ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2020 року Справа № 902/775/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Філіпова Т.Л.

суддя Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Панасюк О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Парфум Бар Україна" на рішення господарського суду Вінницької області від 26.12.2019 р. у справі №902/775/19 (суддя Лабунська Т.І., повний текст рішення складено 08.01.2020р.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Парфумерно-виробнича компанія "Авалон+"

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Парфум Бар Україна"

2) фізичної особи-підприємця Грищук Олексія Івановича

про заборону використовувати знаки для товарів і послуг

за участю:

представників позивача - Кудельського А.А., Щербакової О.С., Максименюка Ю.В.,

представника відповідача 1 - не з`явився,

відповідач 2 - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 26.12.2019 р. у справі №902/775/19 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Парфумерно-виробнича компанія "Авалон+" до товариства з обмеженою відповідальністю "Парфум Бар Україна" та фізичної особи-підприємця Грищук Олексія Івановича про заборону використовувати знаки для товарів і послуг задоволено повністю.

Заборонено товариству з обмеженою відповідальністю "Парфум Бар Україна" та фізичній особі-підприємцю Грищуку Олексію Івановичу використовувати у своїй господарській діяльності знаки для товарів і послуг за свідоцтвами України НОМЕР_1 від 25.06.2018 року та № 256913 від 10.04.2019 року та/або позначення, схожі з указаними знаками, стосовно наведених у свідоцтвах НОМЕР_1 від 25.06.2018 року та НОМЕР_2 від 10.04.2019 року товарів 3 класу МКТП, а також товарів, споріднених з наведеними у таких свідоцтвах, зокрема, шляхом: заборони нанесення будь-якого з названих знаків на будь-який товар, для якого знаки зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, чи інший прикріплений до товару предмет; заборони зберігання такого товару із зазначеним нанесенням будь-якого або обох знаків із метою пропонування для продажу; заборони пропонування такого товару з нанесеним знаком для продажу; заборони продажу такого товару з нанесеним знаком; заборони імпорту (ввезення) та експорту (вивезення) такого товару з нанесеним знаком; заборони застосування будь-якого з названих знаків у діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет; вилучення з цивільного обігу на території України та знищення упаковок товарів та рекламних матеріалів (вивіски, візитні картки, бланки, буклети, маркування торгових точок) ТОВ "Парфум Бар Україна" та ФОП Грищука О.І. із нанесеними на них знаками за свідоцтвами України НОМЕР_1 від 25.06.2018 року та НОМЕР_2 від 10.04.2019 року, які пропонуються до продажу, продаються, рекламуються відповідачами, в тому числі, в мережі Інтернет.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Парфум Бар Україна" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Парфумерно-виробнича компанія "Авалон+" 960,50 грн. судових витрат зі сплати судового збору. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Грищука Олексія Івановича на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Парфумерно-виробнича компанія "Авалон+" 960,50 грн. судових витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування рішення суд зазначив, зокрема, що законним власником знаків для товарів і послуг за свідоцтвами України № НОМЕР_1 від 25.06.2018 року (заявка № m 2016 26118 від 24,11.2016р.) та № 256913 від 10.04.2019 року (заявка № m 2017 14165 від 27.06.2017р.), зареєстрованих для товарів 3 класу МКТП. є саме позивач - ТОВ "Парфумерно - виробнича компанія "Авалон +", яке набуло правомочностей відносно відповідних знаків у встановленому Законом порядку та на даний час здійснює їх використання у своїй господарській діяльності на підставі свідоцтва України № 256913 від 10.04.2019 року; ліцензійного договору від 27.06.2018 року; договору від 18.09.2018 року про передачу права власності на знак для товарів та послуг № НОМЕР_1; договору від 05.02.2019 року про передачу права на отримання свідоцтва на знак для товарів та послуг за заявкою № m 2017 14165.

Вказані вище знаки для товарів і послуг за свідоцтвами України № НОМЕР_1 від 25.06.2018 року (заявка № m 2016 26118 від 24,11.2016р.) та НОМЕР_2 від 10.04.2019 року (заявка № m 2017 14165 від 27.06.2017р.), зареєстрованих для товарів 3 класу МКТП, які належать на праві власності позивачу без достатніх правових підстав використовуються відповідачами 1 і 2 у їх господарській діяльності. Зокрема, останні незважаючи на відсутність відповідного свідоцтва, яким би підтверджувалося право власності на знаки для товарів і послуг, а також ліцензійного договору щодо надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об`єкта права інтелектуальної власності, укладеного з позивачем здійснюють виробництво і продаж парфумерної продукції під названими знаками, розміщують їх на упаковках реалізованої продукції, вивісках, у рекламі, на візитних картках, під час проведення презентацій продукції тощо.

Факт використання знаків для товарів і послуг за свідоцтвами України № НОМЕР_1 від 25.06.2018 року (заявка № m 2016 26118 від 24,11.2016р.) та НОМЕР_2 від 10.04.2019 року (заявка № m 2017 14165 від 27.06.2017р.) у своїй господарській діяльності не заперечується самими відповідачами 1 і 2, які в своїх поясненнях суду зазначили, що використання вказаних знаків відповідачем 1 здійснюється з січня 2015 року, відповідачем 2 з липня 2016 року по грудень 2018 року.

Відтак, встановивши, що відповідач 1 та 2 використовують вищезазначені знаки для товарів і послуг без достатніх правових підстав, суд дійшов висновку що наведе є прямим порушенням прав позивача, як власника на об`єкти права інтелектуальної власності, які як вбачається з належних та достатніх доказів оформлені останнім у відповідності до вимог законодавства та у зв`язку з їх незаконним порушенням підлягають захисту.

Окрім того, суд першої інстанції зазначив, що критично відносить до посилання відповідачів 1 і 2 на ст. 500 ЦК України, оскільки вирішуючи вказаний спір між сторонами завданням суду є не дослідження питання добросовісності чи недобросовісності використання відповідачами об`єкту права інтелектуальної власності, а встановлення на підставі долучених сторонами до матеріалів справи доказів правомірності (неправомірності) його використання, наявність (відсутність) правовстановлюючих документів на використання, порушень прав законного власника і як наслідок заборона чи не заборона подальшого використання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Парфум Бар Україна" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення господарського суду Вінницької області від 26.12.2019 р. у справі №902/775/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач 1, зокрема, зазначив, що апелянт та відповідач 2 під час розгляду справи в суді першої інстанції, як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог неодноразово посилались на своє право попереднього користування знаками 1 та 2, яке передбачено ч. 1 ст. 500 ЦК України. На підтвердження вказаних обставин посилається на відповідь товариства з обмеженою відповідальністю «Лордекс Менеджмент Груп» від 19.11.2019 року, в якій зазначено що фізична особа-підприємець Грищук О.І. в торгівельному місці ТЦ «Вишенька» здійснював торгівлю парфумерною продукцією із використанням позначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» у період з липня 2016 року по грудень 2018 року. При цьому заявку на реєстрацію знака 1 - «ІНФОРМАЦІЯ_1», було подано позивачем лише 24.11.2016 року, тобто після фактичного спливу 5 місяців з моменту початку використання вказаного позначення відповідачем 2. Окрім того, як на доказ попереднього користування знаком 1 та 2 відповідачами, апелянт посилається на договір оренди №БМ-468 від 07.08.2014 року, який підтверджує використання відповідачем 2 знаків 1 та 2 в ТРК «Поділля Сіті» з 07.08.2014 року. З огляду на вказане зазначає, що судом першої інстанції було допущено неправильне тлумачення ч.1 ст. 500 ЦК України.

Також апелянт вказує, що судом першої інстанції прийнято до уваги неналежні, недопустимі та недостовірні докази, на які посилався позивач, а зокрема, копія візитної картки, копія товарного чеку відповідача 2 від 17.07.2019 року, копія етикетки продукції апелянта, копія запрошення на презентацію. Вказує що прийняття судом першої інстанції рішення на підставі вказаних доказів свідчить про необґрунтованість рішення суду, оскільки прийняття такого рішення було здійснено в результаті неправильної оцінки доказів та визнання встановленими обставин, які не були доведені позивачем належним чином.

Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в кому зазначає. Що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому скасуванню не підлягає. Також вказує, що відповідачі не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження, визначеного ч.1 ст. 500 ЦК України, їх права попереднього користування знаками 1 та 2, з огляду на вказане зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 року у справі №902/775/19 було задоволено клопотання апелянта - товариства з обмеженою відповідальністю «Парфум Бар України» про участь в судовому засіданні, що відбудеться 30.03.2020р. о 15:15год., в режимі відеоконференції з Північним апеляційним господарським судом (м. Київ, вул. Шолуденка, 1-А).

Однак, в судове засідання, що відбулося 30.03.2020 року (початок судового засідання 15год. 15 хв.) представники відповідача 1 та 2 не з`явилися ні до Північного апеляційного господарського суду, з яким було призначено відеоконференцію, ні безпосередньо до Північно-західного апеляційного господарського суду. До початку судового засідання про причини неявки відповідачі 1 та 2 суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не подали.

Натомість, 30.03.2020 року о 15год. 50хв. відповідальним працівником відділу документообігу та організаційного забезпечення суду отримано у поштовому відділенні зв`язку №1 м. Рівне експрес лист №0420919971214, який в подальшому, як вбачається з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» зареєстровано о 16год. 13 хв. (вхідний №:2481/20), із зазначенням в графі «зміст документу» - клопотання про відкладення розгляду справи (поштове відправлення), яке надійшло від товариства з обмеженою відповідальністю "Парфум Бар Україна". Наведене також підтверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції суду на клопотанні про відкладення розгляду справи, а також службовою запискою працівника відділу документообігу та організаційного забезпечення суду від 30.03.2020р..

Таким чином, подане представником відповідача 1 клопотання про відкладення розгляду справи, було отримано колегією суддів вже після закінчення судового засідання у даній справі, а тому обставини зазначені у вказаному клопотанні не могли бути враховані судом при вирішенні питання щодо можливості розгляду даного спору за відсутності в судовому засіданні представника відповідача 1 чи відкладанення розгляду справи з підстав наведених в клопотанні. При цьому заявивши клопотання про проведення засідання в режимі відеоконференції апелянт вподальшому мав достатньо часу завчасно подати клопотання про відкладення розгляду справи, в тому числі і шляхом його подачі на електронну пошту суд та, відповідно, забезпечити суду можливість до початку розгляду апеляційної скарги розглянути і таке клопотання.

Розглянувши апеляційну скаргу відповідача 1 в межах вимог та доводів наведених в ній, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ст. 420 Цивільного кодексу України до об`єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать торгівельні марки (знаки для товарів і послуг).

Відповідно до приписів ст. ст. 492, 493, 494 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. Суб`єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (надалі - Закон) знак - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб. Свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом (ч. 2 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг").

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до свідоцтва України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 (надалі - Знак 1) від 25.06.2018 року попереднім власником знаку за вказаним свідоцтвом була фізична особа Сичевська Т.С. (а.с. 23 - 25, т.1), з якою 27.06.2018 року ТОВ "Парфумерно-виробнича компанія "Авалон+" уклало ліцензійний договір на використання об`єктів права інтелектуальної власності: торговельних марок (знаків для товарів і послуг) та промислового зразка (а.с. 36-39, т.1).

Предметом даного договору згідно п. 2.1. є право на використання ліцензіатом, тобто ТОВ "Парфумерно - виробнича компанія "Авалон +" на умовах договору комплексу знаків для товарів і послуг та промислового зразка, майнові права, які належать ліцензіару - ОСОБА_1 .. В даному пункті договору передбачено, що копії свідоцтв України на знаки для товарів та послуг, а також патенту на промисловий зразок є невід`ємними додатками до договору. Перелік об`єктів, права на які передаються за договором, розміщений в додатку № 1 та додатку № 2 до договору.

З додатку № 1 до договору вбачається, що знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1 від 25.06.2018 року ввійшов до переліку об`єктів, права на які передаються за договором. Тобто, за умовами даного договору ТОВ "Парфумерно-виробнича компанія "Авалон+", як ліцензіат набув права використовувати відповідний знак у власній господарській діяльності.

18.09.2018 року між фізичною особою ОСОБА_1 (правовласник) та ТОВ "Парфумерно-виробнича компанія "Авалон+" (правонаступник) укладено договір про передачу права власності на знак для товарів та послуг № НОМЕР_1 (а.с. 40 - 41, т.1).

Згідно п.1.1. вказаного договору правовласник передає, а правонаступник приймає у власність всі права, які випливають зі свідоцтва України на знак для товарів і послуг НОМЕР_1 від 25.06.2018 року (заявка № m 201626118, дата подання заявки: 24.11.2016 року, дата публікації: 25.06.2018 року, номер офіційного бюлетеня: Бюл. № 12) для всього переліку товарів 3-го класу МКТП, зазначених в свідоцтві.

25.01.2019 року між сторонами даного договору підписано акт приймання - передачі за договором від 18.09.2018 року про передачу права власності на знак для товарів та послуг НОМЕР_1 (а.с. 42, т.1). Підписанням цього акту сторони підтвердили, що ними спільно виконано всі взяті на себе за договором про передачу (відчуження) права власності на знак для товарів та послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1 від 25.06.2018 року зобов`язання.

Відповідно до рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 03.12.2018 року (а.с. 44, т.1), Мінекономрозвитку розглянувши заяву правонаступника власника свідоцтва ТОВ "Парфумерно-виробнича компанія "Авалон+" прийняло рішення опублікувати в офіційному бюлетені "Промислова власність" та внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомості про передачу права власності на знак, відповідно до яких право власності на знак для товарів класу 3, на які зареєстровано знак, свідоцтво України НОМЕР_1 передається власником свідоцтва ОСОБА_1 - ТОВ "Парфумерно-виробнича компанія "Авалон+".

05.02.2019 року між фізичною особою ОСОБА_1 (заявник) та ТОВ "Парфумерно - виробнича компанія "Авалон +" (правонаступник) укладено договір про передачу права на отримання свідоцтва на знак для товарів та послуг за заявкою № m 2017 14165 (надалі - Знак 2) (а.с. 45, т.1).

Згідно п.1.1. даного договору заявник передає, а правонаступник приймає у власність всі права, які випливають із заявки на знак для товарів і послуг № m 2017 14165, дата подання заявки 27.06.2017 року для всіх товарів 3 класу, вказаних у заявці.

15.02.2019 року між фізичною особою ОСОБА_1 та ТОВ "Парфумерно - виробнича компанія "Авалон +" підписано акт приймання - передачі до договору про передачу права на отримання свідоцтва на знак для товарів та послуг за заявкою № m 2017 14165 (а.с. 46, т.1).

З наведеного вбачається, що позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Парфумерно-виробнича компанія «Авалон+» є власником низки знаків для товарів та послуг, серед яких зокрема:

- знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1 від 25.06.2018 року (заявка № m 2016 26118 від 24,11.2016р.), зареєстрований для товарів 3 класу МКТП. Зображення знака: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 24, т.1);

- знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № 256913 від 10.04.2019 року (заявка № m 2017 14165 від 27.06.2017р.), зареєстрований для товарів 3 класу МКТП. (а.с. 27, т.1).

Статтею 495 ЦК України унормовано, що до майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку відноситься, зокрема, виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом: зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати.

Таким чином, колегію суддів встановлено, що власником виключних майнових і немайнових прав на знаки для товарів та послуг зазначених в свідоцтві України НОМЕР_1 та НОМЕР_2 є позивач, з огляду на що йому належить виключне майнове право перешкоджати неправомірному використанню вказаних знаків для товарів та послуг.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується доводами наведеними в апеляційній скарзі відповідач 1 та відповідач 2 не заперечують той факт, що ними використовувалися при здійсненні господарської діяльності знаки для товарів та послуг, власником майнових і немайнових прав яких, згідно свідоцтв України НОМЕР_1 та НОМЕР_2, є позивач.

Доводи апеляційної скарги зводяться передусім до того, що відповідач 1 та відповідач 2 наділені правом попереднього користування знаками 1 та 2, яке передбачено ч. 1 ст. 500 ЦК України.

Як встановлено ч. 1 ст. 500 Цивільного кодексу України, будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).

Таким чином, для встановлення наявності чи відсутності в особи права попереднього користувача торговою маркою, необхідно встановити факт користування особою такою торговою маркою або здійснення особою значної і серйозної підготовки для такого використання саме в період, що передував поданню заявки на торгову марку.

Відповідно до ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, заявку на реєстрацію знака для товарів і послуг за свідоцтвом України НОМЕР_1 була подана 24.11.2016р. (Знак 1); заявка на реєстрацію знака для товарів і послуг за свідоцтвом НОМЕР_2 було подано 27.06.2017р. (Знак 2).

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про наявність права попереднього користувача у ФОП Грищука О.І. на знак 1 та 2, що підтверджується, на думку апелянта, письмовими доказами, а саме відповіддю товариства з обмеженою відповідальністю «БМУ-3» на адвокатський запит №64 від 11.12.2019р. та договором оренди №БМ-468 від 07.08.2014р., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з відповіді на адвокатський запит товариства з обмеженою відповідальністю «БМУ-3» №64 від 11.12.2019р. (а.с.237, т.1), фізичною особою-підприємцем Грищуком О.І. укладено з ТОВ «БМУ-3» договір оренди №БМ-382 від 25.09.2018р., метою використання орендованого приміщення є роздрібна торгівля розливними парфумами під знаком «ІНФОРМАЦІЯ_1» (Знак 1).

Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять копію договору оренди №БМ-382 від 25.09.2018р., що виключає можливість встановлення мети використання орендованого приміщення відповідачем 2 за зазначеним в листі №64 від 11.12.2019р. договором та, як наслідок, встановлення факту використання знаку «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Натомість в матеріалах справи наявний договорів оренди №БМ-468 від 07.08.2014р., укладений між ФОП Грищуком О.І. та ТОВ «БМУ-3» (а.с. 5, т.1), відповідно до пункту 1.4. якого орендар використовує приміщення для роздрібної торгівлі парфумами, при цьому, положеннями вказаного договору не визначено найменувань жодних знаків для товарів та послуг (торгових марок) парфумів, торгівля якими буде здійснюватися в орендованому приміщені.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу апелянта, що для встановлення факту наявності в особи права попереднього користувача на знак для товарів та послуг, не достатньо наявності самих намірів такого використання, в даному випадку належними доказами можуть бути лише ті докази, які б підтверджували саме факт використання торгової марки (товарний чек, виготовлена продукція з зазначенням торгової марки тощо) або факт здійснення значної та серйозної підготовки для такого використання.

Таким чином, навіть у разі зазначення в договорі оренди мети - продажу товарів з визначенням конкретної торгової марки, не доводить чи дійсно відбувся факт використання такої торгової марки (знаку для товарів та послуг) вказаною особою та чи здійснювалась значна та серйозна підготовка для такого використання, що також спростовує вищенаведені доводи апеляційної скарги.

Враховуюча наведене, колегія суддів зазначає, що вказані докази (лист №64 від 11.12.2019р. та договір оренди №БМ-468 від 07.08.2014р.), на які посилається апелянт, не є належними доказами в розумінні ст. 76 ГПК України та не доводять наявності права попереднього користувача на Знак 1 та Знак 2 у відповідачів.

Оцінюючи лист від 19.11.2019р. №11/19 ТОВ «Лордекс Менеджмент Груп» (а.с. 220-221, т.1), на який посилається апелянт та в якому зазначено, що ФОП Грищук О.І. в ТЦ «Вишенька» здійснював торгівлю парфумерною продукцією із використанням позначень «ІНФОРМАЦІЯ_1» у період з липня 2016 року по грудень 2018 року, колегія суддів зазначає, що вказаний доказ не може вважатися належним та допустимим в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, оскільки матеріали справи не містять інших документів на підтвердження факту продажу чи факту виготовлення відповідачем 2 у вказаний в листі період продукції із використанням спірних знаків на товари та послуги, які були б належними та допустимими доказами у справі (наприклад первинна бухгалтерська документація тощо).

Враховуючи вищевикладене колегія суддів зазначає, що належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України на підтвердження наявності у відповідачів прав попередніх користувачів на спірні знаки 1 та 2 матеріали справи не містять, з огляду на що суд дійшов висновку про недоведеність наявності у ТОВ «Парфум Бар Україна» та ФОП Грищука О.І. права попереднього користувача на знаки для товарів і послуг за свідоцтвами України НОМЕР_1 та НОМЕР_2, які належать позивачу.

При цьому, враховуючи що відповідачем 1 та відповідачем 2 не заперечується факт використання спірних знаків на товари та послуги у своїй господарській діяльності, колегія судді зазначає, що у відповідності до ч. 1 ст.75 ГПК України вказані обставини не підлягають доказуванню.

Таким чином, враховуючи, що факт використання знаків для товарів і послуг за свідоцтвами України № НОМЕР_1 від 25.06.2018 року (заявка № m 2016 26118 від 24,11.2016р.) та НОМЕР_2 від 10.04.2019 року (заявка № m 2017 14165 від 27.06.2017р.) у своїй господарській діяльності не заперечується самими відповідачами 1 і 2, а також те, що відповідачами не було доведено належними доказами наявність у них права попередніх користувачів на вказані знаки, інших правових підстав для використання спірних знаків, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що знаки для товарів і послуг за свідоцтвами України № НОМЕР_1 від 25.06.2018 року та НОМЕР_2 від 10.04.2019 року, зареєстрованих для товарів 3 класу МКТП, та які належать на праві власності позивачу, використовуються відповідачами 1 і 2 без достатніх правових підстав.

За таких обставин, судом першої інстанції було вірно застосовано приписи ст. 495 ЦК України, ст. 116 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", з огляду на що правомірно задоволено позовні вимоги у даній справі в повному обсязі.

Окрім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що викладені в апеляційній скарзі доводи ТОВ "Парфум Бар Україна" великою мірою стосуються захисту прав ФОП Грищука О.І., який погодившись з рішенням суду першої інстанції своїм правом на подачу апеляційної скарги не скористався.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 р., серія A, №303-A, п.29).

Згідно з ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 ГПК України.

Мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Вінницької області від 26.12.2019 р. у справі №902/775/19 залишити без змін, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Парфум Бар Україна" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "03" квітня 2020 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Грязнов В.В.