ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2020 року м. Київ №640/3121/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів:

головуючого судді Костенка Д.А., суддів: Донця В.А., Шрамко Ю.Т.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврида Електрик Дніпро" до Кабінету Міністрів України (далі - КМ України), третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Мінекономіки), про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просить:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиконанні ним вимог ч. 10 ст. 16 Закону України "Про валюту і валютні операції";

2) зобов`язати відповідача забезпечити приведення наказу Мінекономіки від 17.04.2000 №52 "Про затвердження Положення про порядок застосування до суб`єктів зовнішньоеконо-мічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальних санк-цій, передбачених ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" у відповід-ність із Законом України "Про валюту і валютні операції" шляхом його скасування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2019 відкрито про-вадження у справі, а ухвалами від 16.05.2019 - продовжено відповідачу процесуальний строк для подання відзиву та залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Під час підготовчого засідання 04.12.2019 суд на підставі постанови КМ України від 02.09.2019 №829 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" та згідно із ст. 52 КАС України допустив процесуальне правонаступництво третьої особи у справі, замінивши Міністерство економічного розвитку і торгівлі України на Мінекономіки.

Підставою позову є невиконання відповідачем обов`язку, передбаченого ч. 10 ст. 16 Закону України "Про валюту і валютні операції", із забезпечення приведення міністерства-ми їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом. Зазначає, що після виклю-чення ст. 37 у Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" продовжує діяти наказ Мінекономіки від 17.04.2000 №52, який не відповідає цьому Закону. Зазначає, що неможли-вість позивача, як суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності, передбачати наслідки своїх дій в рамках здійснення господарських операцій, неможливість чітко розуміти, чи будуть засто-совані до нього спеціальні санкції за окремі дії, позбавляє позивача будувати власну діяльність на умовах передбачуваності.

Відповідач подав відзив, в якому просить відмовити в позові, посилаючись на недопу-щення ним протиправної бездіяльності. Зазначає, що на виконання ч. 10 ст. 16 Закону Украї-ни "Про валюту і валютні операції" ним схвалено План організації підготовки проектів актів, необхідних для забезпечення реалізації Закону України від 21.07.2018 №2473-VIIІ "Про валюту та валютні операції", у п. 7 якого доручено забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповід-ність із цим Законом. Також зазначає, що позивач не вказав у позовній заяві та не надав доказів порушення прав та інтересів позивача бездіяльністю відповідача.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що відзив відповідача не спросто-вує доводів позивача, наведених у позовній заяві. Пункт 7 Плану, на який посилався відпо-відач, покладає відповідальність за його реалізацію саме нього, однак наказ Мінекономіки від 17.04.2000 №52 є чинним і не скасований. Також, в обґрунтування своєї позиції позивач навів положення ст. 113 Конституції України, ст.ст. 1-4, 19, 21, 41 Закону України "Про Кабінет Міністрів України". У контексті порушення прав та інтересів позивача зазначив, що, незважаючи на введення в дію 07.02.2019 змін до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та виключення ст. 37 цього Закону, наказом третьої особи від 15.03.2019 №408 позивача переведено на індивідуальний режим ліцензування, тобто застосовано відповідаль-ність, що не передбачена чинним законодавством.

Третя особа подала письмові пояснення, в яких просить відмовити в позові, посилаю-чись на відсутність бездіяльності відповідача з огляду на відсутність встановленого законо-давством обов`язку відповідача скасовувати наказ Мінекономіки від 17.04.2000 №52. Зазна-чає, що виконання відповідачем вимог ч. 10 ст. 16 Закону України "Про валюту і валютні операції" та скасування наказу Мінекономіки є різними юридично значимими діями й не мають причинно-наслідкового зв`язку, оскільки норма ч. 10 ст. 16 цього Закону стосується нормативно-правових актів КМ України, натомість наказ Мінекономіки від 17.04.2000 №52 є актом індивідуальної дії, повноважень на скасування якого у відповідача немає. Також зазначає, що скасування ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" не тягне скасування наказу Мінекономіки від 17.04.2000 №52, оскільки функція валютного нагляду за суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності покладена на Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, тому цей наказ може втратити чинність у зв`язку з прийняттям підзаконного нормативно-правового акта, виданого на виконання нового Закону. Крім цього, зазначає про те, що дії відповідача, про які зазначається у позовній заяві, не спричиняють порушення індивідуально виражених прав або свобод позивача.

Позивач подав відповідь на пояснення третьої особи, в яких зазначив про своє право на оскарження бездіяльності відповідача, передбачене ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України; наполягає на допущенні відповідачем протиправної бездіяльності, оскільки всупереч ст. 113 Конституції України, §84 Регламенту КМ України, затвердженого постано-вою КМ України від 18.07.2007 №950, ч. 10 ст. 16 Закону України "Про валюту і валютні операції" він мав обов`язок скасувати нормативно-правовий акт міністерства. Вважає, що третя особа викривляє зміст ч. 10 ст. 16 Закону України "Про валюту і валютні операції". Заперечує міркування третьої особи про те, що наказ Мінекономіки від 17.04.2000 №52 є актом індивідуальної дії, оскільки даний наказ містить норми права, тому є нормативно-пра-вовим актом згідно з п.п. 2, 4, 5, 6 Положення про державну реєстрацію нормативно-право-вих актів міністерств, інших органів виконавчої влади відомств, затвердженого постановою КМ України від 28.12.1992 №731.

Під час розгляду справи по суті представник позивача підтримала позов. Додатково пояснила, що постановою КМ України від 04.12.2019 №1180 скасовано, дію спеціальних санкцій, застосованих до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності до 07.02.2019, однак позов зберігає актуальність, оскільки не виключено застосування до позивача спеціальних санкцій після 07.02.2019 на підставі наказу Мінекономіки від 17.04.2000.

Представник відповідача заперечив проти позову з наведених у відзиві підстав.

Судом не допущено до участі в судовому засіданні в якості представника (самопред-ставника) третьої особи Суховій О.В., оскільки суду не надано доказів того, що названа особа є адвокатом або уповноважена на представництво прав та інтересів третьої особи відповідно до закону, статуту, положення чи трудового договору без довіреності.

Судом продовжено розгляд справи у письмовому провадженні за клопотанням сторін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено такі обставини та відповідні їм правовідносини.

21 червня 2018р. прийнято Закон України №2473-VIII "Про валюту і валютні опера-ції", пп. "д" п. 3 ч. 4 ст. 16 якого виключено ст. 37 у Законі України "Про зовнішньо-економічну діяльність".

Абзацом 5 ч. 10 ст. 16 Закону України "Про валюту і валютні операції" визначено КМ України до дня введення в дію цього Закону забезпечити приведення міністерствами, інши-ми центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Як вбачається, встановлена відповідачу вимога стосується приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповід-ність із цим Законом, що спростовує пояснення третьої особи про те, що дана норма стосується лише нормативно-правових актів КМ України.

Вказаний Закон набрав чинності 07.07.2018 і введений в дію 07.02.2019.

11 липня 2018р. на засіданні КМ України схвалено План організації підготовки проек-тів актів, необхідних для забезпечення реалізації Закону України від 21.07.2018 №2473-VIIІ "Про валюту та валютні операції" (далі - План), копія якого надана відповідачем.

Пунктом 7 цього Плану передбачено виконання вимог абз. 5 ч. 10 ст. 16 Закону Украї-ни "Про валюту та валютні операції" із забезпечення приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом у строк до 05.12.2018.

Судом встановлено, що ст. 37 Закону України від 16.04.1991 №959-XII "Про зовніш-ньоекономічну діяльність" було передбачено застосування до суб`єктів зовнішньоекономіч-ної діяльності спеціальні санкції за порушення цього або пов`язаних з ним законів України.

Наказом Мінекономіки України від 17.04.2000 №52, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.05.2000 за №260/4481, затверджено Положення про порядок застосу-вання до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господар-ської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України "Про зовніш-ньоекономічну діяльність".

Вказане Положення містить норми права, тому згідно з пп. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України і Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади відомств, затверджене постановою КМ України від 28.12.1992 №731, є нормативно-правовим актом, а не індивідуальним актом, як помилково вважає третя особа.

Із 07.02.2019 вищевказана ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяль-ність" виключена з цього Закону. Водночас наказ Мінекономіки від 17.04.2000 №52 зали-шився чинним і не був скасованим відповідачем чи третьою особою.

Також судом встановлено, що Положення про порядок застосування до суб`єктів зов-нішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", затверджене наказом Мінекономіки від 17.04.2000, було предметом оскарження в адміністративній справі №640/5376/19 з підстав виключення ст. 37 у Законі.

Згідно з наданою третьою особою копією постанови Шостого апеляційного адмініс-тративного суду від 23.10.2019 №640/5376/19 рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.07.2019 задоволено позов, яким, серед іншого, визнано протиправним та нечинним Положення про порядок застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяль-ності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передба-чених статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", затверджене наказом Мінекономіки від 17.04.2000.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2019 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.07.2019 скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 26.02.2020, електронний примірник якої наявний в Єдиному державному реєстрі судових рішень (http://reyestr.court.gov.ua/Review/87868597, http://reyestr.court.gov.ua/Review/87869199), постанову Шостого апеляційного адміністратив-ного суду від 23.10.2019 №640/5376/19 скасовано, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.07.2019 у справі №640/5376/19 залишено в силі.

Отже, на час вирішення цієї адміністративної справи Положення про порядок застосу-вання до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів госпо-дарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", затверджене наказом Мінекономіки від 17.04.2000, визна-но протиправним та нечинним в судовому порядку.

Крім цього, судом встановлено, що наказом Мінекономрозвитку від 13.11.2018 №1668, який міститься у вільному доступі (http://document.ua/pro-zastosuvannja-specialnoyi-sankciyi-timchasovogo-zupinenn-doc365923.html), до позивача були застосовані спеціальні санкції, передбачені ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". У преамбулі цього наказу зазначено, що його прийнято відповідно до ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Наказом Мінекономрозвитку від 15.03.2019 №408 відповідно до ч. 6 ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" позивача переведено на індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності та зупинено дію ряду наказів Мінеко-номрозвитку у частині застосування спеціальної санкції - тимчасового зупинення зовнішньо-економічної діяльності, зокрема наказ від 13.11.2018 №1668.

Постановою КМ України від 04.12.2019 №1180 скасовано, дію спеціальних санкцій, застосованих до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності до 07.02.2019.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 у справі №160/8836/19, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністратив-ного суду від 13.02.2020, визнано протиправним і скасовано наказ третьої особи від 15.03.2019 №408 у частині переведення позивача на індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Встановлені судом фактичні обставини цієї справи визнаються і не заперечуються усіма учасниками справи.

Щодо доданих відповідачем до відзиву копій розпорядження КМ України від 13.02.2019 №76-р і додатку до нього, розрахунку надсилання цього розпорядження, то дані документи не стосуються суті спору і предмету доказування у справі, тому не беруться судом до розгляду згідно з ч. 4 ст. 73 КАС України.

З цієї ж підстави суд не бере до розгляду надану третьою особою копію листа Мінеко-номіки від 15.11.2019 №4102-01/47880-01, оскільки, як зазначено у клопотанні про приєд-нання цього доказу та у листі, він стосується організації підготовки проектів актів, необхід-них для реалізації цього Закону.

Спірні правовідносини стосуються бездіяльності відповідача щодо не приведення наказу Мінекономіки від 17.04.2000 №52 у відповідність до Закону України "Про валюту і валютні операції".

Оцінюючи доводи учасників справи щодо допущення відповідачем стверджуваної позивачем бездіяльності, суд зважає на таке.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України від 13.06.2017 у справі №П/800/490/15 як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересова-них осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналеж-ного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причи-ни, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припи-нення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Згідно з ч. 6 ст. 21 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" КМ України може скасовувати акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади повністю чи в окремій частині.

Згідно з §84 Регламенту КМ України, затвердженого постановою КМ України від 18.07.2007 №950, КМ України скасовує акти центральних органів виконавчої влади повністю чи в окремій частині у разі їх невідповідності Конституції і законам України, актам Прези-дента України та актам Кабінету Міністрів шляхом прийняття відповідних розпоряджень. Проект такого розпорядження готує Мін`юст за дорученням Прем`єр-міністра.

Отже, ч. 6 ст. 21 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" і §84 Регламенту КМ України передбачають наявність у КМ України повноважень скасовувати акти централь-них органів виконавчої влади, однак не визначають такі повноваження як його обов`язок. Наявність у відповідача таких повноважень, само по собі, не доводить існування у нього обов`язку прийняти рішення про скасування наказу Мінекономіки від 17.04.2000 на користь позивача, як зацікавленої особи.

Частина 10 ст. 16 Закону України "Про валюту і валютні операції" не встановлює обов`язок КМ України скасувати наказ Мінекономіки від 17.04.2000 №52. Не встановлюють такий обов`язок відповідача й ст. 113 Конституції України, ст.ст. 1-4, 19, 41 Закону України від 27.02.2014 №794-VII "Про Кабінет Міністрів України", на які послався позивач у позов-ній заяві та відповідях на відзив і пояснення третьої особи.

У контексті виконання відповідачем вимог абз. 5 ч. 10 ст. 16 Закону України "Про валюту і валютні операції" суд враховує надану відповідачем копію Плану. Цей доказ під-тверджує вчинення відповідачем дій, спрямованих на забезпечення приведення міністерст-вами, іншими центральними органами виконавчої влади, у т.ч. третьої особи, їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Такі дії відповідача не суперечать абз. 5 ч. 10 ст. 16 Закону України "Про валюту і валютні операції" та відповідають п. 16 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМ України від 28.12.1992 №731, яким визначено, що у разі внесення змін, доповнень або визнання таким, що втратив чинність, акта законодавства, відповідно до якого прийнято нормативно-правовий акт, орган, що видав цей нормативно-правовий акт, зобов`язаний у місячний термін внести до нього відповідні зміни, доповнення або визнати його таким, що втратив чинність.

Зважаючи на викладене та враховуючи передбачений п. 16 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвер-джене постановою КМ України від 28.12.1992 №731, обов`язок Мінекономіки розглянути питання про внесення змін, доповнень чи визнання таким, що втратив чинність наказу від 17.04.2000 №52, суд не вбачає достатніх і переконливих підстав для висновку про допущення відповідачем протиправною бездіяльності.

Приходячи до такого висновку, суд зважає на те, що спеціальні санкції відповідно до ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" були застосовані до позивача наказом Мінекономрозвитку від 13.11.2018 №1668, тобто до введення в дію Закону України "Про валюту і валютні операції", й на час вирішення справи дія спеціальних санкцій скасо-вана постановою КМ України від 04.12.2019 №1180.

Наказ третьої особи від 15.03.2019 №408 про переведення позивача на індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, прийнятий відповідно до ч. 6 ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" визнано протиправним і скасовано рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 у справі №160/8836/19.

Стверджувані позивачем ризики неможливості його, як суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності, передбачати наслідки своїх дій в рамках здійснення господарських операцій, неможливість чітко розуміти, чи будуть застосовані до нього спеціальні санкції за окремі дії відповідно до затвердженого наказом Мінекономіки від 17.04.2000 Положення, що позбавляє його будувати власну діяльність на умовах передбачуваності, спростовуються фактом виз-нання нечинним вказаного Положення рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.07.2019 у справі №640/5376/19.

Вказані обставини доводять відсутність, на час розгляду справи, порушеного права чи законного інтересу позивача, який би підлягав судовому захисту у межах цього позову.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задо-волення заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

З огляду на відмову в задоволенні позову та згідно із ст. 139 КАС України судовий збір стягненню на користь позивача не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 90, 139, 241-246, 250 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Таврида Електрик Дніпро" у задоволенні адміністративного позову повністю.

Позивач :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Таврида Електрик Дніпро";

49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 76-А, кв. 105;

код ЄДРПОУ 32131293.

Відповідач :

Кабінет Міністрів України;

01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ відсутній.

Третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України;

01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 37508596.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, встановленому ст.ст. 293-297 КАС України. Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 19.03.2020.

Головуючий суддя Д.А. Костенко

Судді: В.А. Донець

Ю.Т. Шрамко