Єдиний державний реєстр судових рішень
ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2020 року справа №200/13120/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Блохіна А.А., секретар судового засідання Антонюк А.С., за участі представника позивача Бірюч О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника позивача Бірюч Олени Володимирівни на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 січня 2020 року (повне судове рішення складено 08 січня 2020 року у м. Слов`янську) у справі № 200/13120/19-а (суддя в І інстанції Зінченко О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, треті особи: Державна міграційна служба України, Головне управління Національної поліції в Донецькій області про скасування рішення про заборону в`їзду в Україну від 31 травня 2019 року,
УСТАНОВИВ:
В листопаді 2019 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Бірюч О.В. звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: Головне управління Національної поліції в Донецькій області, Державна міграційна служба України, про визнання протиправним та скасування рішення від 31 травня 2019 року про заборону в`їзду в Україну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за підписом начальника відділу організації запобігання нелегальної міграції, реадмісії та видворення управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області В. Курочкіна, затвердженого начальником Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області Є. Микитенко.
В обґрунтування позову представник позивача зазначила, що 25 квітня 2019 року ОСОБА_1 у строк дії посвідчення на повернення в Україну, звернувся до Покровського МВ ГУДМС України в Донецькій області із заявою - анкетою № 3236346 про внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру у зв`язку з оформленням паспорта громадянина України, при цьому разом із іншими документами, ним був зданий оригінал посвідчення на повернення в Україну. 22 травня 2019 року Покровським міським відділом ГУ в Донецькій області ДМС України, листом № 51-2803 ОСОБА_1 повідомлено про прийняте рішення про відмову у документуванні паспортом громадянина України у зв`язку із неможливістю встановити особу позивача. Вважаючи порушеними свої права, позивач звернувся із позовною заявою до суду, де у Донецькому окружному адміністративному суді розглядається справа щодо визнання протиправною відмову в оформленні та видачі паспорта громадянина України позивачу. Зазначає, що позивач є громадянином України, оскільки будь-які підстави для виходу або втрати громадянства України, передбачені статтями 17-19 Закону України «Про громадянство України», відсутні. Вважає, що факт належності позивача до громадянства України вже встановлений компетентними органами, відповідно до статті 25 Закону України «Про громадянство України» - Консульською установою Посольства України в РФ, отже спірне рішення порушує право позивача як громадянина України. Також в позові звертає увагу, що рішення від 31 травня 2019 року про заборону в`їзду в Україну ґрунтується на поданні ГУНП в Донецькій області, яке фактично винесене поза межами повноважень, наданих законодавством органам Національної поліції у сфері звернення із поданням до органів ДМС про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства. Зазначає, що винесеним рішенням від 31 травня 2019 року про заборону в`їзду в України грубо порушуються права позивача - громадянина України, у зв`язку з відсутністю правових підстав для такого обмеження конституційних прав і свобод особи.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 січня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги наведено практично ті самі доводи, що і на обґрунтування позовної заяви.
У відзиві на апеляційну скаргу Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповіддю на відзив третьої особи представник позивача просив відмовити у долученні його до матеріалів справи у зв`язку з поданням такого документа неповноважним представником.
У відзиві на апеляційну скаргу Державна міграційна служба України також висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник відповідача не був допущений до участі в апеляційному суді, оскільки не надав документів на підтвердження повноважень на самопредставництво суб`єкта владних повноважень. Інші особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
17 квітня 2019 року позивач - ОСОБА_1 прибув в України через КПП «Гоптівка» на підставі свідоцтва про повернення в Україну серії НОМЕР_1 від 11 квітня 2019 року.
22 травня 2019 року ОСОБА_1 затримано та поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України для встановлення особи, обставин перебування та належності до громадянства Росії.
При перевірці особи та обставин перебування ОСОБА_1 , було встановлено, що 09 квітня 2015 року Департаментом у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України було прийнято рішення про заборону в`їзду в України громадянинe Російської Федерації - ОСОБА_1 терміном на 5 років (арк. справи 182-183).
29 травня 2019 року Головне управління Національної поліції в Донецькій області на підставі частини 3 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» звернулось до Головного управління ДМС України в Донецькій області із поданням щодо прийняття рішення про заборону в`їзду в України громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 строком на 10 років, як особі, що не виконала попереднє рішення про заборону в`їзду в Україну. В поданні зазначене про те, що перевіркою встановлено, що відносно ОСОБА_1 за поданням ГУБОЗ МВС України приймалось рішення про заборону в`їзду в Україну строком на 5 років і згідно відомостей системи «АРКАН» вона є діючою. Окрім того, в поданні зазначено про те, що відповідно отриманої інформації, громадянин ОСОБА_1 притягувався до кримінальної відповідальності на території Російської Федерації та інших держав за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, має значний авторитет в кримінальному середовищі та може впливати на криміногенну обстановку в Україні, а саме: вчинення тяжких злочинів майнового характеру, підтримання кримінальних традицій та вчинення дій на шкоду державній безпеці України, відноситься до категорії «злодій у законі», таким чином, перебування на території України ОСОБА_1 може створювати загрозу національній безпеці України та охороні громадського порядку, а також порушувати права та інтереси громадян України (арк. справи 191-191).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року у справі № 263/7633/19, громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 було затримано та поміщено до Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України незаконно, для забезпечення його передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію (арк. справи 179-181).
На підставі вищезазначеного, відповідно до абзацу 2,3 частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та пункту 3 п.п. «б» п.4, п. 6 Інструкції про порядок прийняття ДМС України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцями та особами без громадянства, затвердженої Наказом МВС № 1235 від 17 грудня 2013 року, відповідачем прийнято постанову про заборону в`їзду в Україну від 31 травня 2019 року, якою заборонено громадянину Російської федерації ОСОБА_1 , який поміщений та утримується у ДУ «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні»,в`їзд в Україну строком на 10 (десять) років (арк. справи 193-194).
Слід зазначити, що рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 травня 2019 року у справі № 263/7633/19 було залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року. Проте, постановою Верховного Суду від 17 березня 2020 року постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року скасовано, а справу № 263/7633/19 направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 263/7633/19 рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 травня 2019 року про затримання ОСОБА_1 та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців з метою забезпечення процедури реадмісії строком на 6 місяців - скасовано.
У задоволенні позову ГУ ДМС України в Донецькій області до ОСОБА_1 про затримання та поміщення його до пункту тимчасового гримання іноземців з метою забезпечення реадмісії - відмовлено.
Вирішуючи спір по суті вимог, апеляційний суд зазначає наступне.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Згідно з частиною 3 статті 3 вказаного Закону, іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 13 Закону, в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, зокрема, в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку.
Частина 3 згаданої статті визначає, що рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.
Порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, перебування яких на території України не дозволяється, регулюється Інструкцією про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженою Наказом МВС України № 1235 від 17.12.2013.
За приписами пункту 3 зазначеної Інструкції, рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», тобто, окрім іншого в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку.
Підпунктом б пункту 4 Інструкції встановлено, що рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою підрозділів кримінальної поліції у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.
Після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу: а) громадянство (підданство); б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); в) дата народження (день, місяць, рік); г) стать; ґ) місце проживання; д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий; е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну; є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).
На підставі зазначеного звернення (довідки, рапорту), приймається рішення про заборону особі в`їзду в Україну, за визначеною формою (пункти 5, 6 Інструкції).
З системного аналізу вказаних норм, суд робить висновок, що в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, органи ДМС мають право прийняти рішення про заборону іноземцям або особам без громадянства в`їзду в Україну, та за необхідності продовжувати до десяти років строк заборони на в`їзд в Україну. Таке рішення може бути прийняте, зокрема, на підставі звернення підрозділів кримінальної поліції, які, виконуючи свої повноваження, встановили наявність обґрунтованих припущень щодо створення певною особою загрози національній безпеці або порушенню громадського порядку, у разі перебування цієї особи на території України.
При цьому, необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку, визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд.
Враховуючи мету запровадження норм, які встановлюють обмеження іноземцям або особам без громадянства в`їзду в Україну, розширене тлумачення статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» у поєднанні з пунктами 3, 4, 5, 6 Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої Наказом МВС України № 1235 від 17.12.2013, дає підстави для висновків, що рішення про заборону в`їзду в Україну може бути прийняте органами ДМС, окрім іншого, на підставі інформації органів поліції, отриманої під час здійснення ними своїх повноважень, яка вказує на наявність обґрунтованих припущень, що певна особа може порушувати законодавство України (громадський порядок). При цьому, така інформація має бути доведена до органів ДМС у будь-який спосіб (лист, довідка, клопотання, заява та ін.) та містити дані, достатні для належної ідентифікації особи, про заборону в`їзду якої йде мова.
Направлення подання Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області про наявність підстав для заборони особі в`їзду в Україну, встановлених не під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, а у будь-який інший передбачений законом спосіб, яке не містить всіх відомостей, визначених підпунктами «а» - «є» пункту 5 згаданої Інструкції, але дає змогу належним чином ідентифікувати особу, не може бути підставою для відмови у прийнятті органом ДМС рішення про заборону особі в`їзду в Україну за умови, що є достатньо обґрунтованих даних, які свідчать про можливі порушення громадського порядку цією особою.
Разом з тим, за повідомленням Національної поліції України до ДМС України від 1452/15/12/4-19 від 22.05.2019, громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 перебуває в обліках Генерального секретаріату Інтерполу, де наявні два «синіх» сповіщення Національного центрального бюро Інтерполу Російської Федерації від 02.09.2014 № 2014/49437-1 та від 05.06.2015 Kg 2015/38879-Г, відповідно до яких він має статус «злодій у законі», засуджений у 1999 році за статтею 105 КК РФ (вбивство) та затримувався у м. Москві за незаконне зберігання наркотичних засобів. Також вказана особа проходить за. відомостями Проекту «Millennium «List of «thieves-in-law» генерального секретаріату Інтерполу.
Водночас, Національна поліція України інформувала про наявність заборон на в`їзд в Україну ОСОБА_1 , ініціатором є Державна міграційна служба України до 09.09.2020 року та Служба безпеки України до 08.11.2021 року.
Отже, судом не приймаються доводи представника позивача, що Головне управління Національної поліції в Донецькій області не мало підстав для звернення із поданням, яке стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення про заборону в`їзду в Україну.
Щодо доводів представника позивача стосовно того, що позивач є громадянином України, суд першої інстанції виходив із наступного.
25 квітня 2019 року, у строк дії посвідчення на повернення в України, ОСОБА_1 звернувся до Покровського МВ ГУДМС України в Донецькій області із заявою-анкетою № 3236346 про внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру у зв`язку із оформленням паспорта України (арк. справи 199 - зворотній бік ). Листом від 22 травня 2019 року Покровським міським відділом ГУ в Донецькій області ДМС України, повідомлено про прийняте рішення про відмову у документуванні паспортом громадянина України ОСОБА_1 (арк. справи 46).
Водночас, в матеріалах адміністративної справи міститься копія наданого відповідачем паспорту громадянина Російської Федерації, виданого 04 жовтня 2012 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Строк дії паспорта до 04 жовтня 2022 року (арк. справи 172).
Згідно форми Ф-1, представленої відповідачем, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (арк. справи 175).
Отже, з пред`явлених матеріалів вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Російської Федерації. Будь-які належні та допустимі докази, що позивач є громадянином України в матеріалах адміністративної справи відсутні.
Водночас, доводи представника позивача стосовно того, що посвідчення на повернення в Україну серії НОМЕР_1 від 11 квітня 2019 року, яке видано позивачеві консульською установою, підтверджує його громадянство України, судом оцінюються критично з огляду на те, що виходячи зі змісту статті 27 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», посвідчення особи на повернення в Україну може бути видано крім громадян України, також особам без громадянства та іноземцям. Разом із цим, як встановлено судом із пояснень представника відповідача та підтверджується матеріалами справи, видане посвідчення позивачеві визнано недійсним та знищено.
Крім цього, як свідчать матеріали адміністративної справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Російської Федерації та у період з 2014 по 2015 рік чотири рази в`їжджав на територію України та виїжджав з неї на підставі закордонного паспорту громадянина Російської Федерації № НОМЕР_2 .
Проте, з висновками місцевого суду про відмову в позові не може погодитись судова колегія апеляційного суду.
Щодо наявності (відсутності) допущеного з боку ОСОБА_1 порушення заборони в`їзду від 09 квітня 2015 року при перетині кордону України 17 квітня 2019 року.
З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснив в`їзд на територію України 17 квітня 2019 року на підставі отриманого в Консульському відділі посольства України в Російській Федерації посвідчення особи про повернення в Україну типу IS, код держави UKR, номер НОМЕР_3 , виданого органом 2RUS від 11 квітня 2019 року (т.1 а.с.47).
У постанові від 17 березня 2020 року в справі № 263/7633/19 колегія суддів Верховного Суду зазначила, що ОСОБА_1 перетнув державний кордон України 17 квітня 2019 року на підставі документа, що відповідає чинному законодавству, що свідчить про відсутність порушення вимог законодавства (п. 39).
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 263/7633/19 встановлено, що 17 квітня 2019 року ОСОБА_1 перетнув державний кордон України, не зважаючи на наявну заборону в`їзду в Україну від 09 квітня 2015 року, - законно.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, обґрунтування в оскаржуваному рішенні відповідача такої підстави для заборони в`їзду в Україну як порушення заборони в`їзду в Україну на підставі рішення від 09 квітня 2015 року, - є неправомірним.
Щодо доведеності факту належності позивача до громадянства України.
В матеріалах справи наявні наступні копії документів, які згідно ст.ст. 73, 74, 75, 76, ч. 8 ст. 79 КАС України колегія суддів визнає належними, допустимими, достовірними та достатніми:
- лист третього секретаря з консульських питань консульського відділу Посольства України в Російській Федерації від 24.06.2019 № 6111/17-528-3741, яким на запит адвоката Бірюч О.В. направлено копії матеріалів, на підставі яких Консульським відділом Посольства України в РФ гр. ОСОБА_1 видавалося посвідчення особи на повернення в Україну;
- лист третього секретаря з консульських питань консульського відділу Посольства України в Російській Федерації від 22.05.2019 № 6111/17-528-2987, яким на запит ГУ ДМС у Донецькій області щодо звернення відповідача про оформлення паспорту громадянина України підтверджено факт видачі посвідчення особи на повернення в Україну серії НОМЕР_3 від 11.04.2019 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі матеріалів справи, копії яких додаються на 9 арк.;
- лист Покровської міської ради Донецької області від 8 квітня 2019 року № 01-29-1207, в якому на запит консульського відділу Посольства України в Російській Федерації повторно повідомлено, що гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 24.07.1990; знятий з реєстраційного обліку 11.06.1999 в м. Кінешма Івановської області Російської Федерації;
- лист Покровського МВ ГУ ДМС України в Донецькій області від 5 квітня 2019 року № 51-1925, яким на запит консульства повідомлено, що згідно архівних даних Покровського МВ ГУ ДМС України в Донецькій області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспортом громадянина України не документувався. Згідно даних сектору ЦНАП м. Покровська відомо, що останній був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 в період з 24.07.1990 до 11.06.1999, з доданою копією карточки Ф Б -1;
- довідка Красноармійського центру єдиного замовника від 2014 року видана позивачу в тому, що він був зареєстрований у АДРЕСА_2 з 24.07.1990 та знятий з реєстраційного обліку Івановська область, м. Кінешма - 11.06.1999;
- довідка Красноармійського навчально-виховного комплексу м. Красноармійськ від 14 січня 2015 року № 3, згідно якої позивач навчався з 01.09.1992 по 11.06.1997 в ЗОШ № 10 м. Красноармійська;
- довідка загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 м. Красноармійська Донецької області від 15 січня 2015 року № 14, видана відповідачу в тому, що останній навчався в школі № 2 в період з 01.09.1990 року по 25.05.1992;
- довідка про укладення шлюбу № 62 від 26.06.1982 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;
- свідоцтво про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якого вказані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;
- рішення виконавчого комітету Красноармійської міської ради народних депутатів від 18.07.1990 № 420 про встановлення опіки над неповнолітнім ОСОБА_1 (т.1 а.с. 102-112).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III (далі - Закон № 2235) громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року (ч. 2 ст. 3 Закону № 2235).
Проаналізувавши вище зазначені докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вони підтверджують факт постійного проживання відповідача на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року), а отже, відповідач в розумінні ст. 3 Закону № 2235 є громадянином України в силу Закону.
Зазначене підтверджується також листом Консульського відділу посольства України в Російській Федерації від 15.01.2020 № 6111/17-528-295 на запит адвоката Бірюч О.В. повідомлено, що Консульським відділом посольства України в Російській Федерації оформлено посвідчення особи на повернення в Україну серії НОМЕР_3 11.04.2019 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до документів, наданих заявником та листа Покровського МВ ГУ ДМС України в Донецькій області громадянство ОСОБА_1 визначається згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 2235, тому вимога щодо встановлення належності до громадянства України не проводиться, оскільки він є громадянином України з 24.08.1991. На момент оформлення посвідчення особи на повернення в Україну особу ОСОБА_1 підтверджено паспортом громадянина РФ . При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2235, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України (т.2 а.с.117-118).
Відповідно до п. 1, п. 7 ч. 1 ст. 2 Закону № 2235 законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.
Оскільки позивач є громадянином України, до нього не можуть застосовуватись норми Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», у тому числі прийняття рішення про заборону в`їзду. Це також суперечить прямій нормі статті 25 Конституції України, згідно якої громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство; громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення позову.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду - скасуванню.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду за те, що вимоги позивача задоволені, тому витрати позивача по сплаті судового збору за подачу позову в сумі 768,40 грн. (т.1 а.с.4) підлягають стягненню в повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника позивача Бірюч Олени Володимирівни - задовольнити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 січня 2020 року у справі № 200/13120/19-а - скасувати.
Прийняти нову постанову.
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, треті особи: Державна міграційна служба України, Головне управління Національної поліції в Донецькій області про скасування рішення про заборону в`їзду в Україну від 31 травня 2019 року - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення від 31 травня 2019 року про заборону в`їзду в Україну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за підписом начальника відділу організації запобігання нелегальної міграції, реадмісії та видворення управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області В. Курочкіна, затвердженого начальником Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області Є. Микитенко.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (адреса: 87515, Донецька обл., місто Маріуполь, вулиця Митрополитська, будинок 20, код ЄДРПОУ 37841728) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судові витрати в сумі 768 (сімсот шістдесят восьми) гривень 40 копійок.
Повне судове рішення - 21 квітня 2020 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Сіваченко
Судді А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук
