Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2020 р. Справа№200/1537/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ),

до Донецького обласного військового комісаріату (код ЄДРПОУ 08301764, 87548, м. Маріуполь, вул. Громової, 67)

про визнання протиправною бездіяльності, стягнення суми індексації грошового забезпечення, компенсації за невикористану додаткову відпустку, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та стягнення моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві індексації грошового забезпечення, компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій за період вересень 2015 року квітень 2016 року, стягнення з відповідача на користь позивача індексації грошового забезпечення за період вересень 2015 року квітень 2016 року у розмірі 9804 грн. 94 коп., суми компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій за 2016 рік у розмірі 3458 грн., суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 3995 грн. 86 коп., у зв`язку з порушенням строків виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку у розмірі 1338 грн. 25 коп., суми моральної шкоди у розмірі 480 грн. (з урахуванням зави позивача про зменшення позовних вимог).

Ухвалою від 11 лютого 2020 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження в адміністративній справі № 200/1537/20-а за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), зобов`язав відповідача надати суду належним чином засвідчені копії: наказів про прийняття та звільнення зі служби позивача, відомості про період невикористаної додаткової відпустки за 2016 рік та умовний розрахунок компенсації за невикористану додаткову відпустку, інформацію про середньоденну заробітну плату (грошове забезпечення) та середній заробіток позивача за останні два місяці служби, всі інші докази, які стали підставою для вчинення відповідачем спірних дій.

Ухвалами від 16 березня 2020 року суд прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог, запропонував відповідачу у п`ятиденний строк з дня вручення відповідачу даної ухвали подати відзив на заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, який повинен бути складений та поданий за правилами, встановленими статтею 162 КАС України, а також відмовив позивачу у задоволенні клопотання про витребування доказів в адміністративній справі № 200/1537/20-а. Суд зазначає, що дані ухвали були отримані відповідачем 20 березня 2020 року, про що свідчить роздруківка з офіційного сайту «Укрпошта», проте жодного відзиву з приводу зави позивача про зменшення позовних вимог відповідач до суду не надав.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Позивач у позовній заяві зазначив, що йому протиправно не виплачена компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період з 2015 року по 2016 року та в обґрунтування позовних вимог посилався на правову позицію, викладену у рішенні Верховного Суду по справі № 620/4218/18. Крім того, зазначає, що позивач в період з серпня 2015 року по квітень 2016 року проходив службу, отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 від 13 травня 2016 року, додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій за 2016 рік не використовував. Таким чином позивач при звільненні має право на компенсацію додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 статті 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів за 2016 рік. Також зазначив, що протиправною бездіяльністю відповідача, яка полягає у невиплаті всіх наданих законом позивачу пільг, гарантій та компенсацій, завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних переживаннях. Позивач змушений турбуватись, витрачати свій час та кошти на відновлення в судовому порядку порушених прав. Моральну шкоду від протиправної бездіяльності відповідача позивач оцінює в 2,00 грн. в день за період невиплати індексації грошового забезпечення з вересня 2015 до квітня 2016 року, що складає 60,00 грн. на місяць (60 грн. 8 місяців), а разом 480 грн.

У заяві про зменшення позовних вимог позивач також зазначає, що стосовно заявлених позовних вимог розрахунок індексації з серпня 2015 року до грудня 2015 року із застосуванням базового місяця січня 2008 року є невірним, адже в цей період діяв абзац 3 п. 10-1 Порядку № 1078, за правилами якого обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу. З 1 грудня 2015 року позивач має право на проведення індексації його грошових доходів, виходячи з базового місяця січня 2008 року. Таким чином загальна сума невиплаченої відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення за вересень 2015 року - квітень 2016 року складає 9804 грн. 94 коп., сума компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період вересень 2015 року - квітень 2016 року складає 3995 грн. 86 коп.

Відповідач надав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог позивача та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги поданих заперечень відповідач, зокрема, зазначив щодо відсутності підстав для отримання компенсації невикористаної відпустки як учасника бойових дій, оскільки позивача з військової служби під час дії особливого періоду з лав Збройних Сил України ані Ілічівсько-Володарським ОРВК (куди позивача переміщено для подальшого проходження військової служби згідно наказу від 5 квітня 2016 року), ані ІНФОРМАЦІЯ_2 звільнено не було. Крім того, відповідач зауважив, що позивач набув статус учасника бойових дій лише 13 травня 2016 року, тобто вже під час проходження служби у військовій частині польова пошта НОМЕР_3 . Щодо вимоги позивача стягнення суми грошового забезпечення, відповідач заперечив, що бюджетних асигнувань на виплату індексації за вказаний позивачем період та до теперішнього часу до відповідача не надходило, що унеможливлює провести відповідні фінансові розрахунки. Також, відповідач заперечив щодо порядку обчислення та суми індексації грошового забезпечення, відзначивши про безпідставність застосування позивачем як базовий місяць січень 2008 року. Відповідач із посиланням на норми чинного законодавства зауважив, що базовим місяцем для проведення індексації є місяць прийняття на роботу (на військову службу), тобто серпень 2015 року та навів свій розрахунок суми грошового забезпечення позивача. Підсумовуючи, відповідач зазначив, що за наявності відповідних бюджетних асигнувань сума індексації грошового забезпечення позивача на момент його звільнення могла складати 20 грн. 67 коп.

Враховуючи те, що виплата індексації грошових доходів населення позивачу, на думку відповідача, виникла не з його вини відсутні й підстави для стягнення компенсації частини втрати доходів. З тих самих підстав та враховуючи, що позивачем не надано до суду будь-яких доказів щодо фізичного болю, душевних страждань та/або приниження відповідачем його честі та гідності, на думку відповідача, не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди.

Позивач надав до суду відповідь на відзив відповідача, в якому зазначив, що позивач стосовно заявлених позовних вимог зазначає, що розрахунок індексації з серпня 2015 року до грудня 2015 року із застосуванням базового місяця січня 2008 року є невірним, адже в цей період діяв абзац 3 п. 10-1 Порядку № 1078, за правилами якого обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу. З 1 грудня 2015 року позивач має право на проведення індексації його грошових доходів, виходячи з базового місяця січня 2008 року. Аналогічні правові висновки було зроблено в аналогічній справі постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2020 року № 200/9297/19-а. На підставі зазначеного позивач зменшив позовні вимоги в частині розрахунку сум індексації грошового забезпечення з 10 серпня 2015 року - до 1 грудня 2018 року, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. Стосовно аргументу відповідача про відсутності бюджетного фінансування на виплату індексації позивач зазначив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_4 , виданого 27 серпня 1999 року, РНОКПП НОМЕР_5 . Позивач відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 13 травня 2016 року має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій.

На підставі витягу з наказу Іллічівсько-Володарського об`єднаного району військового комісаріату (по строковій службі) від 10 серпня 2015 року № 209 судом встановлено, що позивача було призвано під час мобілізації, на особливий період з 10 серпня 2015 року стрільцем.

На підставі витягу з наказу Іллічівсько-Володарського об`єднаного району військового комісаріату (по строковій службі) від 5 квітня 2016 року позивача з 5 квітня 2016 року виключено зі списків особового складу Іллічівсько-Володарського об`єднаного району військового комісаріату та всіх видів забезпечення. Щорічна основна відпустка за 2016 рік не надавалася, грошову допомогу на оздоровлення не отримав. Матеріальну допомогу за 2016 рік для вирішення соціально-побутових питань не отримав.

Відповідно до довідки від 26 лютого 2020 року № 115 позивачу додаткова відпустка як учаснику бойових дій на час проходження служби не надавалась. У зв`язку з відсутністю права на таку відпуску.

Листом від 27 грудня 2019 року за вихідним № 746 Кальміусько-Нікольський об`єднаний районний військовий комісаріат повідомив позивачу, що під час дії особливого періоду надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати припинено, то у позивача не було права на отримання такої відпустки.

Судом встановлено, що 16 травня 2019 року Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду розглянуто провадження у зразковій справі № 620/4218/18 за позовом особи до Військової частини НОМЕР_6 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії та прийнято рішення, яким позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_6 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року; зобов`язано Військову частину НОМЕР_6 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.

Постановою Великої Палати Верховного суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18 за наслідками розгляду апеляційної скарги Військової частини, апеляцій скаргу залишено без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року залишено без змін.

Таким чином, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду розглянуто провадження від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 набрало законної сили 21 серпня 2019 року та в силу положень частини 5, 6 статті 13 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

У рішенні від 16 травня 2019 року по справі № 620/4218/18 Верховним Судом визначені такі ознаки типової справи:

позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;

відповідач, суб`єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;

підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є:стаття 4 Закону України «Про відпустки», статті5,12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стаття101Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»,стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першоїстатті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в період визначений підпунктами 17-18 статті101Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першоїстатті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в період визначений підпунктами 17-18 статті101Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормамиЗакону України «Про відпустки»,Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»,Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»,Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

При цьому, у зазначеному рішенні зазначено, що висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першоїстатті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в період визначений підпунктами 17-18 статті101Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Дослідивши наявні матеріали справи суд доходить висновку, що дана справа відповідає ознакам типової справи.

Згідно вимог частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам щодо стягнення суми компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій за 2016 рік у сумі 3458 грн., суд виходить з наступного.

Нормами статті 4 Закону України від 5 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» встановлені такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до положень статті 16-2 зазначеного додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності, Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Норми статті 5 зазначеного Закону визначають, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час».

Учасникам бойових дій відповідно до положень цього Закону (статті 5, 6) надаються, зокрема, такі пільги: 12) використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Як встановлено судом раніше та підтверджено наявними матеріалами справи, позивач набув статусу учасника бойових дій з дня видачі йому відповідного посвідчення 13 травня 2016 року (посвідчення серії НОМЕР_2 ). Таким чином, саме з травня 2016 року позивач має право на пільги, встановлені Законом № 3551-ХІІ, зокрема, щодо надання йому додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Нормами частини 8 статті 101 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (частина 14 статті 101 Закону 2011-ХІІ).

При цьому, нормами частини 17 зазначеної норми Закону № 2011-ХІІ установлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Згідно норм Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першоїстатті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.

Відповідно до частини 8 статті101Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно доЗакону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбаченіЗаконом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті101Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Аналогічний висновок викладений в рішенні Верховного Суду в зразковій справі № 620/4218/18.

Водночас, судом встановлено, що на час прийняття наказу від 5 квітня 2016 року № 72 по переміщення позивача та виключення позивача зі списків особового складу Ілічівсько-Володарського об`єднаного районного військового комісаріату Донецької області, позивач ще не набув статусу учасника бойових дій та відповідно не мав права на надання йому додаткової відпустки.

Таким чином, відповідач був позбавлений обов`язку нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016 рік. Отже, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача в цій частині.

Вирішуючи питання про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача суми індексації грошового забезпечення за період з вересня 2015 року по квітень 2016 року у сумі 9804 грн. 94 коп. суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частин 2, 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.

Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон № 1282-ХІІ) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з статтею 4 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 1 січня 2016 року 103 відсотка).

Відповідно до статті 5 Закону № 1282-ХІІ, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Згідно з частиною 2 статті 6 цього ж Закону, Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 9 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно з ст. 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 1 січня 2016 року 103 відсотка).

Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

З аналізу наведених вище нормативно-правових актів, вбачається що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Крім того, суд також зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.

Згідно з пунктом 4 цього Порядку, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства. Між тим, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

В даному випадку, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем не була нарахована та не виплачувалася індексація грошового забезпечення за період з вересня 2015 року по квітень 2016 року, а правомірність своїх дій відповідач обґрунтовував тим, що відповідач є установою, що фінансується з державного бюджету. Бюджетних асигнувань з серпня 2015 року по травень 2016 року для індексації грошових доходів населення від головного розпорядника коштів до відповідача не поступало.

За таких обставин, суд доходить до висновку, що не може визнаватися правомірною відмова відповідача у виплаті спірних сум індексації з підстав відсутності достатнього фінансування Державної прикордонної служби України загалом.

Що стосується посилань відповідача на відсутність фінансових ресурсів для виплати індексації грошового забезпечення, то суд враховує, що Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував: реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Суд зазначає, що відсутність у відповідача належного фінансового забезпечення у спірний період, в тому числі для покриття витрат з індексації грошового забезпечення військовослужбовців, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком роботодавця.

З огляду на викладене, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у відповідача обов`язку, щодо нарахування індексації грошового забезпечення позивачу.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Суд також враховує рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини 6 статті 95 Кодексу законів про працю України, статей 33, 34 Закону України Про оплату праці, такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. В аспекті конституційного звернення положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Щодо розміру суми індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 14 Порядку роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.

Мінсоцполітики в листі від 28 квітня 2016 року № 201/10/1.37-16 надало роз`яснення щодо індексації заробітної плати, яке полягає в наступному.

Пунктом 10-2 Порядку № 1078 визначено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Отже, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починаючи з грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Враховуючи викладене та наведені у листі дані, для працівника, який працює з лютого 2014 року, обчислення індексу споживчих цін має здійснюватись з місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулося у квітні 2012 року, то для визначення суми індексації такому працівнику з грудня 2015 року має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з травня 2012 року.

Таким чином, саме з грудня 2015 року позивач має право на проведення індексації його грошових доходів, виходячи з базового місяця січня 2008 року.

Далі, відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру:… грошове забезпечення військовослужбовців…Наказом адміністрації Держприкордонслужби України від 20 травня 2008 року № 425 відповідно до постанови КМУ від 7 листопада 2007 року № 1294 розроблено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України.

Згідно пункту 1.2 цієї Інструкції грошове забезпечення - це гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення;

місячне грошове забезпечення - це грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.

До складу місячного грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати та премія).

На підставі пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації (прожитковий мінімум для працездатний осіб), на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Тобто, індексації підлягають саме грошові доходи (в даному випадку грошове забезпечення), а не прожитковий мінімум (хоча і в межах останнього), тобто, грошове забезпечення у межах прожиткового мінімуму.

Крім того, у зв`язку з підвищенням посадового окладу під час порівняння суми підвищення заробітної плати та суми індексації повинні враховуватися всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру виплати (приклад 2 Додатку 4 Порядку № 1078).

Суд зазначає, що з метою повного та реального захисту порушеного права позивача, правильним способом захисту прав буде не стягнення сум, про які він просить, а зобов`язання відповідача провести індексацію грошового забезпечення позивача за період з серпня 2015 року по квітень 2016 року, оскільки здійснення розрахунків щодо грошового забезпечення позивача є виключною компетенцією відповідача.

Аналогічну позицію висловив Перший апеляційний адміністративний суду у рішенні від 5 березня 2020 року по справі № 200/9297/19-а.

Отже, судом встановлено несвоєчасність та неповноту проведеного розрахунку при звільненні позивача. Водночас, щодо вимог позивача про стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення при звільненні, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Нормами статті 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1 статті 117 Кодексу законів про працю України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, який було встановлено лише під час розгляду даної справи.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2018 року по справі № 817/925/14 (провадження № К/9901/16797/18), від 19 вересня 2018 року по справі № 822/181/16 (провадження № К/9901/12582/18).

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про передчасність заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (щодо індексації грошового забезпечення). При цьому, суд зауважує, що позивач не позбавлений права звернутися до суду за стягненням компенсації після проведення з ним остаточного розрахунку (виплати недорахованої суми індексації грошового забезпечення).

Щодо вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1статті 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Нормами статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Частину позовних вимог щодо стягнення з відповідача моральної шкоди позивач мотивував тим, що моральна шкода, спричинена їй відповідачем полягає в наданні нереальної інформації в грошовому атестаті та в довідці щодо додаткових видів грошового забезпечення, в порушенні строків їх видачі, та бездіяльністю службових осіб Маріупольської ОДПІ у вигляді грубого ігнорування діючого законодавства України щодо надання реальних довідок про грошове забезпечення та проведення повних виплат грошового забезпечення. Незаконні дії службових осіб Маріупольської ОДПІ щодо ненадання своєчасно довідки про грошове забезпечення (грошовий атестат) та надання довідки про додаткові види грошового забезпечення із нереальними сумами в грошовому атестаті, на думку позивача, порушили її права та свободи, які виразились в тому, що їй своєчасно не призначена та на теперішній час не виплачується пенсія, а та, яка в майбутньому буде нарахована не відповідатиме дійсному грошовому забезпечення та як наслідок позивач повинен буде докладати додатковий час та зусилля, витрачати грошові кошти щодо подання до суду позовів про перерахування пенсії та витрачати час для отримання рішень суду. Отже, позивач зазначив, що внаслідок вищезазначеного посадовими особами відповідача порушено її нормальний ритм життя, позбавлено нормальних життєвих зв`язків, спричинено моральні страждання, які призвели до нервових хвилювань, підвищення артеріального тиску та необхідності докладати додаткові зусилля для відстоювання своїх законних прав та інтересів.

Проте, суд зауважує, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди та не зазначено, з яких міркувань виходив, визначаючи розмір шкоди (2 грн. за 1 день) та якими доказами це підтверджується. Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення моральної шкоди.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог позивача частково.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 257-260, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Донецького обласного військового комісаріату (код ЄДРПОУ 08301764, 87548, м. Маріуполь, вул. Громової, 67) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення суми індексації грошового забезпечення, компенсації за невикористану додаткову відпустку, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Зобов`язати Донецький обласний військовий комісаріат провести індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з серпня 2015 року по квітень 2016 року.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 21 квітня 2020 року. Повне судове рішення складено 21 квітня 2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, з урахуванням внесених до КАС України змін згідно з Законом України від 29 березня 2020 року № 3275 про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019). Даний строк продовжується на строк дії такого карантину. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар