ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2020 року

Справа № 160/5393/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді

Єфанової О.В.

за участі секретаря судового засідання

Манько К.А.

за участі:

позивача відповідача

ОСОБА_1 Орлова Ю.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, третя особа - Ліквідаційна комісія Головного управління МВС в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 звернувся до Дніпропетровського Окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції Дніпропетровській області, третя особа - ліквідаційна комісія Головного управління МВС в Дніпропетровській області, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, про

- Визнати бездіяльність Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області щодо проведення перерахунків та виплати при звільненні ОСОБА_1 невикористаної щорічної і додаткової відпустки за період з 2012 по 2018 рік включно - протиправною;

- Зобов`язати Головне управління національної поліції в Дніпропетровській області внести відповідні зміни до Наказу №146 о/с від 02.05.2019 Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області щодо визначення виплати компенсації ОСОБА_1 за невикористану частину щорічної основної оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки за період з 2012 по 2018 роки включно;

- Зобов`язати Головне управління національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН- НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 ) компенсацію за невикористану відпустку за період:

- 2012 рік - за 30 днів невикористаної відпустки;

- 2013 рік - за 30 днів невикористаної відпустки;

- 2014 рік - за 30 днів невикористаної відпустки;

- 2015 рік - за 30 днів невикористаної відпустки;

- 2016 рік - за 15 днів невикористаної відпустки;

- 2017 рік - за 16 днів невикористаної відпустки;

- 2018 рік - за 37 днів невикористаної відпустки.

- Зобов`язати Головне управління національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН- НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 ) суму середнього заробітку за весь період затримки невиплати компенсації за невикористану відпустку за період з 2012 по 2018 рік включно, з дати звільнення - 03.05.2019 по день винесення рішення у справі на користь позивача, з відповідним відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що, відповідно до Витягу з Наказу №146 о/с від 02.05.2019 Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області звільнено за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» капітана поліції ОСОБА_1 (0107881) слідчого (за рахунок посади старшого слідчого) відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи слідчого відділу Дніпровського відділу поліції, з 3 травня 2019 року. Вказаний Витяг з Наказу №146 о/с від 02.05.2019р.не містить інформації щодо частини невикористаної щорічної відпустки за час, що передує року звільнення, тобто із 2012 по 2018 роки включно. Витягом з Наказу №146 о/с від 02.05.2019 Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області не враховано всі дні невикористаної оплачуваної щорічної відпустки, а отже не нараховано до виплати компенсацію за всі дні невикористаної оплачуваної відпустки, чим порушуються його права та охоронювані законом інтереси.

Представник Відповідача та третьої особи проти позовних вимог заперечував, вказавши про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню посилаючись на таке.

ОСОБА_1 , відповідно до Наказу ДДУВС №256 від 07.08.2006 був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ. 06.11.2015 Наказом ГУМВС №485 о/с, звільнений з органів внутрішніх справ, 07.11.2015 Наказом ГУНП №1 о/с, прийнятий на службу до Національної поліції України та Наказом №146 о/с від 02.05.2019 Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області звільнено. Питання нарахування та виплати компенсації за невикористану відпустку працівникам органів внутрішніх справ та працівникам поліції врегульовано спеціальними нормами. Тому грошова компенсація за період 2012- по 06.11.2015 рік Позивачу не здійснювалось (не передбачено такий обов`язок Законом України «Про відпустки». Що стосується служби в поліції з 07.11.2015 року по 03.05.2019 р., то відповідно до Закону України «Про національну поліцію», при звільненні грошова компенсація поліцейському виплачується тільки за частину невикористаної відпустки за рік у якому особа звільняється. Відповідно до Наказу №146 о/с від 02.05.2019 р. невикористана частина щорічної відпустки за 2019 рік складала 10 діб, додаткової оплачуваної відпустки у 2019 році склала 2 доби. Таким чином належні виплати здійснені позивачу в повному обсязі.

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача та третьої особи у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на доводи, викладені у запереченнях.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до Наказу ДДУВС №256 від 07.08.2006 був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ. 06.11.2015 Наказом ГУМВС №485 о/с, звільнений з органів внутрішніх справ.

Наказом ГУНП №1 о/с від 07.11.2015, прийнятий на службу до Національної поліції України.

Згідно Витягу з Наказу №146 о/с від 02.05.2019 Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області звільнено за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» капітана поліції ОСОБА_1 (0107881) слідчого (за рахунок посади старшого слідчого) відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи слідчого відділу Дніпровського відділу поліції, з 3 травня 2019 року.

Витягом з Наказу №146 о/с від 02.05.2019 Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області встановлено преміювання за травень 2019 року у розмірі 133,408 %. Невикористана частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік складає 10 діб, додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2019 році складає 2 доби. Стаж служби для виплати одноразової грошової допомоги: 12 років 08 місяців 26 днів.

Підстава: рапорт Кожевнікова О. М. від 19 квітня 2019 року.

Як вбачається з витягу Наказу №146 о/с від 02.05.2019р. Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області визначено дні невикористаної відпустки (основної та додаткової) тільки за 2019 рік. Щодо інших відпусток за період служби, позивач стверджує, що у відпустки він не ходив, компенсації за дні невикористаних (основної та додаткової ) відпусток не отримував.

08.05.2019 року Позивач звернувся зі скаргою про проведення перерахунку днів щорічної невикористаної відпустки та невикористаної додаткової відпустки за період 2012 -2019 року, внести зміни до Наказу №146о/с від 02.05.2019 року.

Листом від 28.05.209 року №20/12-К-131 ГУ НП в Дніпропетровській області зазначено що підстав для перерахунку днів невикористаних відпусток та внесення змін до означеного Наказу не вбачається.

Із матеріалів справи встановлено, за час проходження служби в ОВС з 01.01.2012 по 06.11.2015 ОСОБА_1 звертався з рапортом до керівництва Дніпропетровського міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області про надання щорічної відпустки - два рази (рапорт від 05.08.2014, рапорт від 30.07.2015) та до керівництва ГУНП про надання відпустки за час проходження служби в органах поліції з 07.11.2015 по 03.05.2019 - два рази (рапорти від 12 вересня 2018 року та від 09 грудня 2016 року).

Встановлено з матеріалів справи - документів отриманих з Державного архіву МВС України, Головного Управління Національної поліції в Дніпропетровській області, позивач:

- у 2012 році за отриманням відпусток не звертався (06 р.04 м. 24 д - Вислуга років для додаткової на кінець року)

- у 2013 році за отриманням відпусток не звертався (07 р.04 м. 24 д - Вислуга років для додаткової на кінець року)

- у 2014 році за отриманням відпусток звертався згідно Рапорту ОСОБА_1 від 05.08.2014, Отримано 30 діб згідно наказу ДМУ ГУМВС від 08.08.2014 № 59 о/с (08 р. 04 м. 24 д. Вислуга років для додаткової на кінець року)

- у 2015 році за отриманням відпусток звертався згідно Рапорту ОСОБА_1 від 30.07.2015, Отримано 30 діб згідно наказу ДМУ ГУМВС від 04.08.2015 № 63 о/с (09 р. 04 м. 24 д. Вислуга років для додаткової на кінець року)

- у 2016 році за отриманням відпусток звертався згідно Рапорту ОСОБА_1 від 09.12.2016, Отримано 20 діб згідно наказу ГУНП від 09.12.2016 № 358 о/с (10 р. 04 м. 24 д. Вислуга років для додаткової на кінець року 5 діб)

- у 2017 році за отриманням відпусток звертався згідно Рапорту ОСОБА_1 від 01.09.2017, Отримано 20 діб згідно наказу ГУНП від 17.09.2017 № 256 о/с (11 р. 04 м. 24 д. Вислуга років для додаткової на кінець року 6 діб).

- у 2018 році за отриманням відпусток не звертався (12 р.04 м. 24 д - Вислуга років для додаткової на кінець року 7 діб).

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо виплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Відповідно до ст. 92 ч. 1 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Таким чином, Основним законом та спеціальним законом передбачено, що поліцейський реалізує гарантоване право на відпочинок в тому числі шляхом використання чергової щорічної оплачуваної відпустки.

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки (ч. 2 ст. 93 Закону № 580-VIII).

Відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році. Поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Одна частина відпустки має бути не менше 10 діб. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року (ч.ч. 5-7 Закону № 580-VIII).

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення ч.ч. 8, 11 ст. 93 Закону № 580-VIII, відповідно до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Пунктом 10 Закону № 580-VIII передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Згідно п. 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06 квітня 2016 року № 260, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799 (далі - Порядок № 260), - за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до п.9 ст. 93 Закону № 580-VIII поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

Згідно п. 10 ст. 93 Закону № 580-VIII за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

З аналізу наведених норм вбачається, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарного році. Більше того, їй надано право використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, в наступному календарному році, в тому числі і за умови, що такий є роком звільнення, поліцейський має право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках. За таких обставин, вимоги ч. 10 ст. 93 закону України "Про Національну поліцію" та п. 8 розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, якими передбачається виплата компенсації за невикористану в році звільнення відпустку, суд вважає необхідним розуміти як право на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення.

Отже, нормами Закону України "Про Національну поліцію" та Порядку №260 не врегульовано питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки.

Таким чином, при вирішенні питання щодо стягнення компенсації за невикористану частину відпустки за 2012-2018 роки підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, а саме норми Кодексу законів про працю України, Закону України "Про відпустки", Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок КМУ №100).

Так, згідно ч.1 ст. 83 Кодексу законів про працю України, ч.1 ст.24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 визначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Аналогічні приписи визначені також у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року по справі №804/3722/17.

З матеріалів справи вбачається, що невикористана частина відпустки ОСОБА_1 за період 2012-2018 р. становить:

- у 2012 році -30 діб

- у 2013 році -30 діб

- у 2016 році 10 діб основної та 5 діб додаткової

- у 2017 році 10 діб основної та 6 діб додаткової

- у 2018 році 30 діб основної та 7 діб додаткової.

Доводи позивача щодо того, що в період з 2014 по 2015 рік він працював на роботі, отримував кримінальні справи, чергував, отримував табельну зброю, судом не приймаються, оскільки суду надано накази - наказ ДМУ ГУМВС від 08.08.2014 № 59 о/с та наказ ДМУ ГУМВС від 04.08.2015 № 63 о/с про надання відпусток позивачу, а також судом оцінюються критично, як то, яким чином позивач провів відпустку та використав дні, які йому були призначені, з отриманням відповідного грошового забезпечення на період відпустки.

Рапорти про відкликання з означених відпусток, накази про відкликання позивача з відпусток суду сторонами не надано.

Відповідно до Довідки про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_2 його розмір на день звільнення складає 395,29 грн.(з включенням відповідних податків та зборів).

Відтак, розмір компенсації за невикористані дні відпустки у зазначені періоди становить 50597,12 грн. (389,36 грн.* 128 діб).

При цьому, як встановлено з матеріалів справи, відповідач не допускав бездіяльності, а фактично відмовив листом від 28.05.2019 року №20/12-К-131 в проведенні виплати компенсацій за невикористані дні відпусток за минулі роки.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Національної поліції України щодо виплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у вищевказані періоди та зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за дні невикористаної відпустки належить задовольнити частково, визнавши протиправною відмову.

Щодо позовної вимоги зобов`язати Головне управління національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку за період, то суд вважає належним способом захисту саме стягнення встановленої судом суми компенсації з відрахуванням при виплаті установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Стосовно позовних вимог про внесення змін до Наказу №146 о/с від 02.05.2019 Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області щодо визначення виплати компенсації суд зазначає, що наявність такої інформації в наказі є доцільною у випадку визначення її відповідачем при звільненні для подальшої виплати позивачу, однак, оскільки сама виплата компенсації в даній справі є предметом розгляду, то належним способом захисту прав позивача буде стягнення суми компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки.

Щодо позовної вимоги зобов`язати ГУНП в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь період затримки невиплати компенсації за невикористану відпустку за період з 2012 по 2018 рік включно, з дати звільнення - 03.05.2019 по день винесення рішення у справі на користь позивача, суд зазначає про таке

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З вищевикладеного слідує, що передбачений частиною першою ст. 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України .

При цьому, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати (грошового забезпечення).

Вказана правова позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Отже, слід дійти висновку, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 27 червня 2018 року по справі № 810/1543/17 та в постанові від 18 листопада 2019 року по справі №0940/1532/18.

Суд встановив, що позивач звільнений з Національної поліції наказом №146о/с від 02.05.2019 р. та під час звільнення позивача зі служби виплату компенсації за невикористані дні відпусток за 2012-2018 року не здійснено.

При цьому, позивач, вважаючи, що його права порушені, звернувся до суду з позовом про зобов`язання Відповідача виплатити таку компенсацію за період 2012-2018 років

Таким чином, суд робить висновок, що положення статті 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати компенсації за невикористані дні відпусток.

Згідно статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно положень ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст.139 КАС України на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст.243-246,250 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо виплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки за 2012р., 2013р.р. та за період з 2016 по 2018 рік включно.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області суму компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки в розмірі 50597,12 грн. (з урахуванням утримання відповідних податків та зборів).

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 07 лютого 2020 року.

Суддя О.В. Єфанова