Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2020 р. Справа№200/946/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

22 січня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому позивач просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення відповідача, оформлене протоколом № 7061 від 07 червня 2017 року, яким позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;

- зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з дня звернення за пенсією (з 29 травня 2017 року), і виплатити заборгованість, яка утворилась за період з 29 травня 2017 року по січень 2020 року включно;

- зобов`язати відповідача подати до суду звіт про виконання рішення суду, у місячний строк після набрання ним законної сили.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29 травня 2017 року позивач, за місцем свого фактичного місця проживання у м. Вінниця, звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Однак, рішенням, оформленим протоколом № 7061 від 07 червня 2017 року, йому було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного спеціального стажу, з підстав неможливості зарахування до стажу його роботи періоду роботи з 23.01.1984 року по 29.03.1991 року, оскільки представлені позивачем уточнюючі довідки ДВАТ «ТРЕСТ Донецькшахтобуд», на підтвердження пільгового характеру роботи за вказаний період, видані на території населеного пункту де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а отже є недійсними та не створюють правових наслідків.

Посилаючись, зокрема на те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка, яка й надавалась відповідачу з метою призначення пенсії, та в якій зазначено всі необхідні відомості про періоди та характер його роботи, вважає, що рішення відповідача про відмову у призначенні пільгової пенсії є незаконним, та таким, що підлягає скасуванню, а відповідача слід зобов`язати призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах і виплатити виниклу заборгованість.

У поданому до суду відзиві на адміністративний позов, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначивши, що протоколом № 7061 від 07 червня 2017 року, позивачеві правомірно було відмовлено у призначенні пільгової пенсії, у зв`язку із відсутністю у нього необхідного пільгового стажу, з підстав неможливості зарахування до стажу його роботи періоду роботи з 23.01.1984 року по 29.03.1991 року, оскільки представлені позивачем довідки на підтвердження пільгового характеру роботи за вказаний період, видані на території населеного пункту де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а отже є недійсними та не створюють правових наслідків. У зв`язку із наведеним, посилаючись на відсутність правових підстав для зарахування до пільгового стажу спірного періоду роботи позивача, відповідач вважає, що відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, законами України та підзаконними нормативно-правовими актами, у зв`язку із чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Крім того зазначив, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду із даним позовом з огляду на те, що спірне рішення, оформлене протоколом № 7061 від 07 червня 2017 року, про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, було отримано позивачем ще 20 липня 2017 року, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, і не було оскаржено ним протягом встановлених ст. 122 КАС України строків, у зв`язку із чим просив залишити даний позов без розгляду.

У поданих до суду запереченнях проти клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, представник позивача навів доводи аналогічні викладеним у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду, наведеній у позовній заяві, зазначивши, що спірне рішення, оформлене протоколом № 7061 від 07 червня 2017 року, про відмову у призначенні пенсії, позивач 20 липня 2017 року не отримував, оскільки у цей час перебував на тимчасово окупованій території у м. Донецьку, що стверджується даними Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України. Крім того, підпис який міститься у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення позивачеві не належить, та проставлений у графі для підпису «уповноваженому», а не у графі «особисто», при цьому жодних осіб на отримання кореспонденції від свого імені позивач не уповноважував, та ПІБ такої особи у повідомленні не зазначені. Також наголосив, що позивач не був обізнаний стосовно оскаржуваного рішення, і, відповідно, не знав про порушення своїх прав, через триваючий збройний конфлікт на території на якій він перебував, та відсутність засобів до існування, що позбавили його можливості виїхати на підконтрольну українській владі територію, у тому числі для з`ясування обставин призначення пенсії.

Ухвалою суду від 10 лютого 2020 року, позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що стверджується копією паспорта громадянина України, серія: НОМЕР_5 (а.с. 14-15).

Згідно із копією довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26 травня 2017 року № 0000219805, 26 травня 2017 року позивач був узятий на облік як внутрішньо переміщена особа з: АДРЕСА_1 , та зареєстрований за фактичним місцем проживання/перебування, за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 67).

Сторонами не заперечується, що 29 травня 2017 року позивач звернувся до Управління пенсійного фонду України в м. Вінниця із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, до якої додав:

- військовий квиток;

- диплом (свідоцтво, атестат) про навчання;

- довідку про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000 року;

- довідку про присвоєння ідентифікаційного номера;

- довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників;

- документи про місце проживання (реєстрації) особи;

- паспорт/посвідка;

- трудову книжку, що стверджується копією розписки-повідомлення від 29.05.2017 року № 7061 (а.с. 17).

Згідно із копією протоколу Управління пенсійного фонду України в місті Вінниця № 7061 від 07 червня 2017 року, заявнику ОСОБА_1 , на його звернення від 29 травня 2017 року, було відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю права на пенсію. Зазначено, що загальний страховий стаж заявника становить - 37 років 2 місяці 13 днів (а.с. 62).

Згідно із копією листа Управління пенсійного фонду України в місті Вінниця, № 1407/06-32-3/02-2 від 05 липня 2017 року, зазначено, що для підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за період роботи з 23.01.1984 року по 29.03.1991 року, надана довідка підтверджуюча особливий характер роботи або умов праці, необхідних для призначення пільгової пенсії ДВАТ «ТРЕСТ Донецькшахтобуд».

На бланку пільгової довідки юридичною адресою підприємства зазначено м. Донецьк.

Розпорядженням КМУ № 1085 від 07.11.2014 року м. Донецьк включено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, у зв`язку із чим є недійсними і не створюють правових наслідків.

Посилаючись на наведене, зазначено, що при визначенні права ОСОБА_1 на пільгове пенсійне забезпечення за Списком 1, прийняти до уваги уточнюючі довідки, видані ДВАТ «ТРЕСТ Донецькшахтобуд» № 05/44 від 22 червня 2016 року, підстави відсутні. Відповідно, відсутні підстави для зарахування періоду з 23.01.1984 року по 29.03.1991 року до спеціального стажу.

Зазначено, що загальний страховий стаж заявника становить - 37 років 2 місяці 13 днів.

У зв`язку яз наведеним вирішено відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, відповідно до п «а» ст. 13 та ч. 2 ст. 14 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» у зв`язку із відсутністю необхідного спеціального стажу (а.с. 63, 63 з.б.).

Згідно із записами у трудовій книжці позивача, серія: НОМЕР_3 , від 17 липня 1980 року, містяться записи про роботу позивача ОСОБА_1 , зокрема, у період:

- з 23.01.1984 року по 31.03.1984 року у Трест Донецькшахтобуд» Шахтобудівне управління № 6, на посаді учня прохідника за І розрядом, направлений на курси прохідника;

- з 01.04.1984 року по 30.06.1984 року у Трест Донецькшахтобуд» Шахтобудівне управління № 6 - проходження виробничої практики учнем прохідника підземного по І розряду, з повним робочим днем у шахті;

- з 01.07.1984 року по 29.03.1991 року у Трест Донецькшахтобуд» Шахтобудівне управління № 6 на посадах прохідника підземного 4 розряду, з повним робочим днем у шахті; прохідника підземного 5 розряду, з повним робочим днем у шахті (а.с. 22-24).

Згідно із копією довідки підтверджуючої особливий характер або умови праці, необхідні для призначення пільгової пенсії № 05/44 від 22 червня 2016 року, виданої ДВАТ «ТРЕСТ Донецькшахтобуд», Ідент. Код № 00180568, м. Донецьк, позивач ОСОБА_1 працював повний робочий день у Шахтобудівельному управлінні № 6 ДВАТ «ТРЕСТ Донецькшахтобуд», у період з 23.01.1984 року по 31.03.1984 року на посаді учня прохідника підземного, курси в УКК з відривом від виробництва, за цей період виплачувалась тарифна ставка поверхневого робітника.

З 01.04.1984 року по 30.06.1984 року - на посаді прохідника підземного з повним робочим днем у шахті гірничої підземної ділянки, виробнича практика, за цей період виплачувалась тарифна ставка підземного робітника.

З 01.07.1984 року по 29.03.1991 року на посаді прохідника підземного з повним робочим днем у шахті гірничої підземної ділянки, що передбачено Списком № 1 розділом 1 підрозділу а, код 1010100а.

На підставі наказу Мінвуглепрому України № 190 від 14 травня 1997 року, Трест Донецькшахтобуд» перейменоване на ДВАТ «ТРЕСТ Донецькшахтобуд» (а.с. 66, 65 з.б.).

Згідно із копією довідки про заробітну плату для обчислення пенсії № 05/44 від 22 червня 2016 року, виданої ДВАТ «ТРЕСТ Донецькшахтобуд», Ідент. Код № 00180568, м. Донецьк, заробітна плата позивача, яка враховується при обчисленні пенсії склала 0,23039 грн. Сума заробітної плати з розшифруванням, розрахована за періоди роботи з січня по грудень 1984, 1985,1986,1987,1988 років. На всі виплати нараховані страхові внески (єдиний внесок). Зазначено, що довідка видана на підставі лицьових рахунків, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_7 (а.с. 65).

Згідно із копією довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 10 жовтня 2019 року № 1439-5000211174/23612, зареєстрованим фактичним місцем проживання/перебування позивача, як внутрішньо переміщеної особи, з 10 жовтня 2019 року, є: АДРЕСА_5 (а.с. 16).

За інформацією наданою Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, від 29 листопада 2019 року № 148/К-17352, про перетинання державного кордону України, лінії розмежування в межах Донецької та Луганської областей, та тимчасово окупованою територією АР Крим, за період з 01 травня 2017 року по 31 грудня 2017 року, позивач ОСОБА_1 , 02 червня 2017 року виїхав на тимчасово окуповану територію України, в межах пункту пропуску - Новотроїцьке (Бугас), а в`їхав - 01 грудня 2017 року в межах пункту пропуску - Мар`їнка (Курахове), та знов виїхав на тимчасово окуповану територію України 07 грудня 2017 року, в межах пункту пропуску - Новотроїцьке (Бугас) (а.с. 19).

Згідно із копією листа Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 13.12.2019 року № 3425/К-10, на звернення позивача, останньому було повідомлено про те, що відповідно до протоколу № 7061 від 07 червня 2017 року, йому було відмовлено у призначенні пенсії. Рішення про відмову у призначенні пенсії направлялося рекомендованим листом від 06 липня 2017 року за місцем проживання у м. Вінниці, та 20 липня 2017 року було позивачем отримане особисто (а.с. 20, 20 з.б.).

Згідно із представленою відповідачем копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, № 2105006819641, 06 липня 2017 року Управлінням пенсійного фонду України в м. Вінниця, позивачу ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , було направлене рекомендоване поштове відправлення.

У графі для підпису «уповноваженому» - міститься напис «20.07.» та проставлений підпис. Графа «Вищезазначене поштове відправлення, поштовий переказ «вручено» - порожня. ПІБ особи якою був здійснений запис «20.07.» та проставлений підпис, - не зазначені (а.с. 69).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до положень частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Нормами статті 114 Закону № 1058 визначається порядок та умови призначення пенсі за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.

Відповідно до п. 1 цієї статті, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

За приписами ч. 4 ст. 24 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон 1058-IV) періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до п «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи, зокрема, з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 21 року 6 місяців у чоловіків і не менше 16 років 6 місяців у жінок.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.

За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі Списками № 1 деталізоване у Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383).

Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що в тих випадках, коли у трудовій книжці немає відомостей, які визначають право на пенсію на пільгових умовах чи за вислугою років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств та організацій.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Зазначену довідку видає підприємство, установа чи організація, де працювала особа. Якщо підприємство в стадії ліквідації, то уточнюючу довідку надає ліквідатор або його правонаступник на підставі первинних документів за час виконання робіт.

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження пільгового стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відсутні відповідні записи у трудовій книжці та в тих випадках, коли такий пільговий стаж виник до 21 серпня 1992 року. Після 21 серпня 1992 року основними документами, які підтверджують пільговий стаж в період роботи на відповідних посадах або за професіями, які включені до Списків, є трудова книжка та документи, що підтверджують проведення атестації робочих місць за умовами праці. При цьому, значення трудової книжки та результатів атестації як основних документів, що підтверджують пільговий стаж роботи, встановлено Законом №1788(статті 13, 62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Отже, правова норма статті 62 Вказаного Закону, передбачає, що основним документом для підтвердження стажу роботи перш за все є трудова книжка і лише при її відсутності, або відповідних записів у ній, стаж підтверджується згідно із Порядком, затвердженим Постановою КМУ № 637.

З приводу наведеного суд зазначає, що записами у трудовій книжці позивача підтверджено, що він працював, зокрема, у період:

- з 23.01.1984 року по 31.03.1984 року у Трест Донецькшахтобуд» Шахтобудівне управління № 6, на посаді учня прохідника за І розрядом, направлений на курси прохідника;

- з 01.04.1984 року по 30.06.1984 року у Трест Донецькшахтобуд» Шахтобудівне управління № 6 - проходив виробничу практику учнем прохідника підземного по І розряду, з повним робочим днем у шахті;

- з 01.07.1984 року по 29.03.1991 року у Трест Донецькшахтобуд» Шахтобудівне управління № 6 на посадах прохідника підземного 4 розряду, з повним робочим днем у шахті; прохідника підземного 5 розряду, з повним робочим днем у шахті (а.с. 22-24).

Отже, факт перебування позивача на роботах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах підтверджується насамперед відповідними записами у його трудовій книжці.

Частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно із нормами пункту 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Разом з тим, суд зауважує, що право особи на отримання пенсійних виплат не може бути поставлено у залежність від можливості органів Пенсійного фонду України здійснювати зазначені повноваження, зокрема у зв`язку із проведенням АТО та неможливістю проведення перевірки періодів роботи особи, з підстав розташування підприємств, установ, організацій, закладів, тощо, на тимчасово окупованій території України. Неможливість проведення перевірки даних на підприємстві, установі, організації які розташовані на тимчасово окупованій території, не дає підстав для відмови у зарахуванні стажу роботи, при його підтвердженні записами в трудовій книжці, та не може позбавляти особу її конституційного права на соціальний захист.

Крім того, щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані "намібійські винятки", в яких зазначено про те, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016, § 142).

Суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більш того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги також практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права. Враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо). Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач опинився в ситуації, що, відповідно, позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Відповідно до положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Суд зазначає, що в даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову, через неможливість перевірки органом, що призначає пенсію, достовірності періодів та характеру його роботи з тих підстав, що підприємство в якому він працював, наразі перебуває на території яка тимчасово не підконтрольна українській владі.

Як свідчать матеріали справи, підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах стала відсутність у нього необхідного пільгового стажу. При цьому відповідачем не враховано надані позивачем уточнюючі довідки, оскільки такі видані підприємством, яке знаходиться на тимчасово непідконтрольній Україні території.

З урахуванням вищенаведених обставин, суд вважає за можливе застосувати вказані загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, які видані на непідконтрольній українській владі території, як доказів, оскільки можливість збору відповідних доказів на такій території може бути значно обмежена, у той час як вони мають істотне, а в деяких випадках і вирішальне значення для реалізації відповідних прав людини.

Вирішуючи питання щодо допустимості та належності доказів у сенсі глави 5 КАС України, суд приймає до уваги представлені позивачем досліджені судом копії довідок № 05/44 від 22 червня 2016 року виданих ДВАТ «ТРЕСТ Донецькшахтобуд», Ідент. Код № 00180568, м. Донецьк, а саме: підтверджуючої особливий характер або умови праці, необхідні для призначення пільгової пенсії (а.с. 66), та про заробітну плату для обчислення пенсії (а.с. 65).

Приймаючи до уваги зазначені докази, суд також враховує, що у тому становищі, в якому опинився позивач, він був позбавлений можливості отримати офіційні документи щодо періоду та характеру своєї роботи, а тому звертаючись до відповідача і суду, надав усі можливі докази, які міг надати у цій ситуації.

При цьому суд зазначає, що визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій жодним чином не легітимізує таку владу.

Крім того, суд наголошує, що позивач має також належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію на пільгових умовах.

Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2018 року (справа №175/4336/16-а), від 25.09.2018 року (справа №242/65/17), від 11.07.2019 року (справа №423/1156/17) і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.

Відповідно до статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Підсумовуючи наведене, з урахуванням представлених суду письмових доказів, суд доходить висновку, що відповідач, користуючись, зокрема, наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різних способів та засобів для дотримання своїх зобов`язань, протиправно не врахував під час вирішення питання про призначення позивачеві пенсії, відповідно до його заяви зареєстрованої за № 7061 від 29 травня 2017 року про призначення пенсії, записи в трудовій книжці позивача, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи особи, та записи в якій підтверджують періоди роботи позивача з 23.01.1984 року по 29.03.1991 року у Трест Донецькшахтобуд» Шахтобудівне управління № 6, а також відомості довідок за № 05/44 від 22 червня 2016 року виданих ДВАТ «ТРЕСТ Донецькшахтобуд», Ідент. Код № 00180568, м. Донецьк, підтверджуючої особливий характер або умови праці, необхідні для призначення пільгової пенсії, та про заробітну плату для обчислення пенсії, у зв`язку із чим, рішення відповідача, оформлене протоколом № 7061 від 07 червня 2017 року, про відмову у призначенні пенсії, є таким, що ухвалене без всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів, а отже є протиправним, та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Враховуючи викладене, суд наголошує, що не може підміняти собою пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на власний розсуд розраховувати пільговий чи страховий стаж особи.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на встановлені у справі обставини та наведені норми чинного законодавства, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд приходить до висновку, що з метою ефективного захисту прав позивача, слід зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача зареєстровану за № 7061 від 29 травня 2017 року про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, зокрема, щодо врахування під час вирішення питання про призначення позивачеві пенсії записів у його трудовій книжці якими підтверджуються періоди роботи позивача з 23.01.1984 року по 29.03.1991 року у Трест Донецькшахтобуд» Шахтобудівне управління № 6, а також відомості довідок за № 05/44 від 22 червня 2016 року виданих ДВАТ «ТРЕСТ Донецькшахтобуд», Ідент. Код № 00180568, м. Донецьк, підтверджуючої особливий характер або умови праці, необхідні для призначення пільгової пенсії, та про заробітну плату для обчислення пенсії.

Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з дня звернення за пенсією (з 29 травня 2017 року), і виплатити заборгованість, яка утворилась за період з 29 травня 2017 року по січень 2020 року включно, задоволенню не підлягають, оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, і на власний розсуд розраховувати пільговий чи страховий стаж, та задоволення зазначених вимог свідчитиме про втручання до дискреційних повноважень пенсійного органу, що є неприпустимим.

Крім того суд зазначає, що вимоги про зобов`язання відповідача виплатити заборгованість з пенсії за певний період часу, заявлені передчасно, оскільки виплата заборгованості має місце виключно у разі призначення таких виплат/їх нарахування, а у даному випадку пенсія була не лише не нарахована, а й взагалі не призначена, у зв`язку із чим, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Що стосується вимог позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи.

Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідач буде ухилятися від виконання у визначений чинним законодавством спосіб рішення суду у даній справі.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що необхідність застосування положень статті 382 КАС України, наразі відсутня.

Що стосується строків звернення позивача до адміністративного суду із даним позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Слід зазначити, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами.

У триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.

Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків якщо інше прямо не передбачено законом.

При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки, на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права (права на призначення пенсії за віком), легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 07 лютого 2019 року у справі №295/6531/17.

Тобто, відносини щодо реалізації конституційного права на соціальний захист у старості між позивачем та пенсійним органом виникли з моменту отримання останнім заяви позивача про призначення пенсії за віком, виходячи із змісту конституційного права на соціальний захист зазначені відносини є триваючими, оскільки право на пенсію гарантується державою, є довічним і не може бути обмеженим неправомірними діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд звертає увагу на те, що подаючи 29 травня 2017 року до відповідача заяву про призначення пенсії, а також звертаючись до суду із позовом про оскарження рішення відповідача ухваленого за наслідками її розгляду, позивач проявив дійсну волю щодо реалізації гарантованого конституцією права на соціальний захист та у подальшому свою незгоду з рішенням відповідного суб`єкта владних повноважень, а також намір оскаржити таке рішення в порядку адміністративного судочинства.

Поряд із цим суд також зазначає, що відповідачем не доведено, що оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії, оформлене протоколом № 7061 від 07 червня 2017 року, було отримано позивачем 20 липня 2017 року, оскільки з представленої суду копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, № 2105006819641, неможливо встановити особу яка його отримала. У графі для підпису «уповноваженому» - міститься запис «20.07.» та проставлений підпис. Графи «Вищезазначене поштове відправлення, поштовий переказ «вручено» - «особисто» - порожні. ПІБ особи якою був здійснений запис «20.07.» та проставлений підпис, - не зазначені.

Доказів уповноваження позивачем будь-яких осіб на отримання кореспонденції від його імені - матеріали справи також не містять.

Натомість, за інформацією наданою Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, від 29 листопада 2019 року № 148/К-17352, про перетинання державного кордону України, лінії розмежування в межах Донецької та Луганської областей, та тимчасово окупованою територією АР Крим, за період з 01 травня 2017 року по 31 грудня 2017 року, вбачається, що позивач ОСОБА_1 , 02 червня 2017 року виїхав на тимчасово окуповану територію України, а повернувся лише - 01 грудня 2017 року.

Твердження позивача про те, що про порушення свого права він дізнався отримавши лист відповідача від 13 грудня 2019 року № 3425/К-10, за наслідками розгляду його звернення, а також про не отримання, станом на час звернення до суду із даним позовом позивачем копії оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії, оформленого протоколом № 7061 від 07 червня 2017 року, - відповідачем також не спростовані.

У зв`язку із наведеним, суд приходить до висновку, що строк звернення до суду із даним позовом позивачем не пропущений, та підстави для залишення позовної заяви без розгляду - відсутні.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з правил частини першої статті 139 КАС України, відповідно до яких при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, частиною 8 статті 139 КАС України передбачено, що у випадку якщо, зокрема, спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З урахуванням встановлених обставин у справі, враховуючи, що спір в даному випадку виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача судових витрат у повному обсязі, а саме у сумі - 840,80 грн., які слід стягнути за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстроване фактичне місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП : НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, буд. 7, ЄДРПОУ: 13322403) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління пенсійного фонду України в місті Вінниця, оформлене протоколом № 7061 від 07 червня 2017 року, про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 зареєстровану за № 7061 від 29 травня 2017 року про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, зокрема, щодо врахування під час вирішення питання про призначення ОСОБА_1 пенсії, записів у трудовій книжці якими підтверджуються періоди роботи ОСОБА_1 з 23.01.1984 року по 29.03.1991 року у Трест Донецькшахтобуд» Шахтобудівне управління № 6, а також відомості довідок за № 05/44 від 22 червня 2016 року виданих ДВАТ «ТРЕСТ Донецькшахтобуд», Ідент. Код № 00180568, м. Донецьк, підтверджуючої особливий характер або умови праці, необхідні для призначення пільгової пенсії, та про заробітну плату для обчислення пенсії.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, буд. 7, ЄДРПОУ: 13322403) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстроване фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_5 , РНОКПП : НОМЕР_4 ) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення складене у повному обсязі та підписане 10 квітня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 295 КАС України а також інші процесуальні строки щодо апеляційного оскарження, продовжуються на строк дії такого карантину.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.Б. Христофоров