Номер провадження 22-ц/804/1150/20

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2020 року м. Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі:

судді - доповідача Будулуци М.С.

суддів: Біляєвої О.М., Папоян В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення сторін в місті Бахмут Донецької області апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати (справа № 233/7580/19, суддя Наумик О. О., повний текст рішення складено 13 січня 2020 року в місті Костянтинівка Донецької області), -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 16 503,56 грн., обґрунтовуючи його наступним.

У вказаний період вона працювала в Публічному акціонерному товаристві «Українська залізниця» стругальником 4 розряду виробничого підрозділу «Дебальцевський колійний ремонтно-механічний завод» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

З березня 2017 року роботодавець припинив виплачувати заробітну плату, хоча продовжував її нараховувати.

Станом на 17 липня 2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої їй заробітної плати, за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року становить 20 686,09 грн. (за вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів до виплати належить 16 503,56 грн.), що підтверджується довідкою, виданою за місцем роботи. Однак, ця довідка не засвідчена печаткою відповідача в зв`язку з вилученням печаток із структурних підрозділів, що залишилися на непідконтрольній Україні території. Отримати належним чином засвідчену довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, вона не може. Первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться у Регіональній філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

Добровільно виплатити заборгованість по заробітній платі відповідач відмовився.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 2020 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати після утримання обов`язкових податків та зборів за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 16 503 грн. 56 коп.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. на рахунок для зарахування до державного бюджету.

Рішення мотивовано тим, що в спорах, що виникають з трудових правовідносин про порушення трудових прав, діє презумпція вини роботодавця. Відповідач не спростував тих обставин, що у спірний період позивач перебував з ним у трудових відносинах, за який йому нарахована та не сплачена заробітна плата.

Проте, свого обов`язку з оплати праці позивачу відповідач не виконав, факт нарахування позивачу заробітної плати в спірний період та її невиплату відповідач в суді не спростував.

Доказів того, що в період з березня 2017 року по липень 2017 року позивач не виконував свою трудові обов`язки, відповідач суду не надав.

Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі – АТ «Укрзалізниця») подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд безпідставно стягнув з відповідача заборгованість з заробітної плати на підставі наданих позивачем доказів, які не є первинними документами. Суд не врахував, що нарахування заробітної плати не здійснювалось, оскільки АТ «Укрзалізниця» не мало можливості перевірити факт виконання позивачем трудових обов`язків через існування форс-мажорних обставин і припинення здійснення господарської діяльності структурним підрозділом відповідача, що знаходиться у м. Дебальцеве Донецької області на непідконтрольній українській владі території.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Оскільки апеляційним судом не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі та зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, що стосується трудових відносин, ціна позову у якій не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд якої відповідно до п.1 ч.4 ст. 274 ЦПК України здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження, то справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини рішення. Позивачем рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - частковому скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України, апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 з 03 квітня 1995 року перебувала з відповідачем у трудових правовідносинах.

17 липня 2017 року вона була звільнена в зв`язку зі скороченням штату за п.1 ст.40 КЗпП.

Зазначені обставини підтверджені відповідними записами у трудовій книжці позивача (а.с. 11-15) та не спростовані відповідачем.

Відповідно до наданої позивачем довідки за період з березня 2017 року по липень 2017 року, позивачу була нарахована до виплати заробітна плата в розмірі 16 503,56 грн., у тому числі: за березень – 2 698,22 грн., квітень – 1 837,04 грн., травень – 1 921,65 грн., червень – 676,81 грн., липень – 9 369,84 грн. (а.с. 4).

Згідно відомості на виплату грошей № 21 за березень 2017 р., позивачу виплачена заробітна плата за березень 2017 року в сумі 1 363,88 грн. (а.с.31-32)

Суд вважав позов обґрунтованим і таким, що підлягає частковому задоволенню із стягненням з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати в розмірі 15 139,68 грн., виходячи з розрахунку:16 503,56 грн. – 1 363,88 грн.

Установивши ці обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем прав працівника на отримання заробітної плати, а тому частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , стягнувши на її користь з АТ «Укрзалізниця» заборгованість за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі15 139,68 грн. (після утримання обов`язкових податків та зборів).

Однак, такого висновку суд першої інстанції дійшов через порушення норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Стаття 47 КЗпП України передбачає обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частина перша цієї норми права наголошує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 81 ЦПК України.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Поняття доказів розкрито у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. ст. 77, 78 ЦПК України, належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивач до позовної заяви додав довідку про розмір заборгованості по заробітній платі.

Апеляційний суд не приймає цю довідку в якості доказу наявної заборгованості із заробітної плати, виходячи з наступного.

Наказом Міністерства юстиції України № 1000/5 від 18.06.2015, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 року за № 736/27181, із змінами і доповненнями, внесеними наказами Міністерства юстиції України від 12 червня 2018 року № 1827/5, від 4 липня 2018 року № 2277/5, затверджено Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях (далі – Правила), які встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи).

Ці Правила є нормативно-правовим актом, обов`язковим для виконання всіма установами (пункт 1 розділу І).

Відповідно до п. 1 ч. 3 розділу ІІ Правил, на документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).

Згідно з п. 1 та п. 2 глави 4 розділу II Правил, датою документа є відповідно дата його підписання, затвердження, прийняття, реєстрації або складення (для актів), засідання колегіального органу (для протоколів). Дату оформляють відповідно до ДСТУ 4163-2003 цифровим або словесно-цифровим способом. Усі реквізити на документі, пов`язані з його проходженням і виконанням, датуються і підписуються. Дата документа проставляється посадовою особою, яка його візує, погоджує або затверджує. Дата зазначається нижче підпису ліворуч.

Крім того, під час реєстрації документа його дата проставляється працівником служби діловодства в лівій верхній частині документа на спеціально відведеному місці на бланку. У документах, складених не на бланку (заяви працівників, доповідні записки, довідки тощо), дата проставляється автором документа нижче підпису (пункт 3 глави 4 розділу II Правил).

У разі застосування автоматизованої системи реєстрації документів може використовуватися штрих-код. Для вихідних документів штрих-код включає реєстраційний індекс і дату документа (пункт 6 глави 3 розділу III Правил).

Ця довідка не містить інформації щодо розцінки та норми праці, обліку використаного часу; документального підтвердження нарахування зарплати.

Також довідка оформлена без додержання вимог, встановлених Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, зокрема, не засвідчена печаткою та не містить необхідні реквізити, дату документа, що унеможливлює перевірити повноваження посадових (відповідальних) осіб, які підписали довідку, на час її видачі, а також наявність заборгованості на час розгляду справи.

Отже, позивачем не надано жодного доказу, що підтверджують наявність заборгованості по оплаті праці за період з березня 2017 року по липень 2017 року.

Проте, суд першої інстанції, ухвалив своє рішення виключно на підставі позовної заяви та вказаної довідки, без урахування відзиву відповідача та матеріалів справи.

Окрім того, ті обставини, що у спірний період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року позивач ОСОБА_1 з`являлась на робоче місце та за нею зберігався середній заробіток, не підтверджені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, зокрема, табелями обліку робочого часу, журналом обліку приходу – уходу працівників, які знаходяться на простої, тощо.

Також матеріали справи не містять доказів, що позивач ОСОБА_1 отримала при звільненні належну довідку про заборгованість з заробітної плати, зверталася до відповідача з вимогою про надання необхідних документів щодо проведення з нею розрахунку при звільненні.

При цьому апеляційний суд зазначає, що сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Українська залізниця», не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки, відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування в трудових відносинах з роботодавцем.

Аналогічний правовий висновок, підстав для відступлення від якого не вбачила Об`єднана палата Касаційного цивільного суду під час касаційного перегляду 10 жовтня 2019 року справи № 243/2071/18, висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 408/3267/17, Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц.

Указом в.о. Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України»» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочато проведення антитерористичної операції.

Місто Дебальцеве Донецької області входило до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, дію якого призупинено розпорядженням від 5 листопада 2014 року № 1079-р, а також визнано таким, що втратило чинність, розпорядженням від 2 грудня 2015 року № 1275-р.

Крім того, місто Дебальцеве входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р, також включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, який є додатком № 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» від 07 листопада 2014 року № 1085.

Отже, висновок суду про задоволення позову про стягнення заборгованості по заробітній платі є неправильним, оскільки факт роботи позивача у спірний період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, наявність та розмір заборгованості не підтверджено належними доказами. Зважаючи на те, що виробничі потужності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» фактично знаходяться у м. Донецьку Донецької області, яке перебуває під контролем незаконних збройних формувань, відповідач втратив контроль над майном та документацією, АТ «Українська залізниця» з незалежних від нього причин, позбавлено можливості надати суду первинні документи.

Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі № 408/2306/17-ц, від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц та від 03 березня 2020 року у справі № 233/836/19.

Посилання в рішенні на практику Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10), 26 червня 2014 року, остаточне 26 вересня 2014 року; справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини» (заява № 42527/98), 12 липня 2001 року) є безпідставним, оскільки у цій справі виникли правовідносини, які не є подібними з тими, що були предметом розгляду Європейського суду з прав людини і стосувалися права на пенсійне забезпечення (конкретного розміру пенсійних виплат) та спадкового права, а позов ОСОБА_1 мотивований з посиланням на норми КЗпП України стосовно виниклих трудових правовідносин між позивачем та АТ «Українська залізниця».

За таких обставин, виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з березня 2017 року по липень 2017 року у справі відсутні.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року по справі № 754/11399/17.

Таким чином, висновок суду про задоволення позову про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з березня 2017 року по липень 2017 року є неправильним, оскільки факт роботи позивача у спірний період, наявність та розмір заборгованості не підтверджено належними доказами. Зважаючи на те, що виробничі потужності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» фактично знаходяться у м. Донецьку Донецької області, яке перебуває під контролем незаконних збройних формувань, відповідач втратив контроль над майном та документацією. АТ «Українська залізниця» з незалежних від нього причин позбавлено можливості надати суду первинні облікові документи.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції приймає до уваги позицію відповідача про те, що висновки суду про наявність заборгованості та її розмір не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами нарахування позивачу заробітної плати за спірній період, на що не звернув увагу суд першої інстанції при вирішенні справи.

Встановивши, що у трудових правовідносинах між АТ «Українська залізниця» та його працівниками, зокрема, позивачем ОСОБА_1 з квітня 2014 року на тимчасово окупованій території виникли та до тепер існують обставини непереборної сили, в період існування яких відповідач позбавлений можливості виконати зобов`язання перед своїми працівниками, передбачені умовами трудового договору (контракту, угоди тощо), законодавчими та іншими нормативними актами, а позивач не надав доказів на підтвердження своїх вимог, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 16503,56 грн., з відповідача на користь позивача.

За таких обставин підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 відсутні, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заявлених вимог.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції приймає доводи апеляційної скарги стосовно вимог про стягнення заборгованості з оплати праці за час простою за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року, так як зазначена заборгованість не підтверджена належними, достатніми і допустимими доказами.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Установивши, що суд першої інстанції ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з оплати праці, неправильно застосувавши норми матеріального права і порушивши норми процесуального права, суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення про задоволення вимог і розподілу судових витрат з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення, а позивач від сплати судового збору звільнений на підставі пункту першого частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати, що пов`язані з оплатою судового збору в розмірі 1 152 грн. 60 коп. за подачу апеляційної скарги Акціонерним товариством «Українська залізниця», компенсуються відповідачу за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 2020 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості з оплати праці відмовити.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції за подачу апеляційної скарги розмірі 1 152 грн. 60 коп., компенсувати Акціонерному товариству «Українська залізниця» (вул. Тверська, 5, м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 40075815) за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено та долучено до матеріалів справи 07 квітня 2020 року

Суддя - доповідач М.С. Будулуца

Судді: О.М. Біляєва

В.В. Папоян