ПОСТАНОВА

Іменем України

26 березня 2020 року

Київ

справа №2а-475/09/1370

адміністративне провадження №К/9901/66235/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року (судді: Гулик А. Г, Кухар Н. А., Москаль Р. М. ) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року (судді: Смілянець Е. С., Сушко О. О., Залімський І. Г.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, треті особи - Львівський апеляційний адміністративний суд, Вища рада правосуддя, про визнання незаконною (недійсною) та скасування постанови, поновлення на посаді судді та відшкодування шкоди,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Верховної Ради України (далі - ВРУ), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача : Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), Львівського апеляційного адміністративного суду про визнання незаконною (недійсною) та скасування постанови Верховної Ради України від 18 грудня 2008 року № 698-ІV, поновлення на посаді судді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування завданої моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в оскарженій постанові не наведені мотиви щодо порушення позивачем присяги судді, в чому саме полягає вказане порушення та чим підтверджується. Крім того, позивача не повідомили про час та місце розгляду питання про його звільнення, не надали йому можливості висловити свою думку з вказаного питання, а оскаржена постанова прийнята за його відсутності. ОСОБА_1 вважає, що відповідач безпідставно не взяв до уваги майже 20-річний стаж роботи позивача на посаді судді, численні нагороди і подяки, відсутність дисциплінарних стягнень. Позивач наполягає на тому, що він ніколи не порушував присягу судді.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що недотримання відповідачем певних вимог порядку розгляду подання про звільнення судді, не може бути підставою для скасування оскарженої постанови Верховної Ради України, оскільки така прийнята конституційною більшістю голосів народних депутатів на підставі належним чином оформленого подання Вищої ради юстиції про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Львівського апеляційного адміністративного суду. Позивач не наводить обставин, які слід було б врахувати і які могли б вплинути на прийняття Верховною Радою України іншого рішення, ніж про звільнення його з посади. При цьому, наявність порушень процедурного характеру при розгляді подання про звільнення судді з посади самі по собі не є достатніми підставами для висновку про протиправність оскарженого рішення. Суддя ОСОБА_1 вчинив дії, які є несумісними з посадою та порочать звання судді, що охоплюється поняттям «порушення присяги судді». Щодо позовних вимог про поновлення позивача на посаді судді Львівського апеляційного адміністративного суду та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то в їх задоволенні судами відмовлено, оскільки позивача правомірно звільнено з посади. Описані ОСОБА_1 моральні страждання спричинені не протиправною поведінкою відповідача, а є наслідком протиправних діянь самого позивача. Посилання позивача на аркуші опублікованих ним книг ("Суддя-комуніст" ст.167-205, 207-233, "Суддя-націоналіст" ст.154-155, 175-177, 319, "Бананове правосуддя України" ст.43-48, 81-87, 92-97, 103-116, 118-123, 126-127, 130-132, 152-155) не доводять факту заподіяння йому моральної шкоди відповідачем.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Скаржник зазначає, що звільнення судді, обраного на посаду безстроково Верховною Радою України в силу приписів статті 3 Закону України «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України» допускалося виключно при умові дотримання усіх передбачених цієї статтею стадій і кожна така стадія була однаковою мірою обов`язковою. Втім, у ситуації позивача подання Вищої ради юстиції (надалі - ВРЮ) про його звільнення з посади судді від 17 грудня 2008 року № 49/о/12-08 не розглядалося на засіданні відповідного Комітету Верховної Ради України, відтак рішення по суті цього подання останнім не приймалося та не могло бути предметом розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради України, що відбулося 18 грудня 2008 року.

Також зазначає, що позивача було звільнено з посади судді на підставі пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України, тобто на нього мали би поширюватися приписи статті 20 Закону, згідно якої участь судді, обраного безстроково, стосовно якого розглядається подання про звільнення його з посади, у засіданні Комітету Верховної Ради України є обов`язковою, крім випадків, зазначених у пунктах 2, 3, 6, 7, 8 і 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України. Відтак, якби Комітет ВРУ розглядав питання про звільнення ОСОБА_1 , він повинен би був попередньо повідомити останнього про своє засідання, на якому розглядатиметься питання про звільнення з посади судді, а у випадку першої неявки ОСОБА_1 - повторно повідомити його про засідання Комітету ВРУ. Якщо б Зварич І.С. після повторного повідомлення знову не з`явився на призначене засідання Комітету ВРУ, останній міг провести таке засідання за його відсутності.

Скаржник посилається на висновки викладені у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Олександр Волков проти України", яким ЄСПЛ встановив порушення частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через порушення принципу незалежності та безсторонності органів, що розглядали справу заявника, якого звільнили з посади судді. Зокрема, свідченням безсторонності є те, що не менше ніж половину від складу органу, який розглядає питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, повинні становити судді. Переважну більшість членів Вищої ради юстиції складали особи, які не є суддями та обрані безпосередньо органами виконавчої та законодавчої влади. Крім того, тільки чотири члени Вищої ради юстиції працювали в ній на постійній основі, інші ж члени вказаного органу працювали та отримували заробітну плату поза межами Вищої ради юстиції, що неминуче означало їхню матеріальну, ієрархічну та адміністративну залежність від їхніх роботодавців та ставило під загрозу їхню незалежність і безсторонність. Позивач вважає, що ініційоване членом Вищої ради юстиції ОСОБА_3 , який водночас є заступником Генерального прокурора України, подання Вищої ради юстиції від 17 грудня 2008 року, на підставі якого прийняте оскаржене рішення відповідача, внесене суб`єктом, який не відповідає критеріям незалежності та безсторонності.

Скаржник вважає, що копія присяги судді Зварича І. С., яка міститься в матеріалах справи не завірена належним чином, а тому не може судом братися до уваги.

Також вважає, що на порушення вимог статті 242 КАС України суд не проаналізував обставини, які в дійсності стали підставою для прийняття відповідачем постанови від 18 грудня 2008 року про звільнення ОСОБА_1 з посади судді. На засіданні ВРУ народні депутати неодноразово зазначали про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, незважаючи на відсутність обвинувального вироку проти нього. Звільнення позивача з посади судді з цієї підстави до набрання таким вироком чинності не може вважатися законним.

На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій неправомірно посилались на рішення Ради суддів України від 12 грудня 2008 року № 12, яке не має жодного відношення до цієї справи позивача, тому що це рішення стосувалось лише його звільнення з адміністративної посади.

На думку позивача, відповідно до положень статті 30 КАС України, в редакції чинній після 15 грудня 2017 року, ця справа повинна була бути передана на розгляд Верховного Суду, як суду першої інстанції.

Позиція інших учасників справи.

Від відповідача до суду надійшов відзив, в якому просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Відповідач наголошує на тому, що рішення Вищої ради юстиції позивачем не оскаржено, воно є чинним, а тому факти порушення присяги позивачем є неспростованими.

Від Вищої ради правосуддя до суду надійшли пояснення, в яких ВРП просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Вища рада правосуддя вказує, що подання члена Вищої ради юстиції ОСОБА_3 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги судді відповідає вимогам, визначеним у статті 18 Закону України «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України».

Від Львівського апеляційного адміністративного суду до суду надійшов відзив, в якому він просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

У відзиві зазначає, що судами попередніх інстанцій винесено рішення з додержанням норм процесуального та матеріального права, правильно встановлено обставини справи та надано їм належну правову оцінку, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2018 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року у справі №2а-475/09/1370 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, треті особи - Львівський апеляційний адміністративний суд, Вища рада правосуддя, про визнання незаконною (недійсною) та скасування постанови, поновлення на посаді судді та відшкодування шкоди.

Протоколом передачі судової справи складу суду (касаційне провадження №К/9901/66235/18 (адміністративна справа №2а-475/09/1370)) визначено колегію суддів для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: суддя - доповідач Шарапа В. М., судді: Бевзенко В. М., Данилевич Н. А.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 24 червня 2019 року № 810/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В. М.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: суддя - доповідач Загороднюк А. Г., судді: Єресько Л. О., Соколов В. М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 березня 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

ОСОБА_1 16 березня 1989 року обраний народним суддею Ленінського районного суду м. Львова та призначений на посаду відповідно до наказу №18-к від 16 березня 1989 року, що підтверджується даними трудової книжки НОМЕР_1 .

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 09 лютого 2006 року №3432-ІV, позивача обрано суддею Львівського апеляційного адміністративного суду.

Указом Президента України від 20 листопада 2006 року №988/2006 позивач призначений на посаду голови Львівського апеляційного адміністративного суду.

03 грудня 2008 року в приміщенні Львівського апеляційного адміністративного суду та за місцем проживання судді ОСОБА_1 відбулися обшуки, під час яких вилучені грошові кошти у великих розмірах (приблизно два мільйони доларів США).

03 грудня 2008 року щодо судді ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за частиною третьою статті 368 КК України та 07 грудня 2008 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні вказаного злочину.

09 грудня 2008 року ОСОБА_1 , як голова Львівського апеляційного адміністративного суду організував та провів в приміщенні Львівського апеляційного адміністративного суду прес-конференцію, на якій він та інші судді цього суду були присутні в мантіях та нагрудних знаках судді. ОСОБА_1 коментував події, які 03 грудня 2008 року відбулися у Львівському апеляційному адміністративному суді та пов`язані з виявленням правоохоронними органами, під час обшуку у службових приміщеннях вказаного суду та за місцем його проживання, великих сум коштів. Суддя ОСОБА_1 повідомив, що позичив приблизно один мільйон дев`ятсот тисяч доларів США в "колєги, договором-позикою". Щодо джерел походження інших коштів, суддя ОСОБА_1 , серед іншого пояснив, що це гроші на ремонт приміщення та кошти, що їх "засіяли" відвідувачі на відкритті суду (так званий "перший великий мішок"). Суддя ОСОБА_1 також повідомив, що він має записи клопотань та телефонних дзвінків відомих людей, які просили розглянути справи на їх користь. Конференція знімалася десятками камер та широко висвітлювалася засобами масової інформації, в тому числі загальнонаціональним телебаченням, викликала значний негативний суспільний резонанс.

11 грудня 2008 року голова Вищої ради юстиції ОСОБА_4 надала члену вказаної ради ОСОБА_3 доручення №211/0/4-08 провести перевірку відомостей, висвітлених у засобах масової інформації щодо наявності підстав для звільнення судді Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 з посади, за порушення присяги.

12 грудня 2008 року відбулось засідання Ради суддів України, на якому розглянули питання «Про заяву ОСОБА_1 по телебаченню щодо подій, які мали місце у Львівському апеляційному адміністративному суді» та «Про заяву голови комітету Верховної Ради України з питань правосуддя Ківалова С.В. на засіданні Верховної Ради України 11 грудня 2008 року».

Цього ж дня Рада суддів адміністративних судів України рекомендувала Голові Верховного Суду ОСОБА_5 та Голові Вищого адміністративного суду ОСОБА_6 внести до Ради суддів України подання про звільнення з посади голови Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 .

Також 12 грудня 2008 року Рада суддів України розглянула спільне подання Голови Верховного Суду України та Голови Вищого адміністративного суду України про звільнення ОСОБА_1 з посади голови суду та прийняла рішення № 12, яким вирішила:

1) за невідповідність займаній посаді звільнити ОСОБА_1 достроково з посади голови Львівського апеляційного адміністративного суду;

2) доручити Голові Ради суддів України звернутись до Вищої ради юстиції щодо ініціювання питання необхідності проведення перевірки дій судді Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 на предмет порушення ним присяги судді.

У цьому рішенні констатовано, що ОСОБА_1 вчинив дії, які є несумісними з посадою голови суду та порочать звання судді, чим порушив статтю 6 Закону України "Про статус суддів", ст. ст. 6, 10, 28, ч.2 ст.134 Закону України "Про судоустрій України", допустив безвідповідальне ставлення до обов`язків судді, недотримався правил професійної етики суддів.

17 грудня 2008 року Вища рада юстиції розглянула пропозицію члена Вищої ради юстиції ОСОБА_3 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Львівського апеляційного адміністративного суду, у зв`язку з порушенням присяги судді.

За результатами розгляду вказаної пропозиції прийнято рішення №49/0/12-08 від 17 грудня 2008 року про внесення подання до Верховної Ради України "Про звільнення судді". У поданні Вищої ради юстиції зазначено, в тому числі те, що 02 грудня 2008 року Генеральною прокуратурою України порушено кримінальну справу щодо голови Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 за ознаками вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України (одержання хабаря в особливо великому розмірі службовою особою або особою, яка займає особливо відповідальне становище).

Згідно відповіді Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя від 14 листопада 2014 року № 04-15/16-2692, листом від 15 грудня 2008 року, адресованим за місцем праці позивача, його повідомили про час та місце розгляду питання про його звільнення з посади судді.

Як встановлено з протоколу засідання Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя від 17 грудня 2008 року №31, під номером 8 слухалося питання "Про подання Генеральної прокуратури України щодо відсторонення ОСОБА_1 від посади судді Львівського апеляційного адміністративного суду". За результатами розгляду вказаного питання одноголосно, всі 18 членів Комітету проголосували "за" та підтримали вказане подання Генеральної прокуратури України.

18 грудня 2008 року Комітет Верховної Ради України з питань правосуддя виніс на пленарне засідання Верховної Ради України пропозицію про рекомендацію щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Львівського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до стенограми 53 пленарного засідання Верховної Ради України, голова Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя Ківалов С.В. поставив на обговорення проект постанови "Про звільнення судді" №3498. Він повідомив, що Комітет на своєму засіданні 17 грудня 2008 року обговорив та виніс на розгляд Верховної Ради України 2 питання: 1) про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги; 2) про надання дозволу на затримання і арешт ОСОБА_1 .

Участь в обговоренні вказаного проекту постанови взяли народні депутати ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , Генеральний прокурор України ОСОБА_21 .

Також, зазначено, що головуючий - перший заступник Голови Верховної Ради України Лавринович О. В. звернув увагу присутніх на необхідності зміни порядку голосування та запропонував спершу розглянути питання про надання згоди на затримання і арешт ОСОБА_1 , а згодом - щодо звільнення його з посади.

За результатами проведеного голосування 435 народних депутатів проголосували за проект постанови № 3499 "Про надання згоди на затримання та арешт (взяття під варту) судді Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 " та 432 народних депутатів проголосували за проект постанови №3498 "Про звільнення судді Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 "

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 18 грудня 2008 року №698-УІ "Про звільнення судді", позивача звільнено з посади судді за порушення ним присяги судді.

Не погоджуючись з постановою Верховної Ради України від 18 грудня 2008 року №698-VI про звільнення з посади судді Львівського апеляційного адміністративного суду, у зв`язку з порушенням присяги, позивач звернувся до суду з вимогами про визнання протиправною і скасування вказаної постанови, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Релевантні джерела права та акти їх застосування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 128 Конституції України (в редакції чинній на момент призначення позивача на посаду судді) передбачено, що перше призначення на посаду професійного судді строком на п`ять років здійснюється Президентом України, а всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково.

Згідно з пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (в редакції чинній на момент призначення позивача на посаду судді) визначено, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 131 Конституції України (в редакції чинній на момент призначення позивача на посаду судді) в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

Відповідно до статті 6 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-XII «Про статус суддів» суддя, зокрема, не повинен допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності.

Статтею 1 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» визначено, що Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду юстиції» Вища рада юстиції вносила подання Президенту України про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

Статтею 5 Закону України «Про Вищу раду юстиції» визначався склад Вищої ради юстиції. Відповідно до Конституції України Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з`їзд суддів України, з`їзд адвокатів України, з`їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції.

Статтею 3 Закону України «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України» врегульовувався порядок звільнення з посади судді, обраного безстроково, який відбувався в такому порядку:

1) ініціювання перед Вищою радою юстиції питання про звільнення з посади судді в порядку, передбаченому статтею 17 цього Закону;

2) розгляд питання Вищою радою юстиції та прийняття рішення щодо внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді, обраного безстроково;

3) подання Вищої ради юстиції до Верховної Ради України матеріалів про звільнення судді, обