Справа № 760/16017/19

2-3397/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2020 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Українця В.В.

при секретарі Олех Ю.М.

розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся в суд з зазначеним позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги мотивував тим, що на виконання Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607/2014 «Про часткову мобілізацію громадян» його було призвано на військову службу до військової частини пп В-0120.

Відповідно до наказу № 126 від 31 серпня 2014 року він приступив до виконання службових обов`язків.

З 31 серпня 2014 року його було відряджено в м. Артемівськ Донецької області у військову частину НОМЕР_1 , яка приймала участь у АТО. У цій військовій частині він виконував свої службові обов`язки до 17 жовтня 2014 року.

З листопада 2015 року у нього погіршився стан здоров`я, у зв`язку з чим 20 лютого 2015 року його було звільнено в запас.

Він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою про надання йому статусу учасника бойових дій. Згідно з випискою з протоколу № 7 від 10 червня 2015 року йому було відмовлено в наданні статусу учасника бойових дій.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2015 року його позов до ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо оскарження відмови у визнанні часником бойових дій задоволено частково, а саме визнано протиправним та скасовано протокольне рішення Івано-Франківського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Збройних Силах України № 7 від 10 червня 2015 року в частині відмови у наданні йому статусу учасника бойових дій та зобов`язано комісію повторно розглянути питання щодо надання йому такого статусу.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2015 року залишено без змін. Зазначеною ухвалою встановлено, що рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 № 7 від 10 червня 2015 року в частині відмови у наданні йому статусу учасника бойових дій є необґрунтованим та безпідставним.

Разом з тим, ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно незаконно відмовив йому у наданні статусу учасника бойових дій.

Протокольне рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 № 11 від 30 травня 2016 року було визнано протиправним та скасовано рішенням суду від 06 вересня 2016 року.

Відповідно до витягу з протоколу № 16 від 12 вересня 2016 року йому було надано статус учасника бойових дій за участь в АТО.

Таким чином, з вини Івано-Франківського обласного військового комісаріату комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Збройних Силах України йому з 10 червня 2015 року по 12 вересня 2016 року не надався статус учасника бойових дій, а тому він був позбавлений пільг та грошових виплат, пов`язаних з таким статусом.

Просить судухвалити рішення,яким стягнутиз Міністерства оборони України на його користь 200000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 11 червня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 23 квітня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання представника третьої особи про закриття провадження у справі.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 23 квітня 2020 року залишено без задоволення заяву представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с. 62-72).

Зазначено, що з моменту звільнення позивача з військової служби останній втратив статус військовослужбовця та є особою, звільненою з військової служби. Позовна заява не містить посилання на те, в чому саме полягає порушення прав позивача, яке вчинило саме Міністерство оборони України. Також, не зазначено, якою посадовою чи службовою особою це право порушено. Позивач не наводить будь-яких фактів протиправності дій Міністерства оборони України та не посилається на відповідні докази. Таким чином, твердження позивача про те, що саме Міністерство оборони України має відшкодовувати йому моральну шкоду є необґрунтованою. Крім того, між Міністерством оборони України та позивачем жодних правовідносин щодо встановлення йому статусу учасника бойових дій не виникало, а тому Міністерство оборони України є неналежним відповідачем у справі.

Представником третьої особи подані пояснення на позовну заяву, в яких він просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с. 53-58).

Зазначено,що комісією Івано-Франківського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Збройних Силах України було правомірно двічі відмовлено у наданні ОСОБА_2 статусу учасника бойових дій, оскільки надані ним на засідання комісії документи не підтверджували його залучення до участі в антитерористичній операції. Зокрема, позивачем не було надано наказу керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення ОСОБА_1 до проведення антитерористичної операції. Позивачу було встановлено статус учасника бойових дій 08 червня 2017 року на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2016 року. Вважає, що тривалий судовий розгляд позову не є достатньою підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки звернення до суду є правом громадянина, а не протиправною поведінкою відповідача.

Зазначено, що чинним законодавством України встановлена виплата разової грошової допомоги учасникам бойових дій у розмірі 920 гривень, що не є значною сумою для сім`ї позивача, необхідної для лікування та санаторно-курортного лікування.

Крім того, ні постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2016 року, ні постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року не було зобов`язано комісію Івано-Франківського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Збройних Силах України встановити позивачу статус учасника бойових дій.

Позивач направив до суду додаткові пояснення (а.с. 80-83).

Зазначає, що підставою для відшкодування йому моральної шкоди ним зазначено не тривалий розгляд позову, а виключно завдання моральної шкоди в результаті прийняття двох незаконних рішень комісією Івано-Франківського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Збройних Силах України щодо надання йому статусу учасника бойових дій. Протиправність зазначених рішень встановлена судом, про що третій особі відомо, оскільки у тих судових справах Івано-Франківський обласний військовий комісаріат був відповідачем. Таким чином, коли комісія Івано-Франківського обласного військового комісаріату вдруге 30 травня 2016 року відмовляла йому в наданні статусу учасника бойових дій, то комісії було відомо про незаконність такої відмови та її суперечність висновкам суду, викладеним у двох рішеннях, зокрема, у постанові Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2015 року та ухвалі Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року.

Крім того,без посвідченняучасника бойовихдій ВЛКне надастьвисновок щодопричинного зв`язкуміж отриманимизахворюваннями таучастю вбойових діяхпри захистібатьківщини,а отжесаме черезнезаконні рішеннякомісії ІНФОРМАЦІЯ_2 вінне отримавпосвідчення,не зміготримати висновокВЛК тане отримавстатус інвалідавійни.Таким чином,саме черезнезаконні рішеннякомісії ІНФОРМАЦІЯ_2 вінбув позбавленийтривалий часне тількипільг дляучасника бойовихдій,а йпільг дляінвалідів війни,серед якихє ілікування,і оздоровлення,що завданошкоду йогоздоров`ю,оскільки вінстав інвалідом.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що на виконання Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607/2014 «Про часткову мобілізацію громадян» ОСОБА_1 було призвано на військову службу до військової частини пп В-0120.

З позову вбачається, що відповідно до наказу № 126 від 31 серпня 2014 року ОСОБА_1 приступив до виконання службових обов`язків. З 31 серпня 2014 року позивача було відряджено в м. Артемівськ Донецької області у військову частину НОМЕР_1 , яка приймала участь у АТО. З листопада 2015 року у позивача погіршився стан здоров`я, у зв`язку з чим 20 лютого 2015 року його було звільнено в запас.

ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою про надання йому статусу учасника бойових дій.

Згідно з випискою з протоколу № 7 від 10 червня 2015 року ОСОБА_1 було відмовлено в наданні статусу учасника бойових дій.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2015 року позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо оскарження відмови у визнанні часником бойових дій задоволено частково, а саме визнано протиправним та скасовано протокольне рішення Івано-Франківського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Збройних Силах України № 7 від 10 червня 2015 року в частині відмови у наданні йому статусу учасника бойових дій та зобов`язано комісію повторно розглянути питання щодо надання йому такого статусу (а.с. 18-21).

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2015 року залишено без змін (а.с. 22-24).

Зазначеною ухвалою встановлено, що рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 № 7 від 10 червня 2015 року в частині відмови у наданні йому статусу учасника бойових дій є необґрунтованим та безпідставним.

Відповідно до ч. 4 ст.82ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Протокольним рішенням комісії Івано-Франківського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Збройних Силах України від 30 травня 2016 року № 11 повторно відмовлено позивачу у наданні статусу учасника бойових дій.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2016 року протокольне рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 № 11 від 30 травня 2016 року визнано протиправним та скасовано та зобов`язано комісію повторно розглянути питання щодо надання позивачу такого статусу (а.с. 25-27).

З позову вбачається, що відповідно до витягу з протоколу № 16 від 12 вересня 2016 року ОСОБА_1 було надано статус учасника бойових дій за участь в АТО.

Позивач зазначає, що з вини Івано-Франківського обласного військового комісаріату комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Збройних Силах України йому з 10 червня 2015 року по 12 вересня 2016 року не надався статус учасника бойових дій, а тому він був позбавлений пільг та грошових виплат, пов`язаних з таким статусом.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Відповідно до ст.1173ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст.1174ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Частиною 3 ст.23ЦК України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Оскільки для наявності зобов`язання по відшкодуванню шкоди відповідно до статей 1176, 1167ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою підлягають доказуванню на загальних підставах та є обов`язком позивача (статті 12, 81 ЦПК України).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 397/1745/14-ц.

Позивач просить суд стягнути з Міністерства оборони України на відшкодування моральної шкоди в сумі 200000 гривень.

З відзиву представника відповідача вбачається, що між Міністерством оборони України та позивачем жодних правовідносин щодо встановлення йому статусу учасника бойових дій не виникало, а тому Міністерство оборони України є неналежним відповідачем у справі.

Статтею 3Закону України«Про ЗбройніСили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Відповідно до ст.1173ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 17Закону України«Про соціальнийі правовийзахист військовослужбовцівта членівїх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законом порядку.

Відповідно до ст.1167ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Отже, обов`язок держави відшкодувати завдану військовослужбовцю моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року в справі № 333/6091/16-ц.

Позивач звертався до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 листопада 2018 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що останній невірно визначився із суб`єктом цивільно-правової відповідальності, оскільки Івано-Франківськийобласний військовийкомісаріат таДержавна казначейськаслужба Україниє неналежнимивідповідача усправі (а.с.12-15).

За таких обставин, Міністерство оборони України є належним відповідачем у цій справі.

Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Вбачається, що комісією Івано-Франківського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Збройних Силах України було прийнято два незаконних рішення щодо відмови в наданні позивачу статусу учасника бойових дій. Протиправність зазначених рішень встановлена судовими рішеннями, зокрема, постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2015 року, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року та постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2016 року.

Крім того, комісія Івано-Франківського обласного військового комісаріату 30 травня 2016 року вдруге відмовила позивачу в наданні статусу учасника бойових дій всупереч висновкам суду, викладеним у двох рішеннях від 28 грудня 2015 року та від 12 квітня 2016 року.

За таких обставин, суд вважає, що знайшли своє підтвердження доводи ОСОБА_1 про необхідність відшкодування йому моральної шкоди.

При цьому суд враховує, що позивачу були спричинені душевні страждання, оскільки він був змушений докладати додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права, зокрема, неодноразово звертатися до суду, щоб довести неправомірність відмов комісії у наданні йому статусу учасника бойових дій. Таким чином, з огляду на засади розумності та справедливості суд приходить до висновку про часткове задоволення позову в сумі 5000 гривень.

Позивач також просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 цієї статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надано суду письмові докази.

28 травня 2019 року між ОСОБА_1 та адвокатом Крикун Т.О. укладено договір про надання правової допомоги при оформленні позовних заяв, скарг та інших процесуальних документів (а.с. 44).

Крім того, у матеріалах справи міститься квитанція № 066372 від 28 травня 2019 року за складання позовної заяви в сумі 1000 гривень (а.с. 43).

Вбачається, що позивачем не надано суду доказів надання професійної правничої допомоги саме адвокатом, як це передбачено статтею 134 КАС України.

Крім того, позивачем не надано суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, як це передбачено статтею 137 ЦПК України.

За таких обставин, вимога про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 1000 гривень задоволенню не підлягає.

З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню частково.

З урахуванням часткового задоволення позову та відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір в сумі 768 гривень 40 копійок.

Відповідно до ч. 3 розділу ХІІ Прикінцеві положення ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170,178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407,424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Керуючись статтями 23, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України, ст. 56 Конституції України, ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України», ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273, ч. 3 розділу ХІІ Прикінцеві положення ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Міністерства оборони України (м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022), третя особа Івано-Франківський обласний військовий комісаріат ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства оборони України (м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 гривень.

Стягнути з Міністерства оборони України (м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) на користь держави судовий збір у розмірі 768 гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: