РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 квітня 2020 р.

Справа № 120/1242/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницького районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання протиправною та скасування постанови, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

17 березня 2019 року представник ОСОБА_1 Корнійчук Сергій Анатолійович звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Вінницького районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 02 березня 2020 року та стягнути з відповідача 50000 гривень моральної шкоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року у справі №0240/2577/18-а задоволено позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області. Зокрема визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області у не створенні, не функціонуванні та не ведені системи обліку публічної інформації; зобов`язано виконавчий комітет Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області створити, забезпечити функціонування та ведення системи обліку публічної інформації; зобов`язано виконавчий комітет Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області у відповідності до вимог п. 5 ч. 1 ст.15, ст. 18 Закону України "Про доступ до публічної інформації" оприлюднювати інформацію про систему обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник, шляхом обов`язкової реєстрації в системі обліку, що має містити: 1) назву документа; 2) дату створення документа; 3) дату надходження документа; 4) джерело інформації (автор, відповідний підрозділ); 5) передбачену законом підставу віднесення інформації до категорії з обмеженим доступом; 6) строк обмеження доступу до інформації, у разі якщо вона віднесена до інформації з обмеженим доступом; 7) галузь; 8) ключові слова; 9) тип, носій (текстовий документ, електронний документ, плівки, відеозаписи, аудіозаписи тощо); 10) вид (нормативні акти, угоди, рішення, протоколи, звіти, прес-релізи); 11) проекти рішень (доповідні записки, звернення, заяви, подання, пропозиції, листи тощо); 12) форму та місце зберігання документа та забезпечити доступ до системи обліку публічної інформації на офіційному веб-сайті http://agronomichne.vinrayrada.gov.ua.

19 жовтня 2018 року вказане судове рішення набрало законної сили та 12 листопада 2018 року Вінницьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №0240/2577/18-а щодо зобов`язання виконавчий комітет Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області створити, забезпечити функціонування та ведення системи обліку публічної інформації.

23 серпня 2019 року головним державним виконавцем Вінницького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області відкрито виконавче провадження серії ВП №59866036 щодо примусового виконання виконавчого листа №0240/2577/18-а, що виданий Вінницьким окружним адміністративним судом.

02 березня 2020 року головним державним виконавцем Вінницького районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження серії ВП №59866036 з примусового виконання виконавчого листа Вінницького окружного адміністративного суду №0240/2577/18-а, виданого 12 листопада 2018 року, на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Не погодившись із постановою про закінчення виконавчого провадження, представник позивача звернувся до суду з цим позовом.

На думку представника позивача, постанова про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно та за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Ухвалою від 20 березня 2020 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу у семиденний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви; зокрема, позивачу слід надати доказ отримання постанови про закінчення виконавчого провадження від 02 березня 2020 року, що оскаржується, саме 11 березня 2020 року або заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску.

На виконання вимог ухвали від 20 березня 2020 року представником позивача 30 березня 2020 року подано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою від 02 квітня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду; відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано у Вінницького районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) належним чином засвідчені копії наступних документів: постанови про відкриття виконавчого провадження з приводу примусового виконання виконавчого листа №0240/2577/18-а, що виданий Вінницьким окружним адміністративним судом 12 листопада 2018 року; вимоги державного виконавця від 20 листопада 2019 року; постанови про накладення штрафу від 06 грудня 2019 року; вимоги державного виконавця від 06 грудня 2019 року; постанови про накладення штрафу в подвійному розмірі від 24 лютого 2020 року; повідомлення від 28 лютого 2020 року про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України, що надіслане до органів поліції.

06 квітня 2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Вінницький районний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що постанова про закінчення виконавчого провадження, що оскаржується, винесена на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», згідно із яким виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону. В свою чергу, відповідно до частини 3 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником; у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом; у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Станом на 28 лютого 2020 року рішення суду боржником не виконано, про поважні причини його невиконання не повідомлено, виконавчий збір та штрафи, накладені на боржника за невиконання рішення суду не сплачені. Відтак, встановивши факт невиконання рішення суду у встановлений строк, відповідач направив повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення до Вінницького РВП ГУНП у Вінницькій області та прийняв оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

Разом із відзивом на позовну заяву відповідачем подано витребувані судом докази.

Зважаючи на те, що розгляд цієї справи здійснюється в порядку письмового провадження, суд при ухваленні даного рішення зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Разом із тим, слід враховувати приписи частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якими датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, аналіз приписів статей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.

З огляду на те, що ухвалою від 02 квітня 2020 вирішено розгляд цієї справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (тобто в письмовому провадженні), тому повний текст рішення складено до закінчення строку, встановленого частиною 4 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 0240/2577/18-а адміністративний позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Агрономічної сільської ради задоволено. Зокрема визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області у не створенні, не функціонуванні та не ведені системи обліку публічної інформації; зобов`язано виконавчий комітет Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області створити, забезпечити функціонування та ведення системи обліку публічної інформації; зобов`язано виконавчий комітет Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області у відповідності до вимог п. 5 ч. 1 ст.15, ст. 18 Закону України "Про доступ до публічної інформації" оприлюднювати інформацію про систему обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник, шляхом обов`язкової реєстрації в системі обліку, що має містити: 1) назву документа; 2) дату створення документа; 3) дату надходження документа; 4) джерело інформації (автор, відповідний підрозділ); 5) передбачену законом підставу віднесення інформації до категорії з обмеженим доступом; 6) строк обмеження доступу до інформації, у разі якщо вона віднесена до інформації з обмеженим доступом; 7) галузь; 8) ключові слова; 9) тип, носій (текстовий документ, електронний документ, плівки, відеозаписи, аудіозаписи тощо); 10) вид (нормативні акти, угоди, рішення, протоколи, звіти, прес-релізи); 11) проекти рішень (доповідні записки, звернення, заяви, подання, пропозиції, листи тощо); 12) форму та місце зберігання документа та забезпечити доступ до системи обліку публічної інформації на офіційному веб-сайті http://agronomichne.vinrayrada.gov.ua.

Вказане судове рішення набрало законної сили 19 жовтня 2018 року, у зв`язку із чим Вінницьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №0240/2577/18-а про зобов`язання виконавчий комітет Агрономічної сільської ради Вінницького районну Вінницької області створити, забезпечити функціонування та введення системи обліку публічної інформації.

15 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про відкриття виконавчого провадження з виконання вказаного вище виконавчого листа, що отримана останнім 21 серпня 2019 року.

Постановою головного державного виконавця Вінницького районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Паламарчук Ю.В. від 23 серпня 2019 року відкрито виконавче провадження серії ВП №59866036 щодо примусового виконання виконавчого листа №0240/2577/18-а, що виданий Вінницьким окружним адміністративним судом. Сторонами у виконавчому провадженні визначено ОСОБА_1 (стягувач) та Агрономічну сільську раду (боржник). Вказаною постановою визначено, що боржник повинен виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

Вказану постанову надіслано сторонам виконавчого провадження 28 серпня 2019 року, що підтверджується реєстром рекомендованої кореспонденції.

Оскільки станом на 06 вересня 2019 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі №0240/2577/18-а боржником не виконано, тому державним виконавцем складено відповідний акт.

20 листопада 2019 року державним виконавцем сформовано вимогу щодо необхідності виконання виконавчого листа №0240/2577/18-а в строк до 03 грудня 2019 року. Також у вимозі державним виконавцем вказано на те, що за умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили, винні особи несуть кримінальну відповідальність згідно зі статтею 382 Кримінального кодексу України.

06 грудня 2019 року державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 5100 гривень за невиконання боржником рішення суду у встановлений строк та складено акт, у якому зафіксовано невиконання боржником рішення суду у наданий строк. Крім того, боржника зобов`язано виконати рішення протягом десяти робочих днів, тобто до 19 грудня 2019 року, та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду.

24 лютого 2020 року винесено постанову про накладення на боржника штрафу у подвійному розмірі (10200 гривень) за невиконання рішення суду без поважних причин.

28 лютого 2020 року Вінницьким районним відділом державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) направлено Вінницькому районному відділенню поліції ГУНП у Вінницькій області повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.

02 березня 2020 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

Надаючи правову оцінку постанові про закінчення виконавчого провадження, що оскаржується, суд зважає на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання примусового виконання рішень врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (надалі - Закон).

Частиною 1 статті 1 Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною 1 статті 5 Закону встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1 статті 18 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

За приписами пункту 11 частини 1 статті 39 Закону, виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Отже, положення пункту 11 частини 1 статті 39 Закону є бланкетними, адже відсилають до частини 3 статті 63 Закону.

Водночас, статтею 63 Закону врегульовано порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Відповідно до частин 1-3 статті 63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Тобто, статтею 63 Закону передбачено певний алгоритм дій державного виконавця під час виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії, що свідчать про примусове виконання ним таких рішень.

Статтею 75 Закону визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Отже, наведені приписи свідчать про те, що під час примусового виконання судового рішення, що набрало законної сили і є обов`язковим до виконання на всій території України, державний виконавець зобов`язаний вжити усіх заходів примусового характеру, у тому числі застосувати засоби впливу на боржника. Такі повноваження надані йому саме з метою забезпечення безумовного виконання судового рішення, а застосування заходів відповідальності за невиконання вимог державного виконавця не звільняє боржника від виконання основного зобов`язання - виконати вимоги виконавчого документа.

Так, судом встановлено, що головним державним виконавцем Вінницького районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Паламарчук Ю.В. у ході виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа №0240/2577/18-а, виданого Вінницьким окружним адміністративним судом 12 листопада 2018 року, вживались дії з примусового виконання виконавчого документа.

Відтак, встановивши факт невиконання рішення суду у встановлений строк 02 березня 2020 року державним виконавцем на підставі положень пункту 11 частини 1 статті 39 Закону винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №0240/2577/18-а щодо зобов`язання виконавчий комітет Агрономічної сільської ради Вінницького районну Вінницької області створити, забезпечити функціонування та введення системи обліку публічної інформації.

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що законодавець передбачив послідовність дій державного виконавця у процедурі примусового виконання виконавчого документа. При цьому, лише дотримання державним виконавцем процедури послідовності таких дій недостатньо для винесення органом державної виконавчої служби постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону у разі невиконання боржником виконавчого листа, оскільки це суперечить принципу ефективності у процедурі виконавчого провадження.

Наведене означає, що державний виконавець зобов`язаний довести, що під час чергової перевірки боржника на предмет виконання ним виконавчого документа вжив усіх заходів примусового характеру, оскільки виконавче провадження не може бути закінчене лише з підстав дотримання державним виконавцем черговості дій у процедурі примусового виконання судового рішення, визначеної Законом.

Водночас, вичерпний перелік обставин, за яких виконавче провадження закінчується з підстав, що не пов`язані з досягненням мети виконавчого провадження - фактичного виконання в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом, визначений статтями 39 та 63 Закону.

Відтак, аналіз приписів статей 39 та 63 Закону дає підстави для висновку, якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення, а виконати його без участі боржника неможливо, то державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.

Разом із тим, на переконання суду, невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вичерпання усіх заходів примусового виконання рішення і не свідчить про неможливість його виконання.

Крім того, направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання виконавчого документа, після якої державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання рішення суду.

Більше того, здійснюючи примусове виконання судового рішення немайнового характеру, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру після внесення відповідного подання і не може вийти за межі наданих йому повноважень та діяти лише в спосіб, установлений Законом, оскільки сам факт направлення подання до правоохоронних органів не є підставою для закінчення виконавчого провадження.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі №286/1810/17, від 28 листопада 2019 року у справі №821/362/17, від 04 грудня 2019 року у справі №552/3995/17, від 29 січня 2020 року у справі № 127/2606/17.

Однак, як слідує із матеріалів справи та не заперечується відповідачем, вказаних дій державним виконавцем здійснено не було, що свідчить про передчасність закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону.

Окрім наведеного, особливу увагу слід звернути на наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 15 Закону сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року, постановленого за результатами розгляду адміністративної справи №0240/2577/18-а, задоволено позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Також у виконавчому листі №0240/2577/18-а, що виданий 12 листопада 2018 року Вінницьким окружним адміністративним судом, сторонами виконавчого провадження вказано ОСОБА_1 (стягувач) та виконавчий комітет Агрономічної сільської ради (боржник).

Однак, як свідчить зміст постанови головного державного виконавця Вінницького районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (М. Хмельницький) про відкриття виконавчого провадження від 23 серпня 2019 року та всіх подальших виконавчих документів, сторонами у виконавчому провадженні зазначено ОСОБА_1 (стягувач) та Агрономічну сільську раду (боржник).

Тобто, державним виконавцем вчинялися дії щодо примусового виконання виконавчого листа №0240/2577/18-а боржником Агрономічною сільською радою, а не виконавчим комітетом Агрономічної сільської ради, як визначено виконавчим листом.

Наведене свідчить про протиправність постанови про закінчення виконавчого провадження, що оскаржується, адже ототожнення Агрономічної сільської ради та виконавчого комітету Агрономічної сільської ради є недопустимим. До таких висновків суд дійшов з огляду на приписи Закону України "Про місцеве самоврядування", якими розмежовано таких суб`єктів місцевого самоврядування, як ради (які є представницькими органами місцевого самоврядування) та виконавчі органи рад.

За наведених підстав постанова про закінчення виконавчого провадження від 02 березня 2020 року є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Так, Європейський суд з прав людини у рішеннях по справах "Войтенко проти України" та "Горнсбі проти Греції" зазначив, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції та наголосив, що виконання рішення щодо боржника залишається обов`язком держави (справа "Васильєв проти України").

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс ("Юрій Миколайович Іванов проти України", "Горнсбі проти Греції").

Відтак, позовну вимогу щодо визнання протиправною та скасування постанови Вінницького районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про закінчення виконавчого провадження від 02 березня 2020 року належить задовольнити.

З приводу позовної вимоги щодо стягнення з Вінницького районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) на користь позивача кошти в сумі 50000 гривень за завдану моральну шкоду, то суд зважає на таке.

Відповідно до частини 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Особливості відшкодування моральної шкоди визначені статтями 23 та 1167 Цивільним кодексом України.

Відповідно до частин 2, 3 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відтак, звертаючись до суду із вимогами щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди слід вказати, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Стверджуючи про те, що позивачу завдано моральної шкоди останнім не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які посприяли негативним змінам у його житті. В підтвердження того, що позивачу заподіяно моральну шкоду у відповідному розмірі суду не надано жодних доказів.

За таких обставин позовна вимога щодо стягнення коштів за завдану моральну шкоду є необгрунтованою, адже не доведено настання хоча б одного із негативних наслідків, про які йдеться у частині 2 статті 23 Цивільного кодексу України; також не доведено того, що моральна шкода заподіяна у відповідному розмірі. Відтак, у задоволенні такої позовної вимоги слід відмовити.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 243, 245, 246, 250, 258 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Вінницького районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про закінчення виконавчого провадження від 02 березня 2020 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії такого карантину (пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивач : ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Вінницький районний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (місцезнаходження: 21009, м. Вінниця, вул. Винниченка, 29; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 35003932).

Повний текст рішення складено 10.04.2020

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович