ПОСТАНОВА

Іменем України

28 квітня 2020 року

Київ

справа №420/5938/18

адміністративне провадження №К/9901/10063/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Одеського державного університету внутрішніх справ на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року (головуючий суддя Крусян А.В., судді: Градовський Ю.М., Яковлєв О.В.) у справі №420/5938/18 за позовом ОСОБА_1 до Одеського державного університету внутрішніх справ (далі також - відповідач, ОДУВС) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОДУВС у якій просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ ОДУВС №316 о/с від 29 жовтня 2018 року «По особовому складу» в частині звільнення її з посади професора кафедри адміністративного права та адміністративного процесу факультету №2 з 31 жовтня 2018 року та про відрядження її до Національної поліції України з 01 листопада 2018 року;

- визнати протиправним та скасувати наказ ОДУВС №372 від 06 вересня 2018 року «Про проведення службового розслідування за фактом притягнення до адміністративної відповідальності підполковника поліції ОСОБА_1 »;

- поновити її на посаді професора кафедри адміністративного права та адміністративного процесу факультету №2 ОДУВС;

- стягнути з ОДУВС на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 01 листопада 2018 року;

- стягнути з ОДУВС на її користь 200 000 (двісті тисяч) грн в якості відшкодування спричиненої моральної шкоди.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що будь-яких дисциплінарних проступків не вчиняла, а тому звільнення її з посади професора кафедри адміністративного права та адміністративного процесу з інших підстав, ніж визначено законом, є протиправним.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2019 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції позивачка подала апеляційну скаргу.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року апеляційну скаргу позивачки задоволено. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2019 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ ОДУВС №316 о/с від 29 жовтня 2018 року «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади професора кафедри адміністративного права та адміністративного процесу факультету №2 з 31 жовтня 2018 року та про відрядження її до Національної поліції України з 01 листопада 2018 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді професора кафедри адміністративного права та адміністративного процесу факультету №2 ОДУВС з 01 листопада 2018 року. Стягнуто з ОДУВС на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 01 листопада 2018 року по 13 березня 2019 року у розмірі 36157,94 (тридцять шість тисяч сто п`ятдесят сім) грн 94 коп. з вирахуванням належних до сплати податків і зборів. Стягнуто з ОДУВС на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що звільнення позивачки з займаної посади за відсутності подальшої потреби у відрядженні до ОДУВС на свій власний розсуд є незаконним. Адже, у керівника державної установи відсутнє право визначене Законом звільняти поліцейського з посади за відсутності відкликання його керівником поліції. Також, апеляційний суд зазначив, що враховуючи обставини справи, глибину фізичних, душевних страждань, які зазнала позивачка від протиправних дій відповідача, їх тривалість, очікування відновлення прав, приниження честі та гідності, ділової репутації, і виходячи з засад розумності та справедливості, необхідно стягнути на її користь моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року і залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2019 року.

На обґрунтування вимог касаційної скарги ОДУВС зазначає, що ректор університету, в розумінні частини шостої статті 71 Закону України «Про Національну поліцію», відноситься до посадових осіб, які мають право приймати рішення про звільнення осіб з посад відряджених поліцейських. Крім того, спірним наказом (№316о/с від 29 жовтня 2018 року) позивача не звільнено, тобто, службові відносини з останньою не припинено, та позивач продовжила проходити службу відповідно до Закону України «Про Національну поліцію».

Також, відповідачем було надано до суду пояснення, у яких ОДУВС зазначає, що судом апеляційної інстанції жодних дій в частині розгляду заявлених ним клопотань не було здійснено. Вказане свідчить про порушення судом апеляційної інстанції процесуальних норм.

Рух касаційної скарги

10 квітня 2019 року касаційна скарга ОДУВС надійшла до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.

За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Стрелець Т.Г., суддів Білоус О.В., Желтобрюх І.Л.

Ухвалою від 15 квітня 2019 року Верховний Суд відкрив провадження у справі за касаційною скаргою ОДУВС. У задоволенні клопотання відповідача про зупинення виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року у справі №420/5938/18 відмовив.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року №794/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т.Г. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), що унеможливлює її участь у розгляді справи, визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя, Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

12 листопада 2015 року ОСОБА_1 подано заяву про прийняття з 07 листопада 2015 року та призначення її на посаду професора кафедри адміністративного права та адміністративного процесу (за контрактом), у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» та організаційно-штатними змінами.

Наказом ОДУВС № 7о/с від 22 січня 2016 року, ОСОБА_1 прийнято на службу до Національної поліції, призначено на посаду професора кафедри адміністративного права та адміністративного процесу факультету № 2.

29 січня 2016 року позивачка прийняла присягу працівника поліції, отримала службове посвідчення та спеціальний жетон поліцейського (0154769) та відповідно, набула статусу поліцейського, відрядженого до відповідного навчального закладу.

ОСОБА_1 підписано зобов`язання про дотримання Правил етичної поведінки поліцейських, крім того, підписано повідомлення про ознайомлення із вимогами частини першої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції».

В послідуючому, 15 червня 2018 року доповідною запискою уповноваженого з антикорупційної діяльності відділу організаційно-аналітичної роботи та контролю ОДУВС Фортуни Є . О. ректору ОДУВС повідомлено про виявлення факту неповідомлення позивачкою про суттєві зміни у її майновому стані.

За даним фактом ОДУВС направив повідомлення до Національного агентства з питань запобігання корупції та наказом №372 від 06 вересня 2018 року призначив проведення службового розслідування щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1

02 жовтня 2018 року ректором ОДУВС затверджено висновок про результати службового розслідування, яким комісія закінчила службове розслідування та на підставі статті 16 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України прийняла рішення щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 після прийняття рішення Приморським районним судом м.Одеси у справі №522/13324/18 про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності.

Постановою Приморського районного суду м.Одеси від 08 жовтня 2018 року у справі №522/13324/18 провадження щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 172-6 КУпАП закрито, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Про вказаний факт проректор університету доповів на засіданні ректорату ОДУВС.

Разом з тим, наказом ОДУВС № 316 о/с від 29 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади професора кафедри адміністративного права та адміністративного процесу факультету №2 з 31 жовтня 2018 року та вона відряджена до Національної поліції України з 01 листопада 2018 року відповідно до пункту 6 статті 71 Закону України «Про Національну поліцію».

Не погоджуючись зі звільненням з займаної посади та відрядженням до Національної поліції України позивач звернулася до суду з даним позовом.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 58 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон) призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов`язків. Строкове призначення здійснюється в разі заміщення посади поліцейського на період відсутності особи, за якою відповідно до закону зберігається посада поліцейського, та посад, призначенню на які передує укладення контракту.

Відповідно до статті 19 вказаного Закону у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

При цьому, за вимогами статті 65 Закону переміщення поліцейських в органах, закладах та установах поліції здійснюється: 1) на вищу посаду - у порядку просування по службі; 2) на рівнозначні посади: для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби; за ініціативою поліцейського; у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби); за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону; 3) на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський: у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду; за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; через службову невідповідність - на підставі висновку атестації з урахуванням професійних і особистих якостей; за ініціативою поліцейського; як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри, відповідно до статті 87 цього Закону; 4) у зв`язку із зарахуванням на навчання до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, на денну форму навчання, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання.

Переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення.

Переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський.

Крім того, статтею 67 Закону передбачено, зокрема, що зарахування поліцейських наказами по особовому складу в розпорядження органів поліції для подальшого проходження служби під керівництвом посадових осіб, уповноважених призначати на посади поліцейських, допускається у разі: звільнення поліцейського з посади у зв`язку з виконанням дисциплінарного стягнення або виконанням висновку поліцейської комісії про невідповідність займаній посаді, якщо до кінця визначеного строку виконання дисциплінарного стягнення або протягом десяти днів з дня ухвалення висновку про службову невідповідність не вирішено питання про подальше проходження ним служби; повернення поліцейських, які відповідно до закону були відряджені (прикомандировані) до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, інших органів державної влади (закладів, установ) або органів місцевого самоврядування на час виконання відповідних повноважень на постійній основі із залишенням їх на службі в поліції.

Відповідно до статті 71 Закону поліцейські за їхньою згодою можуть бути відряджені до органів державної влади, установ та організацій із залишенням на службі в поліції, але зі звільненням із займаної посади з подальшим призначенням на посади відповідно до переліку посад, які можуть бути заміщені поліцейськими в державних органах, установах та організаціях, що затверджується Президентом України.

У разі потреби в поліцейських для заміщення вакантних посад у державних органах, установах та організаціях керівники таких органів державної влади, установ та організацій надсилають до поліції письмовий запит про основні характеристики зазначених посад та професійні, освітні і кваліфікаційні вимоги, яким повинні відповідати поліцейські для зайняття таких посад (частина друга вказаної статті).

Рішення про відрядження поліцейських приймає керівник поліції (частина третя вказаної статті).

Відрядження оформлюється на підставі запиту керівника державного органу, установи, організації, рапорту поліцейського та відповідного подання його прямого керівника (частина четверта вказаної статті).

Про призначення відряджених поліцейських на посади керівники відповідних органів державної влади, установ та організацій мають письмово повідомити поліцію (частина п`ята вказаної статті).

Звільнення з посад відряджених поліцейських здійснюється за рішенням керівника державного органу, установи, організації з подальшим направленням їх у розпорядження поліції (частина шоста вказаної статті).

За службової потреби керівник поліції може в будь-який час відкликати з державного органу, установи чи організації відряджених поліцейських, повідомивши за місяць про таке відкликання керівника відповідного державного органу, установи чи організації з наданням відповідної заміни (частина сьома вказаної статті).

Звільнені з посади відряджені поліцейські мають бути направлені в місячний строк у розпорядження поліції з приписом, службовою характеристикою та наказом про звільнення з посади.

До зазначеного строку не включається час перебування поліцейського у відпустці, відрядженні, на лікарняному (частина восьма вказаної статті).

Після повернення в розпорядження поліції поліцейський має бути призначений на попередню посаду або іншу рівнозначну посаду з урахуванням рівня його освіти, фізичної підготовки та стану здоров`я (частина дев`ята вказаної статті).

За відрядженими до органів державної влади, установ та організацій поліцейськими та членами їхніх сімей зберігаються всі гарантії та пільги, визначені законом для такої категорії осіб (частина десята вказаної статті).

З аналізу вказаних норм Закону України «Про Національну поліцію» слідує, що поліцейські призначаються на посади поліцейського безстроково. При цьому, поліцейські, в тому числі відрядженні, можуть бути звільненні з займаних посад, переведенні на нижчу посаду без їхньої згоди у зв`язку зі скоєнням дисциплінарного проступку, скороченням посади. При цьому, звільнення з посад, з підстав визначених Законом, відряджених поліцейських здійснюється за рішенням керівника державного органу, установи, організації з подальшим направленням їх у розпорядження поліції.

Водночас, за службової потреби керівник поліції може в будь-який час відкликати з державного органу, установи чи організації відряджених поліцейських, повідомивши за місяць про таке відкликання керівника відповідного державного органу, установи чи організації з наданням відповідної заміни.

Дисциплінарний статут Національної поліції України затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15 березня 2018 року №2337-VIII (набрав чинності 07 жовтня 2018 року та діяв на дату звільнення позивача з посади 29 жовтня 2018 року) визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.

Дія цього Статуту поширюється на поліцейських, які повинні неухильно додержуватися його вимог.

Статтею 1 Статуту визначено, що службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

За приписами статті 11 Статуту, за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.

Дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції (стаття 12 Статуту).

Відповідно до статті 13 Статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.

До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень:

1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Застосування до поліцейського інших видів дисциплінарних стягнень, не передбачених цим Статутом, забороняється.

Службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

У разі надходження до органу поліції матеріалів про вчинення поліцейським адміністративного правопорушення, що складені в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення, службове розслідування не призначається, а рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності приймається на підставі зазначених матеріалів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка до дисциплінарної відповідальності не притягувалася, та за службовою потребою керівником поліції з ОДУВС ОСОБА_1 не відкликалася.

Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач приймаючи наказ про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади вважав доведеним факт скоєння позивачем дисциплінарного проступку на підставі доповідної записки Фортуни Є.О. від 26 жовтня 2018 року, у відсутність висновку службового розслідування з цього приводу, та відповідного судового рішення про визнання винною ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення.

Надаючи правову оцінку правомірності винесення наказу ОДУВС №316 о/с від 29 жовтня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 , колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, про відсутність факту неналежного виконання позивачем своїх службових обов`язків, що, як наслідок, свідчить про недотримання відповідачем правового інституту доведеності вини особи, яка вчинила дисциплінарний проступок, та взагалі факту скоєння позивачем дисциплінарного проступку.

Враховуючи вищевикладене, оскільки факт неналежного виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов`язків не доведено, наказ ОДУВС №316 о/с від 29 жовтня 2018 року в частині звільнення позивачки є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийнятий без належних на те підстав, в порушення вимог статей 16, 19 Дисциплінарного статуту.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначив, що у керівника державної установи не має законних підстав звільняти поліцейського з посади через відсутність подальшої потреби у його відрядженні з направленням у розпорядження до Національної поліції України без відкликання його керівником поліції. При цьому вказав, що звільнення з посади не може ґрунтуватись лише на волевиявленні керівника органу, в якому здійснює службову діяльність відряджений поліцейський.

Колегія суддів наголошує, що у керівника державної установи відсутнє право звільняти відрядженого поліцейського зі служби в поліції, а не з певної посади, за передбачених Законом підстав. При цьому відкликання керівником поліції такого службовця не є обов`язковим.

Питання правомірності визначення розміру середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу та проведення службового розслідування (наказ №372 від 06 вересня 2018 року) не є предметом касаційного оскарження, а тому не аналізуються Верховним Судом.

В частині позову про стягнення моральної шкоди на користь позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи обставини справи, глибину фізичних, душевних страждань, які зазнала позивачка від протиправних дій відповідача, їх тривалість, очікування відновлення прав, приниження честі та гідності, ділової репутації, і виходячи з засад розумності та справедливості, вважав за необхідне стягнути на користь позивача завдану моральну шкоду в розмірі 20000 грн.

Колегія суддів вважає помилковим такий висновок суду апеляційної інстанції.

Згідно з статтею 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з п.13 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України відповідно до статті 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Позивачка вказувала на те, що відповідач своїми протиправними діями заподіяв їй моральні та фізичні страждання. В сім`ї позивач є єдиною працездатною особою, має на утриманні малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_1 , доглядає рідну бабусю 89-річного віку, інваліда ІІ групи. Позивач працює науково-педагогічним працівником з 2010 року. До науково-викладацької діяльності займалася практичною роботою в органах внутрішніх справ на різних посадах, зокрема в апараті МВС України. Загалом понад 20 років працює в системі МВС, має почесні грамоти, неодноразово заохочувалася відомчими нагородами, постійно підвищує свій професійний рівень, проходила закордонне стажування, курси підвищення кваліфікації, є автором понад 60 фахових публікацій, в тому числі закордонних, має науковий ступень кандидата юридичних наук, вчене звання доцента, є сертифікованим тренером та найбільш досвідченим науково-педагогічним працівником університету, з 2015 року працює над дисертаційним дослідженням на здобуття наукового ступеню доктора юридичних наук. Брала участь у програмі підготовки поліцейських протягом 2015-2016 років, активно працює з аспірантами, магістрами, студентами та курсантами, старанно та наполегливо виконує свої професійні обов`язки, до неї ніколи не застосовувалися дисциплінарні та адміністративні стягнення. Внаслідок протиправного, безпідставного звільнення з посади професора кафедри вона втратила авторитет та повагу зі сторони суспільства, матеріальне забезпечення, душевний спокій та рівновагу, не може вести звичний для себе спосіб життя.

На підтвердження заподіяння такої шкоди, окрім констатації фактів, позивачкою будь-яких доказів суду не надано. Колегія суддів зазначає, що достовірні та належні докази на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями відповідача та погіршенням самопочуття та стану здоров`я позивача, - відсутні.

Відтак, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають, а оскаржуване судове рішення у вказаній частині з визначених у ньому підстав для задоволення підлягає скасуванню із постановленням нового - про відмову в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи наведене, Суд погоджується з доводами касаційної скарги в частині безпідставного задоволення позовних вимог позивачки щодо моральної шкоди.

Водночас, доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо не вирішення клопотань про відкладення розгляду справи та залучення третьої особи, колегія суддів відхиляє, оскільки це не призвело до ухвалення незаконного рішення. Крім того, відповідно до частини другої статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. А залучення третіх осіб, відповідно до положень статті 49 КАС України, відбувається до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання у справі.

За частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною другої цієї статті встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги частково та скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині в якій задоволено позов про стягнення моральної шкоди, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в позові. В решті судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України не передбачено відшкодування судових витрат суб`єкту владних повноважень у разі відмови в задоволенні позову (в частині) позивачу - фізичній особі.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 3, 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Одеського державного університету внутрішніх справ задовольнити частково.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року у справі №420/5938/18 в частині, стягнення з Одеського державного університету внутрішніх справ моральної шкоди в розмірі 20000,00 (двадцять тисяч) грн, скасувати.

В цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.

В іншій частині постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року у справі №420/5938/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду