ПОСТАНОВА

Іменем України

22 квітня 2020 року

Київ

справа №440/1757/19

адміністративне провадження №К/9901/35395/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Желєзного І.В.

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Другого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Калитки О.М., суддів: Рєзнікової С.С., Мельнікової Л.В. від 21.11.2019

у справі № 440/1757/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (далі також - відповідач), в якому просила: визнати протиправними дії щодо відмови у призначенні і виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; зобов`язати нарахувати та виплатити їй грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

2. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 265 від 26.12.2018; зобов`язано Полтавське об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн.

3. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2019 замінено відповідача - Полтавське об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

4. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

5. 19.12.2019 від позивача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019, в якій просить таку скасувати, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 залишити без змін; стягнути з відповідача на її користь витрати, повязані з підготовкою відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 5850,00 грн та з підготовкою касаційної скарги у розмірі 4050,00 грн, а також судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1536,80 грн та позовної заяви у розмірі 768,40 грн.

6. Ухвалою Верховного Суду від 23.12.2019 відкрито касаційне провадження у справі.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.09.2018 ОСОБА_1 звернулася до Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області із заявою про призначення пенсії, на підставі якої їй призначено пенсію за віком.

8. 26.12.2018 Полтавським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Полтавської області прийнято рішення № 265 про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки заявниця не має 30 років страхового стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Зазначений висновок обґрунтований тим, що згідно з наданими заявником документами неможливо визначити форму власності санаторію-профілакторію "Волошка" Полтавського обласного міжколгоспного об`єднання з будівництва, тому для врахування до стажу роботи періоду з 18.07.1983 по 20.07.1999 підстави відсутні.

9. Згідно з копією трудової книжки ОСОБА_1 у період з 18.07.1983 по 20.07.1999 вона працювала на посадах лікаря (стоматолога, ординатора, спеціаліста-фізіотерапевта) у санаторії - профілакторії "Волошка". Вказані відомості підтверджуються і архівною довідкою № 350/01-11.2 від 02.08.2018.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

10. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що є працівником закладу охорони здоров`я та відповідно до норм чинного законодавства має право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком у зв`язку із чим звернулася до відповідача із відповідною заявою та подала всі необхідні документи. Однак відповідач протиправно відмовив їй у призначенні грошової допомоги та не врахував, що на дату звернення до відповідача вона мала стаж роботи, що дає їй право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком станом на день призначення пенсії.

11. Заперечуючи щодо задоволення позову, представник відповідача зазначив, що зі змісту документів, наданих позивачем 26.09.2018 відповідачу, вбачається, що заявниця має спеціальний стаж роботи на посадах працівника охорони здоров`я 20 років 0 місяців 25 днів. Згідно з наданими позивачем документами неможливо визначити форму власності санаторію-профілакторію "Волошка" Полтавського обласного міжколгоспного об`єднання з будівництва, а тому відсутні підстави для врахування до стажу роботи періоду з 18.07.1983 по 20.07.1999.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

12. Суд першої інстанції, задовольняючи позов повністю, виходив з того, що аналіз норм чинного законодавства дає обґрунтовані підстави вважати, що стаж роботи на посаді лікаря у санаторно-курортних закладах має зараховуватись до пільгового стажу осіб в розумінні пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" при розгляді Пенсійним фондом відповідних заяв про призначення пенсії, так як зазначена посада прямо передбачена Переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993. Оскільки ОСОБА_1 у період з 18.07.1983 по 20.07.1999 працювала на посадах лікаря (стоматолога, ординатора, спеціаліста-фізіотерапевта) у санаторії-профілакторії "Волошка" та даний факт відповідачем не заперечується, до призначення пенсії за віком не отримувала будь-яку пенсію, суд дійшов висновку, що у ОСОБА_1 наявний стаж на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а тому позивач має право на нарахування та виплату грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191. З метою ефективного захисту прав позивача у спірних правовідносинах суд вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним і скасувати рішення Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 265 від 26.12.2018 про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

13. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що право на отримання грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" мають лише ті особи, що мають необхідний стаж роботи в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років. Попри те, що судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 18.07.1983 по 20.07.1999 працювала на посадах лікаря (стоматолога, ординатора, спеціаліста - фізіотерапевта) у санаторії - профілакторії "Волошка", однак у матеріалах справи відсутні докази належності санаторія-профілакторія "Волошка" до закладів охорони здоров`я державної або комунальної форми власності. Неподання особою, яка звернулася за призначенням грошової допомоги, даних документів, не створює для відповідача обов`язку щодо їх витребовування, оскільки відповідне рішення про призначення або відмову у призначенні грошової допомоги приймається виключно на підставі документів, які надані заявником. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ

14. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що таким зроблено помилковий висновок, що право на отримання грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" мають лише ті особи, що мають необхідний стаж роботи в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років. У розділі 2 «Охорона здоров`я» Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909, визначено, що робота на посадах лікарів та середнього медичного персоналу у санаторно-курортних закладах дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ. Визначення поняття «заклад охорони здоров`я» міститься у статті 3 Закону № 2108-XII, згідно з якою це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №523/3915/17.

15. Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права, а відтак відсутні підстави для її скасування.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

17. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

19. Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

20. За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

21. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

22. Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18.06.2007 № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.

23. Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена.

24. Крім того, у Рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

25. Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII (далі також - Закон № 1788-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

26. Зі змісту даної норми Закону вбачається, що законодавець уповноважив Кабінет Міністрів України визначати перелік робіт, посад у закладах й установах охорони здоров`я, виконання яких зараховується до спеціального стажу, необхідного для набуття права на призначання пенсії за вислугу років за пунктом «е» статті 55 Закону № 1788- XII.

27. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №523/3915/17.

28. Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі також - Перелік № 909).

29. У розділі 2 «Охорона здоров`я» Переліку № 909 визначено, що робота на посадах лікарів та середнього медичного персоналу у санаторно-курортних закладах дає право на пенсію за вислугу років.

30. У примітці №2 до вказаного Переліку зазначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

31. Статтею 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що заклад охорони здоров`я - це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

32. З метою забезпечення державної політики щодо створення та функціонування закладів охорони здоров`я і заняття медичною і фармацевтичною діяльністю, наказом Міністерства охорони здоровя України № 385 затверджено Перелік закладів охорони здоров`я, відповідно до якого до закладів охорони здоров`я належать, зокрема, лікувально-профілактичні заклади, у тому числі санаторно-курортні заклади, до яких віднесено санаторії-профілакторії.

33. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» не ставить віднесення закладів до закладів охорони здоров`я у залежність від визначення форми їх власності, як і Перелік № 909 не ставить право на зарахування стажу, який дає право на пенсію за вислугою років, у залежність від форми власності закладу охорони здоров`я, визначеного цим Переліком.

34. Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача є трудова книжка.

35. Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі дослідження трудової книжки позивача та не заперечується відповідачем у період з 18.07.1983 по 20.07.1999 ОСОБА_1 працювала на посадах лікаря (стоматолога, ординатора, спеціаліста - фізіотерапевта) у санаторії-профілакторії "Волошка".

36. Відтак, колегія суддів вважає безпідставним незарахування відповідачем до стажу, який дає право позивачу на пенсію за вислугу років, періоду роботи з 18.07.1983 по 20.07.1999 на посадах лікаря у санаторії-профілакторії "Волошка", а відтак правильним є висновок суду першої інстанції, що рішення Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 265 від 26.12.2018 про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, оскільки згідно наданих заявником документів неможливо визначити форму власності санаторію-профілакторію "Волошка" Полтавського обласного міжколгоспного об`єднання з будівництва, а відтак заявниця не має 30 років страхового стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", є протиправним та підлягає скасуванню.

37. Разом із тим, відповідно до пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

38. Крім того, відповідно до пункту 5 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191, грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011 призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

39. Як встановлено судом першої інстанції, з урахуванням періоду роботи ОСОБА_1 з 18.07.1983 по 20.07.1999 на посадах лікаря (стоматолога, ординатора, спеціаліста-фізіотерапевта) у санаторії-профілакторії "Волошка" у позивача наявний стаж на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до призначення пенсії за віком не отримувала будь-яку пенсію, а відтак суд дійшов правильного висновку, що позивач має право на нарахування та виплату грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

40. Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

41. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

42. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

43. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

44. У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic» № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

45. Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля

46. Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)»), серія А, № 30, пункти 48-49; «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), серія А, № 82, пункт 66); « Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), серія А, № 226-А, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

47. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

48. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

49. У зв`язку із викладеним, враховуючи положення статті 352 КАС України, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 необхідно скасувати, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 залишити в силі.

50. Щодо розподілу судових витрат у даній справі колегія суддів зазначає наступне.

51. Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

52. Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

53. За положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

54. Як вбачається із матеріалів справи, при зверненні до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою позивач сплатив згідно з квитанцією від 11.12.2019 № 0.0.1549445840.1 судовий збір у розмірі 1536,80 гривень, що відповідає розміру судового збору, визначеного відповідно до вимог статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

55. Оскільки касаційну скаргу позивача задоволено та залишено в силі судове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 у даній справі, ухвалене на його користь, то понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору за подання касаційної скарги підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Разом із тим, колегія суддів зауважує, що вказаним рішенням суду першої інстанції ухвалено стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн, а відтак відсутня необхідність повторно вирішувати питання про стягнення судового збору за подання позовної заяви.

56. У касаційній скарзі позивач та її представник просили, зокрема, провести розподіл судових витрат з урахуванням доказів витрат позивача, понесених у звязку із підготовкою написання та поданням відзиву на апеляційну скаргу, а також касаційної скарги.

57. Відповідно до положень пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

58. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

59. За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

60. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

61. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

62. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

63. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

64. Відповідно до частин першої, сьомої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

65. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

66. Як вбачається із матеріалів справи, у відзиві на апеляційну скаргу позивач та її представник просили провести розподіл судових витрат з урахуванням доказів витрат позивача, понесених у звязку із підготовкою відзиву на апеляційну скаргу, на підтвердження яких надали Звіт про виконані адвокатом роботи та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом від 31.10.2019, згідно з яким представник відповідача Ребрик Я.С. надала ОСОБА_1 наступні послуги на суму 5850,00 грн: проведення юридичної консультації щодо подання відзиву на апеляційну скаргу, затративши 30 хвилин, вартість послуги - 450,00 грн; вивчення, аналіз апеляційної скарги, підбір нормативної бази, аналіз судової практики, формування правової позиції у відзиві, затративши 1 годину, вартість послуги - 900 грн; написання відзиву на апеляційну скаргу, виготовлення його копій відповідно до учасників справи, затративши 5 годин, вартість послуги - 4500,00 грн.

67. Згідно з квитанцією №140334 від 31.10.2019 ОСОБА_1 сплатила Ребрик Я.С. 5850,00 грн. Призначення платежу: «Надання правової допомоги по справі №440/1757/19».

68. У касаційній скарзі позивач та її представник просили, зокрема, провести розподіл судових витрат з урахуванням доказів витрат позивача, понесених у звязку із підготовкою касаційної скарги, на підтвердження яких надали Звіт №140342 про виконані адвокатом роботи та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом від 16.12.2019, згідно з яким представник відповідача Ребрик Я.С. надала ОСОБА_1 наступні послуги на суму 5850,00 грн: проведення юридичної консультації щодо подання касаційної скарги, затративши 30 хвилин, вартість послуги - 450,00 грн; вивчення, аналіз рішення суду апеляційної інстанції, підбір нормативної бази, аналіз судової практики, формування правової позиції, затративши 1 годину, вартість послуги - 900 грн; написання касаційної скарги, виготовлення її копій відповідно до учасників справи, затративши 3 годин, вартість послуги - 2700,00 грн.

69. Згідно з квитанцією №140342 від 16.12.2019 ОСОБА_1 сплатила Ребрик Я.С. 4050,00 грн. Призначення платежу: «Підготовка касаційної скарги».

70. При цьому, зважаючи на відсутність клопотань відповідача щодо неспівмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, суд не вирішує питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

71. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №815/1479/18.

72. З огляду на викладене, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 9900,00 грн.

Керуючись статтями 139, 345, 352, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 скасувати.

3. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 залишити в силі.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (місцезнаходження: м.Полтава, вул. Соборності, 66, код ЄДРПОУ: 13967927) судові витрати у розмірі 11436,80 грн, що складаються із судового збору у розмірі 1536,80 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9900,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Желєзний

Судді: Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко