г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/549/18

Номер провадження 2/213/26/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2020 року м. Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого - судді Попова В.В.,

за участі:

секретаря судового засідання - Стаматової А.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - прокурора Бондарчука О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні /у залі судових засідань №14/ цивільну справу №213/549/18 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, -

встановив:

Позивач 05.03.2018 року звернувся до суду з вищевказаним позовом та просить відшкодувати йому моральну шкоду, завдану незаконними діями органів досудового слідства, стягнувши з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що 19 вересня 2000 року прокуратурою Інгулецького району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області було порушено кримінальну справу, якій присвоєно №53009063. 29 листопада 2000 року його було притягнуто в якості обвинуваченого за вчинення злочинів, передбачених ст.166 ч.2,3 (перевищення влади або посадових повноважень), ст.172 ч.2 (службове підроблення), ст.198 ч.2,3 (самоправство) КК України (в ред. 1960р.) та застосовано запобіжний захід - підписка про невиїзд. 17 років він незаконно знаходився під слідством та судом, оскільки тільки 21 серпня 2017 року Дзержинський райсуд м. Кривого Рогу визнав його не винним та виправдав на підставі п.2 ч.1 ст. 6 КПК України в редакції 1960р., у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 141 КК України в редакції 1960р. 11 січня 2018 року апеляційний суд Дніпропетровської області вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 21 серпня 2017 року залишив без змін.

Вважає, що має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, розмір якого слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Оскільки ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 19 вересня 2000 року по 11 січня 2018 року, тобто 207 повних місяців, то розмір відшкодування моральної шкоди становить 770 661 гривен (на момент звернення до суду з позовом).

Незаконне застосування відносно позивача ОСОБА_1 підписки про невиїзд - письмового зобов`язання не відлучатися з місця постійного проживання без дозволу слідчого та суду; незаконне проведення в ході розслідування кримінальної справи обшуку на квартирі; незаконне відсторонення від посади; втрати місця служби в міліції, а також втрати довіри до нього та систематична участь у проведенні слідчих дій та в судових засіданнях на протязі 17 років завдали йому глибокі довготривалі душевні страждання.

Душевні хвилювання та думки про своє майбутнє тримали ОСОБА_1 у постійній нервовій та психологічній напрузі на протязі 17 років, що призвело до позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми; безсонних ночей, втрати спокою і здоров`я, загострення хвороби та витрат на лікування, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. (а.с.2-4)

03.04.2018 року позивач уточнив позовні вимоги, збільшивши розмір моральної шкоди до 1 200 000,00 грн. (а.с.30-32).

24.05.2018 року позивач уточнив позовні вимоги в частині зазначення попереднього (орієнтовного) розміру суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи, зазначивши, що вартість надання адвокатом Панченком М.І. послуг за ведення цієї судової справи складає 32 000 грн.(а.с.81).

10.07.2019 року позивач уточнив позовні вимоги, збільшивши розмір моральної шкоди до 1 500 000,00 грн. В обґрунтування зазначивши, що 16 квітня 2019 року Касаційний кримінальний суд Верхового Суду, за касаційною скаргою прокурора, залишив без зміни вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 21 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2018 року щодо ОСОБА_1 . Таким чином, в рамках кримінальної справи №53009063 (№210/1830/13-к) виправданий ОСОБА_1 , з урахування 10-місячного строку розгляду касаційної скарги прокурора, незаконно перебував під слідством та судом, загалом - 217 повних місяців (а.с.132).

10.01.2020 року позивач уточнив позовну заяву щодо підстав позову, зазначивши, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», вже установлено з 01.01.2020 року мінімальну заробітну плату на рівні - 4 тис.723 грн. на місяць, тому розмір відшкодування мінімальної моральної шкоди на момент розгляду справи судом становить - 1 024 891грн. (а.с.174). Загальний розмір відшкодування залишається незмінним - 1 500 000 грн.

30.05.2018 року Прокуратура Дніпропетровської області, як відповідач, надала відзив на позовну заяву (а.с.95-99), в якому зазначила, що не згодна з розміром моральної шкоди, яку позивач заявив до відшкодування. Вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди 1,2 млн. грн. є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах законодавства. З матеріалів справи вбачається, що позивач перебував під кримінальним переслідуванням у період з 19.09.2000 (дата порушення кримінальної справи відносно нього) до 11.01.2018 (дата набрання законної сили оправдувальним вироком суду), тобто повних 207 місяців. На підтвердження заподіяння йому моральної шкоди позивач зазначає погіршення відносин з оточуючими людьми, загострення хвороби та витрат на лікування. Проте, жодних доказів причинно-наслідкового зв`язку між діями органів досудового розслідування, прокуратури та його захворюванням і погіршенням стосунків з людьми ним не надано. Враховуючи вимоги ст.13 Закону та п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року, розмір мінімальної моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 становить 331 200 грн. (207 місяців * 1600 грн.).

09.08.2019 року, в зв`язку з уточненням позивачем позовних вимог, Прокуратура Дніпропетровської області надала новий відзив на позовну заяву (а.с.140-145), в якому також зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди 1,5 млн. грн. є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах законодавства. Проте, в зв`язку з тим, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» у 2019 році мінімальна заробітна плата складає 4 173 грн., розмір мінімальної моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 становить 863 811 грн. (207 місяців * 4 173 грн.).

Крім того, прокуратура Дніпропетровської області не погоджується з доводами позивача про збільшення позовних вимог у зв`язку із урахуванням 10 місячного строку розгляду касаційної скарги прокурора Верховним судом, оскільки вирок суду щодо визнання ОСОБА_1 невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 141 КК України 1960 року набрав законної сили 11.01.2018 року. Тому, твердження позивача про необхідність врахування 10 місяців, протягом яких Верховний Суд розглядав касаційну скаргу прокурора, до загального строку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності не відповідають вимогам закону, адже набуття законної сили виправдувальним вироком не залежить від реалізації сторонами свого права на звернення до суду касаційної інстанції із скаргою.

08.06.2018 року позивач надав відповідь на відзив відповідача (а.с.107), в якому зазначив, що наведені доводи та аргументи відповідача (представника прокуратури Дніпропетровської області) щодо застосування п. 13 роз. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-УІІІ, та застосування як розрахункової величини мінімальної заробітної плати у розмірі 1 600 грн, є безпідставними і підлягають відхиленню, оскільки мінімальний розмір заробітної плати на день ухвалення рішення згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» становить 3 тис. 723 грн. Оскільки позивач ОСОБА_1 перебував незаконно під слідством та судом з 19 вересня 2000 року по 11 січня 2018 року, тобто 207 повних місяців, то розмір відшкодування мінімальної моральної шкоди становить 770 661 грн. (мінімальна заробітна плата х кількість місяців).

19.08.2019 року позивач надав нову відповідь на відзив відповідача (а.с.149), в якому зазначив, що наведені доводи та аргументи відповідача (представника прокуратури Дніпропетровської області) також є безпідставними і підлягають відхиленню, оскільки Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу задовольнив клопотання представника відповідача - прокуратури Дніпропетровської області та зупинив на 10 місяців провадження по даній справі, тому він протягом 10 місяців додатково перебував під судом.Зазначені обставини стали для нього стресовою психоемоційною ситуацією яка внесла кардинальні зміни у звичний спосіб його життя, призвели до руйнування значущих взаємовідносин з оточенням, моральних цінностей та довіри до людей, бо супроводжувались значними негативними переживаннями: обурення, протесту, тривалої емоційної напруги, невизначеності, необхідності виправдовуватись та повторно доводити Верховному Суду свою невинність в інкримінованих діяннях, а також: приниження, сорому, тривоги, втрати можливостей самореалізації.

Ухвалою Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.04.2018 року провадження в справі було відкрито.

Ухвалою Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.06.2018 року провадження в справі було зупинено, за клопотанням представника відповідача.

Ухвалою Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05.07.2019 року провадження в справі було поновлено, за клопотанням позивача.

В судовому засіданні позивач всі обставини, викладені в позові та всіх наступних уточненнях до позову підтримав повністю, просив уточнений позов задовольнити у повному обсязі. Додатково надав суду виписку із медичної карти стаціонарного хворого № 142 про те, що він з 14.02.20 по 19.02.20 знаходився на стаціонарному лікуванні в 11 міській лікарні в терапевтичному відділенні, куди він звернувся після судового засідання по цій справі у зв`язку з емоційним напруженням. Дана обставина у сукупності із всіма обставинами, які він виклав у позові підтверджує те, що він після порушення відносно нього кримінальної справи втратив своє здоров`я і потрапив до лікарні і до цього часу залишається хворою людиною, якій постійно необхідна медична допомога. При цьому йому протипоказане будь яке хвилювання та емоційне збудження - чи то негативного, чи то позитивного характеру, оскільки наслідки цього однакові - погіршення стану здоров`я. Вважає, що він весь час, доки верховний суд України не ухвалив своє рішення про визнання його невинуватим, вважався обвинуваченим по кримінальному провадженню і також, протягом всього зазначеного часу він був обмежений запобіжним заходом у вигляді підписки про не виїзд, отже не мав можливості покинути місце проживання та виїхати у на відпочинок та в цілях оздоровлення в інше місце, відвідати курорт, море тощо, що негативно вплинуло на його стан здоров`я.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав всі обставини, які викладені в позові та уточненнях до нього, просив задовольнити уточнений позов у повному обсязі та додатково пояснив, що суд повинен врахувати те, що з того моменту, як прокурор оскаржив апеляційне рішення в касаційному порядку до ОСОБА_1 повернувся статус обвинуваченого разом з підпискою про не виїзд, що суд повинен обов`язково врахувати. Також звертає увагу суду на те, що обмеження у вигляді підписки про не виїзд застосоване до ОСОБА_1 тривало всі ці роки з самого початку порушення кримінальної справи і до моменту ухвалення судового рішення касаційною інстанцією, отже неможливість залишити місце свого проживання за всі ці роки негативно вплинуло на його стан здоров`я.

Представник відповідача Прокуратури Дніпропетровської області - прокурор Бондарчук О.С. в судовому засіданні позов визнав частково, не заперечував проти відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 977 661 грн. за перебування під слідством протягом 207 місяців. В іншій частині позову просив відмовити за необґрунтованістю. Позицію, викладену у відзиві на позов підтримав повністю.

Представник відповідача Державної казначейської служби України до суду не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзив на позов не подав.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснив, що він є молодшим братом дружини позивача, якого він знає з 94-95 року, коли був співробітником міліції і з того часу постійно спілкувався з ним. Після того, як позивач купив мебель відносно нього порушили кримінальну справу, позивач ліг до лікарні, а він його провідував. Стан позивача постійно погіршувався, він постійно приймав ліки та приймає їх до цього часу. Раніше він завжди був життєрадісним, а після порушення кримінальної справи з ним не можливо спілкуватись, крім того, позивач постійно лежав в лікарні. Багато співробітників почали його засуджувати, залишились лише його самі близькі знайомі. Він також допомагав позивачу грошима, оскільки його звільнили з роботи і він не працював. Також, у зв`язку з підпискою про невиїзд позивач не мав можливості виїхати на море.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що позивач є його вітчимом, який його виростив та виховав, в сім`ї він його вважає своїм батьком. Коли йому виповнилось 13 років почалась маячня. Мати постійно була в сльозах, потім батька звільнили, потім його намагались арештувати, потім батько не міг працевлаштуватись. Після технікуму він поступив в академію на стаціонар, потім був змушений перейти на заочне навчання, так як не було грошей на оплату. З 18 років він вже самостійно почав заробляти. Батько постійно лікувався і лікується - місяць тому він був у лікарні.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснив, що з сім`єю позивача він знайомий з 1996 року. В 2000 році відносно позивача порушили кримінальну справу, він все це бачив, їздив з позивачем до суду, бачив, як позивач постійно був зайнятий, вивчав справу, тяжко переносив цю подію. Протягом усього часу він допомагав позивачу і морально і грошима, оскільки багато людей відмовились від спілкування з позивачем.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що вона разом зі своїм чоловіком дружить з сім`єю позивача з 1996 року. Після порушення кримінальної справи сім`я позивача стала дуже засмучена, їх було не впізнати, потім позивач попав у лікарню, потім його хотіли арештувати, вона в цей час разом з дружиною позивача їздила та підтримувала її - і на суди і в лікарню. Також її сім`я допомагала сім`ї позивача і продуктами, і грошима, так як у них було мало грошей. Все це тривало 20 років. Дружина позивача із за цього не родила дитину. Весь цей час сім`я позивача нікуди не виїжджала, вони постійно були вдома. Також дружина позивача розлучалась з ним.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що позивач є її чоловіком і вони разом вже з 2000 року, тоді вона вже 10 років працювала в органах. Кримінальну справу порушили і відносно чоловіка, і відносно неї, після чого вони під собою землі не чули - в їх бік проводився постійний прес, "наїзди" та залякування, чоловіка намагались взяти під варту. Через 6 місяців кримінальну справу відносно неї закрили, проте кошмар не закінчився і продовжився для її чоловіка, а також для неї. Всі ці 20 років вони жили з чоловіком в бойових діях. Звільнення чоловіка з посади для нього було кошмаром - він не бажав жити. В їх житті постійним стали стреси та суди, все це призвело до того, що чоловік втратив здоров`я та постійно лікувався, а вона не родила дитину. За весь цей час чоловік був на стаціонарному лікуванні у сукупності цілих 2 роки, при цьому, у зв`язку з підпискою про невиїзд вони не могли нікуди виїхати на відпочинок. Щоб не втратити свою роботу в органах вона була змушена двічі розлучатись з чоловіком, так як він був під слідством, а відносно неї проводилась спецперевірка. Чоловік втратив авторитет, працевлаштуватись не міг, син був змушений перейти на заочне навчання, так як вони не могли оплатити стаціонар. Всі їх плани, мрії та надії в житті були викреслені.

Заслухавши позивача та його представника, представника відповідача та свідків, вивчивши матеріали цивільної справи у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що 19 вересня 2000 року прокуратурою Інгулецького району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області порушено кримінальну справу №53009063. ОСОБА_1 притягнуто в якості обвинуваченого за вчинення злочинів, передбачених ст.166 ч.2,3 (перевищення влади або посадових повноважень), ст.172 ч.2 (службове підроблення), ст.198 ч.2,3 (самоправство) КК України (в ред. 1960р.) і застосовано запобіжний захід - підписка про невиїзд.

21 серпня 2017 року Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу визнав ОСОБА_1 не винним та виправдав на підставі п.2 ч.1 ст.6 КПК України в редакції 1960р., у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч.2 ст.141 КК України в редакції 1960р. (а.с.5-16).

11 січня 2018 року апеляційний суд Дніпропетровської області залишив без змін вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 21 серпня 2017 року (а.с.17-21).

16 квітня 2019 року Касаційний кримінальний суд Верхового Суду залишив без зміни вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 21 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2018 року (а.с.128-130).

Таким чином, судом встановлено, що в період з 19 вересня 2000 року по 11 січня 2018 року, тобто протягом сімнадцяти років і 3 місяців (двохсот семи місяців) позивач безпідставно притягувався до кримінальної відповідальності - підозрювався та обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.141 Кримінального кодексу України.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями частин 1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Зокрема, вищезазначений порядок відшкодування шкоди встановлений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду».

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутності події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до пункту п`ятого статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Крім того, в абзаці 2 п.14 постанови судам роз`яснено про те, що розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Згідно із п.п. 1, 3, 9 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року, який на час розгляду справи судом набрав чинності, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. До приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

З урахуванням викладеного розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Як зазначено вище, судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 19 вересня 2000 року по 11 січня 2018 року, тобто протягом сімнадцяти років і 3 місяців (двохсот семи місяців) безпідставно притягувався до кримінальної відповідальності - підозрювався та обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.141 Кримінального кодексу України.

Відповідно до ст. 23 ч. 3 абз. 2 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає до стягнення, суд враховує тривалість та тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивача, їхній час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану, порушення звичного режиму життя, тривалість моральних страждань.

Так, фактично у зв`язку з перебуванням під слідством і судом позивач був вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, зазнав тривалих негативних емоційних хвилювань, тому, виходячи з розумності, виваженості, справедливості, надавши оцінку характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та незаконним застосуванням запобіжного заходу, арешту майна, суд дійшов висновку про те, що відшкодування моральної шкоди слід встановити в розмірі 977 661 (дев`ятсот сімдесят сім тисяч шістсот шістдесят одна) гривня, виходячи з розрахунку: 4723 грн. х 207 повних місяці перебування під слідством і судом.

При цьому, суд не погоджується з думкою позивача про врахування 10 місяців, протягом яких Верховний Суд розглядав касаційну скаргу, до загального строку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності і також вважає помилковою думку позивача та його представника про те, що позивач знаходився в статусі обвинуваченого до моменту ухвалення рішення касаційною інстанцією.

Відповідно до правил, викладених в статті 532 КПК України, у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Судом було встановлено, що вирок суду про визнання ОСОБА_1 невинуватим у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 141 КК України 1960 року набрав законної сили 11 січня 2008 року.

Відповідно до правил, викладених в статті 533 КПК України, вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов`язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.

Судом також встановлено, що 19 червня 2018 року провадження у цій цивільній справі зупинялось ухвалою суду до вирішення справи № 210/1830/13-к (провадження № 51-4954 ск 18) в порядку кримінального судочинства, оскільки вищезазначений виправдувальний вирок стосовно позивача за касаційною скаргою прокурора став перевірятись в касаційному порядку (а.с. 108-109, 115, 118-119).

Позивач та його представник звертають увагу суду на ту обставину, що протягом десяти місяців - з моменту зупинення провадження у цивільній справі по момент ухвалення рішення касаційною інстанцією позивач мав статус обвинуваченого.

Проте, суд не погоджується з такою думкою. Як зазначалось вище, вирок суду про невинуватість позивача та його виправдання був залишений апеляційним судом без змін і в силу статті 532 КПК України набрав законної сили 11 січня 2018 року і відповідно до статті 533 КПК України є обов`язковим для усіх фізичних, юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування і підлягає виконанню на всій території України. Суд знаходить, що касаційне оскарження даного вироку не повернуло позивачу статус обвинуваченого, оскільки починаючи з 11 січня 2018 року позивач є виправданою особою, що у свою чергу підтверджується і рішенням касаційної інстанції - ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2019 року, в якій чітко зазначається, що ОСОБА_1 приймав участь у судовому засіданні як виправданий, а не обвинувачений (а.с. 128).

Крім того, залишилось не підтвердженим і те, що позивач, будучи здоровою людиною втратив своє здоров`я і став хворою людиною саме у зв`язку з порушенням відносно нього кримінальної справи, тобто після її порушення.

За правилами статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до правил статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Крім того, відповідно до правил, викладених в статтях 12 та 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом; збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

З огляду, на вищезазначені норми закону, саме сторона позивача, а не суд, чи відповідач була зобов`язана довести те, що позивач після порушення відносно нього кримінальної справи втратив своє здоров`я.

Так, в медичних документах, доданих позивачем до позову, а саме у виписних епікризах з історії його хвороби датованих 2000 - 2003 роками зазначається, що позивач вважає себе хворим багато років, коли вперше з`явився біль нападоподібного характеру в області серця - протягом 18 років згідно епікризу від 09.10.2000 року (а.с. 44), протягом багатьох років згідно епікризу від 30.11.2000 року (а.с. 45), з 1997 року згідно епікризу від 01.05.2001 року (а.с. 46), протягом 10 років згідно епікризу від 26.11.2002 року (а.с. 48), протягом 10 років згідно епікризів від 04.02.2003 року, 15.06.2003 року, 07.05.2004 року, 27.08.2004 року та 12.11.2004 року (а.с. 49-54). Виписка із медичної карти стаціонарного хворого № 69 від 26.01.2017 року свідчить про те, щ ОСОБА_1 вважає себе хворим більше 20 років (а.с. 66). При цьому, всі медичні документи у вигляді виписних епікризів та виписок із медичної карти стаціонарного хворого свідчать про те (мають єдину однакову інформацію), що позивач у 1997 році переніс інфаркт міокарда, після чого був поставлений на "Д" облік (а.с. 44-63). Зазначені виписні епікризи (а.с. 44-63) зазначають клінічний діагноз: ІХС: стенокардія напруження, постінфарктний кардіосклероз (1997 рік), гіпертонічна хвороба, гіпертензійне серце; на "Д" обліку по ІХС стоїть з 1997 року після перенесеного інфаркту міокарда. Остання за роком виписка із медичної карти стаціонарного хворого № 69 від 26.01.2017 року свідчить про те, що основний діагноз (основне захворювання) - ІХС: прогресуюча стенокардія, постінфарктний кардеосклероз.

Таким чином, судом встановлено, що основний діагноз, основне захворювання: ІХС постінфарктний кардіосклероз з`явилось у позивача в 1997 році, після чого він був поставлений на "Д" облік, що підтверджується більшістю вищезазначених медичних документів.

Отже, судом встановлено, що основне захворювання, яке в подальшому ускладнювалось супутніми захворюваннями, виникло у позивача за три роки до порушення відносно нього кримінальної справи, а саме у 1997 році після перенесення у цьому році позивачем інфаркту міокарда.

Згідно витягу із Акту огляду у МСЕК № 141226 та довідки Серія 2-18 АЕ 006182 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого у ОСОБА_1 на підставі первісного огляду 08.10.2001 року була встановлена третя група інвалідності, причина інвалідності - захворювання, пов`язані з проходженням служби в ОВС (а.с. 41). При повторному огляді у 2004 році та у 2005 році такий діагноз підтвердився (а.с. 43, 42), зазначена дата чергового переогляду - 20.01.2007 року, проте інші довідки МСЕК позивачем до матеріалів справи не додавались.

При цьому, суд не піддає сумніву, що позивач у зв`язку з вищевказаними захворюваннями періодично проходив стаціонарне лікування, що у свою чергу і було підтверджено виписними епікризами.

Щодо позиції представника позивача стосовно судової практики по аналогічній справі, на що суд, на його думку, яку він виклав у судових дебатах, повинен звернути увагу під час ухвалення рішення, а саме йдеться про справу № 757/53996/17 (рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року було залишено без змін постановою Верховного суду України від 11 жовтня 2019 року) суд не знаходить прямо аналогії з даною справою, оскільки, як зазначається у вищевказаному рішенні Верховного Суду України позивач у тій справі 2 роки і 8 місяців безпідставно утримувався під вартою, внаслідок чого був ізольований від суспільства, що є надзвичайною мірою впливу на особу та кардинальним чином впливає на його життя, після цього позивач був обмежений у вільному виборі місця знаходження та поведінки, оскільки відносно нього було застосовано домашній арешт. Крім того, згідно вищевказаного рішення апеляційного суду в цій справі в якості доказу був наданий висновок експертного дослідження за результатами проведення психологічного дослідження, яке в ході судового розгляду було проведено Київським НДІСЕ Міністерства юстиції України з метою визначення належного розміру відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди. Вказаний висновок підтвердив прямий причинно-наслідковий зв`язок моральних страждань позивача з подіями його безпідставного кримінального переслідування, утримання під вартою та домашнім арештом, що призвело до порушення нормального (звичайного) плину буття, порушення емоційної та вольової сфери, зазначені обставини мали надзвичайні психотравмуючі наслідки для позивача, внаслідок чого йому було завдано значної моральної шкоди, із визначенням в даному висновку орієнтовного еквіваленту грошової компенсації, розмір якої і було стягнуто на користь позивача.

При цьому в даній справі, на відміну від вищенаведеного прикладу, на який представник позивача звертає увагу суду, таке експертне дослідження із визначенням орієнтовного еквіваленту грошової компенсації не проводилось і не заявлялось стороною позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 258-259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Прокуратури Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства - задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 977 661 (дев`ятсот сімдесят сім тисяч шістсот шістдесят одну) грн.

В іншій частині позову - відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду, в зв`язку з оголошенням його вступної та резолютивної частини, подається до апеляційного суду Дніпропетровської області безпосередньо або через Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник позивача - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 ,РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач - Прокуратура Дніпропетровської області, адреса: м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938

Відповідач - Державна казначейська служба України, адреса: м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646.

Повне судове рішення складено 30 березня 2020 року.

Суддя В.В.Попов.