ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2020 року

Львів

Справа № 307/2076/19 пров. № А/857/1346/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.,

з участю секретаря судового засідання Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Кустрьо Михайло Михайлович на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2019 року у справі № 307/2076/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Закарпатської митниці ДФС про скасування рішення (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Чопик В.В., в м.Тячів Закарпатської області 01.10.2019 року, дата складення повного тексту судового рішення 01.10.2019 року), -

ВСТАНОВИВ:

Кустрьо Михайло Михайлович, який діє в інтересах ОСОБА_1 (надалі також – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Закарпатської митниці ДФС (надалі також – відповідач), в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Закарпатської митниці ДФС у справі про порушення митних правил №2846/30500/19 від 26.06.2019 року, якою визнано позивача винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України (надалі також – МК України), та накладено штраф у розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив представник позивача, який покликаючись на неповноту, необ`єктивність та упередженість дослідження фактичних обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2019 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити адміністративний позов.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що у поданому ОСОБА_1 митному органу паспорті громадянина України для виїзду за кордон містяться підроблені штампи та підписи, тому вбачається наявність ознак кримінального правопорушення, передбаченого статтею 358 Кримінального кодексу України (надалі також - КК України), тобто як підроблення документів, так і використання підроблених документів і за даним фактом СВ Тячівського ВП 28.05.2019 року внесено дані в Єдиний реєстр досудових розслідувань (надалі також - ЄРДР), за результатами закінчення якого і повинно бути прийнято законне та обґрунтоване кінцеве рішення митним органом.

Крім цього, стверджує, що позивачем не вчинено жодних дій із зазначених в частині першій статті 485 МК України з метою ухилення від сплати митних платежів, розмитнення транспортного засобу як такого не здійснювалось, а мало місце поміщення автомобіля у митний режим тимчасового ввезення, із зобов`язанням його зворотного вивезення, за якого застосовується заходи гарантування, передбачені розділом Х митного кодексу, а не здійснювалось розмитнення.

Також посилається на Порядок виконання митних формальностей відповідно до заявленого митного режиму, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31.05.2012 року №657, та стверджує, що у випадку виникнення чи виявлення підозри у поданих документах не щодо транспортного засобу, а щодо особистих документів декларанта, митний орган повинен був діяти у відповідності до положень статті 256 МК України, які визначають, що відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантам або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.

Тобто, апеляційна скарга обґрунтована такими ж аргументами, що і позовна заява.

Згідно з частиною першої статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Частина третя цієї статті передбачає, що неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що постановою заступника начальника – начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Закарпатської митниці ДФС Уретій С.М. у справі про порушення митних правил №2846/30500/19 від 26.06.2019 року позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 МК України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 300 відсотків несплаченої суми митних платежів на суму 347461,92 грн.

З даної постанови вбачається, що 15.05.2019 року о 11 год. 55 хв., в зону митного контролю пункту пропуску «Солотвино» Закарпатської митниці ДФС на смугу руху «червоний коридор» заїхав транспортний засіб марки МЕRSEDES BENZ 213 CDI, VIN-код: НОМЕР_1 реєстраційний номер Литви НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 .

Для проходження митного контролю він надав наступні документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 від 20.03.2015 року, Свідоцтво про реєстрацію автомобіля НОМЕР_4 від 18.07.2018 року, трудовий договір з передачею транспортного засобу від 18.07.2018 року. Під час подачі до митного контролю вказаних документів ОСОБА_1 заявив транспортний засіб марки МЕRSEDES BENZ 213 CDI, реєстраційний номер Литви НОМЕР_2 в митний режим «тимчасове ввезення терміном до одного року». В ході вивчення поданих до митного контролю документів встановлено, що у паспорті громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 від 20.03.2015 року, на сторінці №5 наявні два штампи «Постійне проживання», «Прийнятий на консульський облік у консульському відділі Посольства України в Чеській Республіці», датовані 11.12.2018 року.

В ході проведення аналітично-пошукових заходів, спрямованих на попередження та виявлення схем незаконного ввезення на митну територію України транспортних засобів з іноземною реєстрацією, Закарпатською митницею ДФС було направлено запит №478/28/07-70-20 від 15.05.2019 року до Посольства України в Чеській Республіці з метою підтвердження або спростування факту перебування громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 від 20.03.2015 року, орган, що видав ВВІР 2101, на консульському обліку у консульському відділі Посольства України в Чеській республіці, як особи, яка постійно проживає на території Чеської Республіки. 23.05.2019 року на адресу Закарпатської митниці ДФС надійшов лист Посольства України в Чеській Республіці №61313/17-531/3-1263, відповідно до якого за інформацією баз даних реєстру консульських дій громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Посольства України в Чеській республіці з клопотанням про оформлення постійного місця проживання в Чеській Республіці не звертався, на постійному консульському обліку не перебуває. Також в листі зазначено, що підписи є підробленими.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що після отримання митним органом цього листа стало відомо, що ОСОБА_1 є фізичною особою – резидентом. А тому, суд вважав, що ОСОБА_1 , подавши під час митного контролю та оформлення транспортного засобу паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відмітками про постійне місце проживання на території Чеської Республіки та заявивши митному органу про постійне місце проживання за межами території України, ввіз вказаний автомобіль на умовах визначених частинами першою та другою статті 380 МК України, таким чином вчинив протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, що вказує також і на наявність в його діях ознак складу правопорушення, передбаченого статтею 485 МК України.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як слідує з положень пункту першого частини другої статті 2 КАС України, суди перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, в першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Статтею 487 МК України визначено, що провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Згідно з частиною першою статті 495 МК України доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, протоколом про порушення митних правил, протоколами процесуальних дій, додатками до зазначених протоколів, висновком експерта.

Щодо доводів апелянта про наявність у нього статусу нерезидента за вказаних обставин колегія суддів виходить з того, що відповідно до підпункту «в» пункту 33 статті 4 МК України нерезиденти - це фізичні особи: іноземці та особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України; підпункту «в» пункту 50 статті 4 МК України резиденти - це фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном.

Відповідно пункту 45 статті 4 МК України постійне місце проживання - це місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов`язків або зобов`язань за договором (контрактом).

Згідно статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (ст.379 ЦК України).

Крім того, статтею 3 Закону України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (надалі також – Закон № 1382-IV) місцем проживання визнається житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Статтею 6 Закону № 1382-IV встановлено обов`язок громадян України, а також іноземців чи осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Згідно з статтею 3 вказаного Закону реєстрацією є внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відомості про місце проживання вносяться до таких документів: паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.

Отже, в розумінні МК України громадянин України, який перебуває на постійному консульському обліку у закордонній дипломатичній установі України, набуває статусу нерезидента після перебування на такому обліку та постійного проживання на території держави не менше одного року.

Відповідно до даних відділу обліку та моніторингу інформації місця проживання ГУДМС України в Закарпатській області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження Закарпатська область, Тячівський район, с. Вільхівці, має місце проживання на території України за адресою АДРЕСА_1 .

Крім того, відповідно до даних автоматизованої системи митного оформлення «Інспектор» Даш І ОСОБА_2 під час переміщення через митний кордон України, у період з 19.07.2018 по 18.12.2018 р. зазначив адресу свого проживання на території АДРЕСА_1 .

Оскільки позивач мав і продовжує мати постійне місце проживання в Україні, тому на момент перетину кордону 15.05.2019 року він належав до резидентів.

Твердження апелянта про необхідність розгляду даної справи після закінчення кримінального провадження за статтею 358 КК України також є безпідставним з огляду на наступне.

Частиною другою статті 458 МК України передбачено, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає у разі, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

Змістом статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі також – КУпАП) також передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Згідно припису статті 253 КУпАП якщо при розгляді справи орган (посадова особа) прийде до висновку, що в порушенні є ознаки злочину, він передає матеріали прокурору, органу досудового слідства або дізнання.

Відповідно до частини третьої статті 467 МК України у разі закриття кримінального провадження, але за наявності в діях правопорушника ознак порушення митних правил, адміністративні стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше ніж через три місяці з дня прийняття рішення про закриття кримінального провадження, але не пізніше ніж через два роки з дня вчинення правопорушення.

Органом досудового розслідування були внесені відомості до ЄРДР по факту підроблення/використання підробленого документу, а протокол про порушення митних правил складено по факту дії спрямованої на ухилення від сплати митних платежів, що є різними складами правопорушень і тягнуть за собою зовсім різну відповідальність.

Статтею 485 МК України передбачена відповідальність за дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів. Кримінальна відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), що входять в систему оподаткування, передбачена статтею 212 КК України.

Враховуючи, що розмір платежів від сплати яких ухилився громадянин ОСОБА_1 , менший за розмір передбачений статтею 212 КК України, а кримінальне провадження, на яке посилається представник позивача, здійснювалось за іншою статтею Кримінального кодексу України, його твердження про необхідність розгляду даної справи після закінчення кримінального провадження за статтею 358 КК України є необґрунтованим.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку для наявності у діях позивача ознак адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 485 МК України, ключове значення має визначення статусу громадянина як особи «резидента» чи «нерезидента», який визначається на підставі відповіді Посольства України в Чеській Республіці №61313/17-531/3-1263 від 23.05.19, даних відділу обліку та моніторингу інформації місця проживання ГУДМС України в Закарпатській області, даних АСМО «Інспектор» та аналізу норм законодавства України.

В частині наявності в розглядуваних діях позивача складу порушення митних правил, передбаченого статтею 485 МК України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 380 МК України транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 цього Кодексу. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 380 Митного кодексу України тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 т.), 8711 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов`язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

Тимчасове ввезення громадянами-резидентами на митну територію України інших транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року під письмове зобов`язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, та із застосуванням до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу.

Із змісту частини першої статті 381 МК України слідує, що громадянам дозволяється ввозити транспортні засоби особистого користування з метою транзиту через митну територію України за умови їх письмового декларування в порядку, передбаченому для громадян, та внесення на рахунок органу доходів і зборів, що здійснив пропуск таких транспортних засобів на митну територію України, грошової застави в розмірі митних платежів, що підлягають сплаті при ввезенні таких транспортних засобів на митну територію України з метою вільного обігу. Зазначені вимоги не поширюються на транспортні засоби, постійно зареєстровані у відповідних реєстраційних органах іноземної держави, що підтверджується відповідним документом.

З огляду на викладене, в розглядуваній ситуації позивач мав право ввезти транспортний засіб на митну територію України під зобов`язання про зворотне вивезення, але в разі сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

Відповідно до пункту 7 розділу І Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, затверджених наказом № 1118 від 17.11.2005 року, власник транспортного засобу або уповноважена особа, яка переміщує транспортний засіб через митний кордон України, пред`являє його митному органу для проведення митного огляду й подає оригінали та ксерокопії таких документів: що підтверджують право власності на ТЗ або користування ним (у тому числі з правом розпорядження); реєстраційних (технічних) документів на транспортний засіб (якщо він перебував на обліку в реєстраційному органі іноземної держави чи України) з відмітками про зняття транспортного засобу з обліку, якщо такі документи видаються реєстраційним органом; митної декларації - у разі потреби; ВМД (у разі транзиту ТЗ, нового або знятого з обліку в реєстраційному органі, через митну територію України); що підтверджують право на надання пільг в оподаткуванні (у разі митного оформлення ТЗ з наданням пільг в оподаткуванні); паспортних документів та інших документів, визначених законодавством України та міжнародними договорами України, що дають право на перетин державного кордону, та/або паспорта громадянина (посвідчення особи з відміткою про місце проживання); посвідки чи іншого документа про постійне (тимчасове) проживання в Україні або за кордоном тощо; довідки про ідентифікаційний номер громадянина (за наявності).

Статтею 103 МК України встановлено, що тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.

Відповідно до статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та оплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі. Податкова пільга надається, зокрема, шляхом звільнення від сплати податку та збору.

Статтею 292 МК України встановлено, що митні платежі не сплачуються при ввезенні товарів на митну територію України, якщо такі товари були поміщені у митний режим, який відповідно до положень цього Кодексу, Податкового кодексу України не передбачає сплату митних платежів, - на період дії цього режиму та при виконанні умов, що випливають з такого режиму.

Згідно пунктом 3 частини третьої статті 293 МК України особами, на яких покладено обов`язок із сплати митних платежів, є: у разі недотримання положень цього Кодексу щодо користування та розпорядження товарами або виконання інших вимог і умов, установлених цим Кодексом для застосування митних режимів, що передбачають умовне повне або часткове звільнення від сплати митних платежів, - особи, відповідальні за дотримання митного режиму.

15.05.2019 року громадянин України ОСОБА_1 , маючи статус громадянина-резидента, під час ввезення на митну територію України автомобіля марки МЕRSEDES BENZ 213 CDI, VIN-код: НОМЕР_1 реєстраційний номер Литви НОМЕР_2 , у митному режимі тимчасове ввезення строком до 1 року надав посадовим особам Закарпатської митниці ДФС, як підставу для пропуску транспортного засобу, у відповідності до частин першої та другої статті 380 МК України (без сплати митних платежів) паспорт громадянина України для виїзду за кордон ЕS945802 від 20.03.2015 року, який містить неправдиві відомості про постійне місце проживання позивача, чим вчинив дії спрямовані на ухилення від сплати митних платежів.

Позивач ввіз вказаний транспортний засіб в режимі тимчасового ввезення, пред`явивши митному органу паспорт громадянина України для виїзду за кордон з двома штампами «Постійне проживання», «Прийнятий на консульський облік у консульському відділі Посольства України в Чеській Республіці», надання якого є підставою для несплати митних платежів при ввезенні транспортного засобу особистого користування.

Статтею 485 МК України передбачена відповідальність за дії, спрямовані на неправомірне звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, а також інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, в тому числі за заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або за несплату митних платежів у строк, встановлений законом, або за вчинення інших протиправних дій, спрямованих на ухилення від сплати митних платежів.

Таким чином, під час судового розгляду знайшло своє підтвердження те, що громадянин України ОСОБА_1 , маючи статус «громадянина-резидента», вчинив дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів шляхом надання паспорту громадянина України для виїзду за кордон, який містить неправдиві відомості про постійне місце проживання позивача, в якості підстави для ввезення на митну територію України автомобіля марки МЕRSEDES BENZ 213 CDI, VIN-код: НОМЕР_1 реєстраційний номер Литви НОМЕР_2 , в режимі «тимчасове ввезення» згідно положень частини другої статті 380 МК України в порядку, передбаченому для «громадян-нерезидентів».

Також, суд першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів, вірно вважав, що безпідставним є твердження позивача про те, що митний орган щодо нього повинен був діяти у відповідності до положень статті 256 МК України, тобто відмовити у митному оформленні, оскільки ні суду, ні митному органу не надано доказів, що вищевказаний автомобіль позивача є комерційного призначення, як це передбачає стаття 256 МК України для відмови у митному оформленні.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими доводи позивача відхилено.

Таким чином, відповідачем правомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за порушення митних правил згідно статті 485 МК України, а відтак заявлений позов про визнання протиправною і скасування спірної постанови в справі про порушення митних правил є необґрунтованим та безпідставним, а тому не підлягає до задоволення.

Відтак вірним є висновок суду першої інстанції про правомірність оскарженої постанови у справі про порушення митних правил.

Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).

Принцип верховенства права у рішеннях ЄСПЛ щодо України стосується вимог «якості» закону та юридичної визначеності. Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі «Полторацький проти України» (від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155).

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні, свідчать про довільне і неправильне трактування ним норм митного законодавства.

Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Кустрьо Михайло Михайлович залишити без задоволення, рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2019 року у справі № 307/2076/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.

Головуючий суддя

В. С. Затолочний

судді

Н. В. Бруновська

Р. М. Шавель

Повне судове рішення складено 09.04.2020