захисту порушених цивільних прав суперечить частині третій статті 626 ЦК України та частині першій статті 627 ЦК України за якою, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому, орендодавець листом від 15 серпня 2016 року, тобто до спливу строку договору, повідомив орендаря про те, що не має наміру продовжувати дію договору оренди земельної ділянки після його закінчення.

Оскільки орендодавець до спливу строку договору оренди землі повідомив орендаря про відсутність наміру продовження договору оренди, а додаткова угода, направлена ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська», містила умови про інший строк дії договору (7 років) та інший розмір орендної плати, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, правильно застосувавши положення статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Доводи позивача про те, що з метою приведення змісту договору до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)», нормами якого передбачено, що строк дії договору оренди не може бути меншим як сім років він звернувся до відповідача з пропозицією змінити строк дії договору на 7 років, але вказана пропозиція залишена відповідачем без задоволення, відтак порушене його переважне право на укладення договору оренди землі не заслуговують на уваги, оскільки реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі, передбачена положеннями Закону України «Про оренду землі», відбувається за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 312/337/17 (провадження

№ 61-44899св18), від 16 січня 2019 року у справі № 312/334/17 (провадження

№ 61-41452св18), від 23 січня 2019 року у справі № 312/265/17 (провадження

№ 61-43640св18), від 27 червня 2019 року у справі № 312/275/17 (провадження

№ 61-74443св19), від 23 вересня 2019 року у справі № 312/336/17 (провадження № 61-7452св19), від 20 березня 2020 року у справі № 312/338/17 (провадження

№ 61-7456св19) та інші.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Гюнівська» залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська