ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2020 року

Львів

Справа № 300/2059/19 пров. № А/857/153/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року, ухвалене суддею Григорук О.Б. у м.Івано-Франківську у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, у справі № 300/2059/19 за адміністративним позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

18 жовтня 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду в інтересах ОСОБА_1 із позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, у якому просила визнати протиправною відмову у виплаті пенсії ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 , зобов`язати здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 та надалі виплачувати пенсію через представника. Також, представник Дутчак І.М. просить відшкодувати ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 . 5000 євро матеріальної та моральної шкоди.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській щодо неприйняття рішення за результатом розгляду заяви представника ОСОБА_1 щодо виплати пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській розглянути заяву представника ОСОБА_1 щодо виплати пенсії ОСОБА_1 та прийняти рішення відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідачем відповідного рішення щодо поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком не прийнято, а у межах вимог Порядку № 22-1 здійснено лише розгляд питання прийняття поданих представником ОСОБА_1 документів та надано відповідь за наслідками розгляду заяви представника ОСОБА_1 в порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян".

Оскільки рішення по суті відповідачем не приймалось, суд виснував про передчасність розгляду питання щодо можливості зобов`язати пенсійний орган вчиняти певні дії щодо поновлення виплати пенсії, оскільки суд не може перебирати компетенцію суб`єктів владних повноважень та досліджувати нові документи, яким не надана була оцінка, та на їх основі встановлювати наявність чи відсутність права на поновлення раніше призначеної пенсії.

Також суд вказав, що ОСОБА_2 не обгрунтовано в чому полягає завдана відповідачем моральна шкода ОСОБА_1 , не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті ОСОБА_1 , та не надано доказів заподіяння їй матеріальної шкоди.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, сторони оскаржили його в апеляційному порядку. Вважають, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права.

Представник позивача просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та ухвалити нове, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити, а також просить змінити судове рішення в частині задоволених позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на помилковість висновків суду першої інстанції щодо недоведення факту завдання немайнових втрат пенсіонеру, причинених моральними та фізичними стражданнями. Зазначає, що Конституція України та пенсійне законодавство не допускає обмеження права на соціальний захист позивача (пенсіонера), яка має такі ж констутуційні права, як й інші громадяни України, у зв`язку з її проживанням в Сполучених Штатах Америки.

Крім того, вказує, що сплачений представником позивача судовий збір підлягає поверненню ухвалою суду як безпідставно сплачений при поданні позовної заяви в інтересах особи з інвалідністю ІІ групи.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги, покликаючись на недотримання представником позивача затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", вказує на правомірність дій пенсійного органу щодо надання відповіді заявнику в порядку розгляду завернень громадян на підставі Закону України «Про звернення громадян», в якій роз`яснено порядок поновлення виплати пенсій.

Згідно доводів відповідача заява представника за довіреністю ОСОБА_2 про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 не дає можливості пенсійному органу відновити виплату, оскільки в розумінні п.1.1 Порядку №22-1 представник за довіреністю не є законним представником, а сама заява, яка складена в довільній формі, не відповідає вимогам, встановленим зазначеним Порядком, та в додатках до неї вітсутня належним чином завірена копія довіреності.

Зауважує, що за ч.2 ст.47 Закону №1058-IV пенсія може виплачуватись за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначається законом. Виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності.

Відтак, пенсія може виплачуватись за довіреністю, однак у разі наявності законних підстав для припинення виплати пенсії, зокрема відповідно до п.4 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заява про поновленя виплати пенсії не може бути подана представником за довіреністю, оскільки заява про поновлення пенсії подається тільки пенсіонером особисто або його законним представником, а не представником за довіреністю.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву відповідача на апеляційну скаргу представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено вичерпний перелік припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Судом першої інстанції достовірно встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 28.07.1987 призначено пенсію по інвалідності другої групи відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" при страховому стажі 20 років 10 місяців 07 днів (а.с.40-42).

Довіреністю від 08.01.2018 ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 бути її представником в органах Пенсійного фонду України, всіх державних, громадських, господарських та інших підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності, з питань отримання належної ОСОБА_1 пенсії по віку у відділенні поштового зв`язку, або в Ощадному банку України, його відділеннях та філіях. Надано ОСОБА_2 право подавати та отримувати від імені ОСОБА_1 заяви, довідки та документи у відповідних установах та організаціях, отримати пенсійне посвідчення, одержувати належні ОСОБА_1 грошові кошти, за ОСОБА_1 розписуватися та виконувати всі дії, пов`язані з даною довіреністю (а.с.8-12).

Виплата пенсії ОСОБА_1 здійснювалася через відділення поштового зв`язку міста Городенка. З січня 2018 по червень 2018 року у відомостях поштового зв`язку міста Городенки з виплати пенсії ОСОБА_1 зазначено "не виплачено" (а.с.43-48).

Виплату пенсії ОСОБА_1 з серпня 2018 року відповідачем припинено та знято ОСОБА_1 з виплати пенсії автоматизованим способом у зв`язку з неотриманням пенсіонером призначеної пенсії протягом шести місяців підряд на підставі частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За результатом розгляду звернення представника ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_2 щодо виплати пенсії ОСОБА_1 , Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 24.09.2019 за №1135/Д(Б)-15 роз`яснено підстави припинення виплати пенсії ОСОБА_1 та порядок звернення за поновленням виплати пенсії (а.с.13-14).

Зі змісту листа пенсійного органу слідує, що виплата пенсії ОСОБА_1 здійснюється через відділення поштового зв`язку та починаючи з січня по червень 2018 року у виплатних відомостях працівниками поштового зв`язку проставлялась неоплата. У зв`язку з тривалою неоплатою з серпня 2018 року ОСОБА_1 знято з виплати пенсії автоматизованим способом. Для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно особисто звернутися до Городенківського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) з відповідною заявою та паспортом (або іншим документом, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Представник позивача, вважаючи відмову пенсійного органу в поновленні виплати пенсії пенсіонеру ОСОБА_1 через представника протиправною, звернулась до суду з метою захисту порушеного права довірителя.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Так, згідно із частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до статті 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 "Пічкур проти України" від 07 лютого 2014 року.

Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з поновленням виплати, серед яких подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.

Згідно із частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до пункту 2.8 якого поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Судом першої інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на звернення представника позивача відповідачем листом повідомлено заявника про результати розгляду звернення в порядку статті 7 Закону України «Про звернення громадян», зазначивши, що згідно з пунктом 1.5 Порядку № 22-1 заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Також звернуто увагу, що для поновлення виплати пенсії гр. ОСОБА_1 неохідно особисто звернутись до Городенківського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) з відповідною заявою та паспортом (або іншим документом, що засвідчує особу, місце проживання (реєстрації) та вік).

Разом з тим, відповідно до пункту 1.1 та пункту 1.5 Порядку № 22-1, заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Таким чином, пенсіонер наділений правом вибору щодо особистого звернення до органу, що призначає пенсію, або через свого представника.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на поновлення виплат призначеної раніше пенсії, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку, визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженому на виконання його положень Порядку №22-1.

За результатами розгляду поданої представником ОСОБА_1 заяви орган Пенсійного фонду України повинен був прийняти одне з таких рішень: про призначення (перерахунок, поновлення виплати), або про відмову в призначенні (перерахунку, поновленні виплати) пенсії.

Однак, заява представника позивача про поновлення виплати пенсії фактично не була розглянута, оскільки лист пенсійного органу з урахуванням положень частини другої статті 49 Закону № 1058-IV не є рішенням територіального органу пенсійного фонду щодо відновлення виплати пенсії.

З огляду на те, що Пенсійним органом у межах вимог Порядку №22-1 здійснено розгляд питання прийняття поданих документів, позовні вимоги щодо зобов`язання певного органу Пенсійного фонду України поновити виплату позивачу пенсії за віком є передчасними.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що в межах спірних правовідносин вірним способом відновлення порушеного права ОСОБА_1 є зобов`язання пенсійного органу повторно розглянути подану представником Дутчак І.М. заяву та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у судовому рішенні.

Щодо доводів представника позивача про необхідність стягнення з пенсійного органу матеріальної та моральної шкоди, яка нею оцінена в розмірі 5 000, 00 євро, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом чи або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За правилами частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністратиавного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Згідно з пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Однак, моральна шкода може бути стягнута лише в тому випадку, коли буде визнана протиправною дія/бездіяльність суб`єкту владних повноважень, який міг заподіяти таку шкоду. Тобто, між заподіяною нематеріальною шкодою та протиправною поведінкою відповідача суд повинен установити наявність причинно-наслідкового зв`язку.

Суд, який розглядає справу, повинен з`ясувати всі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, вираженості та справедливості.

Аналізуючи наведені положення законодавства у зіставленні з обставинами цієї справи, а також зваживши на згадані вище роз`яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Слід зазначити, що ОСОБА_2 не обґрунтовано, в чому полягає завдана суб`єктом владних повноважень шкода, не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті ОСОБА_1 , та не надано суду доказів заподіяння матеріальної шкоди.

Відтак, позовні вимоги в цій частині є безпідставними, необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Таким чином, доводи апеляційних скарг не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки суду першої інстанції.

Щодо твердження представника позивача, що сплачений судовий збір підлягає поверненню як безпідставно сплачений при поданні позовної заяви в інтересах особи з інвалідністю ІІ групи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

В силу приписів частин 1 та 2 статті 7 Закону України «Про судовий збір» судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Так, представником позивача при зверненні до суду з даним адміністративним позовом сплачено судовий збір в порядку та розмірі, визначеному Законом України «Про судовий збір». При цьому, вимог ч.8 ст.160 КАС України щодо зазначення у позовній заяві про те, що позивач є особою, звільненою від сплати судового збору із зазначенням підстав такого звільнення, представником позивача не дотримано. Клопотання про повернення надміру сплаченого судового збору до суду першої інстанції також заявлено не було.

Тому, виходячи з вимог ст.139 КАС України судом першої інстанції за наслідками розгляду спірних правовідносин здійснено розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року у справі № 300/2059/19 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя

І. В. Глушко

судді

О. І. Довга

І. І. Запотічний

У зв`язку з перебуванням суддів, що входять до визначеного для розгляду даної справи складу колегії суддів, у відпустці з 31.03.2020 по 13.04.2020 постанова складена у повному обсязі 14.04.2020.