ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

27 березня 2020 року

Сєвєродонецьк

Справа № 360/921/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:

-визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у припиненні страхових виплат позивачу;

-зобов`язати відповідача поновити страхові виплати ОСОБА_1 з дати припинення;

-в частині присудження страхової виплати в межах суми стягнення за один місяць зобов`язати рішення суду виконати негайно;

-стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу (а.с.1-8).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

Позивач є пенсіонером та ВПО, обліковується в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області де отримував щомісячні страхові виплати у зв`язку з професійним захворюванням у відповідному відділенні. З 2018 року відповідач припинив сплачувати позивачу страхові виплати з невідомих причин. Позивач зазначив, що обставини припинення йому сплати страхових виплат офіційно невідомі. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 26.03.2020 за вхідним реєстраційним номером 12030/2020 надав відзив на позовну заяву від 25.03.2020 №1187/10-1 (а.с.45-49), в якому заперечував проти задоволення позову.

В обґрунтування зазначив, що ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа в жовтні 2014 року звернувся за продовженням страхових виплат до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську, де йому були продовжені раніше призначені щомісячні страхові виплати з 01.10.2014 по 31.12,2016 на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 10.03.2015 № 9240008800. Також вищезазначеним відділенням було виплачено раніше нараховану, але не виплачену щомісячну страхову виплату за період з 01.06.2014 по 30.09.2014. На виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08.06.2016 № 365 відділенням в м. Лисичанську був отриманий протокол засідання міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 19.12.2016 № 25. Згідно вищезазначеного витягу по ОСОБА_1 було прийнято рішення про відмову в отриманні страхових виплатах, згідно п. 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам затвердженого Постановою КМУ № 365 від 08.06.2016, у зв`язку з його відсутністю за фактичним місцем проживання. Тобто, адреса фактичного місця проживання зазначена у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 924008800 , на підставі якої ОСОБА_1 отримував щомісячні страхові виплати у відділенні в м. Лисичанську, не знайшла свого підтвердження. Тому, 21.12.2016 відділенням в м. Лисичанську винесено постанову № 1208/50688/6088/31 про припинення щомісячної страхової виплати (підстава - витяг з протоколу комісії № 25 від 19.12.2016 про відмову). На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06.03.2020 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.26-27).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 26.10.1999 Стаханівським МВ УМВС України в Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 (а.с.10-11,13).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 10.03.2015 №924008800 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_2 (а.с.14).

На виконання ухвали від 06.03.2020 Управління соціального захисту населення Лисичанської міської ради надало інформацію, в якій останній зазначив, що дія довідки від 10.03.2015 №924008800 не скасовувалась (а.с.43).

08.10.2014 позивач звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Лисичанську з заявою, в якій просив тимчасово продовжити раніше призначену страхову виплату (а.с.53).

Постановою від 14.10.2014 №1208/50688/6088/16 відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Лисичанську продовжено ОСОБА_1 виплати з 01.10.2014 по 31.10.2014 включно (а.с.54).

10.11.2014 позивач звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Лисичанську з заявою, в якій просив тимчасово продовжити раніше призначену страхову виплату (зворотній бік а.с.54).

Постановою від 10.11.2014 №1208/50688/6088/17 відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Лисичанську продовжено ОСОБА_1 виплати з 01.11.2014 по 30.11.2014 включно (а.с.55).

10.03.2015 позивач звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Лисичанську з заявою, в якій просив виплатити раніше призначену страхову виплату за період, в якому не проведено платежі відділенням виконавчої дирекції Фонду м.Стаханів за період березень-серпень (а.с.56).

Постановою від 20.03.2015 №1208/50688/6088/18 відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Лисичанську продовжено ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 1132,75 грн (а.с.57).

Постановою від 20.03.2015 №1208/50688/6088/19 відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Лисичанську призначено ОСОБА_1 перераховану щомісячну грошову суму в розмірі 1132,75 грн (зворотній бік а.с.57).

Постановою від 20.03.2015 №1208/50688/6088/20 відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Лисичанську продовжено ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 1132,75 грн (а.с.58).

Постановою від 20.03.2015 №1208/50688/6088/21 відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Лисичанську продовжено ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 1132,75 грн (зворотній бік а.с.58).

