ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.03.2020

Справа № 910/15715/19

Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Білінгових Систем"

до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів

про визнання недійсним договору купівлі-продажу активів №20 від 04.07.2019 року

При секретарі судового засідання: Радченко А.А.

Представники сторін:

від позивача: Данилова К.А. - представник за ордером серія КС №463629 від 01.11.2019;

від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр Білінгових Систем" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про визнання недійсним договору купівлі-продажу активів №20 від 04.07.2019 року.

Позивачем зазначено, що відповідачем умисно введено в оману ТОВ "Центр Білінгових Систем" шляхом повідомлення покупцю обставини, що не відповідають дійсності, зокрема, щодо вартості майна та підстав його реалізації. У зв`язку з цим, на підставі ст. 229-230 ЦК України просить суд визнати договір недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.11.2019 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

25.11.2019 до канцелярії суду позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви з доданими документами.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, підготовче засідання у справі призначено на 13.01.2020.

23.12.2019 на адресу суду від відповідача надійшов відзив.

10.01.2019 через канцелярію суду позивач подав клопотання про призначення судової експертизи.

В судове засідання 13.01.2019 відповідач не з`явився, про поважні причини неявки суд не повідомляв, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.01.2020 року відкладено підготовче засідання на 03.02.2020 року.

30.01.2020 року до канцелярії суду позивачем подано відповідь на відзив.

В судовому засіданні 03.02.2020 року постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготового засідання на 18.02.2020 року та про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів.

11.02.2020 року до канцелярії суду відповідачем подано заперечення.

13.02.2020 року до канцелярії суду позивачем подано клопотання про залучення третьої особи.

13.02.2020 року до канцелярії суду відповідачем подано заперечення.

18.02.2020 року до канцелярії суду відповідачем подано письмові пояснення.

В судовому засіданні 18.02.2020 року судом відмовлено в клопотанні позивача про залучення третьої особи та про призначення експертизи.

Судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду пог суті на 17.03.2020 року.

В судове засідання 17.03.2020 р. представник відповідача не з`явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

20 червня 2019 року Державним підприємством «СЕТАМ» було оголошено проведення електронних торгів, реєстраційний номер лоту №358090, з реалізації майна: пісок річковий середньої та дрібної крупності загальною вагою 2 589 200 тонн.

Відповідно до протоколу № 415216 проведення електронних торгів 26.06.2019 з 09:00 год. до 18:00 год. відбулися електронні торги з реалізації майна: пісок річковий середньої та дрібної крупності загальною вагою 2589200 т., ціна продажу 27 391 405,72 грн.. Переможцем торгів визнано товариство з обмеженою відповідальністю «Центр Білінгових Систем».

За результатами проведених електронних торгів, 04.07.2019 року між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (продавець) (АРМА) та товариством з обмеженою відповідальністю «Центр Білінгових Систем» (покупець) укладено договір купівлі-продажу активу №20, за умовами якого продавець зобов`язався передати, а покупець зобов`язався прийняти активи відповідно до Специфікації, що є невід`ємною частиною договору (додаток) і сплатити за них певну грошову суму.

Відповідно до п.2 договору, місцезнаходження активів: земельні ділянки із кадастровими номерами: 3220881300:04:005:0019, 3220881300:04:005:0058, 3220881300:04:005:0063,

3220881300:04:005:0054, 3220881300:04:005:0059, 3220881300:04:005:0406,

3220881300:04:005:0403, 3220881300:04:005:0330, 3220881300:04:005:0060,

3220881300:04:005:0056, 3220881300:04:005:0057, 3220881300:04:005:0405,

3220881300:04:005:0402, 3220881300:04:005:0331, 3220881300:04:005:0055,

3220881300:04:005:0062, 3220881300:04:005:0061, 3220881300:04:005:0404,

3220881300:04:005:0401, 3220881300:04:005:0333, 3220881300:04:005:0339,

3220881300:04:005:0340, та у межах кадастрнового кварталу 3220881300:04:005:005, які розташовані на території Вишенвської сілької ради Бориспільського району Київської області.

Пунктом 3 договору передбачено, що реалізація активів здійснюється продавцем відповідно до положень ст. ст. 1, 9, 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» і на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06.05.2019 у справі № 757/21905/19-к.

Ціна договору за активи становить 27 391 405,72 грн. відповідно до Протоколу електронних торгів №415216 від 26.06.2019 року (п.4 договору).

Відповідно до п. 7 договору продавець передає покупцю активи за місцезнаходженням цих активів, що зазначене у пункті 2 цього договору. Активи передаються покупцю після надходження від покупця коштів за придбані активи на рахунок продавця, зазначений в Протоколі електронних торгів №415216 від 26.06.2019 року.

Згідно з п. 6 договору перерахування коштів за активи здійснюється покупцем у повному обсязі до моменту укладення цього договору.

Пунктом 9 договору передбачено, що будь-які претензії до продавця щодо якісних та кількісних харакеристик активів у покупця відсутні. Покупець повідомлений, що на момент укладення цього договору на активи ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06.05.2019 у справі № 757/21905/19-к, накладено арешт у кримінальному провадженні.

Право власності на активи переходять до покупця з моменту укладення цього договору (п.12 договору).

На виконання умов договору 03-04 липня 2019 року позивачем здійснено оплату активів за договором.

04.07.2019 року між сторонами договору підписано акт приймання-передачі активів.

Як зазначено позивачем, 29 жовтня 2019 року, йому стало відомо, що ухвалою Вищого антикорупційного суду від 19.09.2019 року у справі №4910/125/19 встановлено, що службові особи відповідача та ДП «СЕТАМ» за попередньою змовою із прокурорами ГПУ, під виглядом досудового розслідування кримінального провадження №62019100000000094, не маючи ухвали слідчого судді про дозвіл на реалізацію речових доказів, без письмової згоди власника майна, заволоділи чужим майном, а саме - річковим піском, загальною вагою 5,8 тонн, вартістю 465 190 400,00 грн., а саме здійснили його реалізацію за явно заниженою у вісім разів ціною.

Внаслідок зазначених обставин, ухвалою Вищого антикорупційного суду від 19.09.2019 року у справі №4910/125/19 накладено арешт на майно, а саме: пісок річковий середньої та дрібної крупності, який перебуває на території земельних ділянках з кадастровими номерами:

3220881300:04:005:0010, 3220881300:04:005:0058, 3220881300:04:005:0063, 3220881300:04:005:0054, 3220881300:04:005:0059, 3220881300:04:005:0406, 3220881300:04:005:0403, 3220881300:04:005:0330, 3220881300:04:005:0060, 3220881300:04:005:0056, 3220881300:04:005:0057, 3220881300:04:005:0405, 3220881300:04:005:0402, 3220881300:04:005:0331, 3220881300:04:005:0055, 3220881300:04:005:0062, 3220881300:04:005:0061, 3220881300:04:005:0404, 3220881300:04:005:0401, 3220881300:04:005:0333, 3220881300:04:005:0339, 3220881300:04:005:0340, та у межах кадастрового кварталу 3220881300:04:005, які розташовані на території Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, шляхом заборони користування та розпорядження ним третіми особами та товариству з обмеженою відповідальністю «Корпорація Віп Хауз» (ідентифікаційний номер 32708616).

Як зазнаено позивачем, вказані обставини унеможливлюють подальше користування ним майном, придбаним у відповідача. Під час укладення договору купівлі-продажу активів №20 від 04.07.2019 року, на думку позивача, відповідачем було умисно введено в оману ТОВ «Центр Білінгових Систем» щодо вартісної оцінки майна, а також щодо обставин та законності підстав реалізації відповідачем відповідного майна.

Більше того, право власності на активи, відповідно до договору, переходить до покупця з моменту укладення цього договору. Разом з тим, право власності позивача обмежене шляхом користування набутим майном, у зв`язку із чим позивач позбавлений того, на що розраховував під час вчинення правочину.

Позивач посилаючись на ч.1 статті 229 та статтю 230 ЦК України просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу активів №20 від 04.07.2019 року.

Відповідно до ч.1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Цією статтею визначено перелік способів судового захисту, одним із яких є визнання правочину недійсним.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до статті 215 ЦК України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 ГК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до абз. 4 п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 року, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч. 1 статті 230 ЦК Україна якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з ч. 1 статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Пунтом 20 постанови постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Так, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06.05.2019 у справі № 757/21905/19-к передано Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління з метою забезпечення збереження, в тому числі збереження його економічної вартості та заборони користування наступні речовий доказ у вигляді майна, а саме: пісок річковий середньої та дрібної крупності загальною вагою 2 589 200 (два мільйони п`ятсот вісімдесят дев`ять тисяч двісті) тон, який перебуває на території земельних ділянок із кадастровими номерами 3220881300:04:005:0010, 3220881300:04:005:0058, 3220881300:04:005:0063, 3220881300:04:005:0054, 3220881300:04:005:0059, 3220881300:04:005:0406, 3220881300:04:005:0403, 3220881300:04:005:0330, 3220881300:04:005:0060, 3220881300:04:005:0056, 3220881300:04:005:0057, 3220881300:04:005:0405, 3220881300:04:005:0402, 3220881300:04:005:0331, 3220881300:04:005:0055, 3220881300:04:005:0062, 3220881300:04:005:0061, 3220881300:04:005:0404, 3220881300:04:005:0401, 3220881300:04:005:0333, 3220881300:04:005:0339, 3220881300:04:005:0340, та у межах кадастрового кварталу 3220881300:04:005, які розташовані на території Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» (далі Закрну), Національне агентство є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, та/або з управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні.

Повноваження Національного агентства з управління арештованим (до конфіскації) майном визначені статтями 1,9, 10, 19-24 Закону та статтею 100 КПК України.

Відповідно до змісту абзацу сьомого частини шостої статті 100 КПК України, речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними.

Відповідно до частини першої статті 170 КГІК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону Національне агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред`явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року.

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону, управління активами - це діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні.

Тобто, в силу абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону, інститут управління, передбачає здійснення Національним агентством обов`язку щодо реалізації правомочностей володіння, користування та/або розпорядження арештованими активами, які передані йому ухвалою слідчого - судді, суду за клопотанням прокурора, прийнятим у ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження.

Згідно частини третьої статті 21 Закону, управління активами, зазначеними у частині першій цієї статті, здійснюється на умовах ефективності, а також збереження та збільшення їх екомічної вартості.

Тобто, управління активами за Законом є відповідальною діяльністю, що має на меті зберегти економічну вартість активу протягом кримінального провадження, а також примножити її (за можливості) в результаті здійснення управління визначеними Законом способами.

Згідно пункту 4 частини першої статті 9 Закону, Національне агентство виконує функцію організації здійснення заходів, пов`язаних з проведенням оцінки, веденням обліку та управлінням активами.

Пунктом четвертим статті 1 Закону передбачено, що управління активами - діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні.

Частиною першою статті 21 Закону визначено, що управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління.

Тобто, Законом встановлені два альтернативні шляхи (способи) здійснення Національним агентством функції управління: реалізація або передача їх в управління (за договором).

При цьому, статтею 19, 21 Закон, статтею 100 КПК України, якими визначено правове регулювання підстав та порядку передачі в управління Національному агентству арештованого майна, не встановлено обов`язку щодо визначення конкретного способу управління (реалізація або передача в управління за договором) в ухвалі про передачу в управління майна або відповідній згоді власника.

Відповідно до частин 4-6 статті 21 Закону, майно, зокрема у вигляді предметів чи великих партій товарів, зберігання якого через громіздкість або з інших причин неможливе без зайвих труднощів, або витрати із забезпечення спеціальних умов зберігання якого чи управління яким співмірні з його вартістю, або яке швидко втрачає свою вартість, а також майно у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню, підлягає реалізації за цінами щонайменше не нижчих за ринкові. Примірний перелік такого майна визначено Кабінетом Міністрів України.

Отже, саме Закон визначає, які арештовані активи підлягають реалізації.

Водночас, Національне агентство уповноважене визначити належність арештованого майна до видів, визначених у Примірному переліку, якщо таке майно передано в управління Національному агентству без визначення слідчим суддею, судом шляху (способу) управління ним безпосередньо в ухвалі слідчого судді, суду (реалізація або передача в управління за договором).

Так, підпунктом 15 пункту четвертого Положення «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», затвердженого постановою КМУ від 11 липня 2018 р. № 613 (далі - Положення), Національне агентство, відповідно до покладених на нього завдань, приймає рішення щодо визначення шляху управління активом (шляхом реалізації відповідного активу, передачі його в управління за договором або в інший спосіб, визначений законом) з метою здійснення управління на умовах ефективності, а також збереження та збільшення економічної вартості активу.

Підпунктом 16 пункту четвертого вказаного Положення, визначено, що Національне агентство встановлює належність або неналежність активу, переданого АРМА в управління без визначення шляху управління ним, до видів майна, визначених у Примірному переліку майна, в тому числі у вигляді предметів чи великих партій товарів, зберігання якого через громіздкість або з інших причин неможливе без зайвих труднощів, або витрати із забезпечення спеціальних умов зберігання якого чи управління яким співмірні з його вартістю, або яке швидко втрачає свою вартість, а також майна у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню, що підлягає реалізації, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2017 р. № 685 (далі - Примірний перелік).

Згідно статті 100 КПК та вказаних приписів Закону, положень Примірному переліку, Порядку реалізації, Положення, саме на Національне агентство, як на спеціального уповноваженого органу виконавчої влади, а не будь-якого іншого суб`єкта покладеного обов`язок щодо управління майном, визначення конкретного способу управління, встановлення відповідності ознак переданого в управління майна Примірному переліку, забезпечення виконання Порядку реалізації.

Таким чином, виходячи із викладених вимог, на Національне агентство покладено обов`язок щодо прийняття рішення щодо визначення шляху управління активом шляхом встановлення належності активу, переданого Національному агентству в управління без визначення шляху, встановлених Законом, управління ним, до видів майна, визначених у Примірному переліку майна, переслідуючи мету здійснення управління, реалізація якої покладено на Національне агентство в силу частини четвертої статті 21 Закону.

При цьому, Примірний перелік побудовано так, що під час визначення належності арештованого майна до видів майна, вказаних у такому переліку, першочергове значення має аналіз властивостей і характеристик конкретного арештованого активу (у значенні цих термінів за ПКМУ № 685).

Відповідно до пункту 2 постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2017 р. № 685, якою затверджено примірний Перелік:

- реалізації підлягає будь-яке майно, на яке накладено арешт у кримінальному провадженні або в позовному провадженні у справах про визнання необгрунтованими активів та їх витребування, за умови його приналежності до одного чи більше видів майна, визначених у примірному переліку, затвердженому цією постановою;

- відповідний Примірний перелік не є вичерпним;

- реалізації може підлягати майно, не визначене у вказаному Примірному переліку, якщо його реалізація забезпечуватиме збереження та/або збільшення вартості такого майна ефективніше порівняно з його переданням в управління за договором управління майном у порядку та на умовах, визначених Спеціальним законом;

- віднесення майна до такого, що підлягає реалізації згідно з Примірним переліком виключно за наведеними у ньому прикладами, не являє підстави для його реалізації, якщо таке майно не відповідає ознакам одного чи більше видів майна у Примірному переліку.

Тобто, на підставі ухвали слідчого судді, суду, в порядку та на підставах статті 1,9,19, 21, п.п. 15, 16 Положення, Примірного переліку, на Національне агентство як спеціально уповноважений орган державної влади, покладено здійснення функцій щодо управління арешту активами у кримінальному провадженні, визначення шляху управління (у разі не визначення слідчим суддею, судом), шляхом прийняття рішення про визначення належності активу до видів майна, визначених у Примірному переліку, задля реалізації мети управління визначеної частиною третьою статті 21 Закону.

А тому, доводи позивача щодо введення в оману останнього з приводу відсутності повноважень Національного агентства реалізації активів, є такими, що не узгоджуються із викладеними вимогами законодавства, які визначають суб`єкта та регламентують порядок встановлення належності майна до Примірного переліку та визначення шляху управління арештованими Активами.

Згідно ч.2 статті 21 Закону активи, зазначені у частині першій цієї статті, прийняті Національним агентством в управління, підлягають оцінці, яка здійснюється визначеними за результатами конкурсу суб`єктами оціночної діяльності, та передачі в управління визначеним за результатами конкурсу юридичним особам або фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому законодавством про державні (публічні) закупівлі.

Статтею 1 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що положення цього Закону поширюються на правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, що належать фізичним та юридичним особам України на території України та за її межами, а також фізичним та юридичним особам інших держав на території України та за її межами, якщо угода укладається відповідно до законодавства України, використання результатів оцінки та здійснення професійної оціночної діяльності в Україні.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оцінка майна, майнових прав та професійна оціночна діяльність регулюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами з оцінки майна, що не суперечать йому.

Згідно абзацу першого статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно- правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Статтею 5 вищевказаного закону визначено, що суб`єктами оціночної діяльності є:

суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону;

органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.

Права, обов`язки та відповідальність суб`єктів оціночної діяльності встановлюються цим та іншими законами.

Тобто, виходячи із вимог частини другої статті 21 Закону, приписів Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», належним суб`єктом здійснення оцінки Активів та визначення їх ринкової вартості є суб`єкт оціночної діяльності.

Водночас, відповідно абзацу другого пункту 8 Порядку реалізації, ринкова вартість активу, який становить відповідний лот, визначається на підставі звіту про оцінку активу, яка проводиться на кожні перші, повторні електронні торги.

Абзацом першим пункту 16 Порядку реалізації визначено, що стартова ціна лота на перших електронних торгах дорівнює ринковій вартості активу, який становить відповідний лот, за звітом про оцінку на відповідних перших електронних торгах.

В матеріалах справи наявний звіт за результатами проведення незалежної оцінки окремо визначеноного майна, а саме піску річкового середньої та дрібної крупності загальною вагою 2 589 200 тон, який перебуває на території земельних ділянок із кадастровими номерами 3220881300:04:005:0010, 3220881300:04:005:0058, 3220881300:04:005:0063, 3220881300:04:005:0054, 3220881300:04:005:0059, 3220881300:04:005:0406, 3220881300:04:005:0403, 3220881300:04:005:0330, 3220881300:04:005:0060, 3220881300:04:005:0056, 3220881300:04:005:0057, 3220881300:04:005:0405, 3220881300:04:005:0402, 3220881300:04:005:0331, 3220881300:04:005:0055, 3220881300:04:005:0062, 3220881300:04:005:0061, 3220881300:04:005:0404, 3220881300:04:005:0401, 3220881300:04:005:0333, 3220881300:04:005:0339, 3220881300:04:005:0340, та у межах кадастрового кварталу 3220881300:04:005, які розташовані на території Вишеньківської сільської ради Бориспільського району від 19.06.2019 року відповідно до якого ринкова варнтість майна, отримана в результаті оцінки становить 27 391 405,72 грн.

З вищезазначеного звіту вбачається, що він проведений ТОВ «Юніверсал Бізнес Солюшнс», що діє на підставі Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (сертифікат субєкта оціночної діяльності від 04.02.2019р. №96/19 виданий Фондом державного майна України) на підставі договору №19-6/01/О від 19 червня 2019 року, укладеного з ДП «СЕТАМ». Метою оцінки є визначення вартості майна з метою реалізації на конкурсних засадах.

Також, судом враховано, що на підставі рішення тендерного комітету Національного агентства від 23.01.2019 №12 було обрано переможця ДП «СЕТАМ», яке виступає організатором електронних торгів та здійснює реалізацію активів на електронних торгах у відповідно до Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №719 від 27.09.2017 року.

Послуги з організації та проведення електронних торгів надаються ДП «СЕТАМ» у відповідності до вимог договору від 25.01.2019 №325 про наданя послуг з організації та проведення електронних торгів, який укладений з відповідачем.

Враховуючи вищезазначене доводи позивача щодо умисного введено в оману відповідачем ТОВ «Центр Білінгових Систем» щодо вартісної оцінки майна та щодо обставин та законності підстав реалізації відповідачем відповідного майна є необгрунтованими.

У звязку з чим, вимоги позивача щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу активів №20 від 04.07.2019 року, укладеного між товариство з обмеженою відповідальністю "Центр Білінгових Систем" та Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів є необґрунтованими та таким, що не підлягають повністю.

Частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 75 ГПК України).

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 76, 77, 129,236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата підписання рішення: 06.04.2020 року.

Суддя С. М. Мудрий