ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2020 р. м. Чернівці справа № 824/301/20-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язати вчинити дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить:

- визначити протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 28.01.2020 р. про зарахування до стажу роботи на посаді судді 5 років роботи стажу за юридичною спеціальністю;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, зарахувати йому, ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, 5 років стажу роботи за юридичною спеціальністю та здійснити перерахунок щомісячного грошового утримання в розмірі 76% (відсотків) заробітної плати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період час з 23.12.1993 р. по 18.09.2008 р. працював суддею апеляційного суду Чернівецької області. До обрання суддею обласного суду працював в органах МВС на керівних посадах, а також на посаді юрисконсульта більше 5 років.

У зв`язку із внесенням змін до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» щодо зарахування до стажу роботи на посаді судді роботи в галузі права, 28.01.2020 р. позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про зарахування до стажу роботи на посаді судді 5 років роботи в галузі права та провести перерахунок, проте його заява не розглянута.

Враховуючи наведене, з метою захисту порушених прав, позивач просить суд задовольнити позов у повному розмірі.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 03.03.2020 р. відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

З метою з`ясування всіх обставин у справі витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області копії матеріалів пенсійної справи позивача.

Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідачем) подало до суду відзив на позовну заяву, в якому просило, у задоволенні позовних вимог відмовити, у зв`язку із відсутністю правових підстав для зарахування до стажу судді позивача періоду за юридичною спеціальністю на підприємствах, установах.

Посилаючи на положення ст. 58 Конституції України, відповідач зазначав, що позивача було відраховано зі штату Апеляційного суду Чернівецької області 09.10.2008 р., тобто до набрання чинності Законами № 1402-VІІІ та № 2509- VІІІ. Зважаючи на те, що Закон № 2509-VІІІ, яким внесені зміни до ст. 137 Закону № 1402-VІІІ, не містить вказівки на особливості дії в часі, його положення підлягають застосуванню до правовідносин, які виникли після набрання чинності, тобто після 05.08.2018 р.

З `ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

Постановою Верховної Ради України № 3775-ХІ від 23.12.1993 р. ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) обрано суддею Чернівецького обласного суду.

Постановою Верховної Ради України від 18.09.2008 р. № 536-VI позивача звільнено з посади судді апеляційного суду Чернівецької області у зв`язку з подання заяви про відставку за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків.

На час виходу у відставку стаж роботи позивача на посаді судді апеляційного суду Чернівецької області склав 14 років 9 місяців 10 днів, що підтверджується розрахунком стажу роботи судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

10.10.2008 р. позивач звернулась до Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Чернівців із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

З 11.10.2008 р. по теперішній час позивач отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 56 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням підвищення дітям війни.

З матеріалів справи видно, що до призначення на посаду судді Чернівецького обласного суду позивач з 29.06.1979 р. по 28.11.1982 р. працював на посаді юрисконсульта Чернівецького консервного заводу, а з 28.11.1982 р. по 22.04.1987 р. - на посаді юрисконсульта Чернівецького оптово-роздрібного об`єднання фірми «Меблі».

28.01.2020 р. позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій посилаючись на положення ч. 2, 3 ст. 7 Закону України «Про статус суддів» № 2862-XII, просив зарахувати до стажу роботи на посаді судді 5 років роботи в галузі права та провести перерахунок пенсії згідно доданої довідки апеляційного суду.

За результатами розгляду поданої заяви, 05.02.2020 р. відповідач направив на адресу позивача лист за вих. № 2400-0214-8/3382, в якому зазначив, що згідно довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2020 р., виданої Чернівецьким апеляційним судом від 08.01.2020 р. № 02-06/26 проведено перерахунок з 01.01.2020 р., в розмірі 56 відсотків від суми заробітку, вказаного у довідці 52024,50 грн.

Розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2020 р. складає 29200,15 грн, з урахуванням підвищення дітям війни. Виплату у новому розмірі та доплату за період з 01.01.2020 р. буде проведено у лютому 2020 р.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви про зарахування до стажу роботи на посаді судді 5 років роботи стажу за юридичною спеціальністю, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 21 Конституції України встановлено, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Відповідно до ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів при здійсненні ними своїх повноважень є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту, до яких, зокрема, відноситься і щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 р. № 8-рп/2005 право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя. Особливість щомісячного довічного грошового утримання виявляється в його правовому регулюванні та джерелах фінансування.

На час виходу позивача у відставку діяв Закон України "Про статус суддів" № 2862-XII від 15.12.1992 р. положення статті 43 якого передбачали, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.

До стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

З матеріалів справи видно, що на час виходу у відставку стаж роботи позивача на посаді судді апеляційного суду Чернівецької області склав 14 років 9 місяців 10 днів.

Виходячи з кількості повних років роботи на посаді судді 14 років, розмір щомісячного довічного грошового утримання органом пенсійного фонду обчислено позивачу в розмірі 56 % (20 років на посаді судді - 80%, а 14 років - 56%).

02.06.2016 р. прийнято Закон України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) № 1401-VIII та Закон України "Про судоустрій і статус судців" № 1402-VIII, які набрали чинності 30.09.2016 р.

Згідно з ч. 1 ст. 69 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016 р., на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою.

Частиною 6 ст. 69 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016 р. передбачено, що для цілей цього Закону вважається: 1) вищою юридичною освітою - вища юридична освіта ступеня магістра (або прирівняна до неї вища освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста), здобута в Україні, а також вища юридична освіта відповідного ступеня, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку; 2) стажем професійної діяльності у сфері права - стаж професійної діяльності особи за спеціальністю після здобуття нею вищої юридичної освіти; 3) науковим ступенем - науковий ступінь у сфері права, здобутий у вищому навчальному закладі (університеті, академії чи інституті, крім вищих військових навчальних закладів) чи науковій установі України або аналогічному вищому навчальному закладі чи науковій установі іноземної держави. Науковий ступінь, здобутий у вищому навчальному закладі чи науковій установі іноземної держави, повинен бути визнаний в Україні в установленому законодавством порядку; 4) стажем наукової роботи - стаж професійної діяльності у сфері права на посадах наукових (науково-педагогічних) працівників у вищому навчальному закладі (університеті, академії чи інституті, крім вищих військових навчальних закладів) чи науковій установі України або аналогічному вищому навчальному закладі чи науковій установі іноземної держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016 р. до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Разом з тим, 05.08.2018 р., на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 12.07.2018 р. № 2509-VIII, статтю 137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016 р. доповнено частиною другою, згідно з якою до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Абзацом 4 пункту 34 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016 р. встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Верховний Суд, Вища рада правосуддя, Вища кваліфікаційна комісія суддів України, Рада суддів України, Державна судова адміністрація України, Національна школа суддів України, враховуючи внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів, висловили свою думку у спільному листі від 05.11.2018 р. № 41783/0/9-18/2664/0/2-18/01-6757/18/9рс-1112/18/1-22433/18/02/3878 «Про зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді», відповідно до якого до стажу роботи на посаді судді зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, тобто застосовуються вимоги, що діяли на момент такого призначення (обрання).

В цьому листі також зазначено, що передбачені ч. 2 ст. 137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016 р. положення щодо зарахування (перерахунку) стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) на посаді судді здійснюються з дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 12.07.2018 р. № 2509-VIII, тобто, з 05.08.2018 р. Враховуючи зазначене, суди видають накази про зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді з 05.08.2018 р.

Судом встановлено, що позивач реалізував своє право на відставку до внесення змін Законом України від 12.07.2018 р. № 2509-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Таким чином, суд прийшов до висновку, що до позивача не може застосовуватись норма права щодо обрахунку стажу роботи на посаді судді, яка набрала чинності після виходу позивача у відставку, оскільки Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 12.07.2018 р. № 2509-VIII, яким внесені зміни до статті 137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016 р., не містить вказівки на особливості дії в часі, його положення підлягають застосуванню до правовідносин, які виникли після набрання чинності, тобто після 05.08.2018 р.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності до положень ст. ст. 61 та 62 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що положення статей 58, 61 і 62 Конституції України спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Водночас, вказані гарантії не поширюються на правовідносини, які не пов`язані з настанням юридичної відповідальності осіб.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 19.04.2000 р. № 6-рп/2000, положення статті 58 Конституції України з урахуванням вимог пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України треба розуміти так, що виключно законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється кримінальна відповідальність за їх вчинення. Такі закони мають зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують кримінальну відповідальність особи.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що до спірних правовідносин не застосовується норма права щодо обрахунку стажу роботи на посаді судді, яка набрала чинності після виходу позивача у відставку.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст. 129 Конституції України).

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів належними засобами доказування правомірність своїх дій, водночас позивач не довів обґрунтованість заявлених позовних вимог, тому в задоволені позову суд відмовляє повністю.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 5 ст. 139 КАС України встановлено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову повністю та за відсутності понесених відповідачем витрат, судом не проводиться розподіл судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволені адміністративного позову відмовити повністю.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (площа Центральна, 3, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345).

Суддя В.К. Левицький