ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2020 року

Львів

Справа № 460/3393/19 пров. № А/857/3060/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року у справі № 460/3393/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі управління Державної казначейської служби України в Острозькому районі Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про стягнення шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Зозуля Д.П. в м. Рівне Рівненської області 07.02.2020 року), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Держави Україна в особі управління Державної казначейської служби України в Острозькому районі Рівненської області (далі - відповідач, УДКС України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - третя особа) про стягнення з Державного бюджету України шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що за період з 04.10.2016 по 28.02.2018 його щомісячне довічне грошове утримання судді оподатковувалося податком на доходи фізичних осіб та військовим збором відповідно до абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Вказана норма ПК України визнана неконституційною і втратила свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 27.02.2018 №1-р/2018. Таким чином, відбулося звуження змісту та обсягу його прав на майно, зокрема пенсійних виплат. Отже, за вищевказаний період позивачу завдано шкоду, що оцінюється в грошовому виразі, виходячи із сукупної суми відрахувань 32805,03 грн. Статтею 152 Конституції України встановлено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Третя особа скористалася правом подання відзиву на апеляційну скаргу, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 , як суддя у відставці, отримує довічне грошове утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України № Г-975/07.1-59 від 14.09.2018 за період з 04.10.2016 по 28.02.2018 з щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 було відраховано податку на доходи фізичних осіб на суму 30281,57 грн. та військового збору на суму 2523,46 грн. (а.с. 16-17).

Відповідно до довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 21.01.2020 з 01.03.2018 івненській областіР№ 173/04-3-16 припинено утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору з щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 (а.с. 83).

Листами Управління Державної казначейської служби України в Острозькому районі Рівненської області від 09.10.2018 № 02-38/574, Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області від 21.09.2018 № 13-08/10918/1364 та Державної казначейської служби України від 12.11.2018 № 5-13/2985-18590 роз`яснено ОСОБА_1 порядок здійснення безспірного списання коштів чи повернення суми сплачених податків та повідомлено інформацію щодо порушених заявником питань.

Не погодившись з вищенаведеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 4 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції від 19.04.2016) встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Приписами Закону України від 27.03.2014 № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» до ПК України внесені зміни, які набрали чинності з 01.07.2014. Згідно з цими змінами статтю 164 Кодексу доповнено новим пунктом 164.2.19, відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати.

Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» до зазначеного підпункту Кодексу внесені нові зміни, що набрали чинності з 01.01.2015, згідно з якими оподаткуванню податком підлягали суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Відповідно до Закону України від 02.06.2016 № 1411-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій», який набрав чинності з 01.07.2016, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України викладено в наступній редакції: «суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати».

Як встановлено судом з довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 21.01.2020 № 173/04-3-16 розмір пенсії позивача на момент призначення становив 19488,00 грн., у зв`язку з чим із пенсії позивача було утримано податок на доходи фізичних осіб за період з 04.10.2016 по 28.02.2018 в загальній сумі 30281,57 грн. та військовий збір за аналогічний період - 2523,46 грн.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018 у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу І Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

В статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачена аналогічна норма про те, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Проаналізувавши наведені правові норми, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Разом з тим, апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на відшкодування шкоди, завданої прийняттям неконституційного законодавчого акта, яке не підлягає захисту в межах даного спору внаслідок відсутності відповідного законодавчого регулювання.

Так, з позовних вимог у даній справі вбачається, що позивач фактично просить стягнути невиплачену йому частину довічного грошового утримання судді у відставці.

Те, що позивач назвав її шкодою, завданою законом, що визнаний неконституційним, жодним чином не змінює правову природу сум, стягнення яких є предметом спору.

Дані суми не підпадають під визначення збитків, викладене у статті 22 Цивільного кодексу України, тому що з обставин справи є зрозумілим, що саме виплати неотриманої частини довічного грошового утримання вимагає позивач.

Отже відсутність законодавства, яким врегульовано відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, не впливає на вирішення спору, в якому суд першої інстанції мав встановити обґрунтованість дій відповідного державного органу щодо невиплати спірної суми довічного грошового утримання судді у відставці.

Як зазначено вище, законодавчі підстави для такої виплати були відсутні.

Крім того, апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що однією із підстав для відмови в позові є відсутність протиправності рішень, дій чи бездіяльності відповідача - Управління державної казначейської служби України в Острозькому районі Рівненської області.

При цьому, суд першої інстанції послався на ч. 5 ст. 21 КАС України, відповідно до якої вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Встановивши, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, суд першої інстанції мав би вирішити питання про закриття провадження у справі. В той же час, він дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Оцінюючи такі висновки суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає, що пунктом 2 ч. 1 ст. 4 КАС України передбачено, що публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

З системного аналізу вказаних норм права, апеляційним судом встановлено, що належним відповідачем у справі, що розглядається, з огляду на те, що предметом спору є повнота виплати довічного утримання судді у відставці є відповідний орган Пенсійного фонду України (в даному випадку - третя особа, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області), яким здійснювалася нарахування та виплата позивачу довічного грошового утримання.

Апеляційний суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 27.11.2019 року у справі № 242/4741/16-ц, в якій Велика Палата Верховного Суду, крім іншого, зазначила, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду.

Звернення позивача до відповідача з метою безспірного списання коштів є помилковим, оскільки УДКС України не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача.

Так, сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб`єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, звернення з позовом в таких категоріях спорів до ДКСУ чи її територіального органу впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Таким чином, суд першої інстанції розглянув справу без залучення належного відповідача.

Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред`явленим позовом.

Тобто, у разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред`явлено позов, оскільки не є учасником спірних правовідносин, то підстави для задоволення такого позову відсутні.

Частиною 5 статті 308 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 48 КАС України передбачено, що суд першої інстанції, встановивши, що з позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, може за згодою позивача та особи, якій належить право вимоги, допустити заміну первинного позивача належним позивачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

Отже в ході апеляційного розгляду справи встановлено, що позовні вимоги пред`явлено до неналежного відповідача і суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити до участі у справі належного відповідача.

За таких обставин судом першої інстанції порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і що є підставою для скасування оскарженого судового рішення та ухвалення нового про відмову в позові.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі управління Державної казначейської служби України в Острозькому районі Рівненської області, яке є неналежним відповідачем у цьому спорі, необхідно відмовити.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині висновків та мотивів відмови в позові є правомірним лише частково, а відтак підлягає зміні в частині мотивів шляхом доповнення мотивувальної частини рішення суду першої інстанції додатковими обґрунтуваннями, викладеними вище в даній постанові та виключення з неї висновків про наявність у позивача права на відшкодування шкоди.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає частково.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки як зазначалося вище, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про необхідність доповнення мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, вказане рішення підлягає зміні.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року у справі № 460/3393/19 змінити, доповнивши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції додатковими обґрунтуваннями, викладеними у мотивувальній частині даної постанови та виключивши з неї висновки про наявність у позивача права на відшкодування шкоди.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

В. С. Затолочний

судді

Н. В. Бруновська

Р. М. Шавель