ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2020 року

м.Київ

справа № 130/720/17

провадження № 51-2134 км 19

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянула в судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та потерпілої ОСОБА_7 на вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17 жовтня 2018 року й ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15 квітня 2019 року щодо

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця та жителя

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі КК).

Короткий зміст судових рішень та встановлені обставини

За вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від17жовтня 2018 року, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_8 було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК допокарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3роки.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів укримінальному провадженні.

Суд визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої.

Як установив суд, 24 січня 2017 року о 14:40 на вул. Короленка вм.Жмеринці неподалік домогосподарства № 24/2 ОСОБА_8 , керуючи автомобілем ЗІЛ 130 (державний номерний знак НОМЕР_1 ), усупереч вимогам пунктів 10.1, 13.3 Правил дорожнього руху (далі ПДР) під час початку руху та подальшої зміни його напрямку праворуч не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам руху, не обрав безпечного бокового інтервалу з пішоходом, яка рухалась у зустрічному напрямку праворуч від автомобіля по краю проїзної частини дороги, внаслідок чого допустив наїзд на ОСОБА_9 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі ДТП) потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків у вироку фактичним обставинам справи та істотні порушення норм процесуального права, просить скасувати напідставі п.1 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) згадані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Затвердженням скаржника, причиною ДТП була раптова зміна руху пішоходом; покладені в основу вироку протокол слідчого експерименту від 3 березня 2017року та висновок експерта № 166а від 15 березня 2018 року єнедопустимими доказами, яким суд не дав належної оцінки. Аргументуючи позицію, захисник наголошує на тому, що при проведенні вказаної слідчої дії дані, які надалі були предметом експертного дослідження, отримано зі слів ОСОБА_8 як свідка, котрому не роз`яснили права відмовитися від дачі показань; окрім того, під час експерименту слідчі органи залучили статистом зацікавлену особу ОСОБА_7 , визнану по справі потерпілою. На думку сторони захисту, неправомірно було обґрунтовано винуватість засудженого йвисновками комплексної експертизи № 185а/58-к, оскільки при її призначенні та оформленні не додержано положень ст. 102 КПК та відомчої інструкції. Напереконання скаржника, вирок не відповідає приписам ст. 370 вказаного Кодексу, а його текст після проголошення було змінено. Вважає, що апеляційний суд залишив поза увагою допущені порушення закону, всупереч ч. 3 ст.404 КПК повторно не дослідив обставин кримінального провадження іпостановив ухвалу, яка не відповідає цього Кодексу.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_7 просить на аналогічних підставах скасувати постановлені щодо ОСОБА_8 судові рішення іпризначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть доводів скаржниці зводиться до того, що у справі не міститься доказів на підтвердження наявності у водія технічної можливості запобігти наїзду на ОСОБА_9 , котра впала, йдучи по слизькому узбіччю повз автомобіля, що рухався.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило. Захисник ОСОБА_6 надіслав заяву, в якій поінформував про здійснення розгляду справи без його участі.

Позиції інших учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор вважав за необхідне частково задовольнити заявлені скаржниками касаційні вимоги, просив скасувати через порушення ст. 419 КПК ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд уцьому суді.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що скарги підлягають частковому задоволенню зогляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції (далі Суд) перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено воскарженому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 КПК при здійсненні касаційного провадження Суд неуповноважений скасувати чи змінити оспорювані рішення через невідповідність викладених у них висновків фактичним обставинам справи, авиходить зобставин, установлених увироку.

У касаційній скарзі захисник і потерпіла заперечують повноту судового розгляду, ставлять під сумнів правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірки в силу ст. 433 КПК до повноважень Суду законом невіднесено.

Разом із цим, при перевірці справи в порядку касаційної процедури було встановлено істотне порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

У силу статей 370, 419 КПК ухвала апеляційного суду повинна бути законною, обґрунтованою і вмотивованою. Виходячи із законодавчих приписів, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними укримінальному провадженні всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права; при залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі належить зазначити підстави, на яких скаргу визнано неприйнятною.

У розумінні законодавця, у разі заперечення стороною захисту доведеності винуватості особи у вчиненні інкримінованого злочину при здійсненні апеляційного провадження має бути ретельно перевірено, чи встановив місцевий суд усі обставини, які згідно зі ст. 91 КПК підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, оскільки обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях, а протилежне суперечить статтям 17, 373 цього Кодексу.

Отже, гарантоване обвинуваченому право на справедливий суд означає, що при апеляційному перегляді не допускається формального підходу до розгляду аргументів сторони захисту, їхнє спростування повинно бути переконливим із наведенням доказів, оцінка яких відповідає ст. 94 КПК.

Зазначене апеляційний суд залишив поза увагою.

Як убачається з матеріалів справи, засуджений ОСОБА_8 упродовж здійснення судового провадження заперечував свою провину у вчиненні інкримінованого злочину проти безпеки рух. Потерпіла ОСОБА_7 також вважала, що водій ОСОБА_8 не винний у ДТП, оскільки її дочка ОСОБА_9 сама впала, проходячи повз автомобіля.

Тому сторона захисту й указана потерпіла, не погодившись із обвинувальним вироком, оскаржили його в апеляційному порядку. Останні, наводячи в поданих скаргах конкретні доводи, наполягали на несправедливості засудження ОСОБА_8 й просили оспорюване рішення скасувати, акримінальне провадження закрити.

За наслідками апеляційного розгляду суд визнав вирок законним, а подані скарги необґрунтованими.

Мотивуючи своє рішення про доведеність винуватості ОСОБА_8 увчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, апеляційний суд послався на відображені у вироку докази, зокрема на протокол проведення слідчого експерименту та висновки експертиз (криміналістичної, автотехнічної, а також комплексної судово-медичної, транспортно-трасологічної й автотехнічної), фактично визнавши, що їх оцінка відповідає ст. 94 КПК і вони є достатніми для ухвалення обвинувального вироку.

При цьому за змістом оспорюваної ухвали, позиція суду щодо правомірності засудження ОСОБА_8 вирішальною мірою ґрунтується на вказаних експертних висновках, згідно з якими з технічної точки зору невиконання водієм вимог пунктів 10.1, 13.3 ПДР перебуває у причинному зв`язку з виникненням ДТП. Як констатовано у проведеному комплексному дослідженні, у момент, коли пішохід, рухаючись у зустрічному напрямку потрапив у поле зору водія, той усвідомив, що дорожні умови не дозволяють проїхати з безпечним боковим інтервалом, а тому він мав зупинитися йдочекатися доки пішохід пройде повз автомобіля.

Однак, беручи до уваги лише наведену технічну точку зору, без урахування юридичного аспекту, суд апеляційної інстанції не зважив на положення ч. 2 ст.94, ч. 10 ст. 101 КПК (відповідно до яких жоден доказ не має наперед установленої сили, а висновок експерта не є обов`язковим для органу, що здійснює провадження), і не спростував тверджень скаржників про безпосередню причину ДТП раптове падіння ОСОБА_9 під автомобіль не через контактування з транспортним засобом. Переглядаючи вирок у межах апеляційних скарг, суд не з`ясував суті змісту інкримінованих ОСОБА_8 конкретних порушень ПДР, а зазначаючи про необрання водієм безпечного бокового інтервалу, не зіставив і не проаналізував наявних у справі даних про механізм ДТП, про відсутність будь-яких слідів контакту на деталях автомобіля, крім як на правому задньому колесі, а також відомостей про горизонтальне майже перпендикулярне руху ЗІЛ 130 положення потерпілої у момент наїзду йпро утворення виявленого у неї ушкодження ліктьового суглоба та на лівій кисті внаслідок падіння тіла на ліву руку. Не отримало оцінки суду й те, чи узгоджується з правилами статей 101, 102 КПК викладене у висновку експертизи, вочевидь, не з технічної точки зору судження про усвідомлення водієм неможливості проїзду з безпечним боковим інтервалом.

Отже, під час апеляційного розгляду залишилося без ретельної перевірки питання, чи додержався місцевий суд вимог ст. 91 вказаного Кодексу щодо обставин, які належать до предмета доказування з огляду на особливості правозастосування ст. 286 КК. Замість цього апеляційний суд фактично обмежився згодою з наведеними експертними дослідженнями, яких непроаналізував у взаємозв`язку з іншими доказами, у тому числі з усіма показаннями засудженого.

Між тим, за нормативним визначенням об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, складається з: порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, суспільно небезпечних наслідків, причинного зв`язку між порушенням і наслідками. Відсутність хоча б одного зелементів об`єктивної сторони виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності.

При виявленні причинного зв`язку необхідно враховувати як дії (бездіяльність) особи, яка керує транспортним засобом, так і неналежне (у тому числі невинне) поводження інших учасників руху (тобто й пішохода), що також може виключити відповідальність водія.

Крім того, при вирішенні питання про причинний зв`язок ураховується наявність у водія технічної можливості уникнути шкідливого наслідку. Якщо такої можливості не було і встановлено, що аварійну ситуацію викликано не ним, то відповідальність водія виключається. У випадку, коли вказану ситуацію було створено самим водієм-порушником, відсутність технічної можливості уникнути шкідливих наслідків юридичного значення не має.

Проте, незважаючи на доводи в апеляційних скаргах про відсутність у ОСОБА_8 технічної можливості уникнути наїзду, суд в ухвалі не спростував цього і не зазначив переконливих обґрунтувань щодо створення аварійної ситуації самим водієм.

Таким чином, при здійсненні апеляційної процедури не було належно виконано приписів ст. 2 КПК (завдання кримінального провадження), а допущені порушення є істотними і перешкоджають суду касаційної інстанції дійти безспірного висновку про винуватість чи невинуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК.

Тому оскаржену ухвалу не можна залишити в силі, вона підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, а кримінальне провадження призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати зазначене, ретельно з використанням наданих законом процесуальних можливостей перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, атакож інші доводи захисника та потерпілої в касаційних скаргах, дати на них вичерпну відповідь і прийняти справедливе рішення, яке відповідатиме ст. 370 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного касаційні скарги захисника та потерпілої слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та потерпілої ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15 квітня 2019 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд усуді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_3