ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/3547/19 Головуючий у І інстанції - Гаврилюк В.О.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА _1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації щодо розгляду його заяви від 13 вересня 2019 року про встановлення статусу інваліда війни (особи з інвалідністю внаслідок війни) та видачі посвідчення інваліда війни;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації повторно розглянути його заяву від 13 вересня 2019 року про встановлення йому статусу інваліда війни (особи з інвалідністю внаслідок війни) і видачі посвідчення інваліда війни (особи з інвалідністю внаслідок війни) згідно з вимогами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

В обґрунтування позовних вимог зазначив те, що у відповідь на його заяву про встановлення йому статусу інваліда війни (особи з інвалідністю внаслідок війни) Відповідач припустився довільного тлумачення умов та порядку видачі посвідчень з посиланням на роз`яснення Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, не зазначивши при цьому його назви, номера та дати видання. Відповідач при цьому не вирішив питання встановлення його статусу інваліда війни або відмови у встановленні такого статусу, що мало бути оформлене відповідним рішенням.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановленим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Зокрема, Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що Відповідач не вирішив питання встановлення йому статусу інваліда війни або відмови у встановленні такого статусу, що мало бути оформлене відповідним рішенням, а не листом.

Управлінням праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що Позивач є ліквідатором наслідків аварії Чорнобильській АЕС, йому встановлено статус особи з інвалідністю внаслідок участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

У зв`язку з вказаною обставиною, Позивач звернувся до Управління праці із заявою для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачею відповідного посвідчення.

Листом від 16 вересня 2019 року № 2194/01-06 Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації повідомило ОСОБА_1 , що питання встановлення статусу інваліда війни відповідно до пункту 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» може бути вирішено тільки у разі надання всіх необхідних документів.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції у виходив того, що ані Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ані Положенням про систему безперервного професійного розвитку фахівців у сфері охорони здоров`я, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 302, на які посилається Позивач, не передбачено оформлення результатів розгляду заяви про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни саме у формі рішення, як акта індивідуальної дії.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині з таких підстав.

Так, правовий статус ветеранів війни, гарантії щодо створення належних умов для їх життєзабезпечення визначено у Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).

Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначений у статті 7 Закону № 3551-XII.

Пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII передбачено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, статус інваліда війни з підстав, визначених у пункті 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII, надається за наявності у особи сукупності таких обов`язкових умов:

1) залучення особи до складу формувань Цивільної оборони;

2) отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року № 302 (далі - Положення № 302).

Згідно з пунктом 2 Положення № 302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Відповідно до пункту 10 Положення № 302 "Посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Отже особи, які залучались до складу формувань Цивільної оборони у квітні 1986 року, інвалідність яких пов`язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за наявності документів, підтверджуючих право на отримання статусу інваліда війни, мають право отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення.

Зі змісту вказаного Положення слідує, що факт отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, підтверджується довідкою медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Що стосується кола осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони та доказів, якими підтверджують такі обставини, то колегія суддів зазначає наступне.

Наділяючи осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС правом на отримання статусу ветерана війни (інваліда війни), законодавець у Законі № 3551-XII та Положенні № 302 не визначив родових ознак формувань Цивільної оборони, на склад яких поширюються зазначені пільги. Не визначено вказаними нормативно-правовими актами й переліку документів, що підтверджували б факт участі осіб у складі формувань ЦО.

З урахуванням викладеного, вказані обставини підлягають встановленню у кожному випадку індивідуально з урахуванням обставин справи.

Так, Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Колегія суддів зазначає, що пунктом дев`ятим, відповідно до якого статус інваліда війни було поширено й на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, частину 2 статті 7 Закону № 3551-XII було доповнено Законом від 15.06.2004 року № 1770-IV.

З пояснювальної записки до проекту Закону від 15.06.2004 року № 1770-IV слідує, що до категорії осіб, на яких поширюється дія вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII законодавець мав на меті віднести близько 200 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, які виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення, і отримали інвалідність.

Зокрема, перелік робіт, які провадились цими загонами, включав проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань, при цьому усі архівні документи на підтвердження цих фактів збереглись.

Метою внесення відповідних змін до Закону № 3551-XII, відповідно до вказаної пояснювальної записки, було надати вказаним особам ("інвалідам з цієї малочисельної категорії ліквідаторів") тих самих соціальних гарантій, що і особам, які залучались до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військових формувань, оскільки характер виконуваних такими особами робіт та їх негативний вплив на здоров`я були співрозмірними.

Так, у пояснювальній записці до проекту Закону від 15.06.2004 року № 1770-IV зазначено, що за час, що пройшов з дня Чорнобильської катастрофи, більше 130 бійців з числа загальної кількості осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони (1300 осіб), вже померли, близько 200 є інвалідами. Для цих двохсот ще живих інвалідів прирівняння у правах до їхніх товаришів, з якими вони пліч-о-пліч ліквідували наслідки жахливої катастрофи, було б актом відновлення справедливості, хоч і запізнілим.

Таким чином, право на встановлення статусу інваліда війни на підставі вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII має незначне коло осіб, що разом з військовими формуваннями виконували першочергові заходи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони за умови надання відповідних підтверджуючих документів.

Отже, Позивач помилково вважає, що статус інваліда війни з підстав, визначених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII поширюється на усіх без виключення ліквідаторів аварії на ЧАЕС, яким встановлена інвалідність.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 червня 2018 року (справа № 377/797/17) та від 10 травня 2018 року (справа № 279/12162/15-а).

Щодо вимог Позивача про зобов`язання відповідача встановити статус інваліда війни, а також видати відповідне посвідчення встановленого зразка, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 інвалідам війни (стаття 7 Закону № 3551-XII) видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - інвалід".

З огляду на те, що Позивач не має права на встановлення статусу інваліда війни, то у Відповідача були відсутні підстави для видачі йому відповідного посвідчення.

Виходячи з наведених положень законодавства, колегія суддів вважає, що оскільки судом першої інстанції було прийнято правильне по суті рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, із зазначеним інших мотивів його прийняття, то таке рішення суду першої інстанції підлягає зміні в його мотивувальній частині, з встановленням відсутності порушення прав Позивача в межах спірних правовідносин.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглянувши доводи ОСОБА_1 викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову, однак обґрунтував його з неправильним застосуванням норм матеріального права та з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в його мотивувальній частині.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року - змінити в мотивувальній частині.

В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

О.М. Оксененко