ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2020 року м. Київ№ 640/25374/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Обставини справи:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в місті Києві), в якому просить:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в місті Києві щодо зменшення відсоткового значення основного розміру грошового забезпечення раніше призначеної пенсії з 86% до 70%;

- зобов`язати ГУ ПФУ в місті Києві здійснити перерахунок та виплату належної позивачу пенсію за вислугу років у розмірі 86% грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2018 року, з урахуванням проведених виплат, без обмеження максимальним розміром та здійснити виплату невідкладно однією сумою;

-визнати протиправними дії ГУ ПФУ в місті Києві щодо часткової виплати суми підвищеної пенсії, протягом 2018 року - 50% та протягом 2019 року 75 %;

-зобов`язати ГУ ПФУ в місті Києві виплачувати 100% підвищеної пенсії позивача, починаючи з 01.01.2018 року, перерахованої з урахуванням проведених виплат, без обмеження максимальним розміром та здійснити виплату невідкладно однією сумою;

-стягнути з відповідача судові витрати, а саме: судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він є військовим пенсіонером, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в місті Києві та отримує пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ. Позивач зазначає, що основний розмір призначеної йому пенсії становив 86% грошового забезпечення відповідної посади.

Втім, на думку позивача, виплата пенсії ГУ ПФУ у м. Києві відбувається у неповному обсязі, починаючи з 01.01.2018 року. Виплата перерахованої пенсії на підставі вказаної постанови в повному розмірі передбачена лише в 2020 році, що не узгоджується з нормами чинного законодавства в сфері пенсійного забезпечення.

Ухвалою суду від 23.12.2019 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. ч. 5,6 ст. 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на момент прийняття рішення у справі, відповідач не скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, та не подав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд зазначає, що пенсійним органом не надано на вимогу суду, у п`ятиденний строк, з моменту отримання ухвали про відкриття провадження по даній справі, належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 .

З огляду на зазначене, суд доходить висновку про можливість розгляду даної справи за наявними матеріалами справи, тобто доказами, які надані позивачем.

Обставини, встановлені судом:

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в місті Києві та отримує пенсію, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 2006 року.

Починаючи з 01.01.2018 року розмір пенсії позивача був перерахований на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим особам», у розмірі 70% грошового забезпечення.

Під час виплати пенсії позивача, пенсійним органом здійснено, протягом 2018-2019 років, підвищення розміру пенсії тільки у розмірі 50% та 75 %.

08.11.2019 року представником позивача подано до відповідача адвокатський запит, який зареєстровано відповідачем під № 126285.

14.11.2019 року листом-відповіддю № 277741/02 ГУ ПФУ у м. Києві повідомило представника позивача, що перерахунок пенсії позивача проведено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» та у відповідному розмірі.

Подібну відповідь № 296396/02 ГУ ПФУ у м. Києві надано представнику позивача і 06.12.2019 року, до якої додано відповідні розрахунки пенсії позивача, які містяться в матеріалах справи та досліджені в повному обсязі судом.

Одночасно також було повідомлено, що при проведенні з 01.01.2018 року перерахунку, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», розмір пенсії за вислугу років обчислювався з урахуванням грошового забезпечення за посадою позивача, відповідно до редакції Закону, чинної на дату, з якої проводився перерахунок пенсії.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі Закон № 2262-ХІІ)(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо зменшення відсоткового значення основного розміру грошового забезпечення раніше призначеної пенсії з 86% до 70% та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату належної позивачу пенсію за вислугу років у розмірі 86% грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2018 року, з урахуванням проведених виплат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 за №2262-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон України №2262-ХІІ), усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Так, пунктом 1 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45, пенсії, призначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у зв`язку із підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно з Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 за №103, зобов`язано перерахувати пенсії, призначені згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 01.03.2018 року (крім пенсій, призначених згідно з Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01.03.2018 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку пенсії за вислугу років, пенсійним органом було здійснено перерахунок пенсії позивача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №103, у розмірі 70% від грошового забезпечення, тобто зменшено розмір, який раніше становив 86%.

Надаючи оцінку посиланням позивача на протиправність дій відповідача, які виразились у зменшені основного розміру пенсії з 86% грошового забезпечення до 70%, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 13 Закону України №2262-ХІІ пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI, який набрав чинності 01.10.2011 року, внесено зміни до частини другої статті 13 Закону України №2262-XII, яким встановлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80% відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100%, до категорії 2, - 95%.

Таким чином, з 01.10.2011 року, положення частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо визначення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 90% відповідних сум грошового забезпечення втратили чинність, у зв`язку з внесенням змін Законом України №3668-VІ до редакції цієї статті.

Аналізуючи встановлені у справі обставини та враховуючи положення процитованих норм у їх сукупності, суд дійшов висновку, що положення статті 13 Закону України №2262-ХІІ, якими встановлено розмір пенсії виходячи з 70% від грошового забезпечення, можуть застосовуватись лише до правовідносин, які виникли після 01.04.2014 року, тобто набрання ними чинності, та стосуються питань саме призначення пенсії, а не її перерахунку. Адже до останнього застосовуються спеціальні норми, що регулюють умови та підстави встановлені саме щодо перерахунку пенсії.

Всупереч наведеному, при здійснені перерахунку пенсії позивача, відповідач безпідставно керувався положеннями Постанови Кабінету Міністрів України №103, та застосував норми, які регулюють питання призначення пенсії, а не її перерахунку.

Так, відповідно до статті 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.

Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 10.12.2013 у справі №21-420а13.

Окремо суд акцентує увагу відповідача на тому, що призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами та встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 80%, а потім 70 % грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії. Відтак, при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.

Аналогічного висновку дійшла колегія Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 24.04.2018 року справа № 686/12623/17 (провадження №К/9901/849/17).

Відповідно до ч. 2, ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку відповідач не довів правомірності своїх дій, спрямованих на зменшення відсоткового розміру пенсії позивачу.

Таким чином, при здійсненні перерахунку пенсії позивача у відповідача були відсутні підстави для обмеження розміру його пенсії 70 % грошового забезпечення, згідно ч. 2, ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки дане обмеження не стосується позивача, адже пенсія останнього мала бути перерахована, а не призначена вперше.

За сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо перерахунку пенсії позивача з 01.01.2018 року та зменшення відсотку основного розміру пенсії з 86% на 70% на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №103.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо перерахунку позивачу пенсії у розмірі 70% грошового забезпечення та зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії у розмірі 86 % відповідних сум грошового забезпечення, відповідно до статей 13, 43, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 01.01.2018 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії ГУ ПФУ в місті Києві щодо часткової виплати суми підвищеної пенсії, протягом 2018 року - 50% та протягом 2019 року 75 % та зобов`язання відповідача виплачувати 100% підвищеної пенсії позивача, починаючи з 01.01.2018 року, перерахованої з урахуванням проведених виплат, суд зазначає наступне.

30.08.2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову за №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшив розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

У подальшому, 24.02.2018 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» № 103 від 21.02.2018 (далі - Постанова №103).

У пунктах 1 та 2 Постанови 103 визначено, що перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон) до 1 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) слід проводити з 1 січня 2018 р. у таких розмірах: з 1 січня 2018 р. - 50 відсотків; з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. - 75 відсотків; з 1 січня 2020 р. - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.

Разом з тим, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, в адміністративній справі № 826/3858/18 визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зобов`язано Кабінет Міністрів України невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним в окремій його частині у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт.

Відповідно до частини другої статті 255 КАС України, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року набрало законної сили - 05 березня 2019 року.

Таким чином, у зв`язку із скасуванням п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року у справі №826/3858/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, обмеження щодо часткової виплати суми підвищення до пенсії скасовано.

Як вбачається з матеріалів справи, у квітні 2018 року ОСОБА_1 здійснено перерахунок пенсії відповідно до Постанови № 103, починаючи з 01.01.2018 року.

У той же час, згідно з розрахунком пенсії за вислугу років, станом на 01.01.2018 року, підвищення пенсії позивача складає 5066,40 грн., з них виплачується: з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року щомісячно 50% від підвищення 2533,20 грн.; з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року щомісячно 75% від підвищення 3799,80 грн.; з 01 січня 2020 року 100% щомісячно від підвищення 5066,40 грн.

Як зазначає позивач, керуючись вказаним пунктом Постанови № 103, відповідач протиправно виплачував перераховану пенсію поетапно.

У відповідності до ч. 3 статті 52 Закону № 2262- ХІІ виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.

Згідно із ч. 2 статті 55 Закону № 2262-ХІІ нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Таким чином, законодавець розмежував наступні поняття «строки перерахунку пенсії», «строки виплати пенсії» та «порядок перерахунку пенсії».

Системний аналіз статей 52, 55, 63 Закону № 2262-ХІІ свідчить, що наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати «порядок перерахунку пенсії», що не є тотожним праву встановлювати «строки перерахунку пенсії», «строки виплати пенсії».

У той же час, зі змісту пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 103 вбачається, що ними врегульовані строки виплати пенсій, а не порядок проведення перерахунку.

У зв`язку з чим суд зазначає, що питання строків виплати доплат до пенсії за результатами проведеного перерахунку, тобто частини пенсії особи, а також розмірів такої доплати не охоплюються поняттям «порядок проведення перерахунку пенсії».

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у зразковій справі Верховного Суду від 06.08.2019 (справа №160/3586/19).

З огляду на зазначене, починаючи з 05.03.2019 року пенсія позивачу підлягає виплаті у розмірі 100 відсотків суми підвищення пенсії, відтак дії відповідача щодо поетапності виплати перерахованої пенсії та зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 , є протиправними.

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо часткової виплати суми підвищеної пенсії у розмірі 75 %, починаючи з 05.03.2019 року, та зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві провести перерахунок та виплату пенсії (із врахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 починаючи з 05.03.2019 року, з врахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.04.2018 року.

Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2019 року в справі № 640/4465/19, від 10.10.2019 року в справі № 640/20213/18.

Щодо позовних вимог в частині виплати пенсії без обмеження максимальним розміром, суд зазначає наступне.

Так, судом вище встановлено, що пенсія ОСОБА_1 має бути перерахована та виплачена пенсійним органом у розмірі 86% відповідних сум грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум, та з врахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.04.2018 року, починаючи з 05.03.2019 року.

Разом з тим, позивач вважає, що розмір пенсії не може бути обмежений.

Дослідивши обставини справи, мотиви позивача та дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 р. № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII), «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 р. № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 р. № 911-VIII (далі - Закон № 911-VIII).

Згідно зі ст. 2 Закону № 3668-VI у редакції Закону України від 24.12.2015 р. № 911-VIII, чинній на час здійснення позивачу перерахунку пенсії, максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не може перевищувати 10740 грн.

У п. 2 Прикінцевих та перехідних положень цього ж Закону визначено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Згідно з п. 2 Прикінцевих положень Закону № 911-VIII дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016 року.

Згідно з ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-XII в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015 чинній з 01.01.2016 по 20.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 р. № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII зі змінами, а саме: ч. 7 ст. 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Відповідно до п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 року положення ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, з 20.12.2016 року відсутня ч. 7 ст. 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до Закону № 1774-VIII, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині сьомій статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».

Буквальне розуміння змін внесених Законом № 1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня ч. 7 ст. 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.

Це означає, що протягом 2017 року ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.

Отже, передбачені ст. 43 Закону № 2262-XII обмеження пенсій максимальним розміром введені в дію Законом № 911-VIII.

Разом з тим, системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що обмеження максимального розміру пенсій у 2017 році поширювалося виключно на осіб, яким пенсія призначена з 01.01.2017 року, а внесені Законом № 1774 до ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12.03.2019 року в справі № 522/3049/17, від 15.04.2019 року в справі № 127/4270/17 та, відповідно до ст. 242 КАС України, є обов`язковими для врахування судом при розгляді справи.

Перевіряючи доводи позовної заяви, суд звертає увагу на те, що позивачу пенсія призначена в порядку Закону № 2262-XII ще в 1998 році, а отже у 2018 році на нього взагалі не поширювалося обмеження максимального розміру пенсійних виплат на підставі п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 911-VIII та вищенаведених норм Закону № 3668-VI у їх системному тлумаченні, крім того, не існувало легітимного законодавчого підґрунтя для здійснення відповідного обмеження, на чому наголошено вище.

Таким чином, суд, зазначає, що обмеження пенсії позивача максимальним розміром є протиправним.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку про наявність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , стосовно перерахунку та виплаті пенсії, починаючи з 01.01.2018 року, без обмеження її максимальним розміром, виходячи з розрахунку 86% грошового забезпечення та з врахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.04.2018 року, починаючи з 05.03.2019 року, та зобов`язання відповідача відновити порушене право позивача шляхом здійснення перерахунку його пенсії з 01.01.2018 року без обмеження її максимальним розміром.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2019 року в справі № 640/426/19.

При цьому, судом враховуються висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні у справі «Каіч та інші проти Хорватії», в якому ЄСПЛ зазначив, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Водночас, у рішенні від 01.06.2006 р. по справі «Федоренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).

Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Щодо позовної вимоги про виплату перерахованої пенсії позивача однією сумою, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 3 статті 52 Закону № 2262- ХІІ виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.

Згідно із ч. 2 статті 55 Закону № 2262-ХІІ нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Таким чином, законодавець розмежував наступні поняття «строки перерахунку пенсії», «строки виплати пенсії» та «порядок перерахунку пенсії».

Системний аналіз статей 52, 55, 63 Закону № 2262-ХІІ свідчить, що наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати «порядок перерахунку пенсії», що не є тотожним праву встановлювати «строки перерахунку пенсії», «строки виплати пенсії».

У той же час, зі змісту пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 103 вбачається, що ними врегульовані строки виплати пенсій, а не порядок проведення перерахунку.

У зв`язку з чим суд зазначає, що питання строків виплати доплат до пенсії за результатами проведеного перерахунку, тобто частини пенсії особи, а також розмірів такої доплати не охоплюються поняттям «порядок проведення перерахунку пенсії».

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у зразковій справі Верховного Суду від 06.08.2019 (справа №160/3586/19).

З огляду на зазначене, починаючи з 05.03.2019 року пенсія позивачу підлягає виплаті у розмірі 100 відсотків суми підвищення пенсії, відтак дії відповідача щодо поетапності виплати перерахованої пенсії та зменшення розміру пенсії позивача, є протиправними.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2019 року в справі № 640/4465/19.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню, адже питання строку виплати доплат до пенсії за результатами проведеного перерахунку, тобто частини пенсії особи, а також розмірів такої доплати не охоплюються поняттям «порядок проведення перерахунку пенсії».

Аналіз наведених правових положень та обставин справи дає підстави для висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на задоволення позовних вимог та згідно з вимогами статті 139 КАС України судові витрати підлягають стягненню на користь позивача.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 КАСУ у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, позивачем додано до позовної заяви належні докази, а саме: Договір про надання правової допомоги від 31.10.2019 року №б/н, акт прийому-передачі надання правничої допомоги № 1/19 від 16.12.2019, розрахунок витрат на професійну правничу допомогу від 16.12.2019 року, копію квитанції № 18201-60430-49564 від 01.11.2019 року на суму 14 999,00 грн. (комісія 299,98 грн.).

Суд наголошує, що відповідачем спростувань або будь - яких заперечень щодо судових витрат надано не було.

У свою чергу, відсутність з боку відповідача клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України, та недоведеність неспівмірності витрат, заявлених позивачем до відшкодування, не надання будь-яких доказів того, що ціни на послуги адвоката (почасові ставки визначені договором) є явно завищеними на ринку юридичних послуг, дає суду підстави для задоволення заявлених вимог.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного суду від 04.02.2020 року в справі №1.380.2019.001036.

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд доходить висновку, що судові витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги при розгляді даної адміністративної справи в суді на користь позивача підлягають стягненню в розмірі 14 999,00 грн.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) щодо зменшення ОСОБА_1 основного розміру пенсії за вислугу років з 86% розміру грошового забезпечення до 70% при здійсненні перерахунку пенсії, починаючи з 01.01.2018 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), виходячи з 86 % від відповідних сум грошового забезпечення та провести відповідні виплати з врахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 01.01.2018 року, без обмеження максимальним розміром.

4. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) щодо часткової виплати суми підвищеної пенсії ОСОБА_1 , а саме: 75 % підвищеної пенсії, починаючи з 05.03.2019 року.

5. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), починаючи з 05.03.2019 року, з врахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01.03.2018 року, з врахуванням раніше виплачених сум, без обмеження максимальним розміром.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) шляхом їх безспірного списання судовий збір у розмірі 1536,80 грн. (одна тисяча п`ятсот тридцять шість грн. 80 коп.) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) шляхом їх безспірного списання судові витрати, що складаються із витрат, пов`язаних із розглядом справи (витрати на професійну правничу допомогу) у розмірі 14 999, 00 грн. (чотирнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять гривень 00 коп.) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда