ПОСТАНОВА

Іменем України

24 квітня 2020 року

Київ

справа №806/822/16

адміністративне провадження №К/9901/29527/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

cудді-доповідача - Радишевської О. Р.,

суддів - Кашпур О. В., Уханенка С. А.

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №806/822/16

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про зобов`язання здійснити нарахування та виплатити грошове забезпечення, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Капинос О.В., та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року, постановлену у складі головуючого судді Капустинського М.М., суддів Моніча Б.С., Охрімчук І.Г.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач) із вимогами:

1.1. зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період із 22 січня 2005 року по 29 березня 2005 року з розрахунку окладу за спеціальне звання, посадового окладу за останньою основною посадою та відсоткової надбавки за вислугу років, у розумінні наказу Державної податкової адміністрації України від 07 лютого 2001 року №43.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу в Державній податковій адміністрації в місті Києві (далі - ДПА в м. Києві) та з грудня 2004 року був зарахований в розпорядження ДПА в м. Києві у зв`язку з організаційно-штатними змінами в ДПА в м. Києві.

3. Посилаючись на Положення про виплату грошового утримання особам начальницького складу податкової міліції за час перебування в розпорядженні ДПА України, відстороненим від виконання службових обов`язків (посади), особам, підданим арешту, та за час перебування під арештом, а також стосовно видачі грошових атестатів при звільненні та переміщенні по службі, затверджене наказом ДПА України від 07 лютого 2001 року №43, позивач доводить, що за особами, зарахованими в розпорядження, зберігається грошове забезпечення.

4. Водночас, як стверджує позивач, грошове забезпечення за період з 22 січня 2005 року по 29 березня 2005 року йому не нараховувалося та не виплачувалося.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

5. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 із 15 лютого 2000 року проходив службу в Управлінні податкової міліції ДПА в м. Києві.

6. Наказом ДПА в м. Києві від 29 березня 2005 року №97-о «По особовому складу податкової міліції» майора податкової міліції ОСОБА_1 звільнено в запас відповідно до пункту «є» статті 64 (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення №114).

7. Не погоджуючись з указаним наказом, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДПА у м. Києві, у якому просив поновити на його на роботі, а також: зобов`язати ДПА у м. Києві підвищити з 01 листопада 2004 року посадовий оклад і грошове забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 листопада 2004 року №1481 і провести виплату грошового забезпечення з 22 січня 2005 року до дня поновлення на роботі; стягнути з ДПА у м. Києві середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 березня 2005 року до дня поновлення на роботі, а також 10000,00 грн моральної шкоди.

8. Постановою Подільського районного суду м. Києва від 30 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2006 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 грудня 2006 року, у задоволенні вказаного позову відмовлено.

9. Суди першої та апеляційної інстанцій у вказаній справі встановили, що у період із 10 січня 2005 року по 21 січня 2005 року ОСОБА_1 знаходився у відпустці відповідно до наказу ДПА у м. Києві від 28 січня 2005 року №17-в.

10. По закінченню відпустки (22 січня 2005 року) ОСОБА_1 на службу не з`явився.

11. Висновком службового розслідування, проведеним за фактом відсутності ОСОБА_1 на службі, установлено, що, знаходячись в розпорядженні ДПА у м.Києві, ОСОБА_1 з 22 січня 2005 року без поважних причин на роботу не виходив.

12. Позивач стверджує, що відповідач протиправно не виплатив йому грошове забезпечення за період із 22 січня 2005 року по день звільнення (29 березня 2005 року), у зв`язку з чим звернувся до суду з позовом.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

13. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

14. Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що грошове забезпечення є формою оплати праці, підставою для виплати якого є виконання певної роботи.

15. Посилаючись на обставини, установлені Подільським районним судом м. Києва у справі, яка стосувалася правомірності звільнення позивача, суди попередніх інстанцій установили, що в період із 22 січня 2005 року по 29 березня 2005 року позивач без поважних причин на службу не виходив, а отже, не виконував будь-якої роботи.

16. З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що правові підстави для виплати позивачеві грошового забезпечення за вказаний період відсутні.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

17. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права і недотримання норм процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

18. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що в період із 22 січня 2005 року по день звільнення він перебував у розпорядженні ДПА у м. Києві, у зв`язку з чим виплата грошового забезпечення йому має здійснюватися незалежно від виконання роботи.

19. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

20. 15 грудня 2017 року, у зв`язку із початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України.

21. 27 лютого 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.

22. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Білоусу О.В.., суддям Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г

23. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 31 травня 2019 року, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

24. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

25. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №?2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

26. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

27. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

28. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, у тому числі щодо меж касаційного перегляду, унесені зміни.

29. Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 15 січня 2020 року №460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

30. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX.

31. Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначено Законом України «Про державну податкову службу в Україні» від 04 грудня 1990 № 509-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 509-XII).

32. Відповідно до статті 1 Закону № 509-XII у складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями (далі - податкова міліція).

33. Частиною першою статті 23 Закону № 509-XII передбачено, що на службу до податкової міліції приймаються на контрактній основі громадяни України, які мають відповідну освіту, здатні за своїми особистими, діловими, моральними якостями та станом здоров`я виконувати обов`язки, покладені на податкову міліцію.

34. Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 509-XII особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.

35. Частиною першою статті 27 Закону № 509-XII передбачено, що форми і розміри матеріального забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції, включаючи грошове утримання, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

36. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, їх права і обов`язки, визначено в Положенні, затвердженому постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Положення №114).

37. Відповідно до пункту 40 Порядку №114 призначення на посади рядового і начальницького складу провадиться відповідними начальниками згідно з номенклатурою посад, що визначається Міністром внутрішніх справ УРСР відповідно до його компетенції. При цьому враховується, що при здійсненні організаційно-штатних заходів особи начальницького складу можуть зараховуватися в розпорядження органу внутрішніх справ на строк не більше 15 діб. У виняткових випадках, пов`язаних з особливими обставинами, перебування в розпорядженні органу внутрішніх справ понад 15 діб, але не більше двох місяців, допускається з дозволу Міністра внутрішніх справ УРСР. До цього строку не зараховуються періоди перебування в установлених цим Положенням відпустках /крім відпусток по вагітності, родах і догляду за дитиною/, на лікуванні (обстеженні) у лікувальних закладах.

38. Наказом Державної податкової адміністрації України від 07 лютого 2001 року №43 затверджено Положення про виплату грошового утримання особам начальницького складу податкової міліції за час перебування в розпорядженні ДПА України, відстороненим від виконання службових обов`язків (посади), особам, підданим арешту, та за час перебування під арештом, а також стосовно видачі грошових атестатів при звільненні та переміщенні по службі (далі - Положення №43).

39. Відповідно до пункту 1 Положення №43 особам начальницького складу податкової міліції, увільненим із посад у розпорядження відповідних органів податкової служби (при здійсненні організаційно-штатних заходів на термін не більше 15 діб), грошове утримання від дня увільнення із штатної посади виплачується з розрахунку окладу за спеціальне звання, посадового окладу за останньою основною посадою та відсоткової надбавки за вислугу років.

40. Пунктом 2 Положення №43 передбачено, що у виняткових випадках, пов`язаних із особливими обставинами, перебування в розпорядженні органу ДПС України понад 15 діб, але не більше двох місяців, допускається з дозволу голови ДПА України.

41. Згідно з пунктом 3 Положення №43 при виплаті грошового утримання у строк перебування в розпорядженні не зараховується, зокрема, час перебування в черговій, короткостроковій та інших передбачених законодавством відпустках.

42. Відповідно до пункту 5 Положення №43 особам начальницького складу податкової міліції, які увільнені із займаних посад і перебувають у розпорядженні, не використали чергової відпустки, або щодо яких зупинено вирішення питання про їхнє подальше використання на службі, як правило, має надаватися невикористана чергова відпустка. За час чергової відпустки грошове утримання їм виплачується в розмірі, установленому за основною посадою на день зарахування в розпорядження, у порядку, визначеному чинним законодавством.

43. Аналогічні за змістом положення містилися й в Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ України №1236 від 01 листопада 2003 року.

VI. Позиція Верховного Суду

44. Аналіз викладених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що, у разі зарахування особи начальницького складу податкової міліції у розпорядження відповідного начальника, служба в органах внутрішніх справ не припиняється. Особливістю правового стану, викликаного зарахуванням особи в розпорядження є те, що така особа звільняється тільки із займаної посади і припиняє виконувати посадові обов`язків, закріплені за попередньою посадою.

45. Водночас особи начальницького складу податкової міліції, зараховані в розпорядження, продовжують проходити службу в органах внутрішніх справ і виконують обов`язки (завдання) органів внутрішніх справ у межах, визначених тією посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення (утримання) за останньою посадою.

46. Отже, аргументи скаржника про те, що зарахування особи начальницького складу податкової міліції в розпорядження відповідних начальників є формою тимчасового зупинення відносин публічної служби із звільненням від виконання усіх обов`язків, пов`язаних із службою в органах внутрішніх справ, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

47. Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю. З урахуванням викладеного, посилання судів попередніх інстанцій на положення статті 94 Кодексу законів про працю України, статті 1, 2 Закону України «Про оплату праці» як такі, що врегульовують загальні умови виплати грошового забезпечення, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

48. З урахуванням викладеного Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що особам начальницького складу податкової міліції, зарахованим у розпорядження, які не з`являються на службу без поважних причин, грошове забезпечення не виплачується.

49. За викладених обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

50. З огляду на визначені у частині другій статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) межі касаційного перегляду суд касаційної інстанції в цій справі не може оцінювати докази, які досліджували суди попередніх інстанцій, перевіряти їх та на цій підставі надавати перевагу одному доказу над іншим.

51. Водночас аргументи касаційної скарги стосуються тільки необхідності переоцінки й встановлення нових доказів, на яких ґрунтуються доводи кожної зі сторін спору, що виходить за межі повноважень касаційного суду.

52. Суд також не дає оцінки аргументам скаржника, викладеним у доповненнях (поясненнях) до касаційної скарги, оскільки вони були подані за межами строків, визначених у статті 218 КАС України у редакції до 15 грудня 2017 року та статті 337 КАС України у редакції після 15 грудня 2017 року.

53. Положеннями частини першої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

54. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

55. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

56. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їхнього скасування чи зміни відсутні.

VII. Судові витрати

57. Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

58. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

59. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

60. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року залишити без змін.

61. Судові витрати не розподіляються.

62. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко