Номер провадження: 22-ц/813/1566/20

Номер справи місцевого суду: 520/9079/19

Головуючий у першій інстанції Маломуж А. І.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дрішлюка А.І.,

Громіка Р.Д.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди спричиненої в результаті ДТП,-

В С Т А Н О В И В:

25 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди спричиненої в результаті ДТП.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 24 грудня 2018 року о 09.30 годині ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «ЗАЗ ДЕУ», д/н НОМЕР_1 по вул. Дм. Донського, 2а/1 в м. Одесі, не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням в результаті чого скоїв наїзд на припаркований автомобіль «Шевроле - Епіка» д/н НОМЕР_2 , який належить на праві особистої власності ОСОБА_1 , що призвело до пошкодження транспортних засобів з матеріальними збитками.

Позивач ОСОБА_1 посилаючись на Договір оренди автомобіля від 24 грудня 2018 року та акти прийому-передачі просив суд стягнути з відповідача на його користь 13 200 гривень у відшкодування матеріальної шкоди за оренду автомобіля та 20 000 гривень у якості відшкодування моральної шкоди.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити, посилаючись на його безпідставність.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 30 квітня 2020 року.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Судом першої інстанції встановлено, що 24 грудня 2018 року о 09.30 годині ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «ЗАЗ ДЕУ», д/н НОМЕР_1 по вул. Дм. Донського, 2а/1 в м. Одесі, не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням в результаті чого скоїв наїзд на припаркований автомобіль «Шевроле - Епіка» д/н НОМЕР_2 , який належить на праві особистої власності ОСОБА_1 , що призвело до пошкодження транспортних засобів з матеріальними збитками.

Автомобіль ЗАЗ ДЕУ, д/н НОМЕР_1 був застрахований в страховій компанії ПЗУ. Після проведення страхової оцінки, експертом компанії 25 січня 2019 року було виплачено грошові кошти на відшкодування збитків, які були завдані в результаті ДТП з урахуванням 70% зносу автомобіля потерпілого.

Після отримання грошових коштів, автомобіль Шевроле Епіка д/н НОМЕР_2 був поставлений на СТО для проведення ремонтних робіт, де знаходився до 06 лютого 2019 року. Після узгодження страхової суми із страховою компанією, були підписані документи про те, що виплачена сума покриває затрати на ремонт автомобіля потерпілого.

24 грудня 2018 року позивачем був укладений договір оренди автомобіля Рено-Мегана д/н НОМЕР_3 , з СПД ОСОБА_3 в якому встановлено сума оренди із розрахунку 300 грн. на день фактичного користування. Автомобіль був переданий позивачу по акту приймання-передачі 24 грудня 2018 року. Вказаний автомобіль було повернуто позивачем 06 лютого 2019 року, після закінчення ремонту його автомобіля. Сума яку позивач виплатив за оренду автомобіля протягом 44 днів склала 13 200 гривень.

На підтвердження вище викладеного позивач надав до суду Договір оренди автомобіля від 24 грудня 2018 року та акти прийому-передачі.

Відмовляючи у відшкодуванні матеріальної шкоди, що полягає у витратах позивача на оренду автомобіля, суд першої інстанції виходив із того, що вказаний договір не відповідає вимогам ст. 799 ЦК України. Оскільки його було укладено у простій письмовій формі, що відповідно до ст. 216 ЦК України є нікчемним та не створює жодних юридичних наслідіків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Так, Цивільний кодекс України вимагає нотаріально посвідчувати договір оренди автомобіля з фізичною особою (ст. 799 ЦК України).

Посвідчення договорів у нотаріуса, в даному випадку є однією з умов дійсності договору, тобто вчинення правочину в установленій законом формі (ст. 203 ЦК України). Чинне законодавство допускає укладення договорів у двох формах: усній і письмовій, а письмова форма обов`язкова для договорів: між юридичною та фізичною особою. Письмові договори посвідчуються в нотаріуса у двох випадках: якщо на цьому наполягає одна зі сторін (незалежно від виду та суми договору); а також якщо цього вимагає закон (договір оренди транспортного засобу за участю фізичної особи прямо передбачено у законі та встановлено ст. 799 ЦК України).

Нотаріальне посвідчення договору, по суті, є додатковою гарантією дійсності договору, адже нотаріус має упевнитися, що зміст договору відповідає вимогам закону, перевіряє правоздатність сторін і повноваження їх представників.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на п. 2.11 постанови Пленуму ВГСУ від 29 березня 2013 року №12, що умова про нотаріальне посвідчення застосовується в разі укладення договору саме із фізичними особами. Якщо договір укладається із громадянином, який набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності (фізичною особою підприємцем), таке посвідчення не вимагається, а також посилання на те, що недійсність Договору оренди не є предметом вказаного позову не заслуговують на увагу на підставі наступного.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За змістом статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, Договір оренди від 24 грудня 2018 року на який посилається позивач в обґрунтування своїх вимог не відповідає вимогам Цивільного кодексу України, а тому не створює жодних правових наслідків.

Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження сплати ФОП ОСОБА_4 суми у розмірі 13 200 гривень за оренду автомобіля.

Також під час перевірки доводів апеляційної скарги було зроблено здійснено пошук в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ФОП ОСОБА_4 (свідоцтво платника єдиного податку № НОМЕР_4 ) з якого вбачається, що види діяльності, які здійснює ФОП є: код КВЕД 46.13 Діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами; код КВЕД 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; код КВЕД 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення (основний); код КВЕД 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами.

Таким чином, КВЕД щодо надання в оренду транспортних засобів у ФОП ОСОБА_4 відсутній, а тому доводи апеляційної скарги щодо відсутності необхідності у нотаріальному посвідченні Договору оренди автомобіля не приймаються до уваги.

Також позивачем не доведено необхідності оренди транспортного засобу протягом півтора місяці, хоча автомобіль був у ремонті лише декілька днів. Ніяких відомостей стосовно того, що з якихось об`єктивних причин позивач не мав можливості використовувати пошкоджений автомобіль, ним також не наведено.

Судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України - розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.9 постанови від 31.03.95р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» - розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивач просив стягнути моральну шкоду в розмірі 20 000 гривень, що виразилась у душевних стражданнях пов`язаних із знищенням виноградного куща та виноградної арки.

Однак, стороною позивача не наведено обґрунтованого розрахунку суми моральної шкоди у відповідності до порядку визначення такого розміру та не надано беззаперечних доказів, на підставі яких можна було б підтвердити визначений характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, тобто моральної шкоди спричиненої відповідачем, а тому в задоволенні цієї вимоги суд першої інстанції відмовив на законних підставах.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, яке ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам закону.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382 - 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено: 30 квітня 2020 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький

А.І.Дрішлюк

Р.Д.Громік