ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/571/20

09 квітня 2020 року

м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

26 лютого 2020 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільської області щодо переходу з пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію згідно Закону України "Про державну службу";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільської області провести перерахунок і виплату ОСОБА_1 пенсії державного службовця з 11 лютого 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 11.02.2020 звернулася до відповідача із заявою про переведення її на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року №889- VIII.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільської області №201/03 від 14.02.2020 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII з тих підстав, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

Позивач вважає вказану відмову протиправною, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

23.03.2020 від Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду поступив відзив на позовну заяву.

Заперечуючи щодо позовних вимог відповідач зазначає, що період роботи позивача з 14.02.1983 по 15.08.1989 в Теребовлянському районному інформаційно обчислювальному центрі державної статистики підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців та становить 6 років 6 місяців 2 дні. Також до стажу роботи на посадах державної служби зараховано і період роботи позивача з 22.08.1989 по 29.09.1990 у Теребовлянському районному фінансовому відділі, що становить 0 років 10 місяців 8 днів. Загальний стаж державної служби склав 7 років 4 місяці 10 днів, що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу".

За період роботи в органах податкової служби позивачу не було встановлено рангу державного службовця, тому немає законних підстав для зарахування даного періоду до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 продовжено процесуальний строк розгляду адміністративної справи №500/471/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії у зв`язку з необхідністю долучення до матеріалів справи копії трудової книжки позивача.

08.04.2020 через відділ документального забезпечення суду поступило клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи без її участі та додано копію трудової книжки.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-IV)

11.02.2020 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про переведення її на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII. (далі - Закон №889-VIII)

Листом від 14.02.2020 за №201/03 відповідач відмовив позивачу у переведенні її на інший вид пенсії, оскільки призначення пенсії згідно Закону України "Про державну службу" здійснюється при дотриманні вимог, передбачених пунктами 10, 12 Прикінцевих положень Закону №889-VIII.

Однією із вимог є наявність відповідного стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ. (далі Закон - №3723-ХІІ)

Періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

Також зазначено, що позивач не працювала на посадах державного службовця і в органах податкової служби відсутні відповідні (прирівняні) посади державної служби, право на перехід з пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію згідно Закону України "Про державну службу", відсутнє.

Не погодившись з таким рішенням суб`єкта владних повноважень, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За нормами части другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Право на пенсійне забезпечення державних службовців визначено Законом №889-VIII, який набув чинності 01 травня 2016 року.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII - втратив чинність Закон №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до статті 37 Закону №3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Згідно з частиною вісімнадцятою статті 37 Закону №3723-XII період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та / або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Статтею 25 Закону України №3723-XII установлюються такі категорії посад державних службовців: перша категорія - посади перших заступників міністрів, керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Уряду України, їх перших заступників, Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, керівників Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, заступників керівників Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, інші прирівняні до них посади; друга категорія - посади керівників секретаріатів комітетів Верховної Ради України, структурних підрозділів Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, радників та помічників Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем`єр-міністра України, заступників міністрів, заступників інших керівників центральних органів виконавчої влади, першого заступника Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, перших заступників голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади; третя категорія - посади заступників керівників структурних підрозділів, завідувачів секторів, головних спеціалістів, експертів, консультантів Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України і Секретаріату Кабінету Міністрів України, заступників Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, заступників голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також голів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, начальників управлінь, самостійних відділів у складі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, інші прирівняні до них посади; четверта категорія - посади спеціалістів Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України і Секретаріату Кабінету Міністрів України, заступників начальників управлінь, самостійних відділів (підвідділів) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, інші прирівняні до них посади; п`ята категорія - посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, заступників голів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, заступників керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, спеціалістів апарату цих адміністрацій, інші прирівняні до них посади; шоста категорія - посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, інші прирівняні до них посади; сьома категорія - посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів, інші прирівняні до них посади.

Як вбачається з вищенаведеної правової норми, посади, на яких працювала позивач і час роботи на яких просить зарахувати їй до стажу державної служби, у переліку посад, визначеному статтею 25 Закону України №3723-XII відсутні.

Разом з тим, стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначається не лише статтею 25 Закону України "Про державну службу", але й актами Кабінету Міністрів України.

Так, відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №889-VIII, стаж державної служби за період роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, встановлених на той час законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 затверджено Порядок обчислення стажу державної служби (діяв до набрання законної сили Законом України №889-VIII), яким визначено посади і ранги, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 вказаного Порядку до стажу державної служби зараховується, зокрема, робота керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової та контрольно-ревізійної служби.

Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України від 04.12.1990 №509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (далі - Закон України №509-XII), а з 12.08.2012 - Податковий кодекс України.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України №509-XII державна податкова служба, якій за змістом частини другої цієї статті підпорядковані державні податкові інспекції в областях, районах, містах і районах у міста, є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших платежів і неподаткових доходів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України.

Посадовою особою органу державної податкової служби, за правилами частини першої статті 15 Закону України №509-XII, може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством фінансів України. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації, після якої таким особам присвоюються спеціальні звання (частини перша, четверта статті 15 цього Закону).

Цією ж нормою установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондують вимогам статей 5,12 Закону №3723-ХІІ щодо обмежень пов`язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.

Статтею 6 Закону №509-XII було встановлено, що видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема, у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, - перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Абзацами 1, 2 пункту 344.1 статті 344 Податкового кодексу України передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". Період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєнні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.10.2013 у справі 21-340а13, зокрема, колегія суддів дійшла висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу".

Також зазначена правова позиція узгоджуються з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №465/7218/16а.

Згідно матеріалів справи позивач ОСОБА_1 працювала на посадах керівних працівників та спеціалістів:

Державна податкова інспекція Міністерства фінансів УРСР в Теребовлянському районі: з 02.07.1990 по 01.05.1992 - економіст І категорії відділу обліку і звітності;

з 01.05.1992 - переведена з посади старшого державного податкового інспектора відділу обліку і звітності на посаду головного державного податкового інспектора відділу обліку і звітності;

30.10.1992 - присвоєно персональне звання - інспектор податкової служби II рангу;

15.09.1993 - головний державний податковий інспектор відділу обліку і звітності;

з 15.09.1993 переведена на посаду головного бухгалтера по кошторису;

03.01.1995 - прийняла присягу державного службовця;

з 26.11.1996 по 17.02.1998 - головний бухгалтер державної податкової адміністрації у Теребовлянському районі;

02.01.1998 - присвоєно 15 ранг державного службовця;

20.02.1997 - присвоєно персональне звання інспектор податкової служби І рангу;

з 17.02.1998 по 10.04.1998 - головний бухгалтер державної податкової інспекції у Теребовлянському районі;

з 10.04.1998 по 01.07.2000 - головний державний податковий інспектор відділу обліку, звітності та прогнозування надходжень;

з 01.07.2000 по 15.07.2002 - головний державний податковий інспектор відділу обліку і звітності;

з 15.07.2002 по 20.08.2003 - головний державний податковий інспектор групи адміністрування облікових показників прогнозування та аналізу податкових надходжень відділу інформатизації та обліку;

з 20.08.2003 по 01.08.2004 - головний державний податковий інспектор групи адміністрування облікових показників 9з функцією бухгалтерського обліку) відділу інформатизації процесів оподаткування, обліку та звітності;

з 01.08.2004 по 27.12.2004 - головний бухгалтер;

01.09.2004 присвоєно 13 ранг державного службовця;

з 27.12.2004 по 01.02.2005 - державний податковий інспектор групи оподаткування юридичних осіб та масово-роз`яснювальної роботи Теребовлянського відділення;

з 01.02.2005 по 31.03.2006 - головний спеціаліст бухгалтерії;

31.03.2006 - звільнена з посади в порядку переводу ДПІ у Теребовлянському районі;

з 03.04.2006 по 26.03.2012 - головний бухгалтер;

10.11.2008 - присвоєно 12 ранг державного службовця;

26.03.2012 - звільнена з посади в порядку переводу в Гусятинську МДПІ:

з 27.03.2012 по 14.08.2013 - старший державний податковий ревізор інспектор відділу податкового контролю;

14.08.2013 - звільнена з посади у зв`язку з реорганізацією та скороченням штату, на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Також згідно листа Міжрегіонального управління Національного агентства України з питань державної служби у Чернівецькій, Івано-Франківській та Тернопільській областях від 20.02.2020 за №24ТО1006-20 враховуючи норми законодавства у сфері державної служби, норми Податкового кодексу України та Закону України від 14 січня 2020 року №440-ІХ "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи", періоди роботи (служби) з 02.07.1990 по 14.08.2013 на посадах в органах податкової служби зараховується до стажу державної служби.

Крім того, відповідачем не заперечується, що позивач має інший стаж на посадах віднесених до категорій посад державної служби - 7 років 4 місяці 10 днів.

Враховуючи наведене, суд дійшов переконання, що позивач має необхідний стаж 20 років та досягла передбаченого віку для переведення її на пенсію відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.

Відтак оскаржувана відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, оформлена листом від 14.02.2020 №201/03 не відповідає передбаченим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, та, як наслідок, є протиправною і підлягає скасуванню.

Згідно з частиною третьою статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV - переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

З урахуванням наведеного, суд дійшов до висновку, що у спірних правовідносинах з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним способом, за встановлених обставин, є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи 02.07.1990 по 14.08.2013 до стажу державної служби та перевести її на пенсію державного службовця відповідно до статі 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993 року, з 11.02.2020.

Згідно частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).

Отже, відповідно до частини першої статті 139 КАС України, суд присуджує на користь позивача здійснені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в загальному розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області у переведенні ОСОБА_1 на пенсію відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу", оформлену листом від 14.02.2020 №201/03.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи 02.07.1990 по 14.08.2013 до стажу державної служби та перевести її на пенсію державного службовця з 11.02.2020 відповідно до статі 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок ) грн. 80 коп., сплачений згідно квитанції № 0.0.1631075832.1 від 26.02.2020.

Реквізити учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769)

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09 квітня 2020 року.

Головуючий суддя Мартиць О.І.

копія вірна:

Суддя Мартиць О.І.