ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/920/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,

при секретарі: Черніченко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу Київської обласної ради "Київське обласне бюро судово-медичної експертизи", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача Білоцерківське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА _1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Комунального закладу Київської обласної ради "Київське обласне бюро судово-медичної експертизи", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача Білоцерківське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області, в якому просила:

- визнати протиправними дії Комунального закладу Київської обласної ради "Київське обласне бюро судово-медичної експертизи" в особі Володарської м/р МСЕК заниження ОСОБА_1 проценту втрати професійної працездатності за травмою в 1988 році;

- зобов`язати Комунальний заклад Київської обласної ради "Київське обласне бюро судово-медичної експертизи" в особі Володарської м/р МСЕК розглянути питання про поновлення в розмірі 100% втрати професійної працездатності ОСОБА_1 встановленої за травмою визначеною заключенням Київського обласного бюро судово-медичної експертизи № 224/к від 16.05.1988 року проведеного на підставі "рішення Таращанського районного народного суду Київської області " безстроково.

В обґрунтування позовних вимог Позивачка зазначила, що вона працювала з 13 років, проробила дояркою 35 років. Працюючи дояркою та виконуючи професійні обов`язки, в 1988 році вона пошкодила руку, внаслідок чого стала інвалідом 2 групи.

Позивачка вказувала, що спочатку їй було встановлено 100% втрати професійної працездатності. Проте, в подальшому, під час проходження медичного обстеження, відсоток втрати працездатності позивача МСЕК було змінено зі 100% до 80%. Позивачка вважає дії Відповідача щодо зменшення їй відсотку втрати працездатності протиправними. Наголошує, що їй було встановлено 100% втрати професійної працездатності, у зв`язку з травмою в 1988 році, безстроково. Водночас, на думку Позивачки, у МСЕК не було передбачених законом підстав змінювати встановлений відсоток.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з постановленим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Позивачка посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Зокрема, Позивачка зазначає, що при вирішення даного спору суд першої інстанції не врахував стан її здоров`я та характер її захворювання, встановленого медичними документами та неможливість в такому стані повноцінно відстоювати свої права та інтереси; дії та бездіяльність відповідних лікувальних закладів, які були зобов`язані діяти відповідно до чинного законодавства. Крім того, Позивачка звертає увагу на те, що на момент зміни її ступенів втрати працездатності в 1995 році, 1998 році та в 2004 році у Відповідача були відсутні підстави для зменшення ступеня втрати працездатності, оскільки у Відповідач у своєму відзиві не зазначив жодного вагомого факту здійснення належного огляду Позивачки Володарською МСЕК. Проте, Відповідач маніпулює поняттям та використовує своє дискридиційне право щодо визначення ступеня втрати нею працездатності та лише звинувачує її в наданні суперечливої інформації. В даному випадку на Відповідача покладений обов`язок доказування правомірності своїх дій у ситуації яка виникла в спірних правовідносинах.

Учасниками справи не подано відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. ст. 124-130 КАС України, в судове засідання не з`явились, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд за відсутності сторін.

Згідно ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що зареєстрована та проживає у с. Круті Горби Таращанського району Київської області, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , виданого Таращанським РВ ГУ МВС України в Київській області 21.02.2011 року (а.с. 10-11).

Відповідно до трудової книжки колгоспника ОСОБА_1 від 25.02.1957 року № 79, вона у період з 1969 по 1987 роки працювала дояркою в колгоспі "ім. 1 травня" Таращанського району Київської області (том 3, а.с. 17-18).

Під час виконання своїх професійних обов`язків в колгоспі "ім. 1 травня" Таращанського району Київської області, у 1988 році Позивачка ушкодила здоров`я.

Згідно з актам огляду МСЕК Володарського району Київської області від 03.03.1988 року № 51/2 ОСОБА_1 встановлено інвалідність 3 групи внаслідок професійного захворювання з 03.03.1988 року по 01.04.1989 року (том 3, а.с. 43-46).

Відсотки втрати працездатності Позивачки було визначено висновком Київського обласного бюро судово-медичної експертизи від 16.05.1988 року № 244/К, відповідно до якого втрата загальної працездатності становить - 40%, професійної - 100%. (том 3, а.с. 97).

Надалі МСЕК Володарського району Київської області неодноразово проведено переогляди хворого.

При останніх оглядах ОСОБА_1 . Відповідачем було прийнято рішення про встановлення їй 2 групи інвалідності внаслідок професійного захворювання довічно та 80% втрати професійної працездатності довічно, що підтверджується актами огляду від 08.06.2017 року № 694/9, від 05.07.2017 року № 588 та від 27.03.2018 року № 344 (том 1, а.с. 147-154; 156-159).

Позивачка вказує, що спочатку їй було встановлено 100% втрати професійної працездатності на підставі висновку Київського обласного бюро судово-медичної експертизи від 16.05.1988 року № 244/К. Проте, в подальшому, під час проходження медичного обстеження, відсоток втрати її працездатності МСЕК було змінено зі 100% до 80%.

Позивачка вважає дії Відповідача щодо зменшення їй відсотку втрати працездатності протиправними. Наголошує, що їй було встановлено 100% втрати професійної працездатності, у зв`язку з травмою в 1988 році, безстроково. Водночас, на думку Позивачки у МСЕК не було передбачених законом підстав змінювати встановлений відсоток.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до актів огляду МСЕК Володарського району Київської області та Обласної МСЕК Позивачці ніколи не було встановлено ступень втрати професійної працездатності - 100% довічно. Суд першої інстанції вважав, що доводи Позивачки щодо заниження КЗ КОР "Обласне бюро медико-соціальної експертизи" їй відсотку втрати професійної працездатності за травмою у 1988 році спростовуються встановленими судом обставинами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 21.03.1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-XII) особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому, особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських організацій осіб з інвалідністю (статті 2, 3 Закону № 875-XII).

Судом першої інстанції встановлено, що на момент отримання Позивачкою професійного захворювання діяло положення про лікарсько-трудові експертні комісії, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР і Українською Республіканською Радою професійних спілок від 28.03.1985 року № 134 (далі - Положення № 134).

Основними завданнями лікарсько-трудових експертних комісій є: визначення стану працездатності, тривалої або постійної її втрати, встановлення групи та причини інвалідності; визначення для інвалідів умов та видів праці, робіт і професій, доступних їм за станом здоров`я, а також умов і методів, за допомогою яких порушена працездатність може бути відновлена або підвищена, перевірка правильності використання інвалідів на роботі відповідно до висновків комісій; сприяння зміцненню здоров`я населення, попередженню інвалідності; вивчення разом з органами охорони здоров`я, адміністрацією підприємств, установ, організацій і профспілковими організаціями причин втрати працездатності й участь у розробці заходів по профілактиці інвалідності та відновленню працездатності (пункт 2 Положення № 134).

Положення № 134 втратило чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів від 22.02.1992 року № 83 «Про затвердження Положення про медико-соціальну експертизу» (далі - Положення № 83).

Згідно з пунктом 1 Положення № 83 медико-соціальна експертиза визначає ступінь обмеження життєдіяльності людини, причину, час настання, групу інвалідності, сприяє проведенню ефективних заходів щодо профілактики інвалідності, реабілітації інвалідів, пристосування їх до суспільного життя.

Пунктом 5 Положення № 83 встановлено, що органом, який здійснює медико-соціальну експертизу, є медико-соціальні експертні комісії (МСЕК), що організуються в самостійні центри, бюро при управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Медико-соціальні експертні комісії у своїй роботі керуються законами України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, цим Положенням, актами Міністерства охорони здоров`я України та іншими нормативними актами (пункт 6 Положення № 83).

Відповідно до підпункту «а» пункту 18 Положення № 83 міські, міжрайонні, районні медико-соціальні експертні комісії визначають, зокрема ступінь обмеження життєдіяльності людини, у тому числі стан працездатності, групу, причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати професійної працездатності (у процентах) працівників, які одержали каліцтво чи інше ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням своїх трудових обов`язків.

Згідно з пунктом 34 Положення № 83 у разі незгоди оглянутого з рішенням районної, міжрайонної міської медико-соціальної експертної комісії він протягом місяця має право подати про це письмову заяву до республіканської, Кримської, обласної, центральної міської медико-соціальної експертної комісії або до медико-соціальної експертної комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного відділу (управління) охорони здоров`я. Комісія, що проводила огляд, або відділ (управління) охорони здоров`я в триденний строк з дня одержання заяви надсилають усі наявні документи разом із заявою на розгляд республіканської, Кримської, обласної, центральної міської медико-соціальної експертної комісії, яка не пізніш як через місяць з дня подання заяви проводить переогляд хворого і приймає відповідне рішення.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22.11.1995 року № 12, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.03.1996 року за № 136/1161, затверджений Порядок встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків (далі - Порядок № 212 ).

Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Порядку № 212 на медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) покладено обов`язки щодо встановлення, зокрема рівня обмеження життєдіяльності потерпілого, причини, часу настання та групи інвалідності у зв`язку з ушкодженням здоров`я; ступеня втрати професійної працездатності у відсотках потерпілим, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків.

Медико-соціальна експертна комісія оглядає і робить висновок про ступінь втрати професійної працездатності у відсотках тим працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків на території організації та за її межами, а також під час проїзду на роботу або з роботи на транспорті підприємства, установи, організації (пункт 2.1 розділу 2 Порядку № 212).

Відповідно до пункту 3.1 розділу 3 Порядку № 212 при встановленні ступеня втрати професійної працездатності у відсотках МСЕК у кожному конкретному випадку визначає ступінь та тяжкість порушення функцій організму, а при відсутності органу - ступінь компенсації втрачених функцій, можливість потерпілим виконувати роботу за певною професією або роботу однакову за кваліфікацією та оплатою, зокрема, можливість виконувати роботу в звичайних або спеціально створених умовах за основною професією чи близькою до неї за кваліфікацією.

Пунктом 3.2 розділу 3 Порядку № 212 передбачено, що рішення про ступінь втрати професійної працездатності та додаткові види відшкодування МСЕК приймає на підставі огляду потерпілого, вивчення медичних документів та результатів функціональних досліджень з урахуванням соціально-трудових факторів (професії, умов праці, характеру, обсягу виконуваної роботи тощо).

У випадках, коли внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання настало різко виражене обмеження життєдіяльності, що призвело до різко вираженої соціальної дезадаптації та потреби у постійному сторонньому догляді або допомозі встановлюється 100 відсотків втрати професійної працездатності (пункт 3.3 розділу 3 Порядку № 212).

У випадках, коли внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання настало різко виражене обмеження життєдіяльності, яке призвело до вираженої соціальної дезадаптації, але вказані порушення не викликають потреби в постійному сторонньому догляді чи допомозі і потерпілий може виконувати роботу в пристосованих умовах, втрата професійної працездатності становить від 80 до 70 відсотків (пункт 3.4 розділу 3 Порядку № 212).

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з копії матеріалів справи огляду МСЕК відносно ОСОБА_1 , вперше вона була оглянута Медико-соціальною експертною комісією Володарського району Київської області - 03.03.1988 року та визнана особою з інвалідністю 3 групи внаслідок професійного захворювання з 03.03.1988 року по 01.04.1989 року, що підтверджується актом огляду від 03.03.1988 року № 51/2 (том 3, а.с. 43-46).

При повторному переогляді, Медико-соціальною експертною комісією Володарського району Київської області встановлено Позивачці інвалідність 2 групи внаслідок професійного захворювання та 100% втрати професійної працездатності до 01.04.1990 року, що підтверджується актом огляду від 30.03.1989 року № 88/2 (том 3, а.с. 48-51).

При закінченні термінів інвалідності повторні огляди Позивачки у 1990, 1991, 1992, 1993 рішення Медико-соціальної експертної комісії не змінювали.

Так, згідно з актом огляду Медико-соціальної експертної комісії Володарського району Київської області від 09.04.1990 року № 107/3 Позивачці встановлено інвалідність 2 групи внаслідок професійного захворювання до 01.04.1991 року (том 3, а.с. 52-55).

Згідно з актом огляду Медико-соціальної експертної комісії Володарського району Київської області від 25.03.1991 року № 85/1 Позивачці встановлено інвалідність 2 групи внаслідок професійного захворювання до 01.04.1992 року (том 3, а.с. 56-59).

Згідно з актом огляду Медико-соціальної експертної комісії Володарського району Київської області від 20.02.1992 року № 44/1 Позивачці встановлено інвалідність 2 групи внаслідок професійного захворювання та 100% втрати професійної працездатності за минулий час до 01.04.1993 року (том 4, а.с. 60-63)

Згідно з актом огляду Медико-соціальної експертної комісії Володарського району Київської області від 06.04.1993 року № 140/8 Позивачкою встановлено інвалідність 2 групи внаслідок професійного захворювання та 100% втрати професійної працездатності за минулий час до 01.04.1994 року (том 3, а.с. 64-67).

При черговому переогляду Медико-соціальної експертної комісії Володарського району Київської області визнано Позивачку особою з інвалідністю 3 групи внаслідок професійного захворювання та встановлено 60% втрати професійної працездатності до 01.04.1998 року, що підтверджується актом огляду від 03.04.1997 року № 197/4 (том 3, а.с. 68-71).

Відповідно до акту огляду Медико-соціальної експертної комісії Володарського району Київської області від 23.02.2004 року № 1283/5 Позивачці встановлено інвалідність 2 групи внаслідок професійного захворювання та 60% втрати професійної працездатності з 23.02.2004 року довічно (том 3, а.с. 72-75).

У зв`язку з незгодою з вказаним рішенням Позивачка оглянута Обласною Медико-соціальною експертною комісією № 2.

Так, відповідно до акту огляду від 04.11.2004 року № 2035/1 прийнято рішення про інвалідність 2 групи внаслідок професійного захворювання та 80% втрати професійної працездатності довічно (том 3, а.с. 76-79).

Також, судом першої інстанції та колегією суддів досліджено висновок Київського обласного бюро судово-медичної експертизи від 16.05.1988 року № 244/К, на підставі якого ОСОБА_1 визначено ступень втрати професійної працездатності - 100%, та встановлено, що такий передбачав обов`язковий переогляд через 5 років (том 3, а.с. 97).

З огляду на вищевикладене, Позивачці на підставі висновку Київського обласного бюро судово-медичної експертизи від 16.05.1988 року № 244/К дійсно було визначено ступень втрати професійної працездатності - 100%, проте з терміном на п`ять років, після чого такий відсоток щорічно переглядався.

Проте, відповідно до актів огляду Медико-соціальної експертної комісії Володарського району Київської області та Обласної Медико-соціальної експертної комісії Позивачці ніколи не було встановлено ступень втрати професійної працездатності - 100% довічно, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, доводи Позивачки щодо заниження Комунальним закладом Київської обласної ради "Обласне бюро медико-соціальної експертизи" їй відсотку втрати професійної працездатності за травмою у 1988 році спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами і такі висновки суду інстанції є правильними з чим також погоджується колегія суддів.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона

Згідно з частиною другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи те, що в ході судового розгляду судом першої інстанції не встановлено будь-яких порушень з боку Відповідача при встановленні Позивачці відсотку втрати професійної працездатності за травмою у 1988 році, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи ОСОБА_1 викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення поставлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

О.М. Оксененко

Повний текст складено 09.04.2020 року.