Справа № 428/6730/18

Провадження № 22-ц/810/600/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2020 року Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Кострицького В.В., Стахової Н.В.,

за участю секретаря Сінько А.І.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Луганське обласне бюро судово-медичної експертизи, третя особа - Сєвєродонецький міський центр зайнятості,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Тріфонова Євгена Олександровича

на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 червня 2019 року, ухваленого Сєвєродонецьким міським судом у складі: судді Кордюкової Ж.І. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи, третя особа Сєвєродонецький міський центр зайнятості, про стягнення не нарахованої та не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в:

11 червня 2018 року позивачка ОСОБА_1 звернулась із вказаним позовом, який мотивувала тим, що з 02.02.2015 року по 02.04.2018 року працювала в Луганському обласному бюро судово-медичної експертизи (далі Бюро, ЛОБ СМЕ) на посаді заступника начальника Бюро з економічних питань. З 03.01.2017 року працювала за внутрішнім сумісництвом на посаді бухгалтера.

В період з 21.08.2017 року по 03.11.2017 року позивачка неодноразово хворіла, і за цей період відповідач не виплатив їй допомогу по тимчасовій непрацездатності. В період з 26.02.2018 року по 27.03.2018 року та з 29.03.2018 року по 02.04.2018 року вона також не працювала через тимчасову непрацездатність.

02.04.2018 року відповідачу було подано до ЛОБ СМЕ заяву позивачки про звільнення за власним бажанням та лист непрацездатності за період з 29.03.2018 року по 02.04.2018 року.

З основної посади ОСОБА_1 була звільнена 03.04.2018 року, з посади за сумісництвом - 31.12.2017 року.

Згодом уточнила свої позовні вимоги, відмовившись від позову щодо стягнення не нарахованої та не виплаченої заробітної плати, яка прийнята судом.

Вважає періодом затримки розрахунку при звільненні період з часу звільнення до 29.10.2018 року, коли відповідач перерахував на особистий зарплатний картковий рахунок позивачки кошти в розмірі 893,14 грн оплати за перебування позивачки на лікарняних у 2017 році.

З часу звільнення позивачки за основною посадою та до 29.10.2018 року час затримки розрахунку складає 141 день, середньоденний заробіток становить 1295,94 грн, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку становить 182727,54 грн.

З часу звільнення позивачки за сумісництвом до остаточного розрахунку час затримки розрахунку складає 198 днів, середньоденний заробіток становить 77,25 грн, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку за сумісництвом становить 15295,50 грн.

Тому з посиланням як на правову підставу своїх вимог на ст. 116, 117 КЗпП України позивачка ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку з часу звільнення 03.04.2018 року по день остаточного розрахунку 29.10.2018 року по основній посаді 182727,54 грн та за час затримки розрахунку за сумісництвом 15295,50 грн.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву про невизнання позову, оскільки розрахунок з позивачкою за листками непрацездатності за 7 місяців було здійснено згідно чинного законодавства в повному обсязі, про що свідчать розрахункові листи за основною посадою за серпень 2017 року - травень 2018 року та за сумісництвом за період серпень 2017 року - січень 2018 року, а обгрунтованість видачі та подовження лікарняних мають ознаки грубих порушень законів та підзаконних актів, видавалися за відсутності медичної документації та поза постійним місцем проживання і роботи, без погодження головного лікаря. Листом від 06.04.2018 року № 06-03/211 позивачку було повідомлено, що ЛОБ СМЕ звернулось до Фонду соціального страхування з запитом про здійснення перевірки обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності позивачу. Після отримання відповідей нарахування та виплати були здійснені.

Позивачка ОСОБА_1 надала відповідь на відзив, в якій зазначила, що відповідач неправильно розрахував їй середньоденну заробітну плату, що було з`ясовано після звернення до Сєвєродонецького міського центру зайнятості та що призвело до неправильного нарахування їй виплат за час перебування на лікарняних и неповного розрахунку із нею. Посилання відповідача на законодавчі акти, які забороняють працювати за сумісництвом керівникам державних підприємств, установ і організації, їхнім заступникам (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності) є не доцільним, тому що згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року № 81, установлено, що на період проведення антитерористичної операції положення пунктів 2-4 постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 року № 245 щодо тривалості роботи за сумісництвом, порядку надання відпустки та заборони роботи за сумісництвом не застосовуються до працівників державних підприємств, установ і організацій, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції, а позивачка є внутрішньо переміщеною особою, тому вона мала право на внутрішнє сумісництво, працюючи в ЛОБСМЕ на посаді заступника начальника з економічних питань.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що комісія із соціального страхування ЛОБ СМЕ в порушення приписів Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» заяву-розрахунок, на підставі якої останній мав профінансувати відповідача для виплати ОСОБА_1 допомоги по тимчасовій непрацездатності, вчасно не направила до виконавчого органу Фонду соціального страхування. Проте, вказане порушення відповідачем строків подання виконавчим органам Фонду соціального страхування України заяви-розрахунку, що містить інформацію про нараховані суми матеріального забезпечення застрахованим особам, не має наслідком відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, оскільки допомога по тимчасовій непрацездатності до виплат при звільненні, передбачених статтею 116 Кодексу законів про працю України, не входить, дані виплати не входять до фонду заробітної плати та врегульовані спеціальним Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», яким чітко регламентована «незалежність» останніх від дати звільнення та не надано було суду доказів того, що відповідач своєчасно не нарахував та не виплатив позивачу заробітну плату за основною посадою та за сумісництвом.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 вважає оскаржуване рішення постановленим з порушенням норм матеріального права, незаконним та необґрунтованим, оскільки викладені у рішенні суду висновки не відповідають обставинам справи, просить скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 червня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, стягнути з Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за основною посадою 182727,54 грн та за сумісництвом 15295,50 грн, оскільки позивачка отримала заробітну плату у вигляді компенсації по тимчасовій непрацездатності за період з 21.08.2017 року по 03.11.2017 року в жовтні та листопаді 2017 року, але не в повному обсязі з вини відповідача, і в повному обсязі відповідач розрахувався з нею лише в жовтні 2018 року.

Доводами апеляційної скарги є те, що з огляду на вимоги рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013, ст. 94, ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ч. 1 ст. 19 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» допомога з тимчасової непрацездатності є однією із державних гарантій, заборгованість має бути виплачена у день звільнення, що не було зроблено відповідачем, тому він має нести передбачену ст. 117 КЗпП України відповідальність; судом неправильно враховано правовий висновок Верховного Суду України, зроблений у рішенні у справі № 6-1638цс17 від 11.10.2017 року, тому що існує заборгованість власника з вини останнього, що виникла у листопаді 2017 року і по якій відповідач розрахувався 29.10.2018 року, тобто через 7 місяців після звільнення; суд не проаналізував надані позивачкою докази про те, що відповідач виплатив позивачці компенсацію по тимчасовій непрацездатності за період з 21.08.2017 року по 03.11.2017 року в жовтні та листопаді 2017 року, і вказана затримка мала місце з вини відповідача.

На апеляційну скаргу позивача від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Протоком автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2019 року головуючим у справі визначено суддю Назарову М.В., склад колегії - Кострицький В.В. Стахова Н.В. Апеляційне провадження по справі було відкрито 25 липня 2019 року, ухвалою суду від 02 серпня 2019 року справу призначено до апеляційного розгляду на 24 вересня 2019 року, по справі оголошена перерва на 01 жовтня 2019 року.

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року зупинено апеляційне провадження у справі № 428/6730/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 червня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи, третя особа Сєвєродонецький міський центр зайнятості, про стягнення не нарахованої та не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/9584/15-ц.

04 березня 2020 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, якою касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року змінено: викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови; викладено абзаци третій і четвертий його резолютивної частини у такій редакції: «Зменшити стягнутий з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на користь ОСОБА_1 розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з 451 148 грн,27 грн до 11 000 грн. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2015 року в частині зазначення загальної суми, яка підлягає стягненню з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на користь ОСОБА_1 змінити з 456 524,21 грн на 16 375,94 грн ». В іншій частині рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року залишено без змін.

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 13 березня 2020 року поновлено апеляційне провадження у справі № 428/6730/18 та призначено до апеляційного розгляду на 24 березня 2020 року о 15.30 год.

У судовому засіданні позивачка та її представник підтримали доводи апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні, оскільки остаточний розрахунок із позивачкою по оплаті лікарняних з 21.08.2017 року по 03.11.2017 року було проведено відповідачем у повному обсязі лише в жовтня 2018 року з вини саме відповідача, який невірно розрахував позивачці середній заробіток для оплати вказаних лікарняних.

Згодом позивачка та її представник, відповідач, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явилися, надавши заяви про розгляд справи за відсутності.

Представник позивача наполягає на задоволенні апеляційної скарги, оскільки спору про розмір належних при звільненні позивачці сум відсутній і за вирішенням вказаного спору позивачка звернулася до суду за 2,5 місяці після звільнення, а не через 6 років, як в справі № 761/9584/15-ц, своєчасно розрахунок не проведений з вини відповідача, вимоги одинокої матері та тимчасово переміщеної особи є більш ніж співмірними задля утримання та виховання на належному рівні малолітньої дитини, і оскільки сума заборгованості ніким не оспорюється, то судом не може бути прийняте рішення про часткове задоволення вимог позивачки.

Відповідач заперечує проти задоволення скарги та просить залишити оскаржуване рішення без змін.

Наведене відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 23 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Відповідно до положень статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачка ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з ЛОБСМЕ в період з 02.02.2015 року по 02.04.2018 року включно, працюючи на посаді заступника начальника з економічних питань (а.с. 8 т. 1).

В період з 21.08.2017 року по 03.11.2017 року та з 26.02.2018 по 03.03.2018 року, з 12.03.2018 року по 17.03.2018 року, з 22.03.2018 року по 27.03.2018 року та з 28.03.2018 року по 01.04.2018 року включно позивачка хворіла, про що надала відповідачу листки непрацездатності, зокрема, серії АДЕ № 055913, серії АГЮ № 675219, серії АГЮ № 630636, серії АДЕ № 151753, серії АДЕ № 151806, серії АГТ № 387580, серії АДП № 994035, серії АГЮ № 667805, а також перебування на лікарняному підтверджено листом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області від 03.05.2018 року № 1773/08-1 (листок непрацездатності АДЕ № 055913)

Трудові відносини сторін припинились 02.04.2018 року за власним бажанням позивачки на підставі ст. 38 КЗпП України за основною посадою та 11.01.2018 року за закінченням терміну дії договору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України - за сумісництвом.

Остаточний розрахунок з позивачкою ОСОБА_1 по оплаті їй матеріального забезпечення по заяві-розрахунку відповідача № 002591 від 05.10.2018 року, отриманій Управлінням Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Луганській області 05.10.2018 року, проведено останнім 24.10.2018 року платіжним дорученням № 3640 (а.с. 61 т. 2).

Загальна сума матеріального забезпечення ОСОБА_1 по вказаній заяві-розрахунку становить 1109,50 грн, в тому числі:

- по листку непрацездатності АДЕ 151753 з 28.09.2017 по 16.10.2017 - 436,66 грн, АДЕ 151753 (сумісництво) з 28.09.2017 по 16.10.2017 - 35,0 грн; АДЕ 151806 з 17.10.2017-03.11.2017 - 152,23 грн; АГЮ 630636 з 18.09.2017 по 27.09.2017 - 159,9 грн, АГЮ 675219 з 21.08.2017 по 15.09.2017 - 325,71 грн (а.с. 61 т. 2).

З виписки по обслуговуванню карткового рахунку ОСОБА_1 зафіксовано переказ 29.10.2018 року коштів з рахунку як безготівкове зарахування на рахунок зарплати лікарняних 2018 у розмірі 893,14 грн, що відповідає вищезазначеній сумі 1109,50 грн з урахуванням обов`язкових податків та платежів (а.с. 38 т. 2).

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З урахуванням вимог пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 22, частин 1, 3 ст. 30, частин 1, 2 ст. 31, ч.1 ст. 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та визначеного законом 10-денного строку для розгляду комісією (уповноваженим) із соціального страхування з дня надходження документів для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності та 10-денного строку для відповідного фінансування страхувальників робочими органами Фонду після надходження заяви судом було зроблено висновок, що виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності врегульована спеціальним законом і не пов`язана з днем звільнення працівника як застрахованої особи.

Доведеним суд також вважав той факт, що комісія із соціального страхування ЛОБ СМЕ вчасно не направила до виконавчого органу Фонду соціального страхування України заяву-розрахунок, на підставі якої останній мав профінансувати ЛОБ СМЕ для виплати ОСОБА_1 допомоги по тимчасовій непрацездатності, оскільки 03.04.2018 року відбулося засідання комісії із соціального страхування ЛОБ СМЕ для розгляду питання щодо призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг ОСОБА_1 за листками непрацездатності, що підтверджується копією протоколу засідання комісії із соціального страхування ЛОБ СМЕ від 03.04.2018 року № 5, і Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області не встановило того, що листки непрацездатності ОСОБА_1 були видані та продовжені необґрунтовано.

Вказані обставини ніким не оспорюються.

Діючи в межах своїх повноважень під час перегляду справи судом апеляційної інстанції відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України про перегляд справи за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевірки законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду про те, що порушення відповідачем строків подання виконавчим органам Фонду соціального страхування України заяви-розрахунку, що містить інформацію про нараховані суми матеріального забезпечення застрахованим особам, не має наслідком відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Для правильного застосування правил статті 117 КЗпП України у спірних правовідносинах визначальним є не порушення відповідачем строків подання виконавчим органам Фонду соцстраху заяви-розрахунку, а непроведення повного розрахунку із позивачем з виплат по тимчасовій непрацездатності по лікарняних за період з 21.08.2017 року по 03.11.2017 року станом на час звільнення позивачки ОСОБА_1 02.04.2018 року або наступного дня.

Відповідачем визнано існування у нього перед позивачкою заборгованості за вказаний період у розмірі 893,14 грн шляхом перерахування на картковий зарплатний рахунок позивачки 29.10.2018 року вказаної суми та належними доказами доведено, що це є саме доплата по лікарняних АДЕ 151753 з 28.09.2017 по 16.10.2017 - 436,66 грн, АДЕ 151753 (сумісництво) з 28.09.2017 по 16.10.2017 - 35,0 грн; АДЕ 151806 з 17.10.2017-03.11.2017 - 152,23 грн; АГЮ 630636 з 18.09.2017 по 27.09.2017 - 159,9 грн, АГЮ 675219 з 21.08.2017 по 15.09.2017 - 325,71 грн, розрахунковою відомостю відповідача за жовтень 2018 року про нарахування ОСОБА_1 лікарняних за основною посадою та за сумісництвом загалом 1102,74 грн (а.с. 60 т. 2).

Ніким не заперечується, що вказана доплата стала результатом неправильного визначення відповідачем середнього заробітку позивачки для нарахування матеріального забезпечення ОСОБА_1 як застрахованій особі.

Те, що вказана заборгованість відповідача перед позивачкою виникла саме внаслідок порушення відповідачем п. 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 року № 1266 (в редакції постанови КМУ від 26.06.2015 року № 439), зафіксовано у Довідці Управлінні ВД ФСС у Луганській області перевірки по коштах Фонду соціального страхування України від 15 червня 2018 року (а.с. 167 т. 2).

Помилковим є висновок суду, що допомога по тимчасовій непрацездатності до виплат при звільненні, передбачених статтею 116 Кодексу законів про працю України, не входить, оскільки дані виплати не входять до структури заробітної плати та врегульовані спеціальним Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», яким чітко регламентована «незалежність» останніх від дати звільнення, оскільки вказанесуперечить положенням діючого законодавства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що структура заробітної плати складається з основної, додаткової та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Крім того, законодавець не пов`язує застосування передбачених статтею 117 КЗпПУ наслідків у вигляді сплати середнього заробітку за весь час фактичного розрахунку із затримкою розрахунку саме по заробітній платі, а вказує на таку відповідальність у разі невиплати з вини власника належних звільненому працівнику сум, якими у даному випадку є допомога по тимчасовій непрацездатності.

Отже, колегія суддів вважає наявними підстави для застосування до спірних правовідносин сторін правил статті 117 КЗпП України.

У постанові Великої Палаті Верховного суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, яка з огляду на вимоги законності і обґрунтованості судового рішення, передбачені частиною четвертою статті 263 ЦПК України, є обов`язковою до врахування щодо застосування відповідних норм права, зроблено висновок про можливість суду зменшити передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування з урахуванням:

розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).

Зменшуючи розмір заявленого позивачем розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, колегія суддів бере до уваги середньоденний заробіток позивача за основною посадою та за сумісництвом - 1295,94 грн та 77,25 грн відповідно, середньомісячний, відповідно - 25602,50 грн та 1600 грн, звернення до суду за 2,5 місяці після звільнення, вину відповідача у наявній заборгованості з оплати лікарняних, оскільки дотримуючись п. 3.1.2., 3.1.5. постанови Правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності «Про затвердження Положення про комісію (уповноваженого) із соціального страхування підприємства, установи, організації» 22.10.2010 року № 26 та належно виконуючи покладені на нього як на роботодавця та страхувальника обов`язки, він мав правильно визначити середній заробіток позивачки, необхідній для розрахунку оплати по листках непрацездатності, натомість вказана сума була встановлена лише під час знаходження справи в суді і остаточний розрахунок проведений відповідачем за сплином 6 місяців після звільнення.

З огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку 198023,04 грн зі встановленим розміром заборгованості 1109,50 грн. (за мінусом обов`язкових податків, зборів 893,14 грн), характером цієї заборгованості, що є не заробітною платою, а сумою матеріального забезпечення застрахованим особам, діями сторін, у яких виник спір щодо розміру середнього заробітку позивачки, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи, які мають значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільнення позивачки виплат за основною посадою та за сумісництвом загалом у сумі 7500 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки.

Наведена невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права відповідно до вимог пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно до розміру задоволених вимог з відповідача Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи на користь позивачки ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у розмірі 187,50 грн (1980,23 грн судового збору (за подання позовної заяви позивачем сплачено 1267,07 грн + 713,16 грн) + за подання апеляційної скарги сплачено 2970,35 грн, = 4950,58 х 7500 : 198023,04).

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Тріфонова Євгена Олександровича задовольнити частково.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 червня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи, третя особа Сєвєродонецький міський центр зайнятості, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи (ЄДРПОУ 01983453, 93400, м. Сєвєродонецьк Луганської обл., вул. Єгорова, б. 2б) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку 7500 грн.

Стягнути з Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи (ЄДРПОУ 01983453, 93400, м. Сєвєродонецьк Луганської обл., вул. Єгорова, б. 2б) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 187,50 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови - 26 березня 2020 року.

Головуючий

Судді: