Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" березня 2020 р. Здолбунівський районний суд

Рівненської області

в складі: головуючого судді Мичка І.М.

при секретарі Кондратюк Н.В.

позивач ОСОБА_1

представника відповідача Гридіна Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Здолбунів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулася до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги обгрунтовує наступним, з 16.03.2006 року вона працювала в управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань Україниу Рівненській області на посадах заступника начальника з питань правової роботи відділу кадрової та правової роботи та начальника відділу юридичної та організаційної роботи і діловодства.

31.07.2017 року звільнена з посади за п.5 ст.36 КЗпП України в порядку переведеннч в управлінння виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Рівненській області , яке є правонаступником управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професіних захворювань України в Рівненській області.

З 01.08.2017 року прийнята у вищевказане управління на посаду начальника юридичного відділу а 01.02.2019 року заступника начальника юридичного відділу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхуавння України у Рівненській області.

Наказами управління від 24.04.2019 №218-к «про продовження відпустки ОСОБА_1 » та 07.05.2019 №227- к «про звільнення ОСОБА_1 звільнена з роботи 07.05.2019 відповідно до п.1 ст. 40 КЗпПП України у зв`язку із скороченням чисельності штату. При звільненні позивачки з роботи на її переконанння не дотримано процедуру звільнення передбачену чиним законодавством, тому вважає звільненння незаконним.

В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала просила їх задовольнити в повному обсязі. Під час розгляду справи позивач, надала суду клопотання щодо виклику в судові засідання свідків, а саме начальника відділу роботи з персоналом Відповідача ОСОБА_2 та бувшого заступника начальника відділу роботи з персоналом Відповідача ОСОБА_3 , яка звільнена після 01.04.2019 року у зв`язку із скороченням чисельності та штату, яке було задоволено.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила та надала пояснення .

Дослідивши матеріали справи надані сторонами, витребувані судом докази, що містять інформацію щодо предмета доказування з обґрунтуванням їх належності, заслухавши пояснення надані сторонами та свідками по справі, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Так , в силу ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 2 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишенні на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судом встановлено, що відповідно до наказів управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Рівненській області Позивач працювала на посадах заступника начальника відділу кадрової та правової роботи, начальника відділу юридичної та організаційної роботи і діловодства.

Внаслідок проведеної реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Рівненській області, Позивач була звільнена з роботи в порядку переведення до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області та у подальшому, наказом від 27.07.2017 № 126-к, 01.08.2017 прийнята на роботу на посаду начальника відділу юридичної роботи управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області в порядку переведення.

Наказом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області від 29.12.2017 року ОСОБА_1 переведено з 01.01.2018 року з посади начальника відділу юридичної роботи Управління на посаду начальника юридичного відділу Управління. Наказом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області від 31.01.2019 року № 48-к (надалі Наказ № 48-к) ОСОБА_1 переведено з 01.02.2019 року з посади начальника юридичного відділу Управління на посаду заступника начальника юридичного відділу Управління на підставі поданої нею заяви від 18.01.2019 року.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 № 1105- XIV (зі змінами) (далі - Закон № 1105) Фонд соціального страхування України є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Пунктом 8 частини 1 ст. 7 Закону № 1105 встановлено, що правління Фонду затверджує структуру органів Фонду, граничну чисельність працівників, схеми їх посадових окладів, видатки на адміністративно-господарські витрати Фонду (за погодженням із центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення).

Постановою правління Фонду соціального страхування України від 12.12.2018 № 35 «Про затвердження Типових структур управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та місті Києві та їх відділень» (надалі Постанова № 35) у відповідності до вимог статті 7 Закону № 1105, затверджено Типову структуру управлінь та відділень виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України. Пунктом 2 зазначеної Постанови № 35 визначено, що штатна чисельність працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та місті Києві має складати не більше 35 відсотків від загальної чисельності працівників робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у відповідній області.

Пунктами 3.1. - 3.3. Постанови № 35 в.о. директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України уповноважено на здійснення перерозподілу граничної чисельності працівників робочих органів виконавчої дирекції Фонду, затвердження штатних розписів управлінь та погодження штатних розписів відділень.

Пунктом 4 Постанови № 35 керівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та місті Києві зобов`язано надати до 01.02.2019 року на затвердження штатні розписи управлінь та відділень, до 01.04.2019 забезпечити проведення організаційних заходів щодо попередження працівників робочих органів виконавчої дирекції Фонду та їх відділень про зміни в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці (стаття 32 Кодексу законів про працю України).

Судом встановлено, що на виконання зазначеної Постанови № 35 наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 18.01.2019 № 18-кз «Про затвердження граничної чисельності працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області» (надалі Наказ № 18-кз) затверджено чисельність працівників з 01.04.2019 року в кількості 132 штатних одиниці. Крім того, на виконання Наказу № 18-кз в.о. начальника управління Кравець Л.Ю. було зобов`язано до 01.02.2019 подати до виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України на затвердження та погодження штатні розписи Управлінь та відділень; до 31.01.2019 року повідомити працівників Управління та його відділень про зміни в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці (стаття 32 Кодексу законів про працю України).

В ході судового засідання встановлено та підтверджено доказами, що 21.01.2019 року штатний розпис Управління був затверджений в.о. директора виконавчої дирекції Нестеровим С.В., а штатні розписи відділень Управління 21.01.2019 року відповідно були затверджені в.о. начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області Кравець Л.Ю. та погоджені в.о. директора виконавчої дирекції Фонду Нестеровим С.В.

В судовому засіданні досліджено наказ управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області від 25.01.2019 року № 24-к «Про зміни в організації виробництва і праці управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області» (надалі Наказ № 24-к), яким було введено в дію з 01.04.2019 року нові штатні розписи управління та його відділень; визначено процедуру змін в організації виробництва і праці (шляхом ліквідації відділів, скорочення посад), надано вказівки відділу по роботі з персоналом щодо подальших дій в частині попередження працівників про зміни в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці (стаття 32 Кодексу законів про працю України). При цьому, Наказ № 24-к містить відмітку про його погодження головою профкому та список працівників, які ознайомлені із зазначеним наказом. Позивач ознайомлена із Наказом № 24-к 12.02.2019 року, про що свідчить особистий підпис ОСОБА_1 та не заперечувалося самою Позивчакою в судових засіданнях.

Пунктом 3 Наказу № 24-к передбачено скорочення з 31.03.2019 року посади заступника начальника юридичного відділу, яку згідно Наказу № 48-к займала ОСОБА_1 з 01.02.2019 року.

Судом встановлено та перевірено доказами факт того, що у Відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників.

В судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_2 яка, пояснила, що із Позивачем перебувала у робочих відносинах, й відповідно їй відомо, що посада Позивача в штатному розписі, що введений в дію з 01.04.2019 року відсутня, тобто скорочена. Свідок зазначила, що звільнення Позивача відбулося з чітким дотриманням діючого законодавства і судової практики. Позивача було попереджено про наступне звільнення більше ніж за два місяці до звільнення, їй було запропоновано вакантну з 01.04.2019 року посаду за професією і спеціальністю - головного спеціаліста юридичного відділу, звільнення відбулося за згодою профкому, з урахуванням права на використання відпустки у разі звільнення. Позивач 07.05.2019 року прибула на роботу та їй вчасно видано трудову книжку, виплачено кошти. ОСОБА_1 не подала заяви на переведення її на запропоновану посаду і не надала ніякої інформації щодо запропонованої посади чи інших посад, які вона вважає мали би бути їй запропоновані, за умови що попередження про наступне вивільнення та пропозицію іншої роботи отримало 99 працівників управління.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що із Позивачем перебувала у робочих відносинах, оскільки також працювала у Відповідача на посаді заступника начальника відділу роботи з персоналом. Вказала, що посада Позивача в штатному розписі, що введений в дію з 01.04.2019 року відсутня, так само як і її посада. На запитання поставлені Позивачем зазначила, що їй ( ОСОБА_3 ) при попередженні про наступне вивільнення було запропоновано одну посаду головного спеціаліста відділу медичних та соціальних послуг Рівненського відділення управління виконавчої дирекції Фонду у Рівненській області. На запитання поставлені представником Відповідача зазначила, що їй невідомі нюанси щодо запропонованої роботи Позивачу, оскільки в період з кінця березня вона хворіла на інсульт та не перебувала на робочому місці, тому вона, як бувший працівник кадрової служби не може сказати правомірно чи ні звільнено Позивача.

Суд критично оцінює твердження Позивача про те, що Постановою № 35 не передбачено вивільнення працівників по ст.40 п.1 КЗпП України, а передбачена лише ст.32 КЗпП України. Так, пп. 3 п. 4 Постанови № 35 передбачено проведення організаційних заходів шляхом попередження працівників про зміни в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці (стаття 32 Кодексу законів про працю України), тобто правлінням Фонду визначено проведення зміни структури двома способами - це зміни в організації виробництва і праці та зміна істотних умов праці. Частиною 3 ст.36 КЗпП України визначено, що у зв`язку із «змінами в організації виробництва і праці» допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, що свідчить про те, що зміна істотних умов праці не є виключною для процедури «зміни в організації виробництва і праці». Крім того, з пункту 1 частини 1 ст.40 КЗпП України слідує висновок, про те, що «зміни в організації виробництва і праці» можуть відбуватися в тому числі шляхом ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. При цьому, при скороченні штату можуть одночасно вводитися інші посади, з метою вдосконалення роботи, в результаті чого кількість працівників може і не зменшуватися, а в окремих випадках навіть збільшуватися. Судом досліджено Таблицю змін у штатних розписах та встановлено дійсне скорочення 7 посад в апараті управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області та збільшення штату відділень на 9 посад. Зазначена обставина не заперечувалася Позивачем.

При перевірці обставин щодо своєчасного попередження Позивача про наступне вивільнення судом досліджено листи Управління від 25.01.2019 року № 04-23-181 та від 11.02.2019 № 04-23-379, якими Позивача повідомлено про наступне вивільнення та встановлено наступне.

Листом Відповідача від Управління від 25.01.2019 року № 04-23-181 ОСОБА_1 , як начальника юридичного відділу з урахуванням поданої нею заяви від 18.01.2019 року про переведення її з 01.02.2019 року на посаду заступника начальника юридичного відділу, повідомлено про наступне вивільнення. У зв`язку із перебуванням ОСОБА_1 на листку по тимчасовій непрацездатності, що підтверджено матеріалами справи, вказаний лист був надісланий поштовим відправленням з повідомленням про вручення. Крім того, на листі № 04-23-181 міститься позначка про його отримання ОСОБА_1 12.02.2019 року. Також судом досліджено лист Відповідача від 11.02.2019 № 04-23-379, який вручено ОСОБА_1 , як заступнику начальника юридичного відділу, 12.02.2019 року, як додаток до листа від 25.01.2019 року № 04-23-181.

З матеріалів справи, зокрема трудової книжки Позивача долученої нею до позовної заяви вбачається, що Позивача звільнено 07.05.2019 року згідно наказу Управління від 07.05.2019 року № 227-к.

Таким чином, судом встановлено та не заперечувалося Позивачем в судовому засіданні, що попередження про наступне вивільнення вручено 12.02.2019 року не пізніше ніж за 2 місяці до дати звільнення, яке відбулося 07.05.2019, тобто з дотриманням строку визначеного ст.49^{2 КЗпП України.}

Судом досліджено та перевірено доказами, обставини щодо виконання Відповідачем обов`язку із працевлаштування Позивача, а саме можливість її переведення на іншу роботу за її заявою або неможливість такого переведення.

Судом встановлено, що листами від 25.01.2019 року № 04-23-181 та від 11.02.2019 № 04-23-379 Відповідач запропонував ОСОБА_1 з 01.04.2019 року посаду головного спеціаліста юридичного відділу управління.

Відповідач надаючи заяви по суті справи та додаткові пояснення по справі звернув увагу, що така пропозиція зумовлена вимогами ст.40, 49^{2 КЗпП України та відповідає усталеній судовій практиці, що міститься в постановах Верховного Суду України від 01.04.2015 по справі № 6-40цс15, від 01.03.2017 по справі № 761/17034/15-ц, Верховного Суду від 20.06.2018 по справі № 583/874/16-ц та від 07.08.2019 року по справі № 442/61/16, оскільки Позивачу запропоновано роботу за професією та спеціальністю.}

Судом досліджено зазначену судову практику та враховано, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини 2 ст.40, частини 3 ст.49^{2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював за весь період з моменту попередження та до моменту звільнення.}

Таким чином, позиція Верховного Суду України та Верховного Суду є незмінною в частині того, що працівникові мають бути запропоновані усі наявні вакансії, які відповідають його професії та спеціальності чи іншу роботу згідно освіти, кваліфікації, досвіду за період від моменту попередження та до моменту звільнення. Наявність професії, спеціальності, освіти є основними критеріями при здійсненні пропозиції іншої роботи.

Судом встановлено, що Позивач не подала Відповідачу заяви про переведення її на запропоновану посаду, не подала інших заяв чи повідомлень, які забезпечили б можливість Відповідача здійснити її переведення за її згодою.

Судом встановлено, що Позивачу запропоновано посаду головного спеціаліста юридичного відділу управління, відповідно до посадової інструкції головного спеціаліста юридичного відділу управління, що затверджена в.о. начальника управління Кравець Л.Ю. 01.04.2019 року, яка містить кваліфікаційну вимогу щодо наявності повної вищої юридичної освіти за ступенем «магістр» (спеціаліст). Судом також враховано, що вимоги до працівників юридичної служби визначаються Загальним положенням про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1040, яким передбачено наявність вищої юридичної освіти у відповідних працівників.

Судом спростовуються твердження Позивачки щодо того, що їй було запропоновано посаду, яка не була вакантною. Так, судом досліджено наказ управління від 25.01.2019 року № 34-к «Про перестановку працівників управління у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці» (надалі Наказ № 34-к), яким передбачено перестановку (перегрупування) працівників юридичного відділу, з урахуванням безперервного стажу роботи, кваліфікації, якості та ефективності роботи та попередження працівників зазначеного відділу про наступне вивільнення за п.1 ст.40 КЗпП України з пропозицією вакантних посад. Судом досліджено Таблицю змін в організації виробництва і праці управління виконавчої дирекції та відділень з 01.04.2019 року, якою інформаційно надано перелік вакантних посад в управлінні та відділеннях за період з 01.04.2019 по 07.05.2019 року, тобто за період введення в діяю штатних розписів по день звільнення Позивачки. Згідно інформації зазначеної в Таблиці судом встановлено наявність за період з 01.04.2019 по 07.05.2019 року (день звільнення Позивачки) 9 вакантних посад, з них 1 посада головного спеціаліста юридичного відділу, кваліфікаційною вимогою щодо якої встановлено наявність повної вищої юридичної освіти; 3 посади страхового експерта з охорони праці, кваліфікаційною вимогою щодо яких встановлена ст.51 Закону № 1105, наявність вищої спеціальної освіти за фахом спеціаліста з охорони праці або технічної, або медичної освіти; 2 посади головного спеціаліста перевірки обгрунтованості видачі листків непрацездатності, кваліфікаційною вимогою щодо яких встановлено наявність повної вищої медичної освіти; 1 посада головного спеціаліста страхових виплата матеріального забезпечення, кваліфікаційною вимогою щодо якої встановлено наявність повної вищої освіти за економічними напрямками; 1 посада головного спеціаліста відділу медичних та соціальних послуг, кваліфікаційною вимогою щодо якої встановлено наявність повної вищої економічної або технічної освіти; 1 посади завідувача сектору профілактики страхових випадків, кваліфікаційною вимогою щодо якої встановлено наявність вищої спеціальної освіти за фахом спеціаліста з охорони праці або технічної, або медичної освіти. Відповідачем зазначено, що головний спеціаліст юридичного відділу, що має нижчу кваліфікацію з 01.04.2019 року був переведений на посаду головного спеціаліста з питань запобігання корупції за згодою, з метою вивільнення посади головного спеціаліста юридичного відділу для пропозиції зазначеної посади в межах професії та спеціальності ОСОБА_1 .

Судом досліджено копії посадових інструкцій за вакантними посадами зазначеними в Таблиці, які надані Відповідачем на вимогу суду за клопотанням Позивача та підтверджено наявність кваліфікаційних вимог щодо таких вакантних посад. Позивачем в судових засіданнях не спростовано факт наявності затверджених в.о. начальника управління Кравець Л.Ю. 01.04.2019 року посадових інструкцій за посадами, які входять до штатного розпису Управління та його відділень з 01.04.2019 року.

Суд критично оцінює доводи про те, що на момент вручення листів від 25.01.2019 року № 04-23-181 та від 11.02.2019 № 04-23-379 їй не було надано посадової інструкції за посадою головний спеціаліст юридичного відділу з 01.04.2019 року, оскільки питання розробки та затвердження посадових інструкцій працівників врегульовано наказом Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників» від 29.12.2004 № 336 (зі змінами). Абзацом 8 пункту 6 Загальних положень вищезазначеного Довідника кваліфікаційних характеристик професій, визначено, що посадові інструкції складаються для працівників усіх посад, що зазначені у штатному розписі. Зважаючи, що Наказом № 24-к штатні розписи з новими посадами введені в дію з 01.04.2019 року, то затвердження посадових інструкцій відбувається за фактом наявності таких посад з 01.04.2019 року. Разом з тим, судом враховано, що Позивач з 01.08.2017 року до 01.02.2019 року очолювала юридичний відділ управління та як керівник цього підрозділу чітко володіла інформацією про права та обов`язки, повноваження, відповідальність головного спеціаліста юридичного відділу управління.

Крім того, ст. 29 КЗпП України передбачено, що власник до початку роботи за укладеним трудовим договором зобов`язаний роз`яснити працівникові його права та обов`язки та інформувати під розписку про умови праці. Позивач в судових засіданнях неодноразово зазначала, що вона не надала Відповідачу згоди на переведення її на запропоновану посаду, тобто Відповідач з урахування вимог ст.29 КЗпП України не зобов`язаний ознайомлювати з умовами праці особу, з якою не укладено трудовий договір.

Судом не приймаються доводи Позивача, що їй мала бути надана будь-яка інша робота без врахування професії та спеціальності, яку вона в силу свого тривалого періоду роботи у сфері соціального страхування могла виконувати, оскільки Позивачем не було надано Відповідачу будь-яких повідомлень про готовність виконання іншої роботи поза межами професії та спеціальності. Судом встановлено, що Відповідачем не запропоновані інші вакантні посади Позивачу через їх невідповідність професії, спеціальності та освіті, з урахуванням вимог чинного законодавства.

Судом досліджено питання щодо наявності чи відсутності у Позивача переважного права на залишення на роботі, та встановлено посада, яку займала Позивач (заступник начальника юридичного відділу) була єдиною у штатному розкладі, який діяв до 31.03.2019 року і відсутня у штатному розкладі, чинному з 1 квітня 2019 року. Згідно ст.42 КЗпП України переважне право на залишення працівника на роботі враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад, у даному випадку мало місце скорочення посади заступника начальника юридичного відділу, яка була єдиною у відповідача. Переважне право на залишення працівника на роботі не тотожне переважному праву його працевлаштування на нову посаду, тому Відповідачем не допущено порушень ст. 42 КЗпП України. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 577/256/18.

Судом перевірено наведені Позивачем факти щодо недотримання чинного законодавства Відповідачем в частині своєчасного повідомлення профспілки про намічувані звільнення. Так, судом досліджено лист Відповідача від 29.12.2018 року № 04-23-2526 адресований первинній профспілковій організації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області щодо можливого масового вивільнення. Зазначений лист також містить відмітку про його отримання Профспілкою також 29.12.2018 року.

Таким чином, судом спростовуються доводи Позивача про порушення Відповідачем ч.3 ст.22 Закону України «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності», якою передбачено обов`язок роботодавця не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати профспілкам інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Крім того, судом досліджено дотримання Відповідачем вимог ст. 43 КЗпП України та встановлено, що Відповідачем 26.03.2019 року надіслано подання до профспілки щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 . В матеріалах справи знаходиться протокол засідання профспілкового комітету від 05.04.2019 року, яким зафіксовано факт розгляду питання щодо звільнення Позивача та факт її присутності на даному засіданні. У протоколі зазначено, що Позивач прийняла свідоме рішення щодо звільнення та не бачить підстав для ненадання згоди профкомом на її звільнення. Рішення прийнято усіма присутніми на засіданні членами профкому (сім з дев`яти) одноголосно.

Разом з тим, частиною 8 ст.43 КЗпП України передбачено, що роботодавець має право розірвати трудовий договір не пізніше як через місяць з дня одержання згоди профспілки.

Згідно наказу управління від 07.05.2019 року № 227-к ОСОБА_1 була звільнена 07.05.2019 року. У зв`язку із тим, що звільнення відбувалося пізніше ніж через місяць від дня надання згоди профспілкою (05.04.2019 року) Відповідачем 07.05.2019 року повторно надіслано подання до профспілки про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 . В матеріалах справи знаходиться заява Позивача від 07.05.2019 року щодо проведення засідання без її участі. Рішенням Профкому від 07.05.2019 року надано згоду на звільнення ОСОБА_1 з дотриманням ст. 43 КЗпП України. Зазначені обставини не заперечувалися та не спростовувалися Позивачем впродовж судових засідань.

Судом з`ясовано обставини щодо дотримання Відповідачем ст. 47 та 116 КЗпП України, а саме виконання Відповідачем обов`язку видати працівникові в день звільнення належно оформлену трудову книжку, провести з ним розрахунок у визначені строки та видати копію наказу про звільнення.

Позивачем в зазначені обставини не оскаржувалися у поданих заявах по суті справи, в судовому засіданні на стадії вступного слова при обміні запитання сторонами Позивач підтвердила своєчасність видачі належно оформленої трудової книжки в день звільнення, проведення з нею повного розрахунку та видачу копії наказу про звільнення.

Судом досліджено обставини зазначені Позивачем у позовній заяві про видачу щодо її звільнення декількох наказів.

Так , листи управління від 25.01.2019 року № 04-23-181 та від 11.02.2019 № 04-23-379 щодо наступного звільнення та пропозицією іншої роботи, які досліджені судом, Позивач отримала 12.02.2019 року, тобто з урахуванням ст.49^{2 КЗпП України звільнення могло відбуватися не раніше 12.04.2019 року з урахуванням строків попередження про наступне вивільнення. Судом досліджено заяву Позивача від 28.03.2019 року про надання відпустки з 11.04.2019 року згідно ч.1 ст. 3 Закону України «Про відпустки» з наступним звільненням. Наказом управління від 05.04.2019 року № 184-к «Про надання відпустки ОСОБА_1 з подальшим звільненням з роботи», з яким Позивач була ознайомлена 08.04.2019 року ОСОБА_1 надано відпустку надано відпустку з 11.04.2019 року по 02.05.2019 року, виплачено допомогу на оздоровлення та зазначено про звільнення в останній день відпустки 02.05.2019 року з урахуванням ч.1 ст. 3 Закону України «Про відпустки».}

В матеріалах справи міститься заява Позивача від 23 квітня 2019 року про продовження щорічної відпустки на 5 календарних днів, невикористаних у зв`язку із хворобою за період з 15.04.2019 року по 19.04.2019 року. Період тимчасової непрацездатності підтверджено листком непрацездатності серія АДН № 848600. Наказом управління від 24.04.2019 року № 218-к «Про продовження відпустки ОСОБА_1 » згідно п. 1 ч.2 ст.11 Закону України «Про відпустки» Позивачу продовжено відпустку з 03.05.20419 по 07.05.2019 року та внесено зміни до Наказу № 184-к в частині звільнення в останній день відпустки 07.05.2019 року та зміною розрахункового періоду при нарахуванні компенсації за невикористану відпустку.

Наказом Управління від 07.05.2019 № 227-к «Про звільнення ОСОБА_1 » Позивача звільнено 07.05.2019 року згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням чисельності та штату, в останній день відпустки, як це визначено ч.1 ст. 3 Закону України «Про відпустки». Наказ Управління від 07.05.2019 № 227-к «Про звільнення ОСОБА_1 » внесений до трудової книжки Позивача, як підстава для її звільнення, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Судом встановлено, факти подачі Позивачем заяв щодо надання відпустки в передденьзвільнення, з наступним звільненням, заяви про продовження відпустки через тимчасову непрацездатність в період відпустки, що не заперечувалося Позивачем у судових засіданнях, та відповідне видання наказів Відповідачем за фактами отриманих заяв, що передбачено чинним законодавством. Таким чином, судом не встановлено неправомірності у видачі кадрових наказів Відповідачем на підставі поданих заяв Позивачем.

Судом окремо досліджено питання щодо звільнення Позивача у період відпустки наданої на піставі заяви поданої Позивачем згідно ч.1 ст. 3 Закону України «Про відпустки».

Позивачем при поданні позовної заяви, заперечень на позовну заяву та додаткових пояснень по суті справи не зазначалося про неправомірність її звільнення у період відпустки. Разом з тим, на стадії дослідження доказів Позивач звернула увагу, що її звільнення відбулося в останній день відпустки, що суперечить частині 3 ст. 40 КЗпП України. При цьому, Позивач аргументувала свої доводи посиланням на рішення Конституційного Суду України від 04.09.2019 року по справі № 3-425/2018(6960/18) та постанову Верховного Суду від 05.02.2020 по справі № 725/3265/18.

При встановлені фактичних обставин справи та перевірці таких обставин доказами, судом встановлено, що Позивачем 28.03.2019 року подано заяву Відповідачу про надання відпустки. Дослідивши копію заяви ОСОБА_1 від 28.03.2019 року встановлено, що Позивач зазначила «Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про відпустки» прошу надати мені з 11.04.2019 року 6 календарних днів невикористаної частини додаткової відпустки за період роботи з 01.08.2017 по 31.07.2018, 14 календарних днів щорічної відпустки за період з 01.08.18 по 31.07.19 з наступним звільненням та виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення».

Враховуючи , що листи-попередження про наступне звільнення Позивач отримала 12.02.2019 року, то звільнення ОСОБА_1 мало б відбутися після 12.04.2019 року. Позивач скористалася своїм правом визначеним ст. 3 Закону України «Про відпустки» та 28.03.2019 року подала Управлінню заяву про надання відпустки з 11.04.2019 року з наступним звільненням, тобто про надання їй відпусти у переддень звільнення.

Наказом управління від 05.04.2019 року № 184-к «Про надання відпустки ОСОБА_1 з подальшим звільненням з роботи» Позивачу надано відпустку, визначено останній день відпустки - 02.05.2019 року, який згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника є днем звільнення.

Судом досліджено заяву Позивача від 23.04.2019 року про продовження щорічної відпустки на 5 календарних днів у зв`язку із хворобою. В матеріалах справи міститься листок непрацездатності серія АДН № 848600, яким підтверджено період тимчасової непрацездатності.

Наказом управління від 24.04.2019 року № 218-к внесесно зміни до наказу № 184-к, яким визначено останнім днем відпустки 07.05.2019 року, який згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника є днем звільнення.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Законом не передбачено права роботодавця на власний розсуд вирішувати питання щодо надання або ненадання такої відпустки, а імперативно визначено обов`язок.

Оскільки, позивач скористався своїм правом на отримання при звільненні невикористаної відпустки, згідно частини 1 ст. 3 Закону України «Про відпустки», датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Твердження Позивачки, що її звільнено з порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України, якою не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці спростовується частиною першої статті 3 Закону України «Про відпустки», якою визначено за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Аналіз норм у контексті загальної (частини третьої статті 40 КЗпП України) та спеціальної (частини першої статті 3 Закону України «Про відпустки») норм дає підстави для висновку про те, що в разі звільнення працівника (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) та надання йому за його бажанням невикористаної відпустки (з наступним звільненням) датою звільнення є останній день відпустки.

Аналогічний правовий висновок міститься в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 6-11258св12 від 3 травня 2012 року, у справі № 6-17046св14 від 20 серпня 2014 року, у справі № 6-32128ск15 від 03 лютого 2016 року, у справі № 6-2487цс15 від 23.03.2016 року.

Судом проаналізовано рішення Конституційного Суду України від 04.09.2019 року по справі № 3-425/2018(6960/18) та встановлено, що в ході судової справи жодна із сторін не ставила під сумнів коституційність ч.3 ст.40 Кодексу законів про працю України. Разом з тим, визнання Коституційним Судом України такими, що відповідають Коституції України положення частини 3 ст. 40 КЗпП України не заперечують права суб`єкта правовідносин на застосування інших діючих конституційних норм права при вирішенні трудового спору.

Порівняння змісту наданого Позивачем судового рішення Верховного Суду у справі № 725/3265/18 від 05.02.2020 не дає підстав для висновку про те, що їх постановлено у справі з аналогічними обставинами й однаковим регулюванням норм матеріального права у спірних правовідносинах. Так, при змістовному аналізі вказаної судової справи вбачається, що у зазначеній справі звільнення у період відпустки відбулося не за бажанням працівника, яке мало бути зафіксовано заявою про надання відпустки відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про відпустки» з наступним звільненням, а неочікувано для працівника.

Статтею 2^{1 Кодексу законів про працю України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці зокрема пряме або непряме обмеження прав працівників, тому Відповідач позбавлений права відмовити Позивачу у надання відпустки на умовах ч.1 ст. 3 Закону України «Про відпустки».}

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд критично оцінює предмет позову визначений Позивачем, оскільки при детальному аналізі доказів, а саме Наказу управління від 05.04.2019 року № 184-к «Про надання відпустки ОСОБА_1 з подальшим звільненням з роботи», Наказу управління від 24.04.2019 року № 218-к «Про продовження відпустки ОСОБА_1 », яким внесено зміни до наказу № 184-к, судом встановлено, що позовна вимога «Скасувати пункт 3 наказу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області від 24.04.2019 № 218-к» не поновлює порушеного, на думку Позивача, права.

Доводи позовної заяви про те, що звільнення відбулося внаслідок упередженого ставлення роботодавця до Позивачки, не знайшли свого підтвердження наданими по справі доказами, а тому відхиляються судом за недоведеністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Виходячи з наведеного, суд зазначає, що як Позивач так і Відповідач вдались до надмірної деталізації, обставин справи, оцінки доказів, які не мають визначального значення в справі та не мають прямого відношення до даного предмету спору про поновлення на роботі. Крім того, судом не витребовувалися за клопотанням сторін документи, які не впливають регулюванню спору між Позивачем та Відповідачем, оскільки регулюють трудові відносини інших працівників з Відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зважаючи на вищевикладене, суд , приходить до висновку що позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу до задоволення не підлягають.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.264,265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

У позові ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, в разі подання апеляційної скарги рішення суду набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 23 березня 2020 року.

Суддя