ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

01 квітня 2020 року м. Ужгород№ 260/326/20 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

06 лютого 2020 року до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яким просить суд: "1. Прийняти позов та відкрити провадження по справі; 2. Поновити строк для звернення до суду; 3. Витребувати у Відповідача: Військова частина НОМЕР_1 . 88000 м. Ужгород, вул. Другетів буд. № 91, Закарпатська область, Україна Код ЄДРПОУ: 07662750 довідку про грошове забезпечення позивача за останні 12 місяців що передували дню звільнення; 4. Визнати діяння Відповідача: Військова частина НОМЕР_1 , 88000 м. Ужгород, вул. Другетів, буд. № 91, Закарпатська область, Україна Код ЄДРПОУ: 07662750 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за всі дні додаткової відпустки учасника бойових дій протиправними; 5. Зобов`язати нарахувати та виплатити Відповідача: Військова частина НОМЕР_1 , 88000 м. Ужгород, вул. Другетів, буд. № 91, Закарпатська область, Україна Код ЄДРПОУ: 07662750, на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2017 рік, за 14 діб."

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у Збройних силах України та безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької області і отримав статус та посвідчення учасника бойових дій. Наказом відповідача від 15 червня 2017 року № 115 з 15 червня 2017 року позивач виключений зі списків особового складу і всіх видів забезпечення. Позивач вказує, що станом на день підписання наказу про звільнення в запас Збройних Сил України відповідачем не було проведено розрахунків, щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", аргументуючи це тим, що додаткова відпустка, як учаснику бойових дій не відноситься до щорічних відпусток, а є пільгою для учасника бойових дій, та те, що жодного разу у період за період з 2017 року по 2017 рік позивачем не було подано рапорту чи будь-якого прохання, щодо надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року було прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) виклику учасників в адміністративній справі та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позов (а.с.а.с. 17-19).

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідачем було отримано вказану ухвалу, про що свідчить відмітка про отримання ухвали (а.с. 21).

У відповідності до поштового відстеження ПАТ "Украпошта" за трекінг - кодом 8800200035068, 17 лютого 2020 року відповідачем було отримане вказану ухвалу (а.с. 27).

Відзиву на позов на адресу Закарпатського окружного адміністративного суду від відповідача не надходило.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що, позивач проходив військову службу у Збройних силах України.

Відповідно до довідки від 26 липня 2017 року № 899, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , позивач в період з 08 травня 2016 року по 12 червня 2016 року та з 29 липня 2016 року по 23 грудня 2016 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької області(а.с. 14).

09 червня 2017 року позивач отримав посвідчення учасника бойових дій Серії НОМЕР_4 (а.с. 13).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15 червня 2017 року № 115 з 15 червня 2017 позивач виключений зі списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення (а.с. 12).

Позивач вказує, що станом на день підписання наказу про звільнення в запас Збройних Сил України відповідачем не було проведено розрахунків, щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 2 частини 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі по тексту - Закон України № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22.10.1993 року (далі по тексту - Закон України № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно із статтею 12 пунктом 12 Закону України № 3551-XII, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 05.11.1996 року (далі - Закон України № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно зі статтею 16-2 Закону України № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно із статтею 10-1 пунктом 8 Закону України № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Статтею 10-1 пунктом 14 абзацом 3 Закону України № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до статті 10-1 пункту 17 Закону України № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно із статтею 10-1 пунктом 18 Закону України № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до статті 10-1 пункту 19 Закону України № 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-XII від 21.10.1993 року та "Про оборону України" № 1932-XII від 06.12.1991 року (далі по тексту - Закони України № 3543-XII та №1932-XII відповідно).

Згідно зі статті 1 Закону України № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України № 1932-XII визначено термін "особливий період", як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, у статті 1 Закону України № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Проаналізувавши викладене, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до статті 10-1 пункту 19 Закону України 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується статтею 12 пунктом 12 Закону України № 3551-XII, статтею 10-1 пунктом 8 Закону України № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, що військовослужбовець прослужив у році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України № 504/96-ВР та статтею12 частиною 1 пунктом 12 Закону України № 3551-ХІІ.

Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішення від 16 травня 2019 року справі № 620/4218/18 (адміністративне провадження № Пз/9901/4/19), адміністративна справа № 303/6366/19 є типовою, а справа №620/4218/18 - зразковою.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19), зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року залишене без змін.

Відповідно до статті 291 частини 3 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (№ 620/4218/18).

Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.

Судом встановлено, що позивач протягом періоду з 2017 по 2017 рік додаткову відпустку, передбачену статтею 12 частиною 1 пунктом 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" для учасників бойових дій із збереженням грошового забезпечення строком 14 календарних днів на рік не використовував.

Відтак, суд зазначає, що позивач набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку, у зв`язку із звільненням зі служби. Однак, як встановлено судом, відповідач не провів з позивачем розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 12 частиною 1 пунктом 12 Закону України № 3551-XII, за 2015-2019 роки.

Зважаючи на викладене, суд зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. З врахуванням наведеного, у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

За правилами встановленими статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак суд враховує, що в даній справі обов`язок доказування правомірності своїх дій та прийнятого рішення покладено на відповідача. В той же час, відповідачем не доведено правомірності не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані чотирнадцять календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за вказаний період, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Відтак, позовні вимоги відповідають вимогам законодавства та встановленим судом обставинам справи, що підтверджені належними та допустимими доказами та, за наведених обставин, позов слід задовольнити.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 пункту 13 Закону України "Про судовий збір", то питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Застосоване судом законодавство використане в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин.