Постанова
Іменем України
08 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 760/408/19
провадження № 61-20368 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»;
представник відповідача - Пахомова Валерія Артурівна;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги акціонерного товариства «Українська залізниця» на постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Ігнатченко Н. В., Кулікової С. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»)про визнання договору у частині строку його дії недійсним та визнання його укладеним на невизначений строк, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що наказом від 09 вересня 2016 року № 353/ос його призначено на посаду заступника начальника виробничого підрозділу регіональної філії «Південно-Західна залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця»).
Наказом від 06 березня 2017 року № 159/ос його призначено на посаду начальника виробничого підрозділу «Вокзал станції Київ-Пасажирський» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» за переведенням з посади заступника начальника цього ж підрозділу.
Рішенням правління ПАТ «Українська залізниця» від 31 січня 2017 року (протокол Ц-57/8 Ком.т., наказ від 31 березня 2017 року № 001) 01 лютого 2017 року виробничий підрозділ вилучено зі складу регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та приєднано до філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця».
Вказував, що у грудні 2017 року він був переведений до філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» на посаду заступника директора філії «Пасажирська компанія» на умовах безстрокового трудового договору.
Зазначав, що на підставі наказу від 04 грудня 2017 року № 231/ос з ним було укладено трудовий договір від 01 грудня 2017 року № 215, згідно з яким його призначено на посаду заступника директора філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця». Вказував, що відповідно до пункту 1.2. трудового договору трудові відносини між ним і товариством вважалися такими, що продовжуються, але строк дії договору визначений пунктом 8.1. - з 05 грудня 2017 року до 04 грудня 2018 року.
Стверджував, що 29 листопада 2018 року його ознайомлено із наказом ПАТ «Українська залізниця» від 26 листопада 2018 року № 2378/ос про звільнення з 04 грудня 2018 року з посади заступника директора філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» за пунктом 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору. У день звільнення йому видано трудову книжку та проведено розрахунок.
Вважав, що його звільнення є незаконним, оскільки він здійснював трудову діяльність на підставі безстрокового договору, а чинне законодавство не передбачало підстав для зміни умов трудового договору в частині строковості та обов`язковість укладення контракту.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсною умову трудового договору від 01 грудня 2017 року № 215, укладеного між ним та ПАТ «Українська залізниця» щодо встановлення строку дії трудового договору з 05 грудня 2017 року до 04 грудня 2018 року, яка закріплена в пункті 8.1. трудового договору, - з моменту його укладання; визнати трудовий договір від 01 грудня 2017 року № 215, укладений між ним та ПАТ «Українська залізниця», безстроковим, що укладений на невизначений строк від дати його укладення - 01 грудня 2017 року; визнати незаконним та скасувати наказ ПАТ «Українська залізниця» від 26 листопада 2018 року № 2378/ос про його звільнення та поновити його на посаді заступника директора філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця», перейменованого Кабінетом Міністрів України в АТ «Українська залізниця»; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 грудня 2018 року по день поновлення на роботі; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 17 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними та не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки позивач свідомо уклав з ПАТ «Українська залізниця» саме строковий договір терміном дії на один рік, по закінченню якого з ним правомірно було припинено трудові правовідносини шляхом звільнення та проведено відповідний розрахунок.
При цьому, суд першої інстанції вказав, що з позовом про визнання недійсним пункту 8.1. трудового договору від 01 грудня 2017 року № 215 та про визнання трудового договору 01 грудня 2017 року № 215 таким, що укладено на невизначений строк (безстроково), позивач мав звернутися в тримісячний строк з дня підписання трудового договору, тобто до 01 березня 2018 року, оскільки саме з цього часу він повинен був дізнатися про порушення свого права, проте з таким позовом звернувся до суду лише у січні 2019 року з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 17 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсною умову трудового договору від 01 грудня 2017 року № 215, укладеного між ПАТ «Українська залізниця» та ОСОБА_1 про встановлення строку дії трудового договору з 05 грудня 2017 року до 04 грудня 2018 року, яка закріплена у пункті 8.1. трудового договору від 01 грудня 2018 року № 215, з моменту його укладання.
Визнано трудовий договір від 01 грудня 2017 року № 215, укладений між ПАТ «Українська залізниця» та ОСОБА_1 , безстроковим, що укладений на невизначений строк від дати його укладення з 01 грудня 2017 року.
Визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Українська залізниця» від 26 листопада 2018 року № 2378/ос про звільнення ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця», перейменованого Кабінетом Міністрів України в АТ «Українська залізниця».
Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця», перейменованого Кабінетом Міністрів України в АТ «Українська залізниця», на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 грудня 2018 року по день поновлення на роботі.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року стягнуто з ПАТ «Українська залізниця», перейменованого Кабінетом Міністрів України в АТ «Українська залізниця», на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 грудня 2018 року по 04 листопада 2019 року у розмірі 621 571,40 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що статутом ПАТ «Українська залізниця» та постановою Кабінету Міністрів України «Питання публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 02 вересня 2015 року № 735 прямо передбачено укладення контракту тільки з головою та членами правління. Обіймаючи посаду заступника директора філії, не будучи членом правління, позивач не відносився до кола осіб, з яким мало бути уклададено строковий трудовий договір. Крім того, позивач до моменту переведення його на умови строкового договору був прийнятий на роботу безстроково, при цьому судом не встановлено юридичних підстав, передбачених частиною 2 статті 23 КЗпП України, які б дозволяли відповідачу встановлювати строкові трудові відносини з позивачем, та які б унеможливлювали існування між позивачем та відповідачем трудових відносин, встановлених саме на невизначений строк. Позивач не ініціював та не виявляв інтересу укладати саме строковий трудовий договір, у його заявах немає жодної вказівки про бажання строковості трудових відносин. Судом першої інстанції порушено вимоги частини третьої статті 32 КЗпП України та не враховано, що зміна найменування посади, посадових обов`язків та строку трудових відносин є змінами істотних умов праці, які повинні здійснюватися за спеціальною процедурою, встановленою законом. Судом першої інстанції не враховано, що у відповідності до частини третьої статті 32 КЗпП України про зміну істотних умов праці працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Оскільки інформацію про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 отримав з порушенням строку, передбаченого частиною третьою статті 32 КЗпП України (рішення про переведення прийнято відповідачем 01 грудня 2017 року, тобто, за чотири робочі дні до дня призначення на іншу посаду на умовах строкового трудового договору замість двох місяців), позивач не мав гарантованого законом часу для прийняття зваженого рішення щодо своєї подальшої трудової діяльності. Вказані порушення роботодавцем трудового законодавства та встановлення строкового договору без законних підстав призвели до порушення прав позивача, тому наявні правові підстави для задоволення позову.
Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання недійсним трудового договору в частині строку його дії, визнання трудового договору укладеним на невизначений строк, скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05 грудня 2018 року по день поновлення на роботі, суд апеляційної інстанції у постанові Київського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року не зазначив суму середньомісячного заробітку, яка підлягає стягненню, що є підставою, передбаченою пунктом 1 частини першої статті 270 ЦПК України, для ухвалення додаткової постанови про стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05 грудня 2018 року по 04 листопада 2019 року у розмірі 621 571,40 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2019 року АТ «Українська залізниця» подала до Верховного Суду касаційні скарги на постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року, в яких просило оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 760/408/19 із Солом`янського районного суду м. Києва.
У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
У грудні 2019 року адвокат Коротун О. М., який діє в інтересах АТ «Українська залізниця», подав клопотання про повернення надмірно сплаченого судового збору за подання касаційних скарг.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано, що ініціатором укладення трудового договору на певний строк був позивач, а його інтересом в укладанні строкового трудового договору було суттєве збільшення заробітної плати. Зазначає, що ОСОБА_1 до дати звільнення був попереджений про бажання роботодавця припинити трудові відносини, отже, трудовий договір з ним не міг перетворитися на безстроковий, оскільки трудові відносини фактично не продовжилися і вимога про їх припинення була заявлена заздалегідь. Вказує, що для припинення трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України не вимагається подання працівником окремої заяви про припинення трудового договору, оскільки своє бажання припинити трудові відносини він вже висловив шляхом написання власноруч заяви та підписанням трудового договору із зазначенням дати закінчення строку його дії. Вважає, що строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав, для визнання трудового договору безстроковим та недійсним у частині строку його дії, сплив 01 березня 2018 року, будь-яких належних та допустимих доказів про поважність причин пропуску строку позовної давності позивачем не надано. Вважає, що суд першої інстанції на підставі повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , яке відповідає вимогам закону.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а судові рішення апеляційного суду є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судом апеляційної інстанцій вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Зазначав, що він не ініціював та не виявляв інтересу укладати саме строковий трудовий договір, у його заявах немає жодної вказівки про бажання строковості трудових відносин. Вказував, що у трудовому контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови, але такі умови не повинні суперечити законодавству, а контрактна форма трудового договору може укладатися виключно у випадках, визначених законодавством.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено,на підставі заяви позивача ОСОБА_1 , керівником регіональної філії «Південно-західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» було видано наказ від 09 вересня 2016 року № 353/ос про прийняття на роботу ОСОБА_1 з 09 вересня 2016 року на посаду заступника начальника вокзалу станції Київ-Пасажирський (а. с. 109, 110, т. 1).
На підставі заяви ОСОБА_1 та подання від 27 лютого 2017 року, наказом керівника регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 06 березня 2017 року № 159/ос ОСОБА_1 призначено на посаду начальника виробничого підрозділу «Вокзал станції Київ-Пасажирський» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» з 06 березня 2017 року на умовах контракту, з переведенням з посади заступника начальника цього ж підрозділу (а. с. 111, т. 1).
Рішенням правління ПАТ «Українська залізниця» від 31 січня 2017 - 01 лютого 2017 року (протокол Ц-57/8 Ком.т., наказ від 31 березня 2017 року № 001) виробничий підрозділ вилучено зі складу регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та приєднано до філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця».
31 листопада 2017 року ОСОБА_1 було подано заяву про призначення його на посаду заступника директора філії «Пасажирська компанія» ПAT «Українська залізниця» на умовах трудового договору строком на один рік за переведенням (а. с. 112, т. 1).
На підставі вказаної заяви позивача ПАТ «Українська залізниця» видано наказ від 01 грудня 2017 року № 2856/ос про призначення ОСОБА_1 05 грудня 2017 року на посаду заступника директора філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» на умовах трудового договору строком на один рік зі звільненням з посади начальника виробничого підрозділу «Вокзал станції Київ-Пасажирський» філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» за переведенням відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП України (а. с. 113, т. 1).
ОСОБА_1 ознайомився з вказаним наказом 05 грудня 2017 року, про що свідчить його підпис на наказі.
На підставі заяви ОСОБА_1 та наказу ПAT «Українська залізниця» від 01 грудня 2017 року № 2856/ос було видано накази філії «Пасажирська компанія» ПAT «Українська залізниця» від 04 грудня 2017 року № 229/ос та № 231/ос, якими ОСОБА_1 звільнено з посади начальника виробничого підрозділу «Вокзал станції Київ-Пасажирський» за переведенням та призначено на посаду заступника директора філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» на умовах укладання строкового трудового договору строком на один рік, з 05 грудня 2017 року (а .с. 114, 115, т. 1).
При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно копії наказу філії «Пасажирська компанія» ПAT «Українська залізниця» від 04 грудня 2017 року № 231/ос форми № П-1 в графі «тип договору» вказано «Безстроковий», «за умовами контракту - «Ні».
01 грудня 2017 року між ПАТ «Українська залізниця» та ОСОБА_1 укладено трудовий договір № 215 (далі - трудовий договір), за яким позивача призначено на посаду заступника директора філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця», з умовами якого позивач ознайомився та погодився без будь-яких заперечень, про що свідчить власноруч проставлений підпис на кожному аркуші договору (а. с. 116-122, т. 1).
Відповідно до пункту 8.1. трудового договору сторонами погоджено строк дії договору з 05 грудня 2017 року до 04 грудня 2018 року включно.
Пунктом 7.3. трудового договору встановлено, що цей договір припиняється у зв`язку із закінченням строку дії договору; за угодою сторін; з ініціативи товариства (у конкретних випадках).
Пунктом 2.3.5. трудового договору встановлено обов`язок роботодавця повідомляти працівника про закінчення дії договору не пізніше ніж одного місяця до закінчення строку дії.
Відповідно до відомостей із журналу реєстрації договорів, угод з начальниками філій ПАТ «Українська залізниця» та іншими працівниками ПАТ «Українська залізниця» другий примірник трудового договору ОСОБА_1 отримав 04 грудня 2017 року (а. с. 124-126, т. 1).
05 грудня 2017 року між ПАТ «Українська залізниця» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до трудового договору від 01 грудня 2017 року № 215, яка є його невід`ємною частиною, з умовами якої ОСОБА_1 ознайомився, про що свідчить його особистий підпис (а. с. 123, т. 1).
Встановлено, що з метою належного виконання умов трудового договору, листом відповідача від 22 жовтня 2018 року № ЦПК-2011 було повідомлено ОСОБА_1 про закінчення строку дії трудового договору 04 грудня 2018 року у відповідності до пункту 8.1. трудового договору та попереджено, що трудові відносини будуть припинені згідно з чинним законодавством України. Вказане повідомлення було надіслано на офіційну адресу позивача 02 листопада 2018 року, про що свідчить сформована відомість, опис вкладення та чек (а. с. 127, 128, 129, т. 1).
26 листопада 2018 року ПАТ «Українська залізниця» видано наказ № 2378/ос про звільнення ОСОБА_1 з 04 грудня 2018 року з посади заступника директора філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» за пунктом 2 статті 36 КЗпП України по закінченню строку трудового договору (а. с. 130, т. 1), на підставі якого філією «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» видано наказ (розпорядження) від 03 грудня 2018 року № 547/ос про припинення трудового договору (контракту), з яким ОСОБА_1 був ознайомлений 04 грудня 2018 року, про що свідчить його власноручний напис та підпис на наказі (а. с. 131, т. 1).
Належно оформлену трудову книжку позивачу було вручено у день звільнення 04 грудня 2018 року, що підтверджується витягом з книги руху трудових книжок та вкладишів до них та не спростовано ОСОБА_1 (а. с. 132-134, т.1).
Крім того, у день звільнення з ОСОБА_1 проведено повний розрахунок, що підтверджується копією платіжної відомості № 231, платіжним дорученням № 7696 від 04 грудня 2018 року (а. с. 135, 136, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ПАТ «Українська залізниця» підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення апеляційного суду не відповідають.
Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
КЗпП України визначає механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю, та визначає способи захисту прав працівників.
При цьому КЗпП України визначає можливість працівнику оскарження наказу про його звільнення.
Частиною першою статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, згідно з якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно із положеннями частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.
Таким чином, порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим. Але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли особисто складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.
Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту.
Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того , що роботодавець, звільнивши позивача у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, діяв у межах та у відповідності до норм чинного трудового законодавства, а позивачем не доведено порушення відповідачем вимог законодавства під час його звільнення.
Судом першої інстанції враховано, що ОСОБА_1 , працюючи у ПАТ «Українська залізниця», виявив бажання щодо переведення його за погодженням сторін на іншу посаду з іншим окладом та на умовах строкового трудового договору, про що свідчить його заява від 31 листопада 2017 року, в якій позивач просив призначити його на посаду заступника директора філії «Пасажирська компанія» ПAT «Українська залізниця» саме на умовах трудового договору строком на один рік.
Крім того, у наказі від 01 грудня 2017 року № 2856/ос про призначення ОСОБА_1 05 грудня 2017 року на посаду заступника директора філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця», на підставі якого було укладено трудовий договір від 01 грудня 2017 року № 215, також зазначено, що позивача призначено на вказану посаду на умовах трудового договору строком на один рік.
При укладенні трудового договору від 01 грудня 2017 року № 215 сторонами було узгоджено строк дії трудового договору - з 05 грудня 2017 року по 04 грудня 2018 року включно (пункт 8.1. трудового договору), а також умови про те, що договір припиняється, зокрема, у зв`язку із закінченням строку його дії (пункти 7.3., 7.3.1. трудового договору).
Отже, волевиявлення ОСОБА_1 на укладення строкового трудового договору підтверджується його заявою від 31 листопада 2017 року, особистими підписами позивача на кожній сторінці трудового договору, в якому зазначений строк його дії, а також на виданому на підставі укладеного трудового договору наказі роботодавця, в якому вказано, що працівника прийнято на роботу на умовах строкового трудового договору із зазначенням відповідного строку його дії, з яким позивача ознайомлено під підпис.
Також судом першої інстанції враховано, що строк дії трудового договору з 05 грудня 2017 року по 04 грудня 2018 року зазначено і у журналі реєстрації трудових договорів, про що позивач був належним чином ознайомлений під підпис при отриманні свого примірника строкового трудового договору.
Протягом дії трудового договору ОСОБА_1 не оскаржував його умови з підстав порушення його трудових прав, не просив визнати недійсним трудовий договір або окремі його пункти, та не ініціював внесення змін та доповнень до положень трудового договору, що свідчить про погодження позивача з умовами цього договору, зокрема, зі строком його дії.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що строковій трудовий договір від 01 грудня 2017 року він підписував під тиском посадових осіб відповідача або його волевиявлення на момент укладання цього договору не відповідало його внутрішній волі або що він не усвідомлював значення договору чи перебував у хворобливому стані та адекватно не оцінював свої дії.
Також ОСОБА_1 не надано доказів про скасування або внесення змін чи доповнень до наказу ПАТ «Українська залізниця» від 01 грудня 2017 року № 2856/ос про його призначення на посаду заступника директора філії «Пасажирська компанія» на умовах строкового трудового договору, на підставі якого з позивачем укладено трудовий договір від 01 грудня 2017 року № 215.
Урахувавши, що трудовий договір 01 грудня 2017 року № 215 носить строковий характер, а також положення пункту 7.3. трудового договору, відповідно до якого цей договір припиняється, зокрема, у зв`язку із закінченням строку дії договору, та положення пункту 8.1. трудового договору, яким визначено строк його дії - до 04 грудня 2018 року, а також виконання відповідачем умов, передбачених пунктом 2.3.5. трудового договору щодо належного повідомлення позивача про закінчення дії договору не пізніше ніж одного місяця до закінчення строку дії договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача відповідно до положень пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку дії контракту є таким, що відповідає вимогам закону.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції правильно встановив відсутність підстав, які виключають можливість звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. При цьому суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсним пункту 8.1. трудового договору в частині визначення строку його дії та щодо визнання трудового договору таким, що укладено на невизначений строк (безстроково) від часу його укладення, та правильно відмовив у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості.
Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 369/7704/18 (провадження 61-18970св19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції помилково посилався на неправильність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав, передбачених законом, для укладання з позивачем строкового трудового договору, не взявши до уваги, що ініціатором укладення трудового договору на певний строк був позивач, що підтверджується його власноруч написаною заявою. Судом не враховано, що підставою для видачі наказу філії «Пасажирська компанія» ПAT «Українська залізниця» від 04 грудня 2017 року № 231/ос при прийняття ОСОБА_1 на посаду директора філії був наказ ПAT «Українська залізниця» від 01 грудня 2017 року № 2856/ос про призначення позивача на вказану посаду саме на умовах строкового трудового договору, на підставі якого з позивачем було укладено строковий трудовий договір від 01 грудня 2017 року № 215. У зв`язку із цим є помилковими також висновки суду апеляційної інстанції про те, що у даному випадку відбулися зміни умов праці та порушення роботодавцем встановленої законом процедури вивільнення працівника.
Отже, доводи касаційної скарги знайшли підтвердження під час перегляду справи в суді касаційної інстанції.
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
У зв`язку з цим, постанови суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Щодо клопотання АТ «Українська залізниця» про повернення надмірно сплаченого судового збору за подачу касаційних скарг
18 грудня 2019 року адвокат Коротун О. М., який діє в інтересах АТ «Українська залізниця», подав клопотання про повернення надмірно сплаченого судового збору за подання касаційних скарг у розмірі 12 431,44 грн відповідно до платіжного доручення від 18 листопада 2019 року № 2321660.
Клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.
Матеріалами справи встановлено, що сума судового збору, яка підлягала сплаті при поданні касаційних скарг на постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року АТ «Українська залізниця», становила 17 041,80 грн.
Разом з тим, скаржником за подачу касаційних скарг сплачено судовий збір на суму 29 473,24 грн. Отже, сума переплати складає 12 431,44 грн (29 473,24 грн - 17 041,80 грн).
Відповідно до частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Частиною другою статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
У пункті 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787, зазначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
З урахуванням наведеного, надмірно сплачений АТ «Українська залізниця» судовий збір згідно з платіжним від 18 листопада 2019 року № 2321660 у розмірі 12 431,44 грн необхідно повернути заявнику.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року скасувати, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 17 квітня 2019 року залишити в силі.
Клопотання акціонерного товариства «Українська залізниця» про повернення надмірно сплаченого судового збору задовольнити.
Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України
у місті Києві повернути акціонерному товариству «Українська залізниця» надмірно сплачений ним судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 12 431,44 (дванадцять тисяч чотириста тридцять одну грн) 44 коп. згідно з платіжним дорученням від 18 листопада 2019 року № 2321660, що внесений на розрахунковий рахунок UA678999980000031219207026007, отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, ЄДРПОУ - 38004897, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), МФО - 899998.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович
