Справа № 755/13808/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2020 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді - САВЛУК Т.В.,

за участі секретаря Бурячек О.В.,

учасники справи:

позивач - не з`явився,

представник відповідача - не з`явився,

розглянувши в приміщенні Дніпровського районного суду м.Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Нормарк» про зобов`язання вилучити продукцію із продажу у зв`язку з ненаданням необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про споживчу продукцію та описи, що вводять в оману, за відсутності експертних, наукових та інших об`єктивних підтверджень вигаданих чи перебільшених переваг споживчої продукції, та відшкодування заподіяної шкоди,

в с т а н о в и в:

13 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Нормарк» з вимогами: «Через ненадання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про споживчу продукцію та описи, що вводять в оману, споживчої продукції шести товарних груп, які широко використовуються у дитячому, рекреаційному та спортивному риболовстві, а саме: риболовних приманок з акустичними пристроями, приманок із застосуванням екологічно небезпечних харчових приманок з інгредієнтами чужорідними чи ворожими для водного середовища, приманок з покриттям, яке відбиває ультрафіолетове випромінювання, приманок з флуоресцентними кольорами та екологічно небезпечними флуоресцентними розчинними барвниками, приманок з голографічним та подібним декоративним покриттям, з урахуванням відсутності експертних, наукових та інших об`єктивних підтверджень вигаданих чи перебільшених переваг споживчої продукції вказаних шести товарних груп, зобов`язати відповідача, а саме: Акціонерне товариство «Нормарк», Російська Федерація, вилучити вказану продукцію з продажів протягом тижня після ухвалення судового рішення (на підставі п.6-1 ч.1 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів»), яке повинно бути виконаним судом Російської Федерації на підставі міжнародних принципів взаємності».

Обґрунтовуючи підстави звернення з цим позовом до суду, позивач посилається на наступне, що Акціонерне товариство «Нормарк» пропонує споживачам так звані акустичні (звукові) риболовні приманки, які за типом акустичного пристрою можуть бути поділені на дві головні групи: приманки з дзвіноподібним акустичним пристроєм, такі як обертові блешні(спінери); приманки з кульковим акустичним пристроєм (типу брязкальця), такі як воблери, коливальні блешні, м`які приманки з вмонтованим брязкальцем тощо. У цілому, відповідачі позиціонують усі акустичні риболовні приманки на ринку як такі, що приваблюють рибу. Проте, існують нарікання риболовів, які скаржаться на те, що акустичні приманки не дозволяють з очевидністю ловити більшу кількість риби у порівнянні із звичайними приманками (без акустичного пристрою). Випробовування придбаних позивачем акустичних приманок також не підтверджують їх задекларованих переваг. Таким чином, задекларовані переваги акустичних риболовних приманок потребують свого підтвердження. Слід наголосити, що звичайні споживчі характеристики будь-яких риболовних приманок (матеріал, вага, довговічність тощо) треба відрізняти від їх стимульних (етологічних) характеристик, які не підпадають під звичайні технічні регламенти. За визначенням, стимульні характеристики риболовних приманок впливають на Поведінку риб чи інших водних тварин, а їх ефективність визначається не інакше як у науково-статистичний спосіб шляхом дослідження і тестування приманок (у лабораторних та природних умовах) із застосуванням стандартних методів біологічної статистики.

Крім того, не існує жодної інформації щодо допустимого впливу звуків акустичних риболовних приманок компанії Рапала на екологію риб і інших водних тварин, тобто щодо допустимого рівня акустичного забруднення водного середовища цими приманками.

Разом з тим, спроби позивача отримати від компанії Акціонерного товариства «Нормарк» достовірну інформацію про акустичні риболовні приманки та довести невідповідність їх властивостей описам шляхом перемовин не виявилось за можливе, що спонукало позивача звернутись з цим позовом до суду з вимогою зобов`язати відповідача - Акціонерне товариство «Нормарк», Російська Федерація, вилучити вказану продукцію з продажів протягом тижня після ухвалення судового рішення (на підставі п.6-1 ч.1 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів»), яке повинно бути виконаним судом Російської Федерації на підставі міжнародних принципів взаємності.

19 вересня 2017 року Дніпровським районним судом міста Києва (головуючий суддя Чех Н.А.) постановлено ухвалу про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Нормарк» про вилучення продукцію із продажу у зв`язку з ненаданням необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про споживчу продукцію та описи, що вводять в оману, та з урахуванням відсутності експертних, наукових та інших об`єктивних підтверджень вигаданих чи перебільшених переваг споживчої продукції, - для подання до належного суду.

28 листопада 2017 року Апеляційним судом міста Києва постановлено ухвалу про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 . Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 19 вересня 2017 року скасовано з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями датованим 22 грудня 2017 року цивільну справу №755/13808/17 передано в провадження судді Дніпровського районного суду міста Києва Гончарука В.П.

22 грудня 2017 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху.

31 січня 2018 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу, якою позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Нормарк» про вилучення продукцію із продажу у зв`язку з ненаданням необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про споживчу продукцію та описи, що вводять в оману, та з урахуванням відсутності експертних, наукових та інших об`єктивних підтверджень вигаданих чи перебільшених переваг споживчої продукції, вважати такою, що не подана, та повернуто позивачу.

26 квітня 2018 року Апеляційним судом міста Києва винесено постанову про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 . Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

08 травня 2018 року суддею Дніпровського районним судом міста Києва Гончаруком В.П. постановлено ухвалу про самовідвід судді та передано матеріали цивільної справи для визначеного нового складу суду в порядку статі 33 ЦПК України.

На підставі Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями датованим 18 травня 2018 року цивільну справу №755/13808/17 передано в провадження судді Дніпровського районного суду міста Києва Галагана В.І.

21 травня 2018 року в.о. керівника Дніпровського районного суду міста Києва А.В. Розгон винесено розпорядження за №33 про скасування проведеного автоматизованого розподілу справи.

На підставі Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями датованим 18 травня 2018 року цивільну справу №755/13808/17 передано в провадження судді Дніпровського районного суду міста Києва Ластовка Н.Д.

21 травня 2018 року в.о. керівника Дніпровського районного суду міста Києва А.В. Розгон винесено розпорядження за №34 про скасування проведеного автоматизованого розподілу справи.

На підставі Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями датованим 18 травня 2018 року цивільну справу №755/13808/17 передано в провадження судді Дніпровського районного суду міста Києва Чех Н.А.

25 травня 2018 року суддею Дніпровського районним судом міста Києва Чех Н.А. постановлено ухвалу про самовідвід судді та передано матеріали цивільної справи для визначеного нового складу суду в порядку статей 33, 41 ЦПК України.

29 травня 2018 року в.о. керівника Дніпровського районного суду міста Києва А.В. Розгон винесено розпорядження за №29 про призначення проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи: на підставі ухвали від 25 травня 2018 року про самовідвід судді Чех Н.А.

На підставі Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями датованим 29 травня 2018 року цивільну справу №755/13808/17 передано в провадження судді Дніпровського районного суду міста Києва Арапіної Н.Є.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.

Відповідно до п.9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

01 червня 2018 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Нормарк» про вилучення продукції із продажу продукції без належної інформації про її споживчі властивості та відшкодування шкоди, завданої порушенням прав споживачів, та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення ( викликом сторін).

Положеннями ст.174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

25 липня 2018 року представник відповідача - адвокат Власюк В.В. подав до суду відзив на позов, висловлюючи свою позицію щодо предмету позову представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, посилаючись на наступне. На думку представника, позов ОСОБА_1 до засновника (власника) AT «Нормарк» - Рапала ВМС Корпорейшен, а також дочірнього підприємства в Україні ДП «ВМС-ВОТЕР КУІН Україна» (код ЄДРПОУ 20074578) із, практично, тими ж позовними вимогами та підставами вже вирішений Дніпровським районним судом м. Києва. Відносини між Позивачем та виробником продукції, яку продає Відповідач в період до 2015 вже отримали оцінку суду у вигляді вироку Дніпровського районного суду від 06.03.2015р. Вирок Дніпровського районного суду від 06.03.2015р., рішення Дніпровського районного суду від 13.05.2017р. та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 16.08.2017р. у справі №755/5301/16-ц є преюдиційними для цієї справи. Інформація, яку позивач прагнув отримати від Відповідача, яку він же спростовує у наукових дослідженнях і яка, на його думку, є недостовірною, не є інформацією про продукцію в розумінні Цивільного кодексу України та Закону України "Про захист прав споживачів". Позивачем жодним чином не доведено екологічну небезпеку товарів компанії Рапала, які продає AT «Нормарк» та необхідність вилучення даних товарів з продажу. Позивач не є споживачем, між ним та відповідачем не виникало жодних правовідносин щодо купівлі-продажу товарів належної/неналежної продукції, як наслідок не може бути обов`язку з боку Відповідача надавати будь-яку інформацію. AT «Нормарк» є дочірнім підприємством компанії Рапала в Російській Федерації і реалізує продукцію компанії Рапала виключно на території Російської Федерації, а не на території України.

25 липня 2018 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

11 вересня 2018 року позивач подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, за змістом поданої до суду заяви позивач просить суд: «Через ненадання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про споживчу продукцію та описи, що вводять в оману, споживчої продукції шести товарних груп, які широко використовуються у дитячому, рекреаційному та спортивному риболовстві, а саме: риболовних приманок з акустичними пристроями, приманок із застосуванням екологічно небезпечних харчових приманок з інгредієнтами чужорідними чи ворожими для водного середовища, приманок з покриттям, яке відбиває ультрафіолетове випромінювання, приманок з флуоресцентними кольорами та екологічно небезпечними флуоресцентними розчинними барвниками, приманок з голографічним та подібним декоративним покриттям, з урахуванням відсутності експертних, наукових та інших об`єктивних підтверджень вигаданих чи перебільшених переваг споживчої продукції вказаних шести товарних груп, зобов`язати відповідача, а саме: Акціонерне товариство «Нормарк», Російська Федерація, вилучити вказану продукцію з продажів протягом тижня після ухвалення судового рішення (на підставі п.6-1 ч.1 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів»), яке повинно бути виконаним судом Російської Федерації на підставі міжнародних принципів взаємності.

Зобов`язати відповідача відшкодувати позивачу, а саме ОСОБА_1 , завдану шкоду в сумі 25000 Євро».

19 жовтня 2018 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу, яка занесена до журналу судового засідання, про долучення до цивільної справи заяви позивача ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог.

14 вересня 2018 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про повернення ОСОБА_1 , подану від його імені заяву про забезпечення позову.

29 листопада 2018 року Київським апеляційним судом винесено постанову про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 . Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року скасовано та передано справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Нормарк» про вилучення з продажу продукції без належної інформації про її споживчі властивості та відшкодування шкоди, завданої порушенням прав споживачів для продовження розгляду до суду першої інстанції.

05 жовтня 2018 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову.

27 грудня 2018 року Київським апеляційним судом винесено постанову про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 . Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року - залишено без змін.

09 листопада 2018 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову.

21 січня 2019 року Київським апеляційним судом винесено постанову про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 . Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 09 листопада2018 року - залишено без змін.

10 грудня 2018 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову.

27 лютого 2019 року Київським апеляційним судом винесено постанову про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 . Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року - залишено без змін.

21 лютого 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову.

10 квітня 2019 року Київським апеляційним судом винесено постанову про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 . Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року - залишено без змін.

11 березня 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову.

03 липня 2019 року Київським апеляційним судом винесено постанову про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 . Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 11 березня 2019 року - залишено без змін.

27 березня 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача надати суду у якості свідка належним чином оформлені письмові відповіді на поставлені позивачем питання.

27 березня 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача Акціонерного товариства «Нормарк» про забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат на професійну правничу допомогу.

27 березня 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача Акціонерного товариства «Нормарк» про застосування заходів процесуального примусу.

27 березня 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача надати суду у якості свідка належним чином оформлені письмові відповіді на поставлені позивачем питання.

27 березня 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у цивільній справі та призначення справу до судового розгляду по суті.

08 травня 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва (головуючий суддя Арапіна Н.Є.) постановлено ухвалу про визнання заявленого позивачем ОСОБА_1 відводу головуючого судді необґрунтованим, провадження у цивільній справі зупинено та передано заяву про відвід судді для її вирішення у порядку, встановленому ч.1 ст.33 ЦПК України.

13 травня 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва (головуючий суддя Виниченко І.М.) постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Арапіної Н.Є.

14 травня 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відновлення провадження у цивільній справі.

14 травня 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про винесення ухвали про ненадання відповідачем відповідей на належним чином оформлені письмові поставлені позивачем питання.

11 квітня 2019 року позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог до відповідача, за змістом поданої до суду заяви позивач просив суд: «Збільшити розмір позовних вимог до відповідача на суму 40550 Євро через надання суду недостовірної інформації про «безпідставність» позову. Зобов`язати відповідача відшкодувати позивачу, а саме ОСОБА_1 , завдану шкоду у загальні сумі 29050,00 Євро. Позовні вимоги, які стосуються вилучення і продажу споживчої продукції через виявлення недостовірної інформації про цю продукцію та її екологічну безпечність, залишити без змін».

14 травня 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог, з урахуванням вимог п.2 ч.2 ст.49 ЦПК, оскільки 27 березня 2019 року ухвалою суду підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті.

14 травня 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Нормарк» про вилучення продукції із продажу продукції без належної інформації про її споживчі властивості та відшкодування шкоди, завданої порушенням прав споживачів, на підставі п.4 ч.1 ст.257 Цивільного процесуального кодексу України.

10 липня 2019 року Київським апеляційним судом винесено постанову про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 . Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 14 травня 2019 року про залишення заяви без розгляду скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підставі Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями датованим 26 липня 2019 року цивільну справу №755/13808/17 передано в провадження судді Дніпровського районного суду міста Києва Савлук Т.В.

За змістом положень частини 12 статті 33 ЦПК України, у разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадків, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

29 липня 2019 року головуючою у справі суддею Савлук Т.В. постановлено ухвалу про прийняття до свого провадження цивільної справи №755/13808/17 та призначено розгляд справи по суті з викликом сторін у справі.

28 серпня 2019 року позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до прохальної частини заяви позивач просить суд: «Через ненадання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про споживчу продукцію та описи, що вводять в оману, споживчої продукції шести товарних груп, які широко використовуються у дитячому, рекреаційному та спортивному риболовстві, а саме: риболовних приманок з акустичними пристроями, приманок із застосуванням екологічно небезпечних харчових приманок з інгредієнтами чужорідними чи ворожими для водного середовища, приманок з покриттям, яке відбиває ультрафіолетове випромінювання, приманок з флуоресцентними кольорами та екологічно небезпечними флуоресцентними розчинними барвниками, приманок з голографічним та подібним декоративним покриттям, з урахуванням відсутності експертних, наукових та інших об`єктивних підтверджень вигаданих чи перебільшених переваг споживчої продукції вказаних шести товарних груп, зобов`язати відповідача, а саме: Акціонерне товариство «Нормарк», Російська Федерація, вилучити вказану продукцію з продажів протягом тижня після ухвалення судового рішення (на підставі п.6-1 ч.1 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів»), яке повинно бути виконаним судом Російської Федерації на підставі міжнародних принципів взаємності.

Зобов`язати відповідача відшкодувати позивачу, а саме ОСОБА_1 , завдану шкоду в сумі 50000 Євро».

18 вересня 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу, якою заяву про збільшення позовних вимог, яка подана позивачем ОСОБА_1 до суду 28 серпня 2019 року (вх.№54076/1), - повернуто позивачу.

18 жовтня 2019року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про зупинення провадження у цивільній справі, - до перегляду в порядку апеляційного провадження ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 18 вересня 2019 року.

26 листопада 2019 року Київським апеляційним судом винесено постанову про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 . Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 18 вересня 2019 року залишено без змін.

19 грудня 2019року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відновлення провадження у цивільній справі.

11 січня 2020 року (вх. №2036) позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до прохальної частини заяви позивач просить суд: «Попередити Відповідача про неприпустимість зловживання процесуальними правами. Зобов`язати Відповідача відшкодувати Позивачу, а саме ОСОБА_1 завдану шкоду в сумі 101575 (сто одна тисяча п`ятсот сімдесят п`ять) Євро. Розглядати справу без присутності Позивача та надіслати судове рішення на його адресу».

28 січня 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог, яка подана позивачем ОСОБА_1 до суду 06 січня 2020 року та зареєстрована в канцелярії суду 11 січня 2020 року вх. №2036.

Позивач в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність , позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить позов задовольнити на підставі наявних у справі доказів.

Представники відповідача до суду не з`явились, до суду подана заява про розгляд справи у відсутності представника відповідача, позов не визнають, підтримують свою позицію щодо предмету позову, викладену у відзиві на позов.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, оцінивши викладені відповідачем заперечення щодо предмету позову, які наведено у відзиві на позов, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов висновку, що надані сторонами докази та повідомлені ними обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками та продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулюються Законом України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Цим Законом установлено права споживачів, а також визначено механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п.п.3, 4 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені в статті 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Статтею 14 цього Кодексу визначено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст.3 ЦК України.

Як вбачається зі статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України)

За ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. Проте, під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Виходячи з положень частин 1, 3 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ч.3 ст.11 ЦК України, крім договорів, цивільні права та обов`язки виникають також з актів цивільного законодавства.

Преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів" встановлено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів (ст.2 Закону).

Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. (п. 22 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів»)

Виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послугу; продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації. (ч. ч. 3,18 ч.1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»)

Договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами. ( п.7 ст.1 ст. 1 Закону «Про захист прав споживачів»)

Відносини, які складаються в процесі задоволення потреб споживачів, між виконавцями робіт і надавачами послуг та споживачем установлюються на підставі договору.

Таким чином, правовідносини щодо захисту прав споживачів повинні ґрунтуватися на договірній основі.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» , споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1) захист своїх прав державою; 2) належну якість продукції та обслуговування; 3) безпеку продукції; 4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); 5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; 6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; 7) об`єднання в громадські організації споживачів (об`єднання споживачів).

Вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті, пред`являються на вибір споживача продавцеві за місцем купівлі товару, виробникові або підприємству, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням споживача.

Споживач має право пред`явити одну з вимог, передбачених частиною першою цієї статті, а в разі її невиконання заявити іншу вимогу, передбачену частиною першою цієї статті.

Зазначені вимоги за місцезнаходженням споживача задовольняють також створені власником продавця торговельні підприємства та філії, що здійснюють продаж аналогічних придбаним споживачем товарів, або підприємства, на які ці функції покладено на підставі договору. Функції представників підприємств-виробників виконують їх представництва та філії, створені виробниками для цієї мети, або підприємства, які задовольняють зазначені вимоги на підставі договору з виробником.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про міжнародне приватне право», право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Відповідно до ст. 45 Закону України «Про міжнародне приватне право», до договорів споживання належать договори щодо придбання товарів та одержання послуг особою (споживачем) не для цілей підприємницької діяльності.

Іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою. ( ст.1 Закону України «Про міжнародне приватне право»)

В розрізі даного спору за суб`єктним складом сторін цивільного процесу - позивач - ОСОБА_1 , є громадянином України, проживає в м. Києві, відповідач- Акціонерне товариство «Нормарк», має статус юридичної особи, державна реєстрація товариства проведена за законодавством Російської Федерації (м. Москва).

Виходячи із визначеного позивачем способу захисту, позивач пред`явив позов до Акціонерного товариства «Нормарк» з вимогами викладені дослівно «через ненадання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про споживчу продукцію та описи, що вводять в оману, споживчої продукції шести товарних груп, які широко використовуються у дитячому, рекреаційному та спортивному риболовстві, а саме: риболовних приманок з акустичними пристроями, приманок із застосуванням екологічно небезпечних харчових приманок з інгредієнтами чужорідними чи ворожими для водного середовища, приманок з покриттям, яке відбиває ультрафіолетове випромінювання, приманок з флуоресцентними кольорами та екологічно небезпечними флуоресцентними розчинними барвниками, приманок з голографічним та подібним декоративним покриттям, з урахуванням відсутності експертних, наукових та інших об`єктивних підтверджень вигаданих чи перебільшених переваг споживчої продукції вказаних шести товарних груп, зобов`язати відповідача, а саме: Акціонерне товариство «Нормарк», Російська Федерація, вилучити вказану продукцію з продажів протягом тижня після ухвалення судового рішення (на підставі п.6-1 ч.1 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів»), яке повинно бути виконаним судом Російської Федерації на підставі міжнародних принципів взаємності», з посиланням на порушенням відповідачем положень Закону України «Про захист прав споживачів».

Виходячи з положень ч.1 ст.5 Закону України «Про захист прав споживачів», держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.

Як роз`яснено у п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.1996 року №5 (із змінами), вирішуючи справи про захист прав споживачів, суди мають виходити з того, що відповідно до ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» держава: забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів; надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг) та набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час вибору й використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб; гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я та життєдіяльності. Встановлений Законом перелік прав, якими користуються споживачі, не є вичерпним. Законодавчими актами і договорами, які не суперечать Закону, можуть бути передбачені й інші права споживачів та зобов`язання продавців, виготівників, виконавців.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЗУ «Про захист прав споживача» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою. Інформація про продукцію повинна містити: назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; дані про основні властивості продукції, номінальну кількість (масу, об`єм тощо), умови використання; відомості про вміст шкідливих для здоров`я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами; позначку про наявність у складі продукції генетично модифікованих організмів; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції; виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров`ю або майну споживача) протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї до відповідності; дату виготовлення; відомості про умови зберігання; гарантійні зобов`язання виробника (виконавця); правила та умови ефективного і безпечного використання продукції; строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування.

Інформація про продукцію може бути розміщена у місцях, де вона реалізується, а також за згодою споживача доводитися до нього за допомогою засобів дистанційного зв`язку.

Згідно із п.16 Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених Наказом Міністерства економіки України від 19.04.2007 року № 104, здійснюючи продаж непродовольчих товарів вітчизняного та іноземного виробництва, працівники суб`єкта господарювання зобов`язані надати споживачам необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про товари в супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також маркуванням чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів товарів. Інформація споживачеві повинна надаватися згідно із законодавством про мови.

Відповідно до п.12, п.15 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» істотний недолік - недолік, який робить неможливим чи недоступним використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак: а) він взагалі не може бути усунутий; б) його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів; в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.

Недолік - будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред`являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем).

За змістом положень ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції;2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення;3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору;4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач;5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою;7) ціну продукції визначено неналежним чином;8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особа, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі у дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

До фактів, які підлягають доказуванню у справах про захист прав споживачів, насамперед, слід віднести: чи мало місце придбання продукції (замовлення послуги); чи надавалась інформація про товар (послугу) і яка саме; відомості про властивості товару та відповідність їх потребам споживача та вимогам встановлених нормативів; чи мало місце використання товару; чи мало місце заподіяння шкоди, що завдана життю, здоров`ю або майну споживача.

Разом з тим, при зверненні з цим позовом до суду, позивачем не доведено сам факт виникнення між сторонами договірних відносин, що є предметом доказування в межах даного спору, оскільки відносини, які складаються в процесі задоволення потреб споживачів, між виконавцями робіт і надавачами послуг та споживачем установлюються на підставі договору.

Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які мали підтвердити зварення позивача до відповідач з приводу надання інформації щодо конкретного товару (отримання послуги) та/або з пропозицією придбати певний вид товару (отримати певну послугу), сам факт ознайомлення позивача через доступні засоби інформації з товарами, які реалізуються відповідачем, як суб`єктом господарювання, та зацікавленість позивача придбати та використовувати в майбутньому певний асортимент товарів у доступний для споживача спосіб, не може розцінюватись судом як доведений факт виникнення між сторонами відносин, що регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із способів захисту порушених суб`єктивних прав є звернення до суду.

Обов`язковою умовою надання судом правового захисту є наявність відповідного порушення відповідачем прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим та підтвердженим.

Зі змісту ст.ст.15,16 Цивільного кодексу України вбачається можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача суб`єктивного права чи інтересу, порушення такого права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність наявному порушенню і відповідність законодавству) обраного способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого з означених елементів доказування для позивача зумовлює відмову у задоволені позову.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Визначаючи предмет позову як спосіб захисту права чи інтересу, важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України, за приписами якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Для застосування встановлених законом санкцій за порушення умови договору про якість товару необхідно довести той факт, що товар є справді неналежної якості, має недоліки чи фальсифікований, тобто виявлення цього факту слугує достатньою правовою підставою для покладення на продавця (виробника) відповідальності .

Для застосування до продавця санкцій, які є мірою цивільно-правової відповідальності (стягнення збитків, неустойки, передбаченої законом або договором), необхідно встановити його вину.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність лише за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено законом або договором.

Вина не є неодмінною умовою відповідальності за порушення зобов`язання: договором або законом може встановлюватися відповідальність боржника незалежно від його вини. Але, якщо інше не передбачене договором або законом, відповідальність за порушення зобов`язання настає за наявності вини порушника.

Внаслідок придбання споживачем товару неналежної якості в нього виникає право на застосування правових способів відновлення порушених прав та законних інтересів, порядок використання яких встановлений чинним законодавством України.

Якщо покупцеві не надано можливості негайно одержати повну і достовірну інформацію про товар у місці його продажу він у разі укладення договору має право відмовитися від договору, вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми і відшкодування збитків, а також моральної шкоди (частина третя статті 700 ЦК України).

У разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків (підпункт 1 частини сьомої статті 15 Закону).

Враховуючи норми матеріального права, які підлягають застосуванню до склавшихся відносин, позицію сторін спору та наведені ними підстави та заперечення щодо предмету спору, суд приходить до висновку, що позов в частині вимог зобов`язального характеру, які пред`явлено до відповідача Акціонерного товариства «Нормарк» щодо «вилучення продукцію з продажу протягом тижня після ухвалення судового рішення (на підставі п.6-1 ч.1 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів»), яке повинно бути виконаним судом Російської Федерації на підставі міжнародних принципів взаємності», не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено сам факт придбання продукції (замовлення послуги) та її використання за призначенням, відсутні відомості щодо звернення до відповідача з метою отримання інформації про товар (послугу) та відмова виробника (продавця) надати відомості про властивості конкретного товару, їх відповідність потребам споживача та вимогам встановлених нормативів, що унеможливлює в цілому надати належну оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору (за відсутності укладеного між сторонами договору), та правомірність застосування до відповідача заходів цивільно-правової відповідальності у спосіб, визначений позивачем.

Відповідно до частин 4 та 5 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням чи вироком суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються наступні умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.

Як роз`яснено у п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за №14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники (частина третя статті 61 ЦПК), то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Судове рішення, яке має преюдиційне значення, саме по собі не є доказом для суду, а має значення лише при вирішенні питання про допустимість доказів. Так само не є доказом і фактичні дані (факти), що містяться в судовому рішенні іншого суду.

При вирішення даного спору, враховуючи позицію відповідача, яка викладена у відзиві на позов, суд не вбачає підстав для визнання обставин, які мають преюдиційне значення при вирішення даного спору, встановлені вироком Дніпровського районного суду від 06.03.2015р. у справі №755/30014/14-к, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.189 КК України, оскільки рішення суду іншої юрисдикції не є доказом, не містить доказів і не має безпосереднього впливу на доказову базу в межах даного спору.

Крім того, суд не надає оцінку обставинам, встановленим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2017 року та ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року, оскільки на час розгляду даної цивільної справи ці рішення не є чинним та скасовані судом касаційної інстанції з направленням цивільної справи на новий розгляд до суду першої інстанції (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у цивільній справі №755/5301/16-ц).

Вимога позовної заяви щодо відшкодування моральної шкоди, яка визначено позивачем в розмірі 25000,00 Євро, також не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини другої ст.22 Закону України „Про захист прав споживачів" при задоволенні позовних вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

В той же час, що стосується вимог Закону України «Про захист прав споживачів», то відповідно до п.5 ст.4 цього Закону споживачі мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією, у випадках, передбачених законом.

За ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення особистих потреб.

Продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації;

Продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Також, положеннями статті 16 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що шкода, завдана внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відшкодовується відповідно до закону.

У свою чергу відповідно до статті 711 Цивільного кодексу України шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю у зв`язку з придбанням товару неналежної якості, відшкодовується продавцем або виготовлювачем товару відповідно до положень глави 82 цього Кодексу.

Законом України "Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції" N 3390-VI від 19.05.2011, яким внесено зміни в положення пункту 5 статті 4 Закону України "Про захист прав споживачів", що передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), визначено термін такої шкоди - це завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров`я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об`єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.

Отже, законом передбачено право споживача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), тільки за умови, що така шкода - це завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров`я або смерть у зв`язку з придбанням товару неналежної якості.

Як роз`яснено у п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.95 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: - коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; - у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону «Про інформацію», ст. 44 Закону «Про авторське право і суміжні права»; - при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Як на підставу стягнення на користь позивача моральної шкоди позивач посилається в позові на ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», яка передбачає, що у разі задоволення вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Оскільки вимога позову про стягнення моральної шкоди є похідною від заявлених у позові вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо порушення строків усунення недоліків в роботі автомобіля та про стягнення з відповідача на користь позивача 1% вартості товару за період з 25 квітня 2017 року по 15 травня 2018 року, як неустойки в розмірі 200000,00грн, в задоволенні яких судом відмовлено, відсутні й підстави для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди.

Крім того, пунктом 5 чапстини1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право, серед іншого, на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Таким чином, стягнення моральної шкоди на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» можливо лише у вказаному випадку. Закон не містив та не містить на даний час підстав для стягнення моральної шкоди у разі порушення прав споживача внаслідок ненадання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про споживчу продукцію.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорювань право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнані права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Процесуальний закон також містить норми, відповідно до яких судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване право, свобода чи інтерес (статті 1-4 ЦПК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ст.2 ЦПК України)

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст.89 ЦПК України)

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Нормарк» про зобов`язання вилучити продукцію із продажу у зв`язку з ненаданням необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про споживчу продукцію та описи, що вводять в оману, за відсутності експертних, наукових та інших об`єктивних підтверджень вигаданих чи перебільшених переваг споживчої продукції, та відшкодування заподіяної шкоди, є не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподілу судових витрат, з урахуванням вимог статі 141 Цивільного процесуального кодексу України, суд ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок держави.

Враховуючи наведене та керуючись статями 3, 6, 11, 14, 15, 16, 614, 638, 711 Цивільного кодексу України, статями 1, 4, 5, 15 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 42, 129 Конституції України, ст. 45 Закону України «Про міжнародне право» статтями 2, 4, 12, 76-82, 89, 263-265, 274-279, 280, 284, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в:

Відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Нормарк» про зобов`язання вилучити продукцію із продажу у зв`язку з ненаданням необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про споживчу продукцію та описи, що вводять в оману, за відсутності експертних, наукових та інших об`єктивних підтверджень вигаданих чи перебільшених переваг споживчої продукції, та відшкодування заподіяної шкоди.

Відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

С у д д я