ПОСТАНОВА

Іменем України

06 травня 2020 року

Київ

справа №826/3335/17

адміністративне провадження №К/9901/43969/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіовидавнича компанія «Мастер» до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіовидавнича компанія «Мастер» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Огурцова О.П. від 5 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В., Чаку Є.В. від 6 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіовидавнича компанія «Мастер» (далі - ТОВ «ТРК «Мастер», позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 23 лютого 2017 року № 224.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення було прийнято відповідачем всупереч застосованим заходам забезпечення позову згідно ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, яка була вручена відповідачу на засіданні 23 лютого 2017 року. Також позивач посилався на необґрунтованість оскаржуваного рішення з огляду на відсутність системності порушень з боку ліцензіата, а отже, і підстав для відмови у продовженні дії ліцензії на мовлення НР № 00185-м від 12 лютого 2010 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 5 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення (23 лютого 2017 року), рішення від 17 липня 2014 року № 265 та рішення від 9 лютого 2017 року № 99 не були скасовані, а тому у відповідача були наявні правові підстави для висновку про те, що позивачем протягом дії ліцензії на мовлення НР № 00185-м від 12 лютого 2010 року було допущено порушення умов ліцензії та вимог чинного законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ТОВ «ТРК «Мастер» звернулося із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано до суду 27 листопада 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/3335/17, витребувано матеріали справи та надано учасникам справи строк для подання заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не було закінчено.

Ухвалою Верховного Суду від 5 травня 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 826/3335/17 за касаційною скаргою ТОВ «ТРК «Мастер» суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

Представниками ТОВ «ТРК «Мастер» та Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення подані клопотання про їх участь у розгляді справи у касаційному порядку у судовому засіданні. Ухвалою Верховного Суду від 5 травня 2020 року у задоволенні цих клопотань відмовлено.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на неврахування судами першої та апеляційної інстанції протиправності відмови відповідача у продовженні строку дії ліцензії, оскільки порушення, допущенні позивачем та які стали підставою для такої відмови, не носять системного характеру, хоча зі змісту статей 33 та 72 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», на думку скаржника, вбачається, що підставою для відмови в продовженні дії ліцензії є саме систематичне вчинення правопорушень.

Крім того, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що заява на продовження строку дії ліцензії була подана 4 серпня 2016 року, а строк дії ліцензії закінчувався 12 лютого 2017 року, а тому висновки судів про правомірність оскаржуваного рішення у частині залишення заяви про переоформлення ліцензії без розгляду з тієї підстави, що на час розгляду заяви (23 лютого 2017 року) строк дії ліцензії закінчився, є помилковими.

Від Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення надійшли заперечення на касаційну скаргу ТОВ «ТРК «Мастер», в яких зазначається, що суди попередніх інстанцій прийняли законні та обґрунтовані рішення, які просить залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ТОВ «ТРК «Мастер» звернулось до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення з заявами щодо переоформлення та продовження строку дії ліцензії на мовлення НР № 00185-м від 12 лютого 2010 року (ефірне, місцеве радіомовлення з використанням частоти 100,5 МГц у м. Харкові, потужність передавача - 1,0 кВт, обсяг мовлення - 24 години на добу).

23 лютого 2017 року Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення прийнято рішення № 224 «Про заяви ТОВ «ТРВК «Мастер», м. Харків, щодо переоформлення та продовження строку дії ліцензії на мовлення (НР № 00185-м від 12 лютого 2010 року) (ефірне, позивні: «ВЕСТИ.РАДИО»)», яким вирішено відмовити позивачу у продовженні строку дії ліцензії НР № 00185-м від 12 лютого 2010 року та залишено без розгляду заяву щодо переоформлення ліцензії на мовлення НР № 00185-м від 12 лютого 2010 року у зв`язку зі зміною відомостей про пов`язаних осіб, кінцевого бенефіціарного власника.

У зазначеному рішенні Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення зазначено наступне: «ТОВ «ТРК «Мастер», м. Харків, рішеннями Національної ради:

- від 17 липня 2014 року № 265 у зв`язку з порушенням частини сьомої статті 27, частини восьмої статті 28 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» оголошено попередження,

- від 9 лютого 2017 року № 99 у зв`язку з порушенням вимог частини п`ятої статті 9 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» застосовано санкцію «стягнення штрафу» у розмірі 5%, оскільки добовий обсяг ведення передач державною мовою склав 49,22%.

Станом на момент розгляду питання про продовження ліцензії на мовлення рішення Національної ради від 17 липня 2014 року № 265 оскаржується ліцензіатом в судовому порядку.

Зазначаємо, що ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 жовтня 2016 року у справі № 826/10949/16 (про визнання протиправним і скасування рішення Національної ради від 17 липня 2014 року № 265) позовну заяву ТОВ «ТРК «Мастер», м. Харків, залишено без розгляду у зв`язку з відкликанням позивачем своєї заяви.

Незважаючи на те, що позовна заява ТОВ «ТРК «Мастер», м. Харків, була відкликана добровільно, ліцензіат повторно звернувся до суду з оскарженням рішення № 265 від 17 лютого 2014 року.

Наразі триває провадження у справі № 826/16464/16.

На момент розгляду питання про продовження ліцензії на мовлення НР № 00185-м від 12 лютого 2010 року рішення Національної ради від 17 лютого 2014 року № 265 та від 9 лютого 2017 року № 99 не скасовані в судовому порядку, а отже є чинними».

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 вересня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2017 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань визначаються, зокрема, Законом України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 року № 3759-XII (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 3759-XII).

Відповідно до частини першої статті 23 Закону № 3759-XII ліцензування мовлення здійснюється виключно Національною радою відповідно до порядку та вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення».

Згідно з частиною дев`ятою статті 23 вказаного Закону ліцензія на мовлення, видана Національною радою, є єдиним і достатнім документом, що надає ліцензіату право відповідно до умов ліцензії здійснювати мовлення, користуватися каналами мовлення за умови наявності у володільців радіоелектронних засобів передбачених законом дозволів на їх експлуатацію.

Частинами першою, другою та третьою статті 33 Закону № 3759-XII встановлено, що кожний ліцензіат має право на продовження строку дії ліцензії на мовлення. Для продовження строку дії ліцензії на мовлення необхідно не раніше ніж за 210 днів та не пізніше ніж за 180 днів до закінчення строку дії ліцензії подати до Національної ради заяву про продовження ліцензії на мовлення відповідно до вимог статті 24 цього Закону. Заяву про продовження строку дії ліцензії, подану раніше ніж за 210 днів до закінчення строку дії ліцензії, Національна рада повертає ліцензіату без розгляду протягом п`яти робочих днів з дня її надходження.

Відповідно до частини четвертої статті 33 вказаного Закону за результатами розгляду заяви Національна рада приймає рішення про продовження строку дії ліцензії на мовлення або про відмову у продовженні строку дії ліцензії. Протягом п`яти робочих днів після прийняття відповідного рішення Національна рада письмово повідомляє заявника про результати розгляду його заяви. Копія рішення надсилається або видається. У рішенні про відмову у продовженні строку дії ліцензії Національна рада визначає підстави прийняття такого рішення відповідно до вимог частини сьомої цієї статті.

Згідно з положеннями частини сьомої статті 33 Закону № 3759-XII Національна рада може прийняти рішення про відмову у продовженні строку дії ліцензії на мовлення лише за умови, якщо: ліцензіат подав заяву на продовження строку дії ліцензії пізніше ніж за 180 днів до закінчення строку дії ліцензії; протягом дії ліцензії ліцензіат порушував умови ліцензії та вимоги чинного законодавства. Ці порушення повинні бути підтверджені рішеннями та санкціями Національної ради, не скасованими у визначеному законодавством порядку, або відповідними судовими рішеннями; ліцензіат не відповідає вимогам статті 9 або частини другої статті 12 цього Закону.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що достатньою умовою для відмови у продовженні строку дії ліцензії на мовлення є порушення ліцензіатом протягом дії ліцензії умов ліцензії та вимог чинного законодавства.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 826/15684/16.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що відповідно до рішення від 23 лютого 2017 року № 224 позивачу було відмовлено в продовженні дії ліцензії на мовлення НР № 00185-м від 12 лютого 2010 року на підставі пункту «б» частини сьомої статті 33 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» у зв`язку з порушенням позивачем протягом строку дії ліцензії умов ліцензії та вимог чинного законодавства, що підтверджується рішенням від 17 липня 2014 року № 265, прийнятим у зв`язку з порушенням частини сьомої статті 27, частини восьмої статті 28 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» та яким оголошено попередження; рішенням від 9 лютого 2017 року № 99, прийнятим у зв`язку з порушенням вимог частини п`ятої статті 9 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» та яким застосовано санкцію «стягнення штрафу» у розмірі 5 %, оскільки добовий обсяг ведення передач державною мовою склав 49,22%.

Оскаржуване рішення було прийнято відповідачем 23 лютого 2017 року, а отже суди мали виходити з наявності обставин, які були підставами для відмови у продовженні строку дії ліцензії саме на вказану дату.

З цього приводу судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що рішення від 17 липня 2014 року № 265 та від 9 лютого 2017 року № 99 станом на 23 лютого 2017 року, тобто на дату прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, скасовані не були, що сторонами не заперечується.

Судами також встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що провадження в адміністративній справі № 826/4151/17 за позовом ТОВ «ТРК «Мастер» до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання протиправним та скасування рішення № 99 від 9 лютого 2017 року відкрито ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 27 березня 2017 року та станом на час розгляду справи рішення за результатами розгляду зазначеної справи не прийнято.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2017 року у справі № 826/16464/16 за позовом ТОВ «ТРК «Мастер» до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 17 липня 2014 року № 265 про відмову у задоволені заяви на переоформлення ліцензії на мовлення від 12 лютого 2003 року серії НР № 0246-м та про застосування санкції у вигляді оголошення попередження, яка залишена у силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2017 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Зазначеним рішенням суду встановлено правомірність рішення відповідача від 17 липня 2014 року № 265.

Відповідно до частини третьої статті 254 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних судових рішень) у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Згідно з положеннями частини першої статті 72 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних судових рішень) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено правомірність рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 17 липня 2014 року № 265.

З огляду на те, що на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення (23 лютого 2017 року), рішення від 17 липня 2014 року № 265 та рішення від 9 лютого 2017 року № 99 не були скасовані, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність у відповідача правових підстав для прийняття рішення про відмову у продовженні строку дії ліцензії, оскільки протягом дії ліцензії на мовлення НР № 00185-м від 12 лютого 2010 року було допущено порушення умов ліцензії та вимог чинного законодавства.

Колегія суддів критично оцінює доводи скаржника про відсутність системності порушень зі сторони товариства, оскільки статті 33 та 72 Закону № 3759-XII, на які посилається скаржник в обґрунтування своїх доводів, не містять вимоги щодо систематичного застосування санкцій до ліцензіата, як підстави для відмови у продовженні дії ліцензії. При цьому, у пункті «б» частини сьомої статті 33 цього Закону міститься обов`язкова вимога щодо того, що відповідні порушення повинні мати місце протягом строку дії ліцензії, однак про системність таких порушень не зазначено.

Стосовно доводів скаржника про порушення Нацрадою строку розгляду заяви про продовження строку дії ліцензії та неправомірності у зв`язку з цим рішення у частині залишення заяви про переоформлення ліцензії без розгляду, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами першою та дванадцятою статті 35 Закону № 3759-XII встановлено, що у разі зміни даних, передбачених частиною третьою цієї статті або абзацами п`ятим і шостим частини четвертої статті 27 цього Закону, ліцензіат подає Національній раді заяву про переоформлення ліцензії на мовлення за встановленою Національною радою формою. Строк дії переоформленої ліцензії на мовлення не може перевищувати строку дії, зазначеного в ліцензії, що переоформлювалася.

Таким чином, переоформлена може бути лише ліцензія на мовлення строк дії якої не закінчився.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що ліцензія на мовлення НР № 00185-м від 12 лютого 2010 року була видана позивачу строком дії до 13 лютого 2017 року. При цьому, хоча заява про продовження строку дії ліцензії та про її переоформлення була подана позивачем 4 серпня 2016 року, однак у подальшому була повернута у зв`язку з наявністю недоліків у доданих документах. Вказані недоліки були виправлені позивачем лише 20 лютого 2017 року, а рішення про відмову у продовженні дії ліцензії прийнято 23 лютого 2017 року.

З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для розгляду заяви позивача щодо переоформлення ліцензії на мовлення НР № 00185-м від 12 лютого 2010 року у зв`язку з закінченням строку її дії, а отже ним було правомірно залишено відповідну заяву без розгляду.

Розглядаючи доводи касаційної скарги, колегія суддів виходить з того, що ці доводи були перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального або порушення процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено, висновки судів скаржник не спростував.

Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи та прийнятті рішень, то відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає такі рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy), заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands) заява № 16034/90, пункт 59).

Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки суд касаційної інстанції залишає без змін рішення судів попередніх інстанцій, то у силу статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіовидавнича компанія «Мастер» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

С.М. Чиркін