Справа № 638/14394/17

Провадження № 2-а/638/33/20

21.01.2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2020 року Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого судді Шишкіна О.В.

за участю секретаря Кириллової К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Дзержинського районного суду м. Харкова в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії ,-

встановив:

До Дзержинського районного суду м.Харкова звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова, у якому просить визнати протиправними дії Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова щодо не відновлення пенсійної справи ОСОБА_1 та нарахування виплати пенсії в непередбаченому Законом розмірі; зобов`язати Шевченківське об`єднане управління Пенсійного фонду України м.Харкова відновити пенсійну справу, перерахувати розмір пенсії за віком ОСОБА_1 з дати поновлення виплати – 22.02.2014 року з врахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосування всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру, дитині війні, за понаднормативний стаж роботи, передбачених чинним пенсійним законодавством України, та виплачувати в розмірах не менше прожиткових мінімумів для осіб, що втратили працездатність.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що до серпня 2014 року вона проживала у Дзержинському районі м.Харкова за адресою: АДРЕСА_1 та отримувала пенсію за віком, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, в зв`язку з чим виплату пенсії було припинено. 01.08.2014 року представник позивача звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м.Харкова із заявою про поновлення виплати пенсії за віком, однак управлінням виплату пенсії не поновлено. Постановою Дзержинського районного суду м.Харкова від 30.10.2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2014 року позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м.Харкова про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії задоволено, зокрема зобов`язано управління поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 22.02.2014 року у розмірах відповідно чинного законодавства. Відповідно до листа УПФУ в Дзержинському районі м.Харкова від 25.01.2016 року на виконання постанови Дзержинського районного суду м.Харкова від 30.10.2014 року управлінням поновлено виплату пенсії у розмірі 1 грн.20 коп. Такі дії управління позивач вважає протиправними. Вказує, що архівну пенсійну справу позивача знищено, на відновлення втрачених документів позивачем направлено запити за місцем навчання та роботи. На зазначені запити отримано лише документ з Харківського національного університету ім..В.Н. Каразіна на підтвердження періоду навчання з 14.09.1949 року по 07.07.1950 року. Листом від 06.06.2016 року управління відмовилось за наданими позивачем документами направити запити для отримання довідок на підтвердження періоду навчання, трудового стажу, заробітної плати, перейменування (реорганізацію) установ та повернув надані документи без виконання. Також позивач зазначає, що станом на 02.09.1945 року її вік складав 18 року, а тому вона має право на надбавку до пенсії як дитина війни. Також згідно з записом у пенсійному посвідченні позивач є ветераном праці та стаж складає 35 років 8 місяців 3 дні, а понаднормативний стаж складає 15 років 8 місяців 3 дні, тому має право на надбавку за понаднормативний стаж роботи – 15 років. Постановою Дзержинського районного суду м.Харкова від 23.09.2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016 року, зобов`язано Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області в особі державного виконавця відділу примусового виконання рішень Білоконова О.В. вжити заходи згідно ЗУ «Про виконавче провадження» для примусового виконання рішення суду (постанови Дзержинського районного суду м.Харкова від 30.10.2014 року) шляхом накладення штрафу, про що винести постанову. Вказаною постановою встановлено, що поновлена виплата пенсії з 22.02.2014 року у розмірі, визначеному на дату припинення її виплати не відповідає прийнятому судом рішенню. Натомість 27.03.2017 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, тому єдиним способом захисту прав позивача є звернення до суду з даним позовом. Про нарахування пенсії з 22.02.214 року у розмірі, що не відповідає рішенню суду та нормам чинного пенсійного законодавства позивачу стало відомо з листа УПФУ від 25.01.2016 року. Враховуючи викладене вважає, що строк звернення до суду пропущено з поважної причини.

Уповноваженим представником відповідача надано до суду заперечення, згідно яких Шевченківське об`єднане управління Пенсійного фонду України м.Харкова не згодне з вимогами позивача, оскільки пенсійна справа ОСОБА_1 не передавалась до органу Пенсійного фонду та була закрита ще у 1994 році. Органи Пенсійного фонду України в Харківській області не є правонаступниками органів праці та соціального захисту населення. Вказує, що ні позивачем, ні представником позивача при зверненні за поновленням пенсії, не були надані жодні документи про стаж та заробітну плату. При виконанні судового рішення управлінням було поновлено виплату пенсії у розмірі, визначеному на дату припинення її виплати, тобто на 1994 рік в мінімальному розмірі, згідно чинного законодавства. Також вказує, що індексація пенсії особам, що постійно проживають за межами України, не провадиться. На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 09.10.2019 року за клопотанням позивача замінено відповідача Шевченківське об`єднане управління Пенсійного фонду України м.Харкова на його правонаступника – Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Представником Головного Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області на дано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що управління не згодне з вимогами позивача. В обґрунтування заперечень вказує, що пенсійна справа ОСОБА_1 не передавалась до органу Пенсійного фонду та була закрита ще у 1994 році. Органи Пенсійного фонду України в Харківській області не є правонаступниками органів праці та соціального захисту населення. Вказує, що ні позивачем, ні представником позивача при зверненні за поновленням пенсії, не були надані жодні документи про стаж та заробітну плату. При виконанні судового рішення управлінням було поновлено виплату пенсії у розмірі, визначеному на дату припинення її виплати, тобто на 1994 рік в мінімальному розмірі, згідно чинного законодавства. Також вказує, що індексація пенсії особам, що постійно проживають за межами України, не провадиться. На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Позивач до серпня 2014 року проживала у Дзержинському районі м.Харкова за адресою: АДРЕСА_1 та отримувала пенсію за віком, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, в зв`язку з чим виплату пенсії було припинено.

01.08.2014 року представник позивача звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м.Харкова із заявою про поновлення виплати пенсії за віком, однак управлінням виплату пенсії не поновлено.

Постановою Дзержинського районного суду м.Харкова від 30.10.2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2014 року позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м.Харкова про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії задоволено, зокрема зобов`язано управління поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 22.02.2014 року у розмірах відповідно чинного законодавства.

Відповідно до листа УПФУ в Дзержинському районі м.Харкова від 25.01.2016 року на виконання постанови Дзержинського районного суду м.Харкова від 30.10.2014 року управлінням поновлено виплату пенсії у розмірі 1 грн.20 коп.

Незгода позивача із зазначеним рішенням відповідача, зумовила її звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Стаття 4 Закону №1058-IV передбачає, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно статті 5 Закону №1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно- правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються:

-види пенсійних виплат;

-умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат;

-пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком;

-мінімальний розмір пенсії за віком;

-порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до частини 2 статті 49 вказаного Закону, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» врегульовано Порядом, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1).

Згідно з пунктом 1.5 Порядку №22-1 заява, зокрема про поновлення виплати пенсії, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

Пунктом 2.8 Порядку №22-1 передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

З матеріалів позову вбачається, що архівну пенсійну справу позивача знищено.

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 13 березня 2012р. по справі № К/9991/73680/11 зазначив, що відмовляючи в перерахунку пенсії, пенсійний орган не може посилатися на відсутність в архіві пенсійної справи особи.

На відновлення втрачених документів позивачем направлено запити за місцем навчання та роботи. На зазначені запити отримано лише документ з Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна на підтвердження періоду навчання ОСОБА_1 з 14.09.1949р. по 07.07.1950р.

Оскільки власними силами відновити всі документи не вдалося, ОСОБА_1 звернулася до відповідача з проханням здійснити відповідні запити та надала оригінал листа № ОШ-21-517 від 02.11.2015р. на підтвердження періоду навчання та копію трудової книжки (з 2 по 7 сторінки).

Відповідно до п.3.3. розділу III Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» орган, що призначає пенсію, надає допомогу особам, зазначеним у пунктах 1.1 і 1.2 розділу І цього Порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії.

Відповідач не вжив заходів щодо відновлення пенсійної справи позивача шляхом направлення запитів, в тому разі до архіву м. Харкова, куди на зберігання органи УПСЗН передавали документи на зберігання, але й листом № 295/А-11 від 06.06.2016р. управління відмовилось за наданими позивачем документами направити занити для отримання довідок на підтвердження періоду навчання, трудового стажу, заробітної плати, перейменування (реорганізацію) установ та повернув надані документи без виконання.

У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року.

У даному випадку, позивачу поновлено виплату пенсії за віком, визначення розміру якої передбачено статтею 27 Закону №1058-IV.

За бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.

При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом.

Згідно з абзацами 4 та 5 частини 1 статті 40 Закону №1058-IV, для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами.

Матеріалами справи встановлено, що пенсія позивачу була призначена до набрання чинності Законом №1058-IV, у зв`язку з чим, для визначення заробітної плати для обчислення пенсії позивача, повинні застосовуватись норми законодавства, що діяло раніше.

Законом, що діяв до набрання чинності Законом №1058-IV, є Закон України «Про пенсійне забезпечення», який є чинним і на даний час.

Згідно зі статтею 19 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, чинній на момент призначення пенсії позивачу) пенсії за віком призначаються в розмірі 55 процентів заробітку (стаття 64), але не нижче мінімального розміру пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії.

Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету.

Відповідно до статті 64 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» пенсії обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, що визначається відповідно до статей 65-67 цього Закону, який громадяни одержували перед зверненням за пенсією.

Статтею 65 цього Закону передбачено, що середньомісячний заробіток для обчислення пенсій береться (за вибором того, хто звернувся за пенсією) за 24 останніх календарних місяці роботи підряд перед звернення за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд протягом всіє трудової діяльності перед зверненням за пенсією, незалежно від перерв у роботі.

При цьому, суд враховує, що пенсія позивачу поновлювалась, а не призначалась заново.

З огляду на зазначене, судом встановлено, що відповідачем було здійснено поновлення пенсії позивача у розмірі, який був встановлений станом на час припинення виплати такої пенсії, тобто - 1 грн. 20 коп.

У той же час, суд зазначає, що статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Так, частинами 1 та 2 статті 28 Закону №1058-IV встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.

З 1 січня 2018 року для осіб, які досягли віку 65 років, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі 40 відсотків мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, але не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

З огляду на зазначене, поновлення позивачу виплати пенсії у розмірі 1 грн. 20 грн. порушує встановлені Конституцією України гарантії щодо пенсійного утримання особи на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно поновлено позивачу виплати пенсії у розмірі 1грн. 20 коп., у зв`язку з чим, таке рішення відповідача є протиправним.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 6 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.

Відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі якщо сукупність виплат, зазначених у частині першій цієї статті, разом з пенсійними виплатами із системи пенсійного забезпечення та іншими доходами не досягають розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для непрацездатних громадян, такі громадяни мають право на отримання державної соціальної допомоги в порядку, розмірах та за рахунок коштів, визначених законом.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з абзацом 5 частини 1 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до статті 56 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці та соцполітики №259/34/5 від 08 червня 2001 року, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Матеріалами справи встановлено, що за даними трудової книжки позивача, останння має наступний стаж роботи:

- з 15.08.1950 по 18.08.1953 року – вчителем англійської мови 3-10 класів Нежинської середньої чоловічої школи №4;

- з 25.08.1953 року по 15.12.1960 року – вчителем англійської мови 3-8 класів середньої школи №8;

- з 15.12.1960 року по 28.06.1985 року – вчителем англійської мови середньої школи №35 м.Харкова Звільнена по ст..38 КЗпП у зв`язку з виходом на пенсію.

З огляду на зазначене, страховий стаж, а також заробітна плата (дохід) за вказаний період страхового стажу повинні враховуватись при перерахунку пенсії позивача.

Крім того, згідно з записом у пенсійному посвідченні № 11452 від 27.06.1982р. ОСОБА_1 є ветераном праці.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» ветеранами праці визнаються громадяни, які працювали на підприємствах, в установах, організаціях, об`єднаннях громадян, фізичних осіб, мають стаж роботи 40 років - для чоловіків і 35 років - для жінок і вийшли на пенсію.

Згідно з довідкою № ОШ-21-517 від 02.11.2015р. та записами трудової книжки стаж ОСОБА_1 складає 35 років 8 місяців 3 дні.

Згідно із ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за віком мали жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Таким чином, понаднормативний стаж роботи ОСОБА_1 складає 15 років 8 місяців З Дні.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за кожний повний рік роботи понад 20 років жінкам пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії.

З огляду на викладене, судом встановлено, що позивач має право на підвищення розміру пенсії за понаднормовий стаж, відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Що стосується вимоги позивача про перерахунок його пенсії з нарахуванням індексації відповідно до статей 27 та 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», то суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 3 частини 2 статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами 1-2 статті 42 цього Закону.

Згідно частини 2 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Згідно статті 1 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-ХІ (далі - Закон №1282-XI), в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Зазначений ззакон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Таким чином, Закон №1282-XI спрямований на підтримку купівельної спроможності населення України у зв`язку з подорожчанням споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст.2 вказаного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії.

Статтею 4 Закону №1282-XI визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що з метою підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін та дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України здійснюється індексація грошових доходів, які не мають разового характеру, а саме пенсії, стипендії, оплата праці та інші.

Таким чином, при перерахунку пенсії позивача повинна здійснюватись її індексація, у відповідності до норм Закону №1282-XI.

Щодо вимоги позивача про виплату пенсії з врахуванням компенсації втрати частини доходів суд враховує наступне.

Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати, прийнятим для реалізації зазначеного Закону та затвердженим постановою КМУ від 21.02.2001 року №159 (далі - Порядок №159).

Відповідно до статті 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми вбачається, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як виплати грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Відповідно до частини 1 статті 2 вказаного Закону, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Частиною 2 статті 2 Закону №2050-ІІІ визначено, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до статті 6 Закону, компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року прийнято постанову № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Згідно пункту 1 Порядку №159 проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Аналізуючи зазначені положення законодавства, судом встановлено, що основною умовою для відповідної виплати громадянину є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).

При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №336/4675/17, від 21 червня 2018 року у справі № 523/1124/17 та від 3 липня 2018 року у справі № 521/940/17.

Підсумовуючи вищевикладене, у розумінні Закону №2050-ІІІ, пенсія є доходом громадянина, вона не носить разового характеру і порушення строків її виплати означає втрату громадянином частини свого доходу.

Стосовно вимоги позивача про перерахування розміру пенсії з врахуванням надбавок як дитині війні, суд зазначає наступне.

Закон України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-IV (далі - Закон №2195-ІV, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлює правовий статус дітей війни і визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону, дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років, державна соціальна гарантія - встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону, дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень частини 1 статті 6 Закону №1058-IV, непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.

Отже, розмір пенсії позивача повинен бути розрахований відповідно до норм, передбачених законодавством про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Разом з тим, особа, яка має статус дитини війни, має право на виплату підвищень до пенсії.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

З матеріалів позову вбачається, що станом на 2 вересня 1945 року вік ОСОБА_1 складав 18 років. Таким чином, позивач має право на надбавку до пенсії, як дитині війни.

При цьому, відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог ті, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У той же час, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З системного аналізу вказаних норм статті 245 КАС України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями як щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення на користь позивача, так і щодо зобов`язання суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, враховуючи всі обставини встановлені під час розгляду даної справи, з метою належного та ефективного способу захисту прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, а також забезпечення його виконання та виключення необхідності наступних звернень до суду, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання ГУПФУ в Харківській області відновити пенсійну справу ОСОБА_1 , перерахувати розмір пенсії за віком ОСОБА_1 з дати поновлення виплати – 22.02.2014 року з врахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосування всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру, дитині війні, за понаднормативний стаж роботи, передбачених чинним пенсійним законодавством України, та виплачувати в розмірах не менше прожиткових мінімумів для осіб, що втратили працездатність.

Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

При цьому суд враховує, що позивачем було пропущено строк звернення з даним позовом до адміністративного суду з поважної причини, а тому вважає за необхідне його поновити.

Згідно статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2,6, 8, 9, 77, 243-246, 257-263, 295 КАС України, суд –

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовільнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не відновлення пенсійної справи ОСОБА_1 та нарахування пенсії в непередбаченому Законом розмірі.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відновити пенсійну справу, перерахувати розмір пенсії за віком ОСОБА_1 з дати поновлення виплат – 22.02.2014 року з врахуванням компенсації витрат частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, за понаднормативний стаж роботи, передбачених чинним пенсійним законодавством України та виплачувати в розмірах не менше прожиткових мінімумів для осіб, що втратили працездатність.

Стягнути на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань з Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області на відшкодування судових витрат по сплаті судового збору в сумі 640 (шістсот сорок) гривень 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Другого апеляційного адміністративного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення буде складено 31.01.2020 року.

Сторони :

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_3 ;

відповідач: Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області, 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, код ЄДРПОУ 14099344.

Суддя: О.В. Шишкін