Справа №463/3580/20

Провадження №3/463/941/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2020 року суддя Личаківського районного суду м. Львова Гирич С. В., за участі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши адміністративний матеріал, який надійшов з УПП у Львівській області про притягнення до адміністративної відповідальності: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого: АДРЕСА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

в с т а н о в и в :

з протоколу серії АА №154649 від 17 квітня 2020 року вбачається, що « ОСОБА_1 17 квітня 2020 року близько 22:40 год. перебував із друзями у сквері кафе «VIOLIN ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться за адресою вулиця Пасічна, 90 у м. Львові у кількості 3-ох осіб, чим порушив вимоги підпункту 5 пункту 2 постанови КМУ від 11 березня 2020 р. № 211», чим вчинив правопорушення, передбачене ст.44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП).

В судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненому заперечив та пояснив, що дійсно 11.04.2020 року ввечері із двома своїми знайомими стояли на вулиці Пасічній у м. Львові на відстані 2 м. один від одного та розмовляли. Вони бачили, як поряд приїхали два службових автомобілі поліції і працівники пішли на якийсь виклик. Через 15 хв. вони повернулися, підійшли до них і пояснили, що вони порушують правила карантину і склали на нього протокол. Вважає, що порушення законодавства не вчиняв.

Заслухавши пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, пояснення свідка, вивчивши матеріали справи та надані суду документи, суд приходить до наступного.

Відповідно до положень статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

У відповідності до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Під час розгляду матеріалів про скоєння особою правопорушення, у відповідності до положень статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до положень ст.251 Кодексу Українипро адміністративніправопорушення, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Як доказ скоєння правопорушення передбаченого ст.44-3 КУпАП ОСОБА_1 , працівником поліції, який склав протокол долучено диск із записом події, яка зафіксована на нагрудні камери працівників поліції.

В процесівідтворення цьогодиску встановлено,що наньому збереженодві папки 1232і 1246.Перша папказберігає одинфайл,друга -два.При відтворенніфайлів вбачається,що наньому зафіксованояк білядвох службовихавтомобілів поліції,які припаркованіпоряд ізмагазинами «EVA» та«VIOLINcoffee» перебувають працівники поліції та декілька громадян, одні з яких спостерігають за подією, інші є учасниками спілкування із поліцією. На файлі 01246-0012462020041801475010 о 22.50.15 год. зафіксовано, як працівник поліції покликав до себе особу « ОСОБА_2 » та став роз`яснювати йому права передбачені ст.268 КУпАП і суть скоєного правопорушення: «повідомляю, що згідно постанови Кабінету Міністрів № 211 від 11.03.2020 року ви порушили режим карантину, а саме знаходилися у громадському місці у кількості 3 осіб біля магазину «VIOLIN coffee», у сквері, оскільки там є лавочки, тому це можна розцінювати як сквер, тому на вас буде складено протокол про адміністративне правопорушення передбачене ст.44-3 КУпАП».

В той же час суддя звертає увагу на те, що наказом Міністерства Будівництва, Архітектури та Житлово-комунального господарства України № 105 від 10.04.2006 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 липня 2006 р. за № 880/12754 затверджено Правила утримання зелених насаджень у населених пунктах України. Відповідно до названих Правил сквер це упорядкована й озеленена ділянка площею від 0,02 га до 2,0 га, яка є елементом архітектурно-художнього оформлення населених місць, призначена для короткочасного відпочинку населення. Ухвалою Львівської міської ради від 24.11.2011 № 966 "Про затвердження переліку та меж скверів Личаківського району м. Львова" затверджено перелік скверів у Личаківському районі м. Львова і сквер кафе «VIOLIN coffee», що знаходиться за адресою вулиця Пасічна, 90 у м. Львові у такому переліку відсутній.

Таким чином, віднесення працівником поліції частини вулиці до громадського місця «скверу» лише за принципом «бо там є лавочки» є правовим свавіллям.

Статтею 1 Конституції України проголошено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Частиною 2 Статті 2 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Статею 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Отже, Конституція України гарантує громадянину України свободу пересування ( в тому числі відвідування парків, скверів) та проголошує, що обмеження таких конституційних прав можливе лише у випадку, встановленому законом.

Статтею 12 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено:

у прикордонній смузі;

на територіях військових об`єктів;

у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом;

на приватних земельних ділянках;

на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан;

на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності;

на тимчасово окупованих територіях.

Свобода пересування обмежується щодо:

осіб, до яких відповідно до процесуального законодавства застосовано запобіжні заходи, пов`язані з обмеженням або позбавленням волі;

осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі;

осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, яким заборонено виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом;

осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню;

осіб, які звернулися за наданням їм статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України;

осіб, яких призвано на дійсну строкову службу до Збройних Сил України та інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань;

іноземців, які перебувають у складі військових іноземних підрозділів і які мають статус військового.

Свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом.

Отже, дійсно, спеціальним законом визначено території, на яких може бути обмежено законом вільне пересування осіб та категорію осіб, відносно яких такі обмеження встановлюються.

Статтею 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено мету, порядок та умови встановлення карантину. Зокрема зазначено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.

У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них, підстави та порядок обов`язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров`я (спеціалізованих шпиталів). Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності. До відміни карантину його територію можуть залишити особи, які пред`явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину.

Статтями 20, 22 цього закону встановлені додаткові обов`язки осіб, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями та осіб, які з ними контактували, в тому числі обмеження у пересуванні, а статтею 29 Закону визначено, що у зв`язку із карантином можливе покладання додаткових обов`язків і для осіб, які підлягають обов`язковій самоізоляції, перебувають в обсерваторі (обсервації), а також які підлягають госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров`я (спеціалізованих шпиталів).

Разом з тим, Кабінет Міністрів України своєю постановою «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 р. № 211, відповідно до статті 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р. установив з 12 березня 2020 р. до 11 травня 2020 р. на всій території України карантин та заборонив в тому числі до 11 травня 2020 р. - пункт 2 підпункт 5- відвідування парків, скверів, зон відпочинку, лісопаркових та прибережних зон, крім вигулу домашніх тварин однією особою та в разі службової необхідності.

При розгляді вказаного матеріалу ОСОБА_1 пояснив, що на час складання протоколу не хворів на жодне інфекційне захворювання, не був його носієм, не перебував на самоізоляції. Даних, які б спростовували ці пояснення матеріали справи не містять.

Таким чином, ОСОБА_1 не являється особою, якій у відповідності до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у встановленому законом порядку обмежується пересування, через те, що він створює реальну небезпеку зараження оточуючих, підлягає лікуванню, медичному нагляду та обстеженню у стаціонарах відповідних закладів охорони здоров`я чи наукових установ.

В той же час, такі обмеження у пересуванні, в тому числі на відвідування парків, скверів, зон відпочинку, лісопаркових та прибережних зон встановлені Постановою КМ України від 11 березня 2020 р. № 211.

Стаття 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Статтею 8 Конституції України проголошено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З врахуваннямнаведеного суддяпереконаний,що Конституція-вічна,а коронавірус-тимчасовий,тому погоджуєтьсяіз висловом австрійськогоімператора ФердинандаI- «Fiat justitia et pereat mundus» (Нехай панує справедливість, якщо навіть від цього загине світ ).

А тому,виходячи ізположень статті64Конституції Українипро те,що конституційні права і свободи людини і громадянина, до яких належить і право вільного пересування територією України, не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України, а доказів того, що саме у такий спосіб ОСОБА_1 обмежене вільне пересування, суддя приходить до висновку про те, що посилання працівника поліції на наявність у діях ОСОБА_1 складу правопорушення передбаченого ст.44-3 КУпАП, оскільки він порушив припис Постанови КМ України, яким йому обмежено право пересування і перебування у сквері не ґрунтується на законі, а тому у діях особи відсутній склад правопорушення.

Таким чином,з врахуваннямобставин,встановлених вході розрядусправи приходжу до висновку про відсутність складу правопорушення, передбаченого ст.44 -3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а тому провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо нього підлягає закриттю.

Керуючись п. 1 ст. 247, ст. 283, ч 3 ст. 284 КпАП України,-

п о с т а н о в и в:

провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст.44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя: Гирич С. В.