ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2020 року м. Київ № 640/25218/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування висновку,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) з позовом до Громадської ради доброчесності (далі - відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - третя особа), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати висновок від 18.06.2019 про невідповідність судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що спірний висновок відповідача є безпідставним, необґрунтованим, таким, що містить неправдиві та недостовірні відомості і прийнятий без врахування усіх обставин та вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим просить визнати його протиправним та скасувати. Зокрема, позивач посилається на порушення відповідачем строку подання висновку; відсутність у ньому підписів усіх членів Громадської ради доброчесності.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що обставини, які відображені відповідачем у спірному висновку, містить недостовірні та такі, що не підтверджені будь-якими доказами, відомості, а тому жодним чином не можуть свідчити про її недоброчесність.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 640/25218/19, розгляд якої вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідач правом на надати відзив на позовну заяву не скористався.

З урахуванням вимог частини першої статті 130 Кодексу адміністративного судочинства України про розгляд вищевказаної справи Громадську раду доброчесності повідомлено шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Третя особа правом надати пояснення по суті спору не скористалась, разом з тим надали суду матеріали суддівського досьє судді Лозинської М.І. на 545 арк., які приєднані до матеріалів справи.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Указом Президента України від 14.04.2010 № 544/2010 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва строком на п`ять років.

Рішенням Комісії від 20.10.2018 № 106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .

Рішенням Комісії від 16.03.2018 № 54/зп-18 затверджено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Іспит», складеного 26.02.2018, зокрема судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , яку допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

У межах процедури проведення кваліфікаційного оцінювання позивача на відповідність займаній посаді 18.06.2019 Громадською радою доброчесності затверджено висновок про невідповідність судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

Цей висновок мотивований посиланням на наступні обставини:

« 1. Суддя ухвалювала рішення, обумовлені політичними мотивами. Суддя допускав поведінку, яка призвела до істотних порушень правил процесу і порушення основоположних прав і свобод.

(підпункт 1.8 п. 1, підпункт 3.9. п.3 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженим рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019)

Так, у висновку зазначено, що ухвалою від 23.01.2014 у справі № 760/376/14 слідчий суддя ОСОБА_1 обрала запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо особи у зв`язку з його участю в масових акціях протесту.

У висновку вказано, що зазначена ухвала відсутня в Єдиному реєстрі судових рішень.

Також, відповідно до Висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 19.05.2015 № 28/2-15 у діях судді ОСОБА_1 при винесенні цієї ухвали було виявлено грубі порушення, які підпадають під ознаки порушення присяги судді. Рішенням Вищої ради юстиції від 03.12.2015 № 924/0/15-15 встановлено порушення у діях судді, але не знайдено підстав для притягнення її до відповідальності за порушення присяги.

У висновку зазначено, що сам факт не притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не означає відповідність її критеріям доброчесності та професійної етики. На переконання Ради встановлені у Висновку Тимчасової спеціальної комісії порушення в умовах Революції Гідності дають підстави вважати, що суддя не дотримувалась принципу незалежності та ухвалювала свавільні рішення для демонстрування своєї лояльності діючій владі.

2. Суддя повідомила недостовірні відомості у декларації доброчесності.

(підпункт 3.1 п. З Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженим рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019)

Так, у висновку зазначено, що уперше подаючи декларацію доброчесності за 2016 рік, суддя у п. 17 підтвердила, що не приймала рішень, передбачених ст. З Закону «Про відновлення довіри до судової влади».

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади» одним із видів рішень, що є підставою для перевірки суддів судів загальної юрисдикції, є рішення про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21.11.2013 до дня набрання чинності цим законом.

Натомість, як зазначено у п. 1 цього Висновку суддя виносила таке рішення. Окрім того воно було предметом перевірки Тимчасової спеціальної комісії та Вищої ради юстиції ще до моменту заповнення суддею декларації доброчесності. А тому судді було відомо про його прийняття і поширення на нього Закону «Про відновлення довіри до судової влади». Тому при заповненні п.17 Декларації доброчесності вона вказала очевидну неправду, яку не можна пояснити помилкою».

За результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді Комісією ухвалено рішення від 02.10.2019 № 902/ко-19 про відповідність займаній посаді судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .

Водночас, відповідно до ст. 88 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" вказано, що у разі, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Не погоджуючись із зазначеним висновком про невідповідність судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 18.06.2019, позивач звернулась до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування, з приводу чого суд зазначає наступне.

Для вирішення правовідносин, що виникли судом застосовано, зокрема, норми Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі по тексту також - Закон № 1402-VIII) та Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 03.11.2016 № 143/зп-16 (у редакції рішення від 13.02.2018 № 20/зп-18) (далі по тексту також - Положення № 143/зп-16).

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої, шостої та сьомої статті 87 Закону № 1402-VIII, Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Громадська рада доброчесності, окрім іншого: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.

Для здійснення повноважень, зазначених у цій статті, членам Громадської ради доброчесності надається право безоплатного та повного доступу до відкритих державних реєстрів.

Згідно з пунктом 16 частини четвертої статті 85 Закону № 1402-VIII суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).

За приписами абзацу 2 частини першої статі 88 Закону № 1402-VIII, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону № 1402-VIII на ГРД покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Тобто, відповідач приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями.

Разом з тим, виходячи з наведених норм, ГРД наділена повноваженнями збору, перевірки та аналізу достовірної інформації щодо судді, тобто інформації з офіційних джерел. Відповідно, формування висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності має здійснюватися виключно на підставі достовірних даних (достовірної інформації).

Виходячи з наведеного в сукупності суд дійшов висновку, що оскільки висновки ГРД, затверджені відповідним рішенням, як одностороннє владне волевиявлення, є обов`язковими для розгляду ВККС та є правовим актом індивідуальної дії (оскільки безпосередньо стосується прав та інтересів позивача, містить твердження про невідповідність його критеріям доброчесності та професійної етики і підлягає дослідженню у межах кваліфікаційного оцінювання), на підставі якого виникають публічно-правові відносини, то спори щодо таких висновків носять характер публічно-правового спору, який вирішується за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту також - КАС України).

При цьому, суд вважає, що ГРД має всі визначені ознаки «іншого суб`єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства», оскільки здійснює діяльність з виконання покладених на неї Законом № 1402-VIII завдань, а тому є суб`єктом владних повноважень в розумінні положень КАС України, тож є належним відповідачем у даній справі.

За таких підстав, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивач обрав належний, допустимий та ефективний спосіб захисту його порушеного права.

Надаючи оцінку правомірності прийнятого відповідачем висновку, суд виходить з такого.

Згідно з частиною шостою статті 87 Закону № 1402 громадська рада доброчесності, зокрема: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.

Правила організації та діяльності Громадської ради доброчесності визначені її Регламентом, схваленим рішенням ГРД від 23 листопада 2016 року №1/2016 (далі по тексту - Регламент ГРД), статтею 2 якого закріплено, що завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі.

З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.

Рада і її члени здійснюють свою діяльність на засадах добросовісності, безсторонності, прозорості, рівноправності членів, політичної нейтральності (частина друга статті 3 Регламенту ГРД).

Відповідно до статті 18 Регламенту ГРД за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді (кандидата на посаду судді), якщо вона може бути важливою для цілей кваліфікаційного оцінювання. У рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до рішення.

Згідно зі статтею 19 Регламенту ГРД за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає:

1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або

2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

Негативна репутація судді або кандидата на посаду судді, недобросовісність можуть згадуватися у висновку, якщо твердження про це обґрунтовується відповідними обставинами.

У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.

Прийнятий колегією Ради висновок виноситься на збори Ради для затвердження. Рада зборами може:

1) затвердити висновок (у тому числі внісши зміни у разі необхідності) і надати його Вищій кваліфікаційній комісії суддів України;

2) скерувати висновок відповідній або іншій колегії Ради чи окремому члену Ради для доопрацювання із внесенням на затвердження Ради;

3) прийняти рішення про направлення інформації Вищій кваліфікаційній комісії суддів України без затвердження висновку;

4) відхилити висновок.

Отже, за результатом проведеної перевірки та (або) аналізу отриманої інформації Громадська рада доброчесності може прийняти та направити до ВККС або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, або рішення про направлення (надання) інформації щодо особи.

Згідно з пунктом 39 висновку Консультативної ради європейських суддів № 17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади вбачається, що джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними. Особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що підставою для прийняття висновку є наявність у Громадської ради доброчесності або достовірної інформації, або обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.

При цьому, обсяг оцінювання, здійснюваного ГРД, обмежується професійною етикою та доброчесністю суддів та кандидатів на посаду судді.

Водночас, суд зазначає, що визначення поняття «доброчесність» відсутнє у національному законодавстві України.

Натомість, згідно з пунктом 12 Глави 2 Розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.11.2016 №143/зп-16 (далі-Положення №143), відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками:

12.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам.

12.2. Відповідність способу життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам.

12.3. Відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.

12.4. Наявність обставин, передбачених підпунктами 9- 12, 15- 19 частини першої статті 106 Закону.

12.5. Наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді.

12.6. Наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею.

12.7. Загальна оцінка інтегративності (доброчесності) за такими складовими:

12.7.1. Чесність і порядність.

12.7.2. Контрпродуктивна поведінка.

12.7.3. Схильність до зловживань.

Показники, передбачені пунктами 12.1- 12.6 цієї глави, оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема:

1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади;

2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

3) результатів повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності);

4) декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді;

5) результатів регулярного оцінювання;

6) результатів перевірки декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності);

7) висновків Громадської ради доброчесності (за наявності);

8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.

Показник, передбачений пунктом 12.7 цієї глави, визначається за допомогою відповідних тестувань особистих морально-психологічних якостей та оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

У свою чергу, відповідність судді критерію професійної етики, згідно з пунктом 11 Глави 2 Розділу ІІ Положення №143, оцінюється (встановлюється) за такими показниками:

11.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.

11.2. Відповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.

11.3. Політична нейтральність.

11.4. Дотримання Кодексу суддівської етики та наявність обставин, передбачених підпунктами 3, 5- 8, 13 частини першої статті 106 Закону.

11.5. Морально-психологічні якості (інтегративність) за складовими:

11.5.1. Розуміння і дотримання правил та норм.

11.5.2. Здатність відстоювати власні переконання.

11.5.3. Дисциплінованість.

11.5.4. Повага до інших.

Показники, передбачені пунктами 11.1- 11.4 цієї глави, оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

Показник, передбачений пунктом 11.5 цієї глави, визначається за допомогою тестувань особистих морально-психологічних якостей та оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

Таким чином, оскільки відповідно до статті 87 Закону Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання, суд вважає, що при прийнятті будь-якого з передбачених статтями 18, 19 Регламенту ГРД рішень відповідач має враховувати саме показники, визначені пунктами 11, 12 Глави 2 Розділу ІІ Положення №143.

Щодо суті обставин, які були покладені в основу оскаржуваного Висновку, інтерпретація яких стала підставою для його прийняття, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

В оскаржуваному висновку зазначено про те, що суддя ухвалювала рішення, обумовлені політичними мотивами, а саме, ухвалою від 23.01.2014 у справі № 760/376/14 слідчий суддя ОСОБА_1 обрала запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо особи у зв`язку з його участю у масових акціях протесту.

Відповідно до пункту 5 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17.11.2010 на 1098 засіданні заступників міністрів, судді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів.

У названих Рекомендаціях також зазначено, що судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду (пункт 70). Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66).

Принципом І (2) (а)(і) Рекомендації №(94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленої 13.10.1994 Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів, передбачено, що рішення суддів не повинні переглядатись інакше, ніж через визначену законом процедуру апеляцій.

Відповідно до Висновку Першої експертної комісії Міжнародної Асоціації Суддів (2000) «Незалежність судді у його власному суді» суттєвою умовою незалежності судді є неможливість зміни рішення судді ніким, крім іншого судді в процесі апеляції, коли це прямо передбачено законом. Будь-які процедури контролю за якістю рішень, що проводяться самими суддями чи представниками інших гілок влади не можуть бути використані замість апеляції, або здаватися такими, що замінюють апеляцію, оскільки це відкриває шлях для прямого впливу на суддів.

Аналогічні положення знайшли своє відображення в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» зазначено, що рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження (пункт 80).

Так само, ГРД не наділена законом повноваженнями оцінювати законність та обґрунтованість судового рішення, у тому числі у справі №760/376/14, та, відповідно, робити будь-які висновки з даного приводу, незалежно від кута зору.

В контексті наведеного суд вважає за необхідне зазначити, що ухвала слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва Лозинської М.І. від 23.01.2014 була оскаржена в апеляційному порядку.

14 лютого 2014 року ухвалою апеляційного суду міста Києва ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 23.01.2014 скасовано та застосовано до підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Досліджуючи зміст ухвали апеляційного суду судом з`ясовано, що вказана ухвала мотивована тим, що слідчий суддя під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу дійшов правильного висновку про існування на момент розгляду клопотання обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України та наявність ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного з огляду на характер і тяжкість протиправних діянь, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження.

Водночас, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги виникли обставини, які свідчили про зменшення ризиків, запобіжний захід був скасований та застосований інший, так як до розгляду справи судом апеляційної інстанції начальник відділення СВ Солом`янського РУ ГУМВС України в м. Києві Перепелиця В.В. звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з клопотанням про зміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_2 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.294 КК України, з тримання під вартою на домашній арешт із застосуванням електронних засобів контролю та одночасним покладенням на підозрюваного обов`язку прибувати до слідчого, прокуратури або суду та ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 12.02.2014 вищевказане клопотання було задоволено.

Окрім цього, судом з`ясовано, що питання обрання суддею Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо особи, яка була учасником масових акцій протесту, було предметом розгляду Вищої ради юстиції, на підставі висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів загальної юрисдикції від 19.05.2015 № 25/02-15 за заявою Генерального прокурора України Бачуна О.В.

За результатами такого розгляду Вищою радою юстиції було ухвалено рішення від 03.12.2015 № 924/0/15-15, яким відмовлено у внесенні подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва за порушення присяги.

Так, зі змісту рішення Вищої ради юстиції від 03.12.2015 № 924/0/15-15 убачається, що Вищою радою юстиції не встановлено, що при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було допущено немотивоване відхилення клопотань сторони захисту, не взято до уваги правову позицію захисника, безпідставно відмовлено у дослідженні обставин чи допущено порушення норм КПК, що свідчили б про мою необ`єктивність, небезсторонність, упередженість та порушення принципу незалежності.

Крім того, при розгляді дисциплінарної справи щодо ОСОБА_1 Вищою радою юстиції встановлено, що порушення окремих норм КПК, на які посилалася ТСК у своєму висновку, як на обставини, що свідчать про порушення суддею присяги, не знайшли свого підтвердження.

Вищою радою юстиції встановлено, що після постановлення 23.01.2014 ухвали про обрання щодо ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та до зміни запобіжного заходу на домашній арешт, останній проходив лікування у Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги, та тяжких наслідків для підозрюваного саме внаслідок постановлення слідчим суддею ухвали не настало.

В частині перевірки наявності в діях судді ознак дисциплінарного проступку з приводу виконання статті 206 КПК України, висновок Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів загальної юрисдикції від 19.05.2015 № 28/02-15 був скерований до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

З матеріалів справи установлено, що рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 19.09.2016 відмовлено у відкритті дисциплінарної справи відносно судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю у діях судді ознак дисциплінарного проступку, що має наслідком дисциплінарну відповідальність.

За наведених обставин, суд вважає посилання ГРД на підпункт 1.8 пункту 1, підпункт 3.9 пункту 3 Індикаторів безпідставним та таким, що суперечить фактичним обставинам справи.

Згідно з п. 48 висновку Консультативної ради європейських суддів (надалі - КРЕС) №17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади, процес індивідуального оцінювання для кар`єрних цілей або підвищення судді не повинен враховувати думку суспільства стосовно судді. Ця думка не завжди може бути результатом повного чи всебічного розуміння інформації або, можливо, навіть ґрунтуватися на нерозумінні діяльності судді в цілому.

Пунктом 30 висновку КРЕС №18 (2015) передбачено, що оцінюванням не варто зловживати, наприклад, для вчинення політичного тиску на суддів чи піддавання сумніву окремих рішень.

Статтею 22 Регламенту ГРД передбачено, що член ГРД, за результатами перевірки, аналізу інформації готує проект рішення або висновку.

Проект висновку повинен містити:

1) найменування Ради;

2) повне ім`я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається висновок, місце його роботи;

3) лаконічне і систематизоване викладення інформації, яка свідчить про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям, у разі необхідності з посиланням на додатки;

4) мотиви для ухвалення висновку;

5) висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності.

Із системного аналізу норм статті 87 Закону №1402, статей 19, 21, 22 Регламенту ГРД вбачається, що висновок ГРД має відповідати вимогам вмотивованості, тобто містити виключно достовірну та підтверджену інформацію, що свідчить про підстави для винесення ГРД висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або може викликати обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям.

Згідно п. 39 висновку КРЄС №17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади, згідно з яким, джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними. Особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів.

Натомість, за результатом дослідження та аналізу наявних у матеріалах справи доказів та фактичних обставин справи, судом встановлено, що обставини, викладені у спірному висновку, не були належним чином перевірені Громадською радою доброчесності та носять характер припущень.

Разом з тим, необхідною та достатньою передумовою для прийняття відповідачем висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності є отримання ГРД достовірної інформації, яка є достатньою для такого висновку, або наявність обґрунтованого сумніву щодо доброчесності та професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.

Наявність відповідних передумов під час розгляду даної справи судом не встановлена та відповідачем не доведена.

Покликання у пункті 1 Висновку на відсутність у Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвали від 23.01.2014 у справі № 760/376.14 спростовуються наданим позивачем витягом з автоматизованої системи документообігу суду, згідно з яким зазначена ухвала направлена ОСОБА_1 до Реєстру 05.11.2014.

Стосовно викладених у спірному висновку тверджень відповідача про повідомлення суддею недостовірних відомостей у декларації доброчесності за 2016 рік про не підтвердження відомостей про ухвалення рішень, передбачених статтею 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади», суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст.74 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 62 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя зобов`язаний щорічно до 1 лютого подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України декларацію доброчесності за формою, що визначається Комісією.

У разі одержання інформації, що може свідчити про недостовірність (в тому числі неповноту) тверджень судді у декларації доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить відповідну перевірку (ч. 6 ст. 62 цього Закону).

Як встановлено судом, компетентним органом, визначеним Законом повна перевірка відомостей декларації доброчесності судді ОСОБА_1 за 2016 рік не проводилась, відповідачем не надано жодних доказів протилежного.

Отже, оскільки, відповідно до вимог чинного законодавства, перевірку достовірності зазначених суддею у декларації доброчесності відомостей здійснює виключно Вища кваліфікаційна комісія суддів України, вбачається, що обставини достовірності таких відомостей можуть бути встановлені виключно за наслідком відповідної перевірки здійсненої саме Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів» порядку, що відповідає вимогам ч. 2 статті 19 Конституції України, а не будь-яким іншим органом.

Як зазначила позивач у позовній заяві, під час заповнення декларації доброчесності за 2016 рік позивач не мала умислу приховувати будь-яку інформацію та вносити завідомо неправдиві відомості, а невнесення відомостей у пункт 17 декларації обумовлено виключно помилковим трактуванням правових норм.

В матеріалах справи наявний висновок Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26.09.2018, в якому зазначено, що вчинені суддею ОСОБА_1 порушення мають характер простої помилки, допущеної внаслідок особистого тлумачення правил відображення відомостей у пункті 17 декларації доброчесності за 2016 рік.

За результатами проведеної перевірки з урахуванням письмових пояснень ОСОБА_1 та підтверджувальних документів встановлено відсутність в діях судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 19 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (декларування завідомо недостовірних (у тому числі неповних) тверджень у декларації доброчесності судді).

Суд вважає, що відповідач під час прийняття рішень, не повинен перебирати на себе компетенцію інших органів влади в частині встановлення фактів, що згідно з нормами чинного законодавства України прямо не належать до компетенції Громадської ради доброчесності, а віднесені до компетенції інших органів держави, зокрема, наводити висновки щодо достатності підстав вважати встановленими відповідні обставини, у разі відсутності рішення такого компетентного органу, прийнятого у визначеному чинним законодавством України порядку.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості позиції відповідача, яка викладена у спірному висновку, в частині умисного відображення у декларації недостовірних відомостей.

Щодо зазначення відповідачем у висновку інформації, яка «сама по собі не стала підставою для висновку, але потребує пояснення судді», то суд не надає оцінку такій інформації з огляду на те, що фактично вона не була підставою для прийняття оскаржуваного висновку.

Суд також звертає увагу, що оскаржуваний Висновок складено та подано до Комісії без дотримання вимог Регламенту Комісії, а саме: не дотримано строку подання висновку до Комісії.

Відповідно до п.п. 4.10.1 та 4.10.2 Регламенту ВККС, інформація щодо судді (кандидата на посаду судді) (далі - інформація) або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності (далі - висновок) надається до Комісії Громадською радою доброчесності не пізніше ніж за 10 днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди стосовно такого судді (кандидата на посаду судді) (далі - співбесіда).

Інформація або висновок подаються до Комісії у паперовій або електронній формі безпосередньо чи за допомогою засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію подання документів.

Приймання Комісією інформації або висновку завершується о 18 год. 00 хв. (о 24 год. 00 хв. у разі направлення електронною поштою) дня, який передує першому з 10 днів до визначеної Комісією дати проведення співбесіди.

Інформація або висновок вважаються поданими, якщо отримані Комісією у строк, визначений абзацом третім цього пункту.

У разі недотримання Громадською радою доброчесності строку, визначеного абзацом третім цього пункту, питання щодо розгляду матеріалів, вирішується Комісією у складі колегії під час проведення засідання, про що ухвалюється протокольне рішення.

Висновок, що надійшов після початку засідання з проведення співбесіди, Комісією не розглядається.

Суддя (кандидат на посаду судді) має бути ознайомлений Громадською радою доброчесності з інформацією, що може свідчити про невідповідність його критеріям професійної етики та доброчесності (далі - інформація негативного характеру) або висновком, та має право надати Громадській раді доброчесності відповідні пояснення.

Як убачається з матеріалів справи, всупереч вищезазначеним нормам оскаржуваний висновок було подано відповідачем до ВККС у день проведення співбесіди 18.06.2019, тобто після початку проведення співбесіди, чим порушено право позивача на ознайомлення з висновком та право на надання пояснень з приводу викладених у такому висновку фактів або міркувань.

При цьому, з самого висновку від 18.06.2019 убачається, що ГРД не змогла забезпечити право судді на відповідь до початку її співбесіди з Комісією з огляду на те, що суддя не надала контактної інформації.

Разом з тим, суд зазначає, що досьє судді, до якого за відповідним запитом може мати доступ член ГРД, містить відповідну контактну інформацію, тому відповідач не був позбавлений права направити такий запит та отримати засоби зв`язку з позивачем, або самостійно направити інформацію до Солом`янського районного суду м. Києва (через канцелярію), або на електронну адресу судді/суду.

Ненадання можливості позивачу надати пояснення щодо питань, які зазначені у висновку ГРД, на переконання суду, свідчить про неповне отримання інформації, використання її без належної перевірки.

Аналіз інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою визначення релевантності інформації для цілей кваліфікаційного оцінювання та підготовки проекту рішення або висновку Ради щодо судді (частина третя статті 21 Регламенту ГРД).

З висновку ГРД та інших матеріалів справи не вбачається, що відповідач мав будь-які перешкоди для з`ясування обставин, які на думку відповідача, свідчать про недоброчесну поведінку позивача.

Невчинення дій щодо перевірки отриманої інформації свідчить не лише про неповне збирання інформації, а й про відсутність наміру щодо надання об`єктивної характеристики позивачу з метою здійснення його кваліфікаційного оцінювання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, що, в свою чергу, розцінюється як невикористання повноважень з метою, з якою це повноваження надано.

Суд вважає, що прийняття відповідачем як суб`єктом владних повноважень рішення щодо позивача про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики без перевірки отриманої інформації з інших джерел свідчить про те, що таке рішення прийнято без урахування всіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення, базується на припущеннях відповідача щодо певних обставин, тобто необґрунтовано. Наявність у позивача умислу на приховування або наведення недостовірної інформації у деклараціях під час розгляду даної справи не виявлено.

При цьому, судом наголошується, що ненадання позивачу можливості подати пояснення з приводу отриманої щодо нього негативної інформації позбавило позивача права на участь у процесі прийняття рішення щодо нього.

З урахуванням викладеного, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги позивача про визнання протиправним та скасування висновку про невідповідність судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 18.06.2019.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд звертає увагу, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову ( ч. 2 ст. 77, ч. 4 ст. 159 КАС України).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного висновку з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення з адміністративним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.1546969343.1 від 09.12.2019 (а.с.5).

Сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню йому у повному обсязі за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати висновок від 18.06.2019 про невідповідність судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 18.06.2019.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_2) за рахунок бюджетних асигнувань Громадської ради доброчесності (ідентифікаційний код 43141267, 04116, м. Київ ,вул. Шолуденка, буд. 33/19) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя Т.П. Балась