Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 527/605/17-ц

провадження № 61-8803св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Новомосковськ Агро»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новомосковськ Агро» (далі - ТОВ «Новомосковськ Агро») про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов`язання передати земельну ділянку.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником земельної ділянки площею 3,43 га, розташованої на території Глобинської міської ради Глобинського району Полтавської області. 03 березня 2009 року між нею та ТОВ «Новомосковськ Агро» укладений договір оренди зазначеної земельної ділянки, зареєстрований 10 лютого 2012 року відділом Держкомзему у Глобинському районі Полтавської області. Відповідно до умов вказаного договору, плата за користування земельною ділянкою становить 3 % від нормативно грошової оцінки цієї земельної ділянки у розмірі 1 399,46 грн, яку ТОВ «Новомосковськ Агро» повинно сплачувати не пізніше 20 грудня кожного року з подальшими індексаціями. ТОВ «Новомосковськ Агро» взяті на себе зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконувало, взагалі не сплачувало орендну плату за користування земельною ділянкою, на її звернення щодо сплати цих коштів відмовляло.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила розірвати договір оренди землі від 03 березня 2009 року, укладений між нею та ТОВ «Новомосковськ Агро», зобов`язати відповідача передати їй земельну ділянку площею 3,43 га, розташовану на території Глобинської міської ради Глобинського району Полтавської області у стані, придатному для цільового використання.

Суди неодноразово розглядали цю справу.

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 29 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Договір оренди землі, укладений 03 березня 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Новомосковськ Агро», зареєстрований 10 лютого 2012 року відділом Держкомзему у Глобинському районі Полтавської області, розірвано. Зобов`язано ТОВ «Новомосковськ Агро» передати ОСОБА_1 земельну ділянку площею 3,43 га, розташовану на території Глобинської міської ради Глобинського району Полтавської області в стані, придатному для цільового використання. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним умов договору оренди землі у частині сплати позивачу коштів за користування орендованою земельною ділянкою у розмірах та у строки, встановлені цим договором. Тому з урахуванням пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України наявні підстави для розірвання цього договору. Позовна давність не пропущена, так як строк дії договору 49 років, а позов пред`явлено про його розірвання.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 17 серпня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Новомосковськ Агро» відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що взяті на себе зобов`язання за договором оренди землі відповідачем не виконано, а, отже, підставою для розірвання вказаного договору є систематична несплата ним орендної плати за користування належною позивачу земельною ділянкою. Посилання ТОВ «Новомосковськ Агро» на сплату ним орендної плати шляхом взаємозаліку коштів, отриманих позивачем як безвідсоткова позика, є безпідставними, оскільки не підтверджені відповідними доказами укладення між сторонами письмового договору позики і внесення відповідних змін до договору оренди землі у частині порядку внесення орендної плати. Також безпідставними є посилання відповідача на бухгалтерські довідки і копії рахунків, так як ці документи не підтверджують факт виплати і отримання грошових коштів позивачем, як орендодавцем. Визнаний позивачем факт отримання від відповідача грошових коштів у розмірі 16 800,00 грн, як винагороду за укладення договору оренди землі на значний строк, що не передбачено умовами спірного договору оренди, не є належним доказом виконання орендодавцем обов`язку зі сплати орендної плати.

Постановою Верховного Суду від 06 березня 2019 року касаційну скаргу ТОВ «Новомосковськ Агро» задоволено частково. Ухвалу суду апеляційної інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що суд фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не встановив. У порушення частини другої статті 315 ЦПК України 2004 року доводи апеляційної скарги про позовну давність взагалі не зазначив, питання щодо її застосування не вирішив, не звернув уваги на те, що строк позовної давності необхідно обчислювати з дня першої несплати орендної плати за спірним договором оренди землі, а за його умовами це не пізніше 20 грудня поточного року (пункт 4.3 договору), тобто з дати, коли позивач довідався чи міг довідатися про своє порушене право. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 527/600/17 (провадження№ 61-28431св18). Крім того, апеляційному суду при новому розгляді справи необхідно належним чином перевірити, що за суму вказано ТОВ «Новомосковськ Агро» у податковому розрахунку, оскільки відповідач зазначив про те, що вказано суму саме орендної плати за спірним договором оренди землі, яку отримав позивач.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що місцевий суд дійшов правильного висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним умов договору оренди землі у частині сплати позивачу коштів за користування орендованою земельною ділянкою у розмірах та у строки, встановлені цим договором. Проте вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності, який необхідно обчислювати з дня першої несплати орендної плати за спірним договором оренди землі, а за його умовами це не пізніше 20 грудня поточного року (пункт 4.3 договору), тобто з дати, коли позивач довідався чи міг довідатися про своє порушене право, а саме з грудня 2009 року.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У травні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що позовні вимоги у частині розірвання договору оренди земельної ділянки містили посилання саме на систематичну несплату орендної плати, то для такого способу захисту прав орендодавця не може існувати строку позовної давності, якщо на момент звернення його до суду ця систематичність буде безперервною.

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала додаткові пояснення до касаційної скарги, у яких зазначено, що у Верховному Суді склалася судова практика щодо позовів до ТОВ «Новомосковськ Агро» про розірвання договорів оренди.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Обставини встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 3,43 га, яка знаходиться на території Глобинської міської ради Глобинського району Полтавської області, що підтверджується державним актом на земельну ділянку від 29 листопада 2005 року.

03 березня 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Новомосковськ Агро» укладений договір оренди зазначеної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Глобинського районного нотаріального округу Любою Ж. М.

За актом приймання передачі від 03 березня 2009 року ОСОБА_1 передала в користування ТОВ «Новомосковськ Агро» зазначену земельну ділянку. Договір зареєстровано 10 лютого 2012 року відділом Держкомзему у Глобинському районі Полтавської області та в Державному реєстрі правочинів 03 березня 2009 року.

На заяву ОСОБА_1 від 27 січня 2017 року щодо розірвання договору оренди землі з підстав невиплати орендної плати, ТОВ «Новомсковськ Агро» повідомило, що умови договору оренди ними виконуються належним чином, на підтвердження чого надані такі документи: бухгалтерська довідка від 27 квітня 2017 року про те, що ОСОБА_1 у 2009 році одержала від ТОВ «Новомосковськ Агро» безвідсоткову позику у сумі 16 800,00 грн, отримання якої відображено на рахунку 377.5; бухгалтерська довідка від 27 квітня 2017 року про те, що за згодою сторін між ТОВ «Новомосковськ Агро» та орендодавцем ОСОБА_1 у грудні 2009 року проведено нарахування орендної плати за десять місяців 2009 року по земельному паю на суму 1 166,21 грн і зроблено взаємозалік на списання суми боргу за позикою у рахунок орендної плати на суму 991,28 грн.

На підставі проведеного взаємозаліку за грудень 2009 року зроблено відповідну бухгалтерську проводку; бухгалтерська довідка від 27 квітня 2017 року, відповідно до змісту якої за згодою сторін між ТОВ «Новомосковськ Агро» та орендодавцем ОСОБА_1 у грудні 2010 року проведено нарахування орендної плати за 2010 рік по земельному паю на суму 1 481,88 грн і зроблено взаємозалік на списання суми боргу за позикою у рахунок орендної плати на суму 1 259,59 грн.

На підставі проведеного взаємозаліку за грудень 2010 року зроблено відповідну бухгалтерську проводку; бухгалтерська довідка від 27 квітня 2017 року, з якої вбачається, що за згодою сторін між ТОВ «Новомосковськ Агро» та орендодавцем ОСОБА_1 у грудні 2011 року проведено нарахування орендної плати за 2011 рік по земельному паю на суму 1 481,88 грн і тому зроблено взаємозалік на списання суми боргу за позикою у рахунок орендної плати на суму 1 259,59 грн. На підставі проведеного взаємозаліку за грудень 2011 року зроблено відповідну бухгалтерську проводку; бухгалтерська довідка від 27 квітня 2017 року про те, що за згодою сторін між ТОВ «Новомосковськ Агро» та орендодавцем ОСОБА_1 у грудні 2011 року проведено взаємозалік заборгованості за позикою у рахунок майбутніх виплат орендної плати по земельному паю на суму 15 634,75 грн.

На підставі проведеного взаємозаліку за грудень 2011 року зроблено відповідну бухгалтерську проводку; акт знищення первинних бухгалтерських документів (за 2009-2010-2011 роки) від 30 грудня 2014 року, від 04 січня 2017 року за 2012-2013 роки; копії карток рахунку № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , у яких відображено операції за розрахунками з ОСОБА_1 за договором позики та договором оренди.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , виходив із того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним умов договору оренди землі у частині сплати позивачу коштів за користування орендованою земельною ділянкою у розмірах та у строки, встановлені цим договором. Проте вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності, який необхідно обчислювати з дня першої несплати орендної плати за спірним договором оренди землі, а за його умовами це не пізніше 20 грудня поточного року (пункт 4.3 договору), тобто з дати, коли позивач довідався чи міг довідатися про своє порушене право, а саме з грудня 2009 року.

Разом із тим Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, яким є Закон України «Про оренду землі».

За положеннями статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За статтею 13 цього Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 15 Закону України «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією із суттєвих умов договору оренди.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі» передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

За положеннями частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

За змістом пункту 12.3 спірного договору оренди землі його дія припиняється шляхом розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

Згідно з положенням частини першої статті 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Звертаючись до суду із позовом, позивач посилалася на те, що відповідач порушив зобов`язання щодо своєчасного розрахунку за користування земельною ділянкою за весь період користування нею та відповідно порушує строки, передбачені пунктами 4.1, 4.3 договору оренди землі, що є його істотною умовою.

За своєю правовою природою поняття «несвоєчасна сплата» означає несплату певної суми грошових коштів у певний строк, зокрема, у строк, передбачений договором оренди землі. Так, пунктом 4.3 вказаного договору оренди землі орендна плата вноситься щорічно не пізніше 20 грудня поточного року в повному обсязі.

Відповідно до статей 509, 510, 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Загальними умовами зобов`язання є те, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (статті 525, 625 ЦК України).

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

У спірних правовідносинах строком є виплата орендної плати саме до 20 грудня кожного року і невиконання відповідачем обов`язку сплатити орендну плату у строк, визначений умовами договору, і є несплатою орендної плати.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За положеннями частини третьої статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до змісту статей 13 та 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Зазначені положення регулюють зміст правовідносин з оренди землі, а з урахуванням інших положень цього Закону і істотні умови цього договору.

Зміст договору оренди земельної ділянки полягає у передачі земельної ділянки у володіння іншій ніж, зокрема власник особі за плату та використання нею земельної ділянки за цільовим призначенням.

Отже, орендна плата є істотною умовою договору оренди (стаття 15 Закону України «Про оренду землі»), а тому орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату повинні бути відображені у договорі оренди землі і її обов`язковість випливає зі змісту самого договору та актів цивільного законодавства, яке регулює правовідносини з оренди землі.

З огляду на правову природу орендної плати як обов`язкової та визначальної для правової природи договору оренди земельної ділянки умови, орендна плата не може бути замінена на інші платежі і врахування орендної плати, як платежу у інших зобов`язальних правовідносинах між тими самими сторонами може бути лише на підставі інших погоджених сторонами правочинів та договорів, зокрема додаткового договору до договору оренди або змін договору оренди тощо.

При цьому, відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту, а тому зміна розміру орендної плати, форма її виплати, зарахування орендної плати за іншими зобов`язаннями, відповідно до положень статті 14 Закону України «Про оренду землі» повинна бути визначена сторонами шляхом укладання інших письмових угод, за умовами яких сторони визначили саме такі правовідносини з зарахування орендної плати в рахунок зобов`язань орендодавця по іншим правочинам.

За частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Підставами для захисту прав орендодавця на підставі вказаних норм є саме систематичність (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, тоді як разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на викладене, установивши, що позивач із 2009 року (систематично) не отримувала орендну плату за договором оренди землі, а відповідач не виконав обов`язки, визначені статтею 24 Закону України «Про оренду землі» не надав суду доказів на підтвердження виконання умов договору та оплати позивачу коштів за користування земельною ділянкою,що він проводив нарахування та залік нарахованої орендної плати за договором позики на підставі письмового договору, укладеного з позивачем, суд першої інстанції, з яким фактично погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки її власнику.

За таких обставин доводи ТОВ «Новомосковськ Агро»про відсутність підстав для розірвання спірного договору оренди землі у зв`язку з правомірним самостійним зарахуванням орендатором сум нарахованої орендної плати у рахунок боргу орендодавця за договором позики не відповідають зазначеним нормам матеріального права, а тому є помилковими.

Судами обґрунтовано відхилено доводи відповідача про взаємозалік зустрічних вимог та укладення договору позики, оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт існування між сторонами правовідносин позики, зокрема, під час розгляду справи відповідачем не надано договір позики з підписами сторін договору, видатковий касовий ордер про отримання позивачем із каси відповідача вказаної суми, письмову згоду позивача на проведення взаємозаліків шляхом зарахування орендної плати, а також внесення змін до укладеного договору оренди.

Оцінка висновків суду апеляційної інстанції щодо спливу строку давності

У травні 2017 року ТОВ «Новомосковськ Агро» до суду першої інстанції подано заяву про застосування позовної давності до всіх правовідносин, що існували між сторонами до 05 березня 2014 року.

За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Так, позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору оренди землі, тобто з негаторним позовом, сутністю вимог за яким є усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом до суду (тобто початковий момент перебігу позовної давності зміщується із кожним новим порушенням права власника або володільця). Тому на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існує провідносини та правопорушення.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року у справі № 527/600/17 (провадження № 61-1079).

Отже, суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального права та застосував положення про сплив позовної давності до правовідносин які є триваючими - з 2009 року, що свідчить про те, що позивач, звертаючись до суду з указаним позовом за захистом своїх порушених прав, не пропустила позовну давність, оскільки ОСОБА_1 є власником земельної ділянки та не може бути обмеженою у праві звернутися до суду з позовом про повернення спірної земельної ділянки.

Вимога про повернення земельної ділянки у зв`язку з порушенням умов договору оренди через систематичне невиконання його умов у частині виплати орендної плати необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав власника такої земельної ділянки.

Отже, з огляду на викладене, рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законним та обґрунтованим, таким, що відповідає вимогам ЦПК України, принципам верховенства права та справедливості.

Рішення суду першої інстанції відповідає установленим принципам і завданням цивільного судочинства, а також вимогам ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, встановив дійсні обставини справи, надавши їм оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, принципу верховенства права та справедливості.

Оскільки суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з ТОВ «Новомосковськ Агро» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 560,00 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року скасувати, рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 29 червня 2017 року залишити в силі.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Новомосковськ Агро» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 560,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко