ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2020 року місто Київ №640/18623/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової А.В., суддів: Погрібніченка І.М., Мазур А.С., розглянувши в порядку загального позовного провадження ( у порядку письмового провадження) адміністративну справу

за позовом

Комунального підприємства Київської обласної ради "Києво-Святошинська тепломережа"

до про

Кабінету Міністрів України визнання протиправною бездіяльності, незаконною та нечинною постанову від 14.02.2018 №110 в частині,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Київської обласної ради "Києво-Святошинська тепломережа" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва в порядку адміністративного судочинства з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України, яка полягає у невключенні у постанову Кабінету Міністрів України від 14.02.2018 №110 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2018 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування" фактичному терміну, за який здійснюється відшкодування за рахунок бюджетних коштів шляхом надання субвенції з державного бюджету різниці між фактичною вартістю послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування;

- визнати незаконним та нечинним пункт 2 Порядку надання у 2018 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2018 №110 в частині встановлення обмеження періоду за який перераховується субвенція за різницю між фактичною вартістю та тарифом до 01.01.2016.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач, приймаючи постанову Кабінету Міністрів України №110, якою затверджував порядок та умови надання у 2018 році субвенцій, визначив період, за який відшкодовується різниця між фактичною вартістю та тарифом до 01.01.2016 і при цьому жодним чином не проаналізував ситуацію на ринку житлово-комунальних послуг та незаконно обмежив позивача у праві отримання субвенції з державного бюджету на відшкодування економічно необґрунтованого тарифу, що в свою чергу призвело до понесення позивачем значних збитків. Позивачем вказано на те, що відповідачем не врахований період з 01.01.2016 по 01.07.2016, за який позивач здійснював надання послуг з тарифом, який не покривав понесені позивачем витрати на надання послуг з виробництва теплової енергії, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води.

Позивачем наголошено на тому, що бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині неврахування фактичних обставин, та неврахування періоду з 01.01.2016 по 01.07.2016 у постанові №110 фактично призвела до збитковості позивача та позбавило останнього права можливості реалізувати своє право на отримання відповідної субвенції в різниці тарифів за шість місяців 2016 року. Фактично своїми діями відповідач позбавив позивача джерел фінансування та порядку визначення субвенції з державного бюджету для відшкодування різниці в тарифі за період з 01.01.2016 по 01.07.2016 та позбавив позивача можливості реалізувати право на отримання з державного бюджету субвенції на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади за рахунок джерел, зазначених у статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік". У свою чергу, неправильне визначення відповідачем у Постанові №110 строків, за які здійснюється відшкодування різниці в тарифі, позбавило позивача можливості реалізувати право на отримання субвенції в розмірі 2 827 692,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2018 прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №640/18623/18 та призначено підготовче засідання, зобов`язано Кабінет Міністрів України надати суду докази опублікування оголошення щодо оскарження постанови Кабінету Міністрів України 14.02.2018 №110 у строки та в порядку, передбаченому статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що спірна постанова прийнята відповідачем відповідно до визначених законом повноважень та норм Регламенту. Відповідачем вказано на те, що обов`язковість проведення компенсації з бюджету різниці між встановленим розміром цін/тарифів на комунальні послуги та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг визначено статтею 15 Закону України "Про ціни та ціноутворення". Термін 01.01.2016 для здійснення перерахування субвенції на суму різниці між фактичною вартістю та тарифом, що утворилася і не погашена на дату укладення договору про організацію взаєморозрахунків, встановлений Законом України від 16.07.20115 №626-VIII "Про внесення змін до деяких законів України у сфері комунальних послуг", тобто, актом вищої юридичної сили, а тому твердження позивача про незаконність пункту 2 Порядку перерахунку субвенції бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної види та водовідведення - є безпідставними.

В матеріалах справи містяться докази опублікування Кабінетом Міністрів України оголошення щодо оскарження постанови Кабінету Міністрів України 14.02.2018 №110 в адміністративній справі №640/18623/18.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2019 закрито підготовче провадження в адміністративній справі №640/18623/18 та визначено, що розгляд адміністративної справи №640/18623/18 по суті буде проводитись колегією суддів.

В судовому засіданні 25.09.2019 колегією суддів, витребувано у відповідача додаткові докази по суті спірних правовідносин.

Відповідачем витребувані докази та пояснення суду не надано.

Позивачем через канцелярію суду 12.11.2019 подано заяву про порушення відповідачем під час прийняття оскаржуваної постанови приписів Закону України від 16.07.2015 №626-VIII "Про внесення змін до деяких законів України у сфері комунальних послуг", пунктом 2 Прикінцевих положень якого зобов`язано Кабінет Міністрів України у строк до 1 липня 2017 року вжити заходів щодо відшкодування в повному обсязі різниці в тарифах. Проте оскаржувана постанова була прийнята та підписана лише 14.02.2018.

Під час судового розгляду справи судом оголошувались перерви та розгляд справи відкладався, у відповідності із приписами Кодексу адміністративного судочинства України.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Київської обласної ради "Києво-Святошинська тепломережа " створено з метою задоволення спільних потреб територіальних громад, селищ, міст Київської області у тепловій енергії, інших роботах та послуг з метою отримання прибутку, забезпечення соціальних та економічних потреб трудового колективу підприємства та засновника Київської обласної ради.

Кабінетом Міністрів України 14.02.2018 прийнято постанову №110 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2018 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування".

Вказаною постановою затверджено Порядок та умови, які визначають механізм надання у 2018 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (далі - субвенція).

Субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (далі - різниця між фактичною вартістю та тарифом), за рахунок джерел, зазначених у статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", згідно з розподілом, наведеним у додатку 1.

Головним розпорядником субвенції та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінрегіон.

Відповідно до пункту 2 Порядку та умов перерахування субвенції здійснюється на суму різниці між фактичною вартістю та тарифом, що утворилася до 1 січня 2016 року і не погашена на дату укладення договору про організацію взаєморозрахунків.

На переконання позивача, відповідач при прийнятті вказаної постанови зобов`язаний був включити і період з 01.01.2016 по 01.07.2016, у який позивачем здійснювалось надання послуг за нижчими тарифами, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 10 Закону України від 09.07.2010 2479-VI "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" (далі - Закон №2479-VI) передбачено, що тарифи на комунальні послуги формуються суб`єктами природних монополій та суб`єктами господарювання на суміжних ринках відповідно до порядків (методик), встановлених національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до цього Закону.

Тарифи на комунальні послуги суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих планованих витрат на їх виробництво з урахуванням планованого прибутку.

Встановлення тарифів на комунальні послуги, нижчих за розмір економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, не допускається і може бути оскаржено в суді.

Згідно з частиною другою статті 31 Закону України від 24.06.2004 №1875-IV "Про житлово-комунальні послуги", чинного на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №1875-IV), виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів.

Порядок доведення до споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та про врахування відповідної позиції територіальних громад розробляється і затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

До складу економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг включається інвестиційна складова - витрати на відшкодування інвестиційних ресурсів, залучених за інвестиційними програмами, та їх вартість.

Порядок розроблення, погодження і затвердження інвестиційних програм (комплекс заходів для підвищення рівня надійності та забезпечення ефективної роботи/експлуатації систем централізованого теплопостачання, водопостачання та водовідведення, конструктивних елементів житлових будинків і гуртожитків, внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, централізованого опалення та зливової каналізації і технічних пристроїв будинків, який містить зобов`язання виконавця/виробника щодо будівництва чи реконструкції або модернізації об`єктів у цій сфері, поліпшення якості послуг), що реалізуються із залученням бюджетних коштів, коштів державних підприємств, установ та організацій, а також за рахунок кредитів, наданих під державні гарантії, порядок контролю за їх реалізацією, а також граничний рівень вартості інвестицій, які можуть залучатися за інвестиційними програмами, що включаються при розрахунку економічно обґрунтованих витрат, та граничний термін дії інвестиційних програм до моменту повного погашення зобов`язань за ними затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Інвестиційна програма повинна містити перелік заходів, строки та графік їх реалізації з відповідними розрахунками та обґрунтуванням, а також зазначенням джерел фінансування.

Розмір інвестиційної складової ціни/тарифу затверджується органом, уповноваженим здійснювати встановлення цін/тарифів.

У разі зменшення собівартості виробництва (надання) житлово-комунальних послуг внаслідок реалізації відповідної інвестиційної програми отримані кошти спрямовуються на відновлення активів підприємства за переліком, визначеним фінансовим планом, за погодженням з органом, уповноваженим здійснювати встановлення цін/тарифів.

Частиною десятою статті 31 Закону №1875-IV встановлено, що у разі зміни протягом строку дії цін/тарифів обсягу окремих складових економічно обґрунтованих витрат з причин, які не залежать від виконавця/виробника, зокрема, збільшення або зменшення податків і зборів, мінімальної заробітної плати, орендної плати та амортизаційних відрахувань, підвищення або зниження цін на паливно-енергетичні та інші матеріальні ресурси, виконавці/виробники проводять коригування встановлених цін/тарифів на житлово-комунальні послуги і подають на затвердження до органу, уповноваженого здійснювати встановлення таких цін/тарифів. При цьому перерахунок цін/тарифів може проводитися шляхом коригування лише тих складових структури цін/тарифів, за якими відбулися цінові зміни в бік збільшення або зменшення. При коригуванні додатково враховується компенсація втрат (або вилучення необґрунтовано отриманих прибутків) від застосування не скоригованої на зміну вартості окремих витрат ціни/тарифу в період до встановлення скоригованих цін/тарифів.

Орган, уповноважений здійснювати встановлення цін/тарифів, зобов`язаний прийняти рішення про коригування тарифу не пізніше ніж через 10 днів з дня отримання відповідного подання.

Порядок відшкодування втрат підприємств, що виникають протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення органом, уповноваженим встановлювати тарифи, визначається порядком формування тарифів.

Вказана частина статті 31 Закону №1875-IV була доповнена абзацом третім на підставі Закону України від 16.07.2015 №626-VIII "Про внесення змін до деяких законів України у сфері комунальних послуг", пунктом 2 Прикінцевих положень якого зобов`язано Кабінет Міністрів України до 1 липня 2017 року вжити заходів щодо відшкодування в повному обсязі різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у зв`язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органом місцевого самоврядування, до 1 січня 2016 року.

Так, статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено, що перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, здійснюється в обсязі, що відповідає обсягу надходжень до спеціального фонду державного бюджету за рахунок джерел, визначених пунктами 8 та 9 статті 11 цього Закону, що сплачуються підприємствами електроенергетичної, нафтогазової, вугільної галузей, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Дозволити Кабінету Міністрів України залучати до розрахунків з перерахування цієї субвенції надходження від підприємств, визначених частиною першою цієї статті, грошових зобов`язань з податку на прибуток підприємств, податкового боргу з податку на прибуток підприємств (з урахуванням штрафних санкцій, пені та процентів, нарахованих на суму цього боргу), грошових зобов`язань із сплати дивідендів (доходу), нарахованих на акції (частки) господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна власність, податкового боргу та грошових зобов`язань із сплати частини чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об`єднань, що вилучається до державного бюджету відповідно до закону.

З додатку № 3 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" вбачається, що вказаним Законом передбачено бюджетну програму КПКВК 2761520 за рахунок спеціального фонду державного бюджету на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Так, саме на виконання статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" відповідачем було прийнято спірну постанову, про що вказано в самій постанові.

Згідно положень статті 15 Закону України від 21.06.2012 №5007-VI "Про ціни і ціноутворення" Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов`язані відшкодувати суб`єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів. Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку.

Відповідно до частин сьомої, восьмої статті 31 Закону №1875-IV центральні органи виконавчої влади, національні комісії, що здійснюють державне регулювання у відповідній сфері, несуть відповідальність за наслідки встановлення або регулювання цін/тарифів, що змінюються ними відповідно до їхніх повноважень.

Встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво не допускається.

У разі зміни цін/тарифів на послуги/товари центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідній сфері, які призвели до непередбачених витрат виконавців/виробників, центральні органи виконавчої влади зобов`язані відшкодувати в повному обсязі збитки, зумовлені такими змінами, протягом поточного фінансового року та до затвердження нового бюджету.

Статтею 97 Бюджетного кодексу України встановлено, що у Державному бюджеті України можуть передбачатися такі трансферти місцевим бюджетам: базова дотація; субвенції на здійснення державних програм соціального захисту; додаткова дотація на компенсацію втрат доходів місцевих бюджетів внаслідок надання пільг, встановлених державою; виключено; додаткова дотація на здійснення переданих з державного бюджету видатків з утримання закладів освіти та охорони здоров`я; субвенція на виконання інвестиційних проектів; освітня субвенція; субвенція на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами; медична субвенція; субвенція на фінансування заходів соціально-економічної компенсації ризику населення, яке проживає на території зони спостереження; субвенція на проекти ліквідації підприємств вугільної і торфодобувної промисловості та утримання водовідливних комплексів у безпечному режимі на умовах співфінансування (50 відсотків); субвенція на фінансове забезпечення будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення, вулиць і доріг комунальної власності у населених пунктах; інші додаткові дотації та інші субвенції.

Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, яка вперше визначена законом про Державний бюджет України, затверджуються Кабінетом Міністрів України не пізніше 30 днів з дня набрання ним чинності.

Розподіл додаткових дотацій між місцевими бюджетами здійснюється на підставі критеріїв, визначених Кабінетом Міністрів України.

У Державному бюджеті України затверджується обсяг міжбюджетних трансфертів окремо для кожного з відповідних місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та отримання відповідних міжбюджетних трансфертів.

Одночасно частиною п`ятою статті 94 Бюджетного кодексу України передбачено, що при розрахунку фінансового нормативу бюджетної забезпеченості може передбачатися обсяг нерозподілених видатків, який об`єднує види видатків на ті повноваження, встановлення нормативів за якими є недоцільним.

За визначенням статті 2 Бюджетного кодексу України фінансовий норматив бюджетної забезпеченості - гарантований державою в межах наявних бюджетних коштів рівень фінансового забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами місцевого самоврядування, що використовується для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів.

Частиною другою статті 4 Закону України від 03.11.2016 №1730-VIII "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" взаєморозрахунки проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, за рахунок видатків державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах.

З аналізу наведених норм вбачається, що погашення заборгованості з різниці в тарифах за рахунок видатків державного бюджету здійснюється у межах виділених коштів.

За таких обставин та враховуючи, що метою прийняття спірної постанови було часткове погашення заборгованості, яка виникла станом на 01.01.2016, суд дійшов висновку про відсутність у діях відповідача протиправної бездіяльності в частині не включення у спірну постанову періоду з 01.01.2016 по 01.07.2016 як такого, за який здійснюється відшкодування за рахунок бюджетних коштів шляхом надання субвенції з державного бюджету різниці між фактичною вартістю послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Так, Законом України від 16.07.2015 №626-VIII "Про внесення змін до деяких законів України у сфері комунальних послуг" було зобов`язано Кабінет Міністрів України вжити заходів щодо відшкодування в повному обсязі різниці в тарифах, яка виникла саме до 1 січня 2016 року.

Як вбачається із матеріалів адміністративної справи, проект постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2018 №110 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2018 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування " було розроблено Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства.

Згідно пояснювальної записки до проекту постанови, остання погоджена без зауважень Міністерством енергетики та вугільної промисловості України і Міністерством економічного розвитку і торгівлі України. Міністерством фінансів України та Міністерством юстиції України до проекту постанови надано зауваження, які були враховані при прийнятті постанови.

З наданих суду документів встановлено, що Пояснювальна записка, довідка про погодження датовані 15.02.2018, в той час сама постанова Кабінету Міністрів України №110 була прийнята та підписана 14.02.2018.

З аналізу наведених вище документів встановлено, що зауваження наведені в довідки про погодження від 15.02.2018 враховані в постанові Кабінету Міністрів України №110 від 14.02.2018.

Щодо доводів позивача, викладених у заяві від 12.11.2019, то суд наголошує на тому, що відповідні обставини не було покладено позивачем в підстави позову, позивачем не оскаржується бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невжиття відповідних заходів у строк до 1 липня 2017 року. Так, позивач зазначив про нові підстави позову у письмових поясненнях в заяві від 12.11.2019, при цьому позовну заяву не уточнював, а відтак зазначені доводи не приймаються судом, оцінка цим обставинам судом не надається.

В силу присів статті 210 Кодексу адміністративного судочинства України, суд з`ясовує обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Додатково суд звертає увагу, що оцінка діям Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови від 14.02.2018 №110 була надана рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2019 в адміністративній справі №826/9792/18, яке набрало законної сили.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Літвінова А.В.

Судді Погрібніченко І.М.

Мазур А.С.