ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/1668/19-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Дембіцький П.Д., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області, в особі Хотинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області, про визнання дій протиправними та про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У поданому до суду адміністративному позові ОСОБА_2 (позивач) просить суд:

- зобов`язати Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області, в особі Хотинського районного відділу Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки відповідно до Постанови Верховної ради України від 26 червня 1992 року “Про затвердження положення про паспорт громадянина України, про паспорт громадянина України для виїзду за кордон”.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що у липні 2019 звернулася із заявою до Хотинського районного відділу Державної міграційної служби України в Чернівецькій області (далі – Хотинський РВ УДМС в Чернівецькій області), в якій просила оформити та видати паспорт у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року, передбаченого діючим Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ. Однак, відповідач відмовив у оформленні та видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, посилаючись на те, що позивачем не надано рішення суду, щодо зобов`язання органу міграційної служби видати паспорт громадянина України.

Вважає, що така відмова порушує її право набувати, здійснювати цивільні права та обов`язки під власним ім`ям, порушує свободу світогляду та віросповідання.

Крім того, вважає, що Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII є чинним, а тому заява позивача про видачу паспорта-книжечки у відповідності до такого положення підлягає задоволенню.

16.01.2020 року до суду надійшов відзив відповідача, він проти позовних вимог заперечує та зазначає, що при зверненні, позивачем не було подано весь пакет документів необхідних для оформлення та видачі паспорта.

Саме на відсутність правових підстав для оформлення та видачі вказаного паспортного документа за відсутності рішення суду було наголошено Хотинським РВ УДМС України в Чернівецькій області при наданні відповіді позивачу та його представникам на їх заяву.

На думку відповідача, за умови відсутності відповідного рішення суду у працівників Хотинського РВ ДМС України в Чернівецькій області були відсутні законні підстави для проведення процедури оформлення та видачі паспорта громадянина України.

Звертав увагу суду на те, що при зверненні до Хотинського РС УДМС України в Чернівецькій області позивач по досягненню вісімнадцятирічного віку не надала документів, що містили б фотозображення особи для проведення процедури встановлення особи.

Вважає, що права позивача не були порушені оскільки особа, що досягла вісімнадцятирічного віку, не надала до територіального підрозділу міграційної служби документів необхідних для проведення процедури встановлення особи для подальшого документування паспортом громадянина України.

У зв`язку з наведеним, відповідач просив відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги, а також справу розглядати у порядку письмового провадження.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позову, надав пояснення суду по суті спору, а також клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України, у разі неявки відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

У частині 9 статті 205 КАС України зазначено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи приписи ст. 205 КАС України, суд вважає, що немає перешкодою для розгляду і вирішення справи за наявними у справі матеріалами.

З урахуванням заявлених вимог та заперечень, пояснень представників сторін, судом з метою з`ясування обставин справи було зобов`язано сторони надати письмові докази на підтвердження, або спростування позовних вимог.

Оскільки сторонами на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, заперечення не було надано належні письмові докази, що вказувало на їх недостатність для встановлення обставин справи, суд відповідно до вимог ч. 4 ст. 9 КАС України зобов`язував сторони ухвалою суду надати суду письмові докази в обґрунтування заявлених вимог та заперечень.

Частиною 1 статті 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 3 ст. 77 КАС України визначено, що докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, судом встановлено.

ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Ярівка Хотинського району Чернівецької області, про що зроблено запис у книзі записів актів громадянського стану про народження за № 3 від 04.05.2000 року та підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 04.05.200 року. Батьками позивача є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . (а. с. 17, 34).

16.07.2019 року позивач звернувся до Хотинського районного відділу Управління Державної міграційної служби в Чернівецькій області, Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області із заявою щодо оформлення паспорта громадянина України у вигляді книжечки. До заяви додано дві фотокартки розміром 3,5х4,5 см для оформлення бланку паспорту – для територіальної ДМС, копія свідоцтва про народження. (а. с. 14-16, 30-32).

Вказану заяву прийнято відповідачем 16.07.2019 року за вх. № П-8/6/7324-19.

16.07.2019 року за результатами розгляду заяви, Хотинським РВ УДМС в Чернівецькій області, який є структурним підрозділом Управління Державної міграційної служби в Чернівецькій області, листом за вих. № П-8/7324-19/7324/6762-19, повідомлено позивача, що за відсутності відповідного рішення суду, що набрало законної сили, яким зобов`язано міграційну службу оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, на сьогодні у Кіцманського РВ УДМС у Чернівецькій області відсутні правові підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки. (а. с. 18, 36).

Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Згідно положень ч. ч. 1-2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 32 Основного Закону України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними, і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Суд зазначає, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя “охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру” (див. п.25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі “C. проти Бельгії” від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)).

Стаття 8 Конвенції “захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом” (див. п.61 рішення ЄСПЛ у справі “Pretty проти Сполученого Королівства” (справа № 2346/02, ECHR 2002) та п. 65 рішення ЄСПЛ у справі “Олександр Волков проти України” (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося “згідно із законом”, не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі “Ельсхольц проти Німеччини” (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу на те, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

За змістом ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

За змістом ч. 4 цієї ж статті, ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Частиною 1 ст. 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23.04.1991 року № 987-XII (далі - Закон № 987-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 987-XII громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. За змістом частини третьої цієї статті, ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Згідно з ч. 2, 10 ст. 5 Закону № 987-XII церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Релігійна організація зобов`язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.

За змістом ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

У відповідності до ст. 5 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 року № 2235-III (далі - Закон № 2235-III в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII (далі - Положення № 2503-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Згідно з пунктами 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення про паспорт громадянина України, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.

Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.

Отже, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.

Водночас, Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 року № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

Згідно зі ст. 13 Закону № 5492-VI, документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на паспорт громадянина України.

Відповідно до ч. 2, 4, 6 ст. 14 Закону № 5492-VI, документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Відцифрований образ обличчя особи в документах у формі книжечки розміщується на сторінці даних і виконується за технологією лазерного гравіювання та дублюється в центрі сторінки даних за технологією лазерної перфорації.

Отже, вказаним Законом також передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки.

Тобто, заявник, звернувшись до уповноваженого суб`єкта з відповідними документами, передбаченими вказаним Законом, має право на отримання документа у формі книжечки, зокрема, паспорта громадянина України.

Відповідно до ч. 7 ст. 16 Закону № 5492-VI, уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо:

1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа;

2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті);

3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа;

4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.

У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб`єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.

Отже, зі змісту вищенаведеної норми вбачається, що законодавець передбачив вичерпний перелік підстав для відмови заявникові у видачі документа.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 року № 398 внесено зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", доповнивши його абзацом такого змісту: "Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.".

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 року № 456, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.06.2019 року за № 620/33591, затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Тимчасовий порядок, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1 розділу І Тимчасового порядку визначено, що цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до абз. 5 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 року № 398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 302", Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23.02.2007 року № 719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.

Відповідно до п. 2 розділу І Тимчасового порядку, паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 року № 353 “Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України”.

Згідно п. п. 1 п. 3 Розділу І Тимчасового порядку оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України, у т.ч.: особі, яка досягла 16-річного віку,- на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України (далі - заява) за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто.

Заява є згодою на обробку персональних даних згідно із Законом України “Про захист персональних даних”. Під час заповнення заяви особою або її законним представником (далі - заявник) працівник територіального підрозділу ДМС інформує заявника про вимоги Закону України “Про захист персональних даних” (абзац 2 п. 3 Розділу І Тимчасового порядку).

Абзацом 1 п. 1 Розділу ІІ Тимчасового порядку встановлено, що для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави; 4) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували(в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями(ем) або особами(ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України; 5) дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 6) довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).

Відповідно до п. 1 Розділу ІХ Тимчасового порядку територіальний підрозділ ДМС відмовляє особі в оформленні або видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки), якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт, який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв`язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього, непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Єдиного державного демографічного реєстру, картотек, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення й видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.

У рішенні про відмову в оформленні чи видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки), яке доводиться до відома заявника протягом п`яти робочих днів з дня його прийняття, зазначаються підстави відмови. Заявник має право повторно звернутися до територіального підрозділу ДМС в разі зміни або усунення обставин, через які йому було відмовлено в оформленні чи видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки) (п. 2 Розділу ІХ Тимчасового порядку).

Отже, даний нормативно-правовий акт регулює питання оформлення і видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої вже прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання органів Державної міграційної служби України оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Зокрема, зазначені положення законодавства регулюють окремі правовідносини, а саме випадки, коли особа вже зверталася до суду та отримала відповідне рішення суду, яке набрало законної сили. Однак, якщо особа не зверталась до суду, це не свідчить про відсутність у нього права на оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року.

У наданій Хотинським РВ ДМС у Чернівецькій області відповіді на заяву, відповідач зазначає, що у зв`язку з відсутністю відповідного рішення суду у територіального підрозділу УДМС України в Чернівецькій області відсутні правові підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.

Даною відповіддю відповідач фактично відмовив в видачі позивачу паспорта громадянина України раніше встановленого зразка (1994 року) у формі книжечки, не зазначаючи при цьому підстав, з яких Законом № 5492-VI передбачена така відмова, і, відповідно, позбавляючи позивача права повторно звернутися до уповноваженого суб`єкта у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа.

Суд також зазначає, що позивач не звертався до суду з позовом про зобов`язання органів Державної міграційної служби України оформити та видати йому паспорт громадянина України зразка 1994 року, відносно нього з цього приводу не приймалося рішення суду.

З огляду на наведене, суд вважає, що це не свідчить про відсутність у позивача права на оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року та наявність підстав у відповідача для відмови в оформленні паспорта.

Крім того, суд зазначає, що відмова в оформленні паспорта громадянина України позивачу у формі паспортної книжечки порушує його особисті права, що не відповідає наведеним основоположним приписам Конституції України та ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 р.).

Беручи до уваги суб`єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову (зокрема щодо релігійних переконань позивача та відмови від обробки персональних даних, а також те, що чинне законодавство (як-от Положення про паспорт) дозволяє отримати паспорт громадянина України у тому вигляді, як того просить позивач), а також правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № Пз/9901/2/18 (№806/3265/17).

Зважаючи на положення ст. 291 КАС України правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 19.09.2018 року у згаданій зразковій справі, є обов`язковим для судів при ухваленні рішень у типових справах.

Статтею 291 КАС України передбачено, що суди повинні враховувати висновки Верховного Суду в зразковій справ під час ухвалення рішення у типовій справі.

При цьому суд зазначає, що в рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № Пз/9901/2/18 зазначено право будь-якого громадянина надавати чи не надавати згоду на відповідну обробку персональних даних, тому наявність чи відсутність релігійних переконань, в даній справі, не потребує доведення, оскільки первинною є саме наявність чи відсутність згоди на відповідну обробку персональних даних.

Суд зазначає, що вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення про паспорт (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. На думку Великої Палати Верховного Суду, це є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було “встановлене законом”), не було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція).

При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що законодавець, приймаючи Закон від 14.07.2016 року № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримався вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими та виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України, та не допускати жодної дискримінації залежно від часу виникнення правовідносин з отримання паспорта громадянина України.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює відсутність якості закону та порушення конституційних прав такої особи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи. Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Аналізуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що відмовляючи у видачі позивачу паспорту у формі паспортної книжечки, відповідач порушив права позивача, передбачені ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки не оформлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки саме через його релігійні переконання, які не призводять до негативних наслідків тих чи інших людей та не спрямовані проти цих людей чи держави, обмежує його права, що встановлені законом, і не є необхідним в демократичному суспільстві.

Стосовно тверджень відповідача, зазначено у відзиві на позов, що Хотинським РВ УДМС в Чернівецькій області відмовлено позивачу в оформленні та видачі паспорту громадянина України у звзяку з тим, що на момент звернення позивач досягла 18-ти річного віку. Щодо вказаної категорії осіб законодавством чітко визначено необхідність проведення процедури встановлення особи. Отже, при досягненні вісімнадцятирічного віку громадянин не може оформити собі паспорт громадянина України, відповідно до Положення про паспорт громадянина України.

Як було встановлено судом 16.07.2019 року позивач звернувся до Хотинського районного відділу Управління Державної міграційної служби в Чернівецькій області, Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області із заявою щодо оформлення паспорта громадянина України у вигляді книжечки. До заяви додано дві фотокартки розміром 3,5х4,5 см для оформлення бланку паспорту – для територіальної ДМС, копія свідоцтва про народження. (а. с. 14-16, 30-32).

Судом встановлено, що відповідач відмовив в задоволенні заяви позивача, у зв`язку з відсутністю відповідного рішення суду, а тому у територіального підрозділу УДМС України в Чернівецькій області відсутні правові підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки (лист від 16.07.2019 року № П-8/7324-19/7324/6762-19).

Суд критично оцінює твердження відповідача у відзиві на позов щодо того, що при зверненні до Хотинським РВ УДМС України в Чернівецькій області позивач по досягненню вісімнадцятирічного віку не надала документів, що містили б фотозображення особи для проведення процедури встановлення особи, посилаючись на положення постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р. № 302 “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України”, постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 р. №398 “Про внесення змін до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015р. №302”, положення Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженим наказом МВС України від 06.06.2019 р. №456. Оскільки, у листі-відмові ід 16.07.2019 року № П-8/7324-19/7324/6762-19 відповідач не зазначає, що позивачем не було надано всіх необхідних документів для оформлення паспорта громадянина України.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд звертає увагу, що приймаючи оскаржувану відмову відповідач не посилався на те, позивач по досягненню вісімнадцятирічного віку не надала документів, що містили б фотозображення особи для проведення процедури встановлення особи, а тому, враховуючи приписи ч. 2 ст. 77 КАС України, є недоречними посилання відповідача на ці обставини у відзиві на позов.

За наведених обставин, суд не бере до уваги доводи відповідача, наведені у відзиві на адміністративний позов, оскільки суб`єкт владних повноважень не може посилатися на доказ, який не був покладений в основу оскаржуваного рішення-відмови.

При цьому суд бере до уваги, що позивачем оскаржується відмова у оформленні та видачі йому у зв`язку із досягненням 18-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно, оформлена листом від 16.07.2019 року № П-8/7324-19/7324/6762-19, яка в розумінні КАС України є рішенням суб`єкта владних повноважень.

Беручи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку, що відмова у видачі позивачу в зв`язку із досягненням 18-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки оформлена листом від 16.07.2019 року № П-8/7324-19/7324/6762-19, є протиправною та підлягає скасуванню, а позов у цій частині задоволенню.

Інші доводи, наведені відповідачем у відзиві на адміністративний позов, не спростовують протиправність оскаржуваної відмови.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини та беручи до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19.09.2018 року в зразковій адміністративній справі № 806/3265/17, які судом мають бути враховані при прийнятті рішень, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправною відмови Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області, в особі Кіцманського районного відділу Державної міграційної служби України в Чернівецькій області, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та зобов`язання Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області в особі територіального підрозділу – Кіцманського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області, оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Враховуючи вищевикладене, а також те, що судом встановлено протиправність дій відповідача щодо відмови у оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про задоволення позову повністю.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 73 КАС України передбачено належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність прийнятого рішення.

Частиною 3 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.1567492057.1 від 27.12.2049 року. (а. с. 4). Разом з тим, ч. 8 ст. 139 КАС України визначено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи зазначене, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 768,40 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області, в особі Хотинського районного відділу Державної міграційної служби України в Чернівецькій області.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 72-80, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р ІШ И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області, в особі територіального підрозділу – Хотинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 оформленої листом від 16.07.2019 року № П-8/7324-19/7324/6762-19;

3. Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області, в особі Хотинського районного відділу Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки відповідно до Постанови Верховної ради України від 26 червня 1992 року “Про затвердження положення про паспорт громадянина України, про паспорт громадянина України для виїзду за кордон”.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області в особі Хотинського районного відділу Державної міграційної служби України в Чернівецькій області судові витрати (судовий збір) у розмірі 768,40 грн.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Повне найменування учасників процесу:

Позивач : - ОСОБА_1 (60055, Чернівецька область, Хотинський район, с. Ярівка)

Відповідач : - Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області (58000, Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Шептицького, буд. 25, код ЄДРПОУ 37767440), в особі Хотинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області ((60000, Чернівецька область, м. Хотин, вул. Свято-Покровська, 52).

Суддя П.Д. Дембіцький