СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2020 р. Справа №480/222/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Кравченка Є.Д., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації від 18.10.2019 № 09-42 2218 про відмову у встановленні ОСОБА_1 статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту», яка має право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом;

- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.12.2019 № 25 про відмову позивачу у встановленні статусу члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) під час проходження військової служби та видачі посвідчення про пільги;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації повторно розглянути заяву позивача про встановлення статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця та оформити відповідне посвідчення і довідку особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву позивача про встановлення статусу члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) під час проходження військової служби та оформити відповідне посвідчення про пільги члену сім`ї загиблого військовослужбовця у порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379;

- зобов`язати відповідачів надати суду звіт про виконання судового рішення у встановлений строк.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 17.01.2020 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 25.02.2020 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги мотивовані тим, що після смерті сина позивач звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації із заявою про встановлення батькам загиблого статусу члена сім`ї загиблого та оформлення відповідних посвідчень, довідок тощо. До заяви було подано повний пакет документів, передбачений існуючою процедурою.

Проте, рішенням Управління праці та соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації, оформленого листом від 18.10.2019 № 09-42 2218 позивачу відмовлено у встановленні статусу та видачі відповідних посвідчень, довідок з тих мотивів, що позивач не надав відповідачу необхідних для вирішення цього питання документів, які б підтверджували безпосередню участь загиблого в АТО.

Крім того, позивач зазначає, що 25 жовтня 2019 ним, також, було подано заяву до ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення статусу та оформлення посвідчення про пільги членам родини загиблого військовослужбовця з наданням відповідних документів, передбачених процедурою.

Натомість, рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.12.2019 № 25 відмовлено позивачу у встановленні статусу члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) під час проходження військової служби та видачі посвідчення про пільги з огляду на те, що ОСОБА_2 вчинив адміністративне правопорушення за ст. 170-20 КУпАП та крім того, через те, що батьки позивача не надали відповідачу довідки про те, що вони знаходились на утриманні загиблого.

Позивач вважає відмови відповідачів у встановленні статусу члена сім`ї загиблого батькам ОСОБА_2 та оформленні відповідних документів про пільги протиправними та такими, що порушує його права і свободи, перешкоджає реалізацїї прав, отриманню пільг та соціального захисту від держави, передбачених чинним законодавством.

У встановлений судом строк Управлінням праці та соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації було подано відзив на позовну заяву (а.с. 38-40), за змістом якого відповідач заперечував щодо задоволення позову. В обгрунтування відзиву вказано, що у заявах про отримання статусу члена сім`ї загиблого ветерана позивачем був поданий неповний пакет документів, передбачений нормами чинного законодавства України, що спричинило відмову у наданні позивачу статусу особи, на яку, поширюється чинність закону.

Сумським обласним військовим комісаріатом подано до суду письмовий відзив на позов (а.с. 105-106), відповідно до якого Сумським ОВК 18 грудня 2019 року розглянуто заяву позивача від 09.12.2019 про встановлення статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця та відмовлено у встановленні статусу з огляду на те, що під час загибелі військовослужбовець перебував у стані алкогольного сп`яніння. За даної умови, підстав для встановлення статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця не вбачається.

Крім того, згідно із ст. 18 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" батьки загиблого військовослужбовця, які перебували на його утриманні, мають право на пільги, передбачені вищевказаним Законом. Оскільки батьки військовослужбовця не надали на розгляд комісії жодного документа, який би свідчив про їх перебування на утриманні загиблого військовослужбовця, відповідач вважає, що його дії щодо відмови позивачу у задоволенні заяви встановлення статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця здійснено в чіткій відповідності з нормами чинного законодавства України.

У судове засідання позивач та представники відповідачів не прибули, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.

Представники сторін подали до суду заяви про розгляд справи без їх участі.

Згідно із ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Частиною 9 цієї статті встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

На виконання вимог ч. 13 ст. 10 та ч. 1 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 4 ст. 229 КАС України).

Таким чином, враховуючи наведені обставини, фіксування судового засідання по справі не здійснювалось, справа розглянута в письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 , 17.10.2019 звернулася до Управління праці та соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації із заявою про надання статусу члена сім`ї загиблого ветерана війни згідно п. 1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (а.с. 42). До заяви позивачем було додано: копію паспорта; копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 ; копія свідоцтва про смерть ОСОБА_2 ; копія довідки про причину смерті ОСОБА_2 ; копія довідки про смерть від 04.03.2019 № 03-05-34; копія листа народного депутата ОСОБА_3 ; копія ідентифікаційного коду.

Листом від 18.10.2019 № 09-42/2218 Управління праці та соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації повідомило позивача, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.09.2015 № 740 "Про затвердження Порядку надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, деяким категоріям осіб"" для отримання статусу "Член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни" до Управління праці та соціального захисту населення необхідно надати документи які підтверджують безпосередню участь ОСОБА_2 в антитерористичній операції та факту загибелі під час безпосередньої участі у здійсненні заходів антитерористичної операції, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів; постанову штатної військово-лікарської комісії відповідного військового формування. Відсутність вище зазначених документів або їх недостовірність є підставою для відмови у наданні статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (а.с. 69 -70).

ОСОБА_1 , 09.12.2019 звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про встановлення їй статусу "Член сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця" як матері загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 1990 року народження, який загинув під час виконання військової служби (а.с. 107). До заяви позивачем було додано: копію паспорту та ідентифікаційного коду; копію свідоцтва про смерть; копію свідоцтва про народження; копію довідки про склад сім`ї; фотокартку.

Рішенням комісії Сумського ОВК з питань розгляду матеріалів по встановленню статусу "Ветеран військової служби", "Член сім`ї ветерана військової служби", "Член сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця", а також звільненим з військової служби особам, які стали інвалідами під час проходження військової служби від 18.12.2019, прийняте згідно з протоколом №25, враховуючи перебування військовослужбовця молодшого сержанта ОСОБА_2 на момент смерті в стані сильного алкогольного сп`яніння та вчинення ним військового адміністративного правопорушення, яке передбачено статтею 170-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби в нетверезому стані, а також відсутність документів, які б підтерджували перебування батьків, гр-н ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , на утриманні військовослужбовця молодшого сержанта ОСОБА_2 на момент його смерті ОСОБА_1 відмовлено у встановленні статусу члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) або пропав без вісти під час проходження служби, та у видачі посвідчень (а.с. 108-109).

Листом від 20.12.2019 № 2974 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив позивача, що рішенням комісії Сумського ОВК з питань розгляду матеріалів по встановленню статусу "Ветеран військової служби", "Член сім`ї ветерана військової служби", "Член сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця", а також звільненим з військової служби особам, які стали інвалідами під час проходження військової служби від 18.12.2019 №25 ОСОБА_1 відмовлено у видачі посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) або пропав безвісти під час проходження військової служби (а.с. 111).

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами з приводу відмови Управління соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації у встановленні ОСОБА_1 статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту», суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.

Абзацом першим пункту 1 частини 1 статті 10 Закону №3551-XII встановлено, що чинність цього Закону поширюється на сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

Відповідно до абзацу 9 пункту 1 частини 1 статті 10 Закону №3551-XII порядок надання статусу особи, на яку поширюється чинність цього Закону, особам, зазначеним в абзацах п`ятому - восьмому цього пункту, визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абзацом 16 пункту 1 частини 1 статті 10 Закону №3551-XII до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.

Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення №302), особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого". Нагрудний знак зазначеним особам не видається.

Разом з тим, відповідно до п.2 ч.3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом тілесного ушкодження.

Порядок надання статусу особи, на яку поширюється чинність цього Закону, особам, зазначеним в абзацах п`ятому - восьмому цього пункту, визначається Кабінетом Міністрів України.

До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать:

утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія;

батьки;

один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні;

діти, які не мають (і не мали) своїх сімей;

діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття;

діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти;

Процедуру надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначає Порядок надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", деяким категоріям осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2015 р. N 740 (далі - Порядок 740).

Відповідно до абз. 5 п. 2 Порядку 740 Статус особи, на яку поширюється чинність Закону, згідно з цим Порядком надається сім`ям військовослужбовців (резервістів, військовозобов`язаних) і працівників Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників МВС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, ДСНС, Державної кримінально-виконавчої служби, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Згідно із п.п. 4 п. 4 Порядку 740 підставами для надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону, є для осіб, зазначених в абзаці п`ятому пункту 2 цього Порядку:

свідоцтво про смерть (копія) або повідомлення про загибель особи;

документи про безпосередню участь особи, яка захищала незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, та загинула (пропала безвісти), померла внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, або документи про безпосереднє залучення до забезпечення проведення антитерористичної операції особи, яка загинула (пропала безвісти), померла внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення;

постанова штатної військово-лікарської комісії відповідного військового формування.

Відсутність документів, визначених пунктом 4 цього Порядку, та їх недостовірність є підставою для відмови в наданні статусу особи, на яку поширюється чинність Закону.

Відповідно до п. 1.1 розділу І Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року №402 (далі - Положення №402), військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Отже, підставою для отримання посвідчення відповідно до зазначеного Закону є причинний зв`язок смерті з пораненням, контузією чи каліцтвом, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків).

Водночас, слід зазначити, що позивачем не було подано повний перелік документів, передбачений п.п. 4 п. 4 Порядку 740, а саме: документу про безпосередню участь особи, яка захищала незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та брала безпосередню участь в антитерористичній операції; постанови штатної військово-лікарської комісії відповідного військового формування.

З огляду на зазначене, суд вважає дії Управління соціального захисту населення Андрушівської районної державної адміністрації щодо відмови в наданні позивачу статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" обгрунтованими та правомірними.

Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду обставити та норми законодавства, які їх регулюють, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову у цій частині слід відмовити.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами з приводу відмови Сумського обласного військового комісаріату позивачу у встановленні статусу члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) під час проходження військової служби та видачі посвідчення про пільги, суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначає та регулює відносини у цій галузі Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія цього Закону, зокрема, поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до п. 13 ст. 14 вищевказаного Закону, особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма і порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 ст. 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом тілесного ушкодження.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Статтею 10 Закону України від 22.10.1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-XII) визначено, що його дія поширюється на сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також унаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: - утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія; - батьки; - один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; - діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; - діти, які мають свої сім`ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; - діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.

Підставою для отримання "Посвідчення члена сім`ї загиблого" слугують положення Закону № 3551-XII.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 року № 379 визначено, що посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, видаються батькам, дружині або чоловіку та дітям указаних військовослужбовців за зразками згідно з додатками № 1 і 2. Підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, виданий військовим комісаріатом.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-8/99 від 03.06.1999 ( рішення № 5-рп/99, справа про офіційне тлумачення терміна " член сім`ї") визначено, що в т.ч. до кола членів сім`ї військовослужбовця належать його (її) дружина (чоловік), їх діти і батьки. Щодо них ознака (вимога) ведення спільного господарства з суб`єктом права на пільги в оплаті користування житлом і комунальними послугами застосовується лише у передбачених законом випадках. Діти є членами сім`ї незалежно від того, чи є це діти будь-кого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені у шлюбі або позашлюбні.

Відповідно до ч. ч. 2-4 ст. 2 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином позивача - ОСОБА_1 (а.с. 14).

Підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, виданий військовим комісаріатом. Сповіщення Лебединського об`єднаного міського військового комісаріату від 09.12.2019 № 2598 підтверджує факт загибелі (смерті) ОСОБА_2 (а.с. 17).

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на факт перебування ОСОБА_2 у стані алкогольного сп`яніння, як на підставу відмови у видачі посвідчення, оскільки його смерть настала не у зв`язку з перебуванням останнього в стані алкогольного сп`яніння, а у зв`язку з вогнепальними кульовими пораненням черевної порожнини, спричинених його командиром.

Крім того, суд критично оцінює твердження відповідача щодо правомірності відмови позивачу у задоволенні заяви про встановлення статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця з огляду на те, що батьки військовослужбовця не надали на розгляд комісії жодного документа, який би свідчив про їх перебування на утриманні загиблого військовослужбовця.

Так, згідно із пп.2 п. 1 ст. 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія цього закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до п. 6 ст. 18 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" вдова (вдівець) загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік) військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, які перебували на його утриманні, мають право на пільги, передбачені цим Законом.

В Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", частин четвертої і п`ятої статті 22 Закону України "Про міліцію" та частини шостої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" (справа про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї") від 03.06.1999 р. № 5-рп/99 зазначено, що у Конституції України терміни "сім`я", "члени сім`ї", "родичі", "сімейне життя", "утримання" тощо без визначення змісту вживаються неодноразово. Фундаментальним правовим підгрунтям тлумачення понять "член сім`ї", "член сім`ї", який проживає з працівником міліції, "член сім`ї", який перебуває на утриманні військовослужбовця, є визнання Конституцією України людини найвищою соціальною цінністю (стаття 3), проголошення України соціальною державою (преамбула, стаття 1), гарантування громадянам права на соціальний захист, на рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму (стаття 46), на соціальний захист громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (стаття 17), закріплення права кожного на житло (стаття 47), на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї (стаття 48), на вільний вибір місця проживання (стаття 33). Важливе значення для розуміння терміна "член сім`ї" мають конституційні положення про грунтування шлюбу на вільній згоді жінки і чоловіка, про рівні права і обов`язки кожного із подружжя у шлюбі та сім`ї (стаття 51), про рівність дітей у правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза шлюбом (стаття 52), та інші конституційні норми і принципи.

Житловий кодекс Української РСР, визнаючи гарантії права громадян на житло, встановлює права і обов`язки наймача жилого приміщення та членів його сім`ї, які проживають разом з ним, за договором найму, обов`язковим елементом якого є плата за користування житлом та за комунальні послуги. Частина друга статті 64 цього Кодексу передбачає, що до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Аналогічні положення щодо членів сім`ї власника будинку (квартири) містить частина четверта статті 156 Кодексу.

Таким чином, законодавець не встановив вичерпного переліку осіб, які належать до кола членів сім`ї наймача, але визначив критерії, за якими осіб, не пов`язаних шлюбними або родинними стосунками, віднесено до них.

У Кодексі про шлюб і сім`ю України терміни "сім`я", "члени сім`ї" та похідні від них "сімейний", "сімейні відносини", "родинний" використовуються у багатьох статтях. Відповідні положення або конкретний перелік осіб, які вважаються членами сім`ї, тут теж відсутні. Але зважаючи на загальний зміст Кодексу, особливо розділів II і III, можна дійти висновку про такі важливі ознаки сім`ї, членства в сім`ї, як кровна спорідненість, родинні зв`язки, шлюбні відносини, а положення про встановлення батьківства, викладені у частині третій статті 53, дають підстави для визнання ознаками сім`ї фактичних шлюбних відносин. Стаття 17 цього нормативного акта вводить до правового обігу поняття "родичі по прямій висхідній і низхідній лінії", "повнорідні і неповнорідні брати і сестри", а в статті 95 вжито термін "інші родичі", до яких віднесено діда, бабу, брата, сестру, а також вітчима і мачуху дитини та осіб, які постійно виховували дитину і утримували її як члена своєї сім`ї, надаючи їй систематичну матеріальну допомогу (п. 3 Рішення від 03.06.1999 р. № 5-рп/99).

Що ж до терміна "член сім`ї", який перебуває на утриманні військовослужбовця, то поняття "утримання" вживається у Конституції України у формулюванні обов`язку батьків утримувати дітей до їх повноліття (стаття 51), обов`язку держави утримувати дітей-сиріт (стаття 52) і тісно пов`язується з обов`язком піклування (батьків про дітей, повнолітніх дітей про непрацездатних батьків). Але у цілому національне законодавство чіткого визначення поняття "утриманство" не містить.

Стаття 32 Кодексу про шлюб та сім`ю України закріплює положення, згідно з якими подружжя повинно матеріально підтримувати одне одного, а один із розведеного подружжя, який потребує допомоги, має право на утримання, якщо він став непрацездатним протягом одного року після розірвання шлюбу. Названа стаття цього нормативного акта ототожнює поняття "утримання" і "аліменти". Стаття 80 Кодексу зобов`язує батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, а стаття 81 покладає на повнолітніх дітей зобов`язання утримувати непрацездатних батьків, які потребують допомоги. Отже, утриманцями можуть бути як батьки, так і діти за умови, якщо хтось із них потребує матеріальної допомоги. Відповідно до статті 95 названого Кодексу обов`язок щодо утримання неповнолітніх дітей, якщо вони не мають батьків або якщо батьки з поважних причин не в змозі їх утримувати, може бути покладений на інших родичів. А стаття 96 покладає обов`язок щодо утримання непрацездатних повнолітніх членів сім`ї, що потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають чоловіка або дружини, батьків або повнолітніх дітей, на онуків, пасинків і падчерок, а також на осіб, яких вони виховували і надавали їм систематичну матеріальну допомогу протягом не менш як п`яти років.

Важливі положення щодо розуміння поняття "утриманство" та похідних від нього термінів "утримання", "утриманець" тощо містять стаття 38 Закону України "Про пенсійне забезпечення" і стаття 31 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ". Цими статтями передбачено, що члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (п. 5 рішення від 03.06.1999 р. № 5-рп/99).

В резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 р. № 5-рп/99 зроблений висновок про наступне:

1) Під членом сім`ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони за змістом пункту 6 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", частин четвертої та п`ятої статті 22 Закону України "Про міліцію" та частини шостої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" треба розуміти особу, що перебуває з суб`єктом права на пільги щодо оплати користування житлом і комунальними послугами у правовідносинах, природа яких визначається: кровними (родинними) зв`язками або шлюбними відносинами; постійним проживанням з військовослужбовцем, працівником міліції, особового складу державної пожежної охорони; веденням з ним спільного господарства. Такі ознаки (вимоги) застосовуються диференційовано при конкретному визначенні членів сім`ї, які мають право на названі пільги.

До кола членів сім`ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони належать його (її) дружина (чоловік), їх діти і батьки. Щодо них ознака (вимога) ведення спільного господарства з суб`єктом права на пільги в оплаті користування житлом і комунальними послугами застосовується лише у передбачених законом випадках. Діти є членами сім`ї незалежно від того, чи є це діти будь-кого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені у шлюбі або позашлюбні.

Членами сім`ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони можуть бути визнані й інші особи за умов постійного проживання разом з суб`єктом права на пільги і ведення з ним спільного господарства, тобто не лише його (її) близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід, баба), але й інші родичі або особи, які не перебувають з військовослужбовцем, працівником міліції, особового складу державної пожежної охорони у безпосередніх родинних зв`язках (неповнорідні брати, сестри; зять, невістка; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші) (п 1 рішення від 03.06.1999 р. № 5-рп/99);

2) Членом сім`ї, що перебуває на утриманні військовослужбовця (пункт 6 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"), є та з визначених у пункті 1 цього Рішення особа, що перебуває на повному утриманні військовослужбовця або одержує від нього допомогу, яка є для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Це особи, що не мають власних доходів, або особи, пенсія, стипендія чи інший сукупний середньомісячний доход яких не перевищує офіційно встановленої межі малозабезпеченості (до законодавчого визначення прожиткового мінімуму). До них належать: а) неповнолітні; б) непрацездатні; в) інші особи, яких військовослужбовець зобов`язаний утримувати за законом; г) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військово-навчальних закладів та навчальних закладів органів внутрішніх справ), стажисти до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними віку, встановленого для таких членів сім`ї військовослужбовця, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника; д) працездатні члени сім`ї військовослужбовця, що зайняті доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками військовослужбовця, які не досягли 8-річного віку, за інвалідом першої групи, дитиною-інвалідом віком до 16 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та визначеними законом іншими видами трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який надає члену сім`ї військовослужбовця право на трудову пенсію; е) інші особи, визнані утриманцями у встановленому порядку (п. 3 рішення від 03.06.1999 р. № 5-рп/99).

Відповідно до п. 13 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.

Враховуючи те, що відповідно до пп. 1 п. 1 ст. 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія цього закону поширюється на членів сімей військовослужбовців, які загинули, суд вважає, що в межах цих правовідносин відповідач, в першу чергу, повинен виходити з тлумачення поняття "члена сім`ї" у більш широкому розумінні, а не обмежуватися лише положеннями пункту 6 статті 18 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Частина 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що рішення комісії Сумського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів по встановленню статусу "Ветеран військової служби", "Член сім`ї ветерана військової служби", "Член сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця", а також звільненим з військової служби особам, які стали інвалідами під час проходження військової служби від 18.12.2019, прийняте згідно з протоколом №7 не відповідає критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим, є протиправним, а позовні вимоги у цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання оформити відповідне посвідчення про пільги члену сім`ї загиблого військовослужбовця у порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Враховуючи те, що в межах цієї справи відповідачем (Сумським обласним військовим комісаріатом) при вирішенні питання про встановлення статусу члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) під час військової служби та видачі посвідчення про пільги не було враховано усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та як наслідок, відповідного рішення, з урахуванням цих обставин відповідачем не приймалося, колегія суддів вважає, що належним способом захисту прав позивача в цій частині буде зобов`язання Сумського обласного військового комісаріату повторно розглянути заяву позивача про встановлення статусу члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) під час проходження військової служби та видачі посвідчення про пільги і прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З наведеного слідує, що повноваження адміністративного суду накладати на суб`єкта владних повноважень зобов`язання подати звіт про виконання рішення суду є правом суду, а не його обов`язком, реалізація якого можлива у випадку доведення позивачем або встановлення судом під час розгляду справи, що за відсутності такого контролю рішення суду залишиться не виконаним, чи для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Будь-яких пояснень на обґрунтування необхідності покладення на відповідача додаткового обов`язку під час виконання судового рішення позивач у позовній заяві не зазначив. У свою чергу судом під час розгляду справи обставин, які б вимагали встановлення судового контролю, не встановлено.

З урахуванням викладеного, клопотання позивача про встановлення судового контролю задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Сумського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів по встановленню статусу "Ветеран військової служби", "Член сім`ї ветерана військової служби", "Член сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця", а також звільненим з військової служби особам, які стали інвалідами під час проходження військової служби від 18.12.2019 про відмову у видачі ОСОБА_1 посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) або пропав безвісти під час проходження військової служби, прийняте згідно з протоколом №25.

Зобов`язати Сумський обласний військовий комісаріат ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідент. номер НОМЕР_2 ) про встановлення статусу члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) під час проходження військової служби та видачі посвідчення про пільги від 09.12.2019 та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Д. Кравченко