КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2020 року № П/320/1029/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 (далі - Позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації (далі - Відповідач), у якому просив суд:

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації по відмові згідно листа №02-15/34 від 22.01.2020 надати ОСОБА_1 статусу інваліда війни з видачею відповідного посвідчення згідно п. 9 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації надати ОСОБА_1 статус інваліда війни з видачею відповідного посвідчення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у 1986-1987 роках він брав участь у роботах, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Позивач стверджує, що відповідно до положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він має право на визнання за ним статусу інваліда війни та отримання відповідного посвідчення, але відповідач протиправно відмовив йому у визнанні статусу інваліда війни, чим позбавив передбачених законом гарантій.

Крім цього, позивач звертає увагу на те, що за змістом нормативно-правових актів, чинних на час виникнення аварії на Чорнобильській АЕС, формування Цивільної оборони створювались саме з метою виконання робіт з ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Участь Цивільної оборони у виконанні завдань виробничого характеру у звичайному режимі роботи не передбачалась. Таким чином, громадяни, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

Відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях до складу Цивільної оборони в обов`язковому порядку зараховувалося все працездатне населення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.02.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову. Зокрема, відповідач зазначив, що для встановлення статусу інваліда війни, громадянин повинен надати документи, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення осіб до складу зазначеного формування, усі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Однак, у зв`язку з відсутністю чіткого механізму реалізації положень пункту 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також того, що позивач не надав всіх необхідних документів, тому не має підстав для встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до трудової книжки Позивач працював водієм в Кагарлицькому автопідприємстві 11032 в 1986-1987 роках.

Позивача відрядили в зону ЧАЕС, це підтверджується маршрутними листами, наказом № 95-ком від 20.05.1986, наказом № 140-ком від 30.07.1986, наказом № 110-ком від 01.06.1987. За періоди роботи в зоні відчуження Позивачу була нарахована та підвищена заробітня плата, що підтверджується довідкою наявною в матеріалах справи.

Відповідно до довідки № 338 від 10.05.2007 в Кагарлицькому автопідприємстві 11032 були створені підрозділи та сили Цивільної оборони, які залучалися до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, починаючи з 27.04.1986 по 1988 рік.

Позивач був залучений до складу Цивільної оборони, це підтверджується Списком № 1 особового складу формування Цивільної оборони АТП 11032, що були залучені на ліквідацію аварії на ЧАЕС на протязі 1986р. в складі формування ЦО.

Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1), що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_1 .

Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії КИО-1 № 0414702 Позивачу встановлено 2 групу інвалідності довічно.

Згідно з Експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв`язку хвороб, що привели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС позивачу встановлено, що захворювання пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Позивач листом від 21.01.2020 № 23/01-10 звернувся до Відповідача зі зверненням про надання йому статусу «Особи з інвалідністю в наслідок війни».

Відповідач листом від 22.01.2020 № 02-15/34 відмовив йому посилаючись на те, що Позивачаем не надано документів, які підтверджують залучення Позивача до складу Цивільної оборони.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані, зокрема, Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту статусу інваліда війни" від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII (далі - Закон N 3551-XII).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону N3551-XII до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

За пунктом 9 частини другої статті 7 Закону N3551-XII до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Відповідно ст. 9 Закону України "Про Цивільну оборону України" силами цивільної оборони є її війська, спеціалізовані та невоєнізовані формування.

Відповідно до ст.11 Закону України "Про Цивільну оборону України" невоєнізовані формування цивільної оборони створюються в областях, районах, містах Києві та Севастополі, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 12 Закону України Закону України "Про Цивільну оборону України" для забезпечення заходів з цивільної оборони, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій та проведення спеціальних робіт у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, місцевих державних адміністраціях, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування створюються спеціалізовані служби цивільної оборони: енергетики, захисту сільськогосподарських тварин і рослин, інженерні, комунально-технічні, матеріального забезпечення, медичні, оповіщення і зв`язку, протипожежні, торгівлі і харчування, технічні, транспортного забезпечення та інші. Для проведення евакуаційних заходів в умовах надзвичайних ситуацій на базі місцевих державних адміністрацій створюються евакуаційні комісії.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року N 796-XII (далі - Закон N 796-XII) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 6 червня 1975 року N 90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року N1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Суд приходить до висновку, що для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону N 3551-XII, є:

1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 676/3457/17, від 27.02.2018 року у справі № 368/1579/14, від 10.05.2018 року у справі № 279/12162/15-а та від 07.06.2018 року у справі № 377/797/17.

Матеріалами справи підтверджується факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі Цивільної оборони, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що відмова відповідача у встановленні позивачу статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов`язаного з ним соціального захисту.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення, суд зазначає наступне.

Зі змісту частин другої, четвертої статті 245 КАС України слідує, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. У такому випадку суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Суд зазначає, що позивачем надано як відповідачу, так і суду докази наявності підстав для встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом дев`ятим частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині позовних вимог щодо зобов`язання відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

При цьому, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до статей 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач є звільненим від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав.

Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації по відмові згідно листа №02-15/34 від 22.01.2020 надати ОСОБА_1 статусу інваліда війни з видачею відповідного посвідчення згідно п. 9 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

3. Зобов`язати Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації надати ОСОБА_1 статус інваліда війни з видачею відповідного посвідчення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Щавінський В.Р.