Постановою від 05.05.2015 №1208/50688/6088/22 відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Лисичанську продовжено ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі: за червень 2014 року - 1049,81 грн, за липень 2014 року - 1081 грн, за серпень 2014 року - 1049,81 грн, за вересень 2014 року - 1049,81 грн (зворотній бік а.с.59).

Постановою від 05.05.2015 №1208/50688/6088/23 відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Лисичанську призначено доплати ОСОБА_1 (а.с.60).

Постановою від 05.05.2015 №1208/50688/6088/27 відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Лисичанську продовжено ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 1132,75 грн (зворотній бік а.с.60).

20.05.2015 позивач звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Лисичанську з заявою, в якій просив виплатити раніше призначену страхову виплату за період, в якому не проведено платежі відділенням виконавчої дирекції Фонду за жовтень 2015-березень 2016 року (зворотній бік а.с.61).

Постановою від 30.10.2015 №1208/50688/6088/24 відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Лисичанську продовжено ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 1132,75 грн (а.с.62).

Постановою від 30.10.2015 №1208/50688/6088/25 відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Лисичанську продовжено ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 1132,75 грн (зворотній бік а.с.62).

29.04.2016 позивач звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Лисичанську з заявою, в якій просив виплатити раніше призначену страхову виплату за період, в якому не проведено платежі відділенням виконавчої дирекції Фонду за квітень 2016 року (зворотній бік а.с.63).

Постановою від 07.05.2016 №1208/50688/6088/29 відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Лисичанську продовжено ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 1132,75 грн (а.с.64).

Постановою від 21.11.2016 №1208/50688/6088/30 відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Лисичанську продовжено ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 1132,75 грн (зворотній бік а.с.64).

Відповідно до інформації, зазначеної у витягу з протоколу №25 від 19.12.2016 засідання міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішено ОСОБА_1 відмовити у виплаті страхових виплат згідно п.13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого ПКМУ №365 від 08.06.2016, у зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання (а.с.65).

Постановою від 21.12.2016 №1208/50688/6088/31 відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Лисичанську припинено виплату ОСОБА_1 щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 1132,75 грн з січня 2017 року на підставі витягу з протоколу №25 від 19.12.2016 (зворотній бік а.с.65).

Відповідачем до матеріалів справи також надано інформаційну довідку від 25.03.2020 №898/02-1, в якій зазначив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , з 08 жовтня 2014 року знаходився на обліку в відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області та отримав щомісячні страхові виплати, як внутрішньо переміщена особа, за період з 01.06.2014 по 31.12.2016. На підставі протоколу засідання міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 19.12.2016 № 25 про відмову ОСОБА_1 в страхових виплатах відділенням була прийнята постанова № 1208/50688/6088/31 від 21.12.2016 про припинення потерпілому щомісячних страхових виплат з 01 січня 2017 року. Копія постанови про припинення щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 була надіслана простою поштовою кореспонденцією за його фактичним місцем проживання, вказаного в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_3 . Потерпілий на виробництві ОСОБА_1 до Лисичанського міського відділення за продовженням страхових виплат більше не звертався. Остання виплата щомісячних страхових виплат за грудень 2016 року в розмірі 1132,75 грн. була перерахована ОСОБА_1 на його особовий рахунок в ПАТ «Державний Ощадний банк У країни». Станом на 23.03.2020 у заборгованість по страховим виплатам ОСОБА_1 відсутня (а.с.66).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України "Права, свободи та обов`язки людини і громадянина". Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Статтею 173 Кодексу законів про працю України регламентовано, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 1105-XIV в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.

Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Відповідно до частини сьомої статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із:

1)страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);

2)страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3)страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

4)страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Частиною першою статті 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

1)потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2)особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п`ята статті 47 Закону № 1105-XIV).

Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

Статтею 27 Закону України від 14 січня 1997 року № 16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначені підстави припинення виплат і надання соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням. Так, виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено:

а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;

б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність;

в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи;

г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування;

д) в інших випадках, передбачених законами.

Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

За положеннями пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами, надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Як зазначено в статті 2 Закону № 1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Водночас частиною першою статті 3 Закону № 1706-VII встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність особи за місцем її фактичного проживання/перебування як внутрішньо переміщеної особи.

Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 531 "Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", від 05 листопада 2014 року №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", від 07 листопада 2014 року № 595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства" та постанова Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11 грудня 2014 року № 20 "Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції" не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом № 1105-XIV, не можуть застосовуватись.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що припинення з 01 січня 2017 року виплати позивачу раніше призначеної щомісячної страхової виплати здійснено відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Лисичанську Луганської області за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 46 Закону № 1105-ХIV, або підстав, передбачених іншим законом, а, отже, постанова відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Лисичанську Луганської області від 21 грудня 2016 року № 1208/50688/6088/31 про припинення щомісячної страхової виплати з 01 січня 2017 року є протиправною.

Пунктом 4 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1105-XIV:

-утворено Фонд соціального страхування України, реорганізувавши шляхом злиття Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

-припинено виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності шляхом приєднання до Фонду соціального страхування України;

-припинено управління та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та виконавчі дирекції відділень цього Фонду, що є юридичними особами, шляхом приєднання до робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України;

-припинено всі відокремлені підрозділи Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та/або їх робочих органів та відділень протягом 30 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII, забезпечивши повне правонаступництво таких відокремлених підрозділів юридичними особами, які їх створили, а за їх відсутності - Фондом соціального страхування України, у тому числі щодо всіх прав, обов`язків та майна.

-припинення управлінь та відділень виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, відділень Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та виконавчих дирекцій відділень цього Фонду, а також їх відокремлених підрозділів, що знаходяться на тимчасово окупованій території, території проведення антитерористичної операції, здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, після прийняття ним відповідного рішення.

Пунктом 5 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1105-XIV регламентовано, що Фонд соціального страхування України та його робочі органи є правонаступниками Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції цього Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділень у районах і містах обласного значення, а також Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, його виконавчої дирекції, відділень цього Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та їх робочих органів.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 27.03.2020 за № 1006501322 відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Лисичанську Луганської області припинено в результаті реорганізації 23 листопада 2017 року (а.с.68-71).

Отже, з огляду на викладене, правонаступником реорганізованого відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Лисичанську Луганської області є управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, про що також свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 27.03.2020 за № 1006501412 (а.с.72-77).

Оскільки позивач перебував на обліку в відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Лисичанську Луганської області, правонаступником якого є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, а наразі Лисичанське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області є лише відокремленим підрозділом вказаного управління, суд вважає, що відповідачем у справі має бути Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області.

Зважаючи на викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд, відповідно до положень ч.5, ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.5 ст.242 КАС України враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.

Так, у відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 травня 2018 року у справі №821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та адвокат Щеглов Дмитро Сергійович, що діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1015 від 17.01.2012, 24.02.2020 уклали договір про надання правової (юридичної) допомоги №11-А та оформили ордер серії ВВ №1003135 від 01.03.2020 (а.с.34,36-38).

Відповідно до інформації, зазначеної в Акті приймання-передачі наданих послуг №1 від 01.03.2020 за послуги, які передбачені вищевказаним договором надано наступні послуги:

- складання позовної заяви (витрачено 2 години) - 2000,00 грн (а.с.38).

Всього за надану допомогу позивач сплатив 2000,00 грн.

Відповідно до меморіального ордеру № @ 2PL867640 від 01.03.2020 ОСОБА_1 адвокату ОСОБА_2 здійснив оплату за складання позовної заяви по договору №11-А від 24.02.2020 в розмірі 2000,00 грн. Проплата проведена АТКБ «Приватбанк» 01.03.2020 (а.с.35).

Таким чином, суд зазначає, що наданими адвокатом позивача документами, фактичний обсяг витрат, які сторона сплатила у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги підтверджено належними та допустимими доказами, а тому суд приходить до висновку, що судові витрати щодо правничої допомоги, які поніс позивач, підлягають задоволенню.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії, чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Ухвалою суду від 06.03.2020 позивача звільнено від сплати судового збору, тому питання щодо відшкодування судового збору судом не вирішується (а.с.26-27).

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Лисичанську Луганської області від 21 грудня 2016 року № 1208/50688/6088/31 про припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 з 01 січня 2017 року.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (ідентифікаційний код 41313100, місцезнаходження: 93411, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, будинок 30) поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ) з 01 січня 2017 року виплату раніше призначеної щомісячної страхової виплати, а також виплатити заборгованість з щомісячних страхових виплат, що виникла за період їх несплати, починаючи з 01 січня 2017 року, на рахунок, відкритий у акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України", з урахуванням перерахунків, передбачених частиною другою статті 37 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (ідентифікаційний код 41313100, місцезнаходження: 93411, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, будинок 30) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя

Н.М. Басова