ПОСТАНОВА

Іменем України

14 квітня 2020 року

Київ

справа №743/383/18

адміністративне провадження №К/9901/51805/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2018 року (суддя Сташків В.Б.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року (судді Губська О.А., Парінов А.Б., Беспалов О.О.) у справі № 743/383/18 позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України до громадянина Єменської Республіки ОСОБА_1 про продовження строку затримання,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У квітні 2018 року ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі ІНФОРМАЦІЯ_3 ; позивач) звернувся до Ріпкинського районного суду Чернігівської області з позовом до громадянина Єменської Республіки ОСОБА_1 (далі відповідач) про продовження строку затримання на шість місяців з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення громадянина Єменської Республіки Мохамед ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який підлягає примусовому видворенню за межі України, а саме до 11 жовтня 2018 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 17 жовтня 2017 року ухвалою та постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області відносно відповідача було прийнято рішення про примусове видворення з України, затримання та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. 26 жовтня 2017 року відповідач був поміщений до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з місцем розташування у с. Розсудів Ріпкинського району Чернігівської області. Строк затримання відповідача закінчується 11 квітня 2018 року, але забезпечити його примусове видворення неможливо, так як відсутня співпраця з боку останнього. Зокрема, наявне умисне надання неправдивої інформації щодо себе, відповідач відмовився від повторного анкетування, що перешкоджає Чопському прикордонному загону одержати інформацію щодо країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи та організації примусового видворення за межі України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ріпкинський районний суд Чернігівської області рішенням від 10 квітня 2018 року адміністративний позов задовольнив частково. Продовжив строк затримання громадянина Єменської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до 10 жовтня 2018 року включно. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що особа іноземця не ідентифікована, відсутня співпраці з його боку під час процедури ідентифікації. Відтак є підстави для продовження строку затримання.

Постановою від 26 квітня 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд апеляційні скарги Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України та Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 залишив без задоволення, а рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2018 року залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, при цьому зазначив, що в даному випадку не ставиться питання про пом`якшення або скасування відповідальності відповідача, а тому неможливим є застосування частини сьомої статті 183-7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у редакції, чинній на момент затримання іноземця.

10 травня 2018 року громадянин Єменської Республіки ОСОБА_1 також подав апеляційну скаргу на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2018 року.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2018 року апеляційну скаргу громадянина Єменської Республіки ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Приймаючи таке рішення, апеляційний суд виходив з того, що позивачем зазначено дії та заходи, які ним вживались для ідентифікації відповідача з метою забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію), та з огляду на наявність умов, передбачених частиною тринадцятою статті 289 КАС України, за яких неможливо ідентифікувати відповідача, забезпечити його примусове видворення чи реадмісію у строк затримання, встановлений ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2017 року у справі № 308/10157/17, наявні підстави для продовження строку затримання відповідача.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи відповідача про те, що строк затримання відповідача може бути продовжено лише на три місяці з посиланням на норми статті 58 Конституції України та частини сьомої статті 183-7 КАС України, в редакції, що була чинною на момент затримання відповідача з поміщенням у пункті тимчасового перебування іноземців, уже розглядались під час апеляційного розгляду справи за апеляційними скаргами Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України та заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України. Відтак, суд позбавлений повноважень щодо перегляду рішення суду першої інстанції в цій частині.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

На рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року Заступник прокурора Чернігівської області подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким продовжити строк затримання громадянина Єменської Республіки ОСОБА_1 у пункт тимчасового перебування іноземців на три місяці до 11 липня 2018 року.

Мотиви касаційної скарги ґрунтуються на тому, що фактично судом ухвалено рішення, яке залишено в силі постановою Київського апеляційного адміністративного суду, що погіршує становище іноземця, а саме продовжено строк його тримання у пункті тимчасового тримання іноземця до шести місяців, що суперечить чинному законодавству, спричиняє шкоду інтересам держави, так як таке утримання іноземця здійснюється за рахунок бюджетних коштів.

Скаржник стверджує, що положення чинного законодавства, які набули чинності з 15 грудня 2017 року, значно звужують права іноземця, створюють передумови для збільшення граничного строку тримання у пункті тимчасового тримання з 18 до 24 місяців тих іноземців, які затримані ще за час дії законодавства, що втратило чинність. Збільшення з трьох до шести місяців терміну звернення до суду з позовом про продовження строку тримання фактично позбавляє можливості іноземця до спливу граничного строку залишити пункт тримання у разі бездіяльності органу, який ініціював затримання особи. Оскільки відповідача було затримано та поміщено до пункту тимчасового утримання іноземців до внесення змін у КАС України, згідно із частиною сьомою статті 183-7 якого передбачалося, що продовження строків затримання відбувається кожні три місяці. З метою недопущення звуження прав відповідача та враховуючи, що на момент його затримання існував процесуальний закон, який передбачав можливість продовження строку затримання до трьох місяців, то, на думку скаржника, строк затримання може бути продовжено лише на три місяці.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Стрелець Т.Г. (суддя-доповідач), Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л. відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Чопського прикордонного загону.

Відповідач громадянин Єменської Республіки ОСОБА_1 правом подачі відзиву на касаційну скаргу не скористався.

У силу положень частини четвертої статі 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

12 червня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 12 червня 2019 року № 710/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т.Г. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Ухвалою від 30 березня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в попередньому судовому засіданні.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

11 жовтня 2017 року о 04 год 20 хв. громадянин Республіки Ємен ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , був виявлений та затриманий прикордонним нарядом «Група реагування» на напрямку 284 прикордонного знаку в 3000 метрів від лінії державного кордону при спробі незаконного перетину державного кордону з України в Словаччину в складі групи осіб поза межами пункту пропуску, без документів, що посвідчують особу, чим порушив вимоги статті 9 Закону України «Про державний кордон України».

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2017 року у справі № 308/10157/17 клопотання Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України задоволено, затримано громадянина Єменської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України на строк до шести місяців.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2017 року у справі № 308/10157/17, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2017 року, адміністративний позов Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України задоволено, примусово видворено громадянина Єменської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за межі території України.

Відповідно до акту приймання-передавання іноземця або особи без громадянства від 26 жовтня 2017 року відповідача передано до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців.

З метою установлення особи відповідача Чопським прикордонним загоном Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України подавались запити до почесного консульства Єменської республіки у м. Києві від 29 листопада 2017 року № 27/1795 та від 15 січня 2018 року № 81/63.

Відповіді на вказані запити на адресу позивача не надходили.

Листом від 02 квітня 2018 року № 81/285 позивач звернувся до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців щодо здійснення додаткового анкетування відповідача для встановлення його особи та отримання документів на повернення до країни походження, у відповідь на який отримав лист від 04 квітня 2018 року № 09-02/548, в якому зазначалося, що громадянин Єменської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від заповнення анкети відмовився із власних міркувань.

З огляду на наявність підстав для продовження строку затримання відповідача, Чопський прикордонний загін звернувся до суду з даним позовом.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Верховний Суд, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить з наступного.

Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року закріплено право кожного на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: a) законне ув`язнення особи після засудження її компетентним судом; b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом; c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу; e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

У пункті 103 рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року у справі «Анатолій Руденко проти України», яке стало остаточним 17 липня 2014 року (№ 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту "e" пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах "Вітольд Літва проти Польщі", заява N 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та "Станєв проти Болгарії" [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012).

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI).

Частиною першою статті 26 Закону № 3773-VI обумовлено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (частина п`ята зазначеної статті).

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першої цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Згідно із частиною першою статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;

2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;

4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

За приписами частин одинадцятої та тринадцятої статті 289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:

1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;

2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

З системного аналізу наведених правових норм слідує, що у випадку відсутності співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації та неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи, строк затримання такої особи може бути продовжено шляхом подачі відповідного адміністративного позову, який подається кожні шість місяців.

Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, позивачем вживались заходи з метою ідентифікації відповідача шляхом надсилання запитів до почесного консульства Єменської республіки у м. Києві, однак відповідна інформація не одержана, а співпраця з боку відповідача під час процедури його ідентифікації відсутня, оскільки від заповнення анкети він відмовився з власних міркувань.

Зазначені обставини підпадають під визначення умов, передбачених частиною тринадцятою статті 289 КАС України, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи.

Верховний Суд зауважує, що в силу статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

З огляду на зміст зазначених положень конституційних норм вбачається, що відповідна особа є користувачем на рівні з іншими особами правами і свободами, за наявності, якщо така особа перебуває в Україні саме на законних підставах. Якщо відсутня ознака законності перебування, то це створює для особи певні обмеження та відповідні юридичні наслідки.

Затримання особи-відповідача не зважаючи на серйозність заходу, з огляду на встановлені фактичні обставини, є цілком виправданими та належними, тому як в даному випадку застосування інших, менш суворих заходів, буде недостатніми для гарантування виконання такою особою певних обов`язків пов`язаних із залишенням території України. Затримання до закінчення проведенню процедури видворення, в тому числі для належної ідентифікації особи, відповідає волі національному законодавству, воно є також необхідним за конкретних обставин.

Отже, Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Твердження скаржника про те, що суди неправильно визначили термін затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, Суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Так, статтею 58 Конституції України регламентовано, що закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Проте, як правильно зауважено судом апеляційної інстанції, у даному випадку не вирішується питання про пом`якшення або скасування відповідальності відповідача.

Крім того, відповідно до вимог частини сьомої статті 183-7 КАС України (в редакції, що діяла на час затримання громадянина Єменської Республіки ОСОБА_3 17 жовтня 2017 року), строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, не може перевищувати шести місяців. У разі наявності умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на дванадцять місяців.

Про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні три місяці подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для виконання рішення про примусове видворення або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

15 грудня 2017 року набули чинності зміни до КАС України, які стосувались, у тому числі, особливостей провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства.

Так, відповідно до положень частин одинадцятої, дванадцятої статті 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Отже, зміни стосувалися граничних строків затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування та періодичності звернення уповноваженого суб`єкта з позовом про продовжння терміну затримання.

Разом із тим, як було встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2017 року у справі № 308/10157/17 клопотання Чопського прикордонного загону задоволено, затримано громадянина Єменської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України на строк до шести місяців.

Ріпкинський районний суд Чернігівської області рішенням від 10 квітня 2018 року продовжив строк затримання громадянина Єменської Республіки ОСОБА_1 до 10 жовтня 2018 року включно.

Таким чином, загальний термін затриманя громадянина Єменської Республіки ОСОБА_1 не перевищував дванадцяти місяців, що узгоджується з положеннями статті 183-7 КАС України (в редакції, що діяла на час затримання 17 жовтня 2017 року).

Відтак, правове положення громадянина Єменської Республіки ОСОБА_1 жодним чином не було погіршене судом, який керувався новою редакцією КАС України.

Щодо періодичності звернення уповноваженого органу з адміністративним позовом про продовження строку затримання іноземця, що також зазнав змін, слід зазначити наступне. В даному випадку Чопський прикордонний загін звернувся до суду з вимогою про продовження строку затримання іноземця вперше, відтак, уповноважені особи та суд фактично не вийшли за межі правового механізму, закладеного в редакції статті 183-7 КАС України (чинній на час затримання громадянина Єменської Республіки ОСОБА_3 17 жовтня 2017 року), навіть за умови застосування статті 289 КАС України, що діяла на момент розгляду адміністративної справи. Таким чином, відсутні підстави для тверджень про звуження прав громадянина Єменської Республіки Мохамед Абдулдхан новою редакцією КАС України.

Особливу увагу варто звернути на те, що в силу положень частини третьої статті 3 КАС України, суди не можуть керуватися законом, який втратив чинність. Тому, застосування положень КАС України у редакції, чинній на момент затримання іноземця, є безпідставним.

На підставі викладеного Суд констатує, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України (в редакції до 08 лютого 2020 року), суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України (у зазначеній редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Беручи до уваги правильність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення в цій справі відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.

2. Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду