Постанова
Іменем України
16 квітня 2020 року
м. Київ
справа 397/1694/14-к
провадження № 51-8521км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 15 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 травня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань
за № 12014120310000464, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу вироком Апеляційного суду Херсонської області від 29 листопада 2011 року за ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі КК) до покарання у виді обмеження волі на строк
3 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 390 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Олександрівського районного суду Кіровоградської області від
15 листопада 2017 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 390 КК
до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік; із застосуванням статей 71, 72 КК до покарання, призначеного за новим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 1 місяць.
Згідно з вироком ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що він, будучи особою, засудженою до обмеження волі, вчинив систематичне порушення встановлених правил проживання.
Злочин вчинено за наступних обставин.
13 лютого 2012 року по прибутті в Олександрівський виправний центр № 104, що розташований на вул. Леніна, 22-А у сел. Олександрівка Кіровоградської області засуджений ОСОБА_6 був ознайомлений під розписку з межами виправного центру, правилами внутрішнього розпорядку, порядком та умовами відбування покарання у виді обмеження волі, передбаченими
ст. 59 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі КВК), і попереджений про кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 390 КК.
Під час відбуття покарання в період з 13 лютого 2012 року по 06 вересня
2014 року ОСОБА_6 14 разів вчинив порушення режиму утримання, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності, а саме:
1) не виконав команду «підйом» оголошено попередження;
2) дивився телевізор після 22:00 оголошено догану;
3) відмовився від участі в ранковій «зарядці» оголошено попередження;
4) відмовився від виконання робіт з благоустрою території виправного центру, накладено дисциплінарне стягнення, а саме поміщення та утримання
в дисциплінарному ізоляторі терміном 10 діб;
5) розмовляв по мобільному телефону оголошено сувору догану;
6) на спальному місці виявлено мобільний телефон накладено дисциплінарне стягнення, а саме поміщення та утримання в дисциплінарному ізоляторі терміном 10 діб;
7) відмовився брати участь у ранковій «зарядці» накладено дисциплінарне стягнення, а саме поміщення та утримання в дисциплінарному ізоляторі терміном 10 діб;
8) відбуваючи покарання в дисциплінарному ізоляторі, не виконав команду «відбій», намагався заподіяти собі тілесні ушкодження оголошено догану;
9) створив конфліктну ситуацію із засудженим ОСОБА_7 накладено стягнення, а саме поміщення в штрафний ізолятор на 10 діб;
10) у категоричній формі відмовився виконати вимогу начальника СВПР про переселення в іншу кімнату гуртожитку накладено дисциплінарне стягнення, а саме поміщення та утримання в дисциплінарному ізоляторі терміном 10 діб;
11) вжив спиртні напої, перебував у стані алкогольного сп`яніння накладено дисциплінарне стягнення, а саме поміщення та утримання в дисциплінарному ізоляторі терміном 10 діб;
12) порушив графік роботи кімнати для розігріву та вживання їжі накладено дисциплінарне стягнення, а саме поміщення та утримання в дисциплінарному ізоляторі терміном 10 діб;
13) відбуваючи дисциплінарне покарання в дисциплінарному ізоляторі, намагався заподіяти собі тілесні ушкодження накладено дисциплінарне стягнення, а саме сувору догану;
14) відмовився від проведення його огляду, перешкоджав його проведенню, накладено дисциплінарне стягнення, а саме поміщення та утримання в дисциплінарному ізоляторі терміном 10 діб.
Апеляційний суд Кіровоградської області ухвалою від 29 травня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 змінив у частині призначеного покарання, зокрема у частині застосування ст. 71 КК. За цією ухвалою ОСОБА_6 постановлено вважати засудженим за ч. 1 ст. 390 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. В іншій частині вирок залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження за малозначністю. На думку засудженого, його дії хоча формально і містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 390 КК, але через малозначність не становлять суспільної небезпеки.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 вважала, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.
Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З матеріалів кримінального провадження видно, що ОСОБА_6 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 390 КК, а саме систематичному порушенні встановлених правил проживання, вчинених особою, засудженою до обмеження волі. З 13 лютого 2012 року по 06 вересня 2014 року ОСОБА_6 14 разів порушив режим утримання, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності. Останнє порушення ОСОБА_6 вчинив 05 вересня 2014 року, а саме категорично відмовився
від проведення його особистого обшуку, за що на нього накладено дисциплінарне стягнення, а саме поміщення та утримання в дисциплінарному ізоляторі терміном 10 діб.
Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Згідно зі ст. 8 КПК кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується
з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У ч. 1 ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод зазначено, що нікого не може бути вдруге притягнуто до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.
Європейський суд з прав людини, зокрема у справі «Сергій Золотухін проти Росії», сформулював позицію, згідно з якою ст. 4 Протоколу № 7 трактується як заборона кримінального переслідування особи двічі за правопорушення, якщо воно випливає з ідентичних фактів, які є по суті тими ж самими.
У п. 132 справи «А та Б проти Норвегії» (рішення ЄСПЛ від 15 грудня 2016 року) зазначено, що матеріальні критерії для визначення того, чи існує досить тісний звязок за суттю, включають у себе:
- чи переслідують різні провадження взаємодоповнюючі цілі і, таким чином, стосуються не тільки in abstrakto, але й in concreto, різних аспектів соціально неправомірної поведінки;
- чи є подвійність провадження передбачуваним наслідком (як в законодавстві, так і на практиці) одного і того ж оспорюваного діяння (idem);
- чи проводяться паралельні провадження таким чином, щоб уникнути, наскільки це можливо, будь-якого дублювання в збиранні, а також оцінці доказів шляхом належної взаємодії між різними компетентними органами з тим, щоб факти, встановлені в одному провадженні, також використовувалися в іншому провадженні;
- і, перш за все, чи враховується санкція у першому завершеному провадженні в тих провадженнях, які завершуються пізніше з тим, щоб особа, якої вони стосуються, не несла надмірний тягар.
В основу обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 390 КК були покладені ті ж факти (однакові порушення правил проживання) на підставі яких до особи попередньо застосовувалися заходи дисциплінарного впливу.
При цьому слід зазначити, що за 8 з 14 дисциплінарних проступків до ОСОБА_6 було застосовано дисциплінарне стягнення у виді поміщення та утримання у дисциплінарному чи штрафному ізоляторі терміном 10 діб, тобто застосовані до нього санкції були достатньо суворими.
Згідно з вироком після відбування зазначених покарань ОСОБА_6 нових порушень режиму утримання не допускав. Натомість був притягнутий до кримінальної відповідальності та отримав покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік за ті самі діяння.
На думку суду, застосування заходів кримінально-правового впливу (кримінальна відповідальність) до особи, яка відбуває покарання у виді обмеження волі, на підставі сукупності аналогічних дисциплінарних правопорушень, за кожне з яких вона зазнала стягнення, порушує принцип non bisin idem(«двічі за одне й те саме не карають»), передбачений ст. 61 Конституції України та ч. 1 ст. 4 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Адже вчинені ОСОБА_6 протягом відбування покарання у виді обмеження волі діяння, не утворюючи ознак кримінального правопорушення, можуть розглядатись як правопорушення, що мають кримінально-правовий характер (з огляду на характер об`єкта посягання та суворість правових наслідків, що настають).
Таким чином, ОСОБА_6 був притягнутий двічі до юридичної відповідальності (дисциплінарної за формою, але кримінальної за суттю) за одні й ті ж правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Оскільки за всі вчинені правопорушення ОСОБА_6 був притягнутий до відповідальності, а вчинення іншого діяння, яке б містило склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 390 КК, йому не інкримінувалося виходячи з принципу non bisin idem, то слід зазначити, що в цьому кримінальному провадженні відсутня підстава для кримінальної відповідальності, передбачена ч. 1 ст. 2 КК.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність події кримінального правопорушення.
Відповідно до ст. 440 КПК суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_6 підлягає задоволенню, а судові рішення скасуванню у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Ураховуючи наведене, керуючись статтями 284, 433, 434, 436, 438, 440, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити.
Вирок Олександрівського районного суду Кіровоградської області від
15 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 травня 2018 року щодо ОСОБА_6 скасувати і закрити кримінальне провадження.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
