ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/5101/19 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ключковича В. Ю., Парінова А. Б., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення не зазначений, дата складання повного тексту не зазначена) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправними дій, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА _1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України про визнання протиправними дій щодо прийняття рішення № 50-15 від 04.02.2015 р. про втрату статусу біженця та скасування вказаного рішення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення, вважаючи, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що позивач перебував на території Афганістану з 24.10.2013 р. до 25.10.2013 р.

Факт перебування в Афганістані підтверджено листом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 22.07.2014 р. № 55/784, роздруківками електронних квитків на рейс 24.10.2013 р. авіакомпанії «Air Arabia» літаком G 9568 «Кабул - Шаржа» з подальшою пересадкою 25.10.2013 р. на рейс 25.10.2013 р. G 9293 «Шаржа - Київ», факт вибуття з Афганістану підтверджується роздруківкою електронного квитка авіакомпанії «Air Arabia».

25.10.2013 р. громадянин Афганістану ОСОБА_1 в`їхав до України через пункт пропуску для міжнародного авіаційного сполучення «Бориспіль - Термінал Р» авіарейсом G 9293 «Шаржа - Київ».

З метою ретельного вивчення наданих матеріалів, для детального з`ясування всіх обставин, позивачу було надіслано запрошення до управління у справах біженців ГУДМС України в м. Києві для проведення співбесіди.

Однак, за твердженням апелянта, позивач проігнорував запрошення № 1-12/772 від 02.09.2014 р. та не з`явився до органу міграційної служби.

До Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив, зареєстрований 12.02.2020 р. за вх. № 5205, у якому позивач підтримує позицію, викладену ним у адміністративному позові, та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач повторно наголошує на тому, що факт наявності електронного квитка не є належним доказом перебування позивача на території Афганістану. Крім того, позивач зазначає, що відповідачем також у ході розгляду справи судом першої інстанції не було доведено обставини того, що позивач дійсно скористався чи мав намір скористатися захистом країни приналежності.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, позивач є громадянином Ісламської Республіки Афганістан та набув статус біженця в Україні відповідно до рішення Державної міграційної служби України від 25.12.2008 р. № 869-08.

04 лютого 2015 року Державною міграційною службою України, відповідно до статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та за результатами розгляду подання Головного управління ДМС у м. Києві, прийнято рішення № 50/15 про втрату громадянином Афганістану ОСОБА_1 статусу біженця.

У відповідності до змісту вказаного рішення, позивач втратив статус біженця в Україні у зв`язку із тим, що добровільно знову скористався захистом країни громадянської належності (підданства).

До такого висновку міграційний орган дійшов на підставі інформації від Адміністрації Державної прикордонної служби, наданої у листі від 22.07.2014 р. № 55/784 з посиланням на копії електронного квитка.

Надаючи правову оціцнку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 р. № 3671-VI (далі - Закон № 3671) статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа:

1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);

2) набула громадянства України або добровільно набула громадянства, яке мала раніше, або набула громадянства іншої держави і користується її захистом;

3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує;

5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;

6) не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.

Тлумачення поняття «добровільне поновлення використання захисту країни громадянської належності» надано в Керівництві з процедур та критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН (Женева, 1992) (далі - Керівництво), згідно п. 119 якого це положення про припинення передбачає три умови:

- добровільність: біженець має діяти добровільно;

- намір: біженець повинен мати намір вчинити дію з метою знову скористатися захистом своєї громадянської належності;

- поновлення: біженець має дійсно отримати такий захист.

Згідно п. 125 Керівництва в тих випадках, коли біженець відвідує країну свого проживання звичайного місце проживання, але не з національним паспортом, а наприклад, з проїзним документом, виданим країною його місця проживання, він розглядається деякими державами в якості особи, що відновила використання захисної країни свого попереднього звичайного місце проживання і такий, що втратив свій статус біженця у відповідності із теперішній станом про припинення. Але такі випадки слід розглядати із врахуванням індивідуальних обставин. Відвідування батьків похилого віку або хворих будуть мати іншу оцінку відносин біженця із країною свого походження звичайного місце проживання, аніж регулярні візити в цю країну, які здійснені для проведення відпустки або в цілях встановлення ділових відносин.

Згідно пунктів 121, 122 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців 1951 року, в тих випадках, коли біженець звертається до компетентних органів країни громадянської належності за отриманням національного паспорта або іншого документа і отримує його або коли паспорт продовжується, то це буде означати, за відсутності доказів зворотного, що він планує користуватися захистом країни своєї громадянської належності. Отримання дозволу на в`їзд або закордонного паспорта для виїзду, розцінюється як підстава для припинення статусу біженця).

Як свідчать матеріали справи, позивач виїжджав за межі України на підставі проїзного документа біженця для виїзду за кордон (а. с. 12, 17).

Належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів щодо перетину кордону Афганістану у спірний період матеріали справи не містять.

Ця обставина також заперечується позивачем.

У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вказану норму, колегія суддів позбавлена можливості тлумачити відсутність вказаних доказів на користь відповідача. Такі докази тлумачаться на користь позивача.

Відтак доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправними дій залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач

О. О. Беспалов

Суддя

В. Ю. Ключкович

Суддя

А. Б. Парінов

(Повний текст постанови складено 02.04.2020 р.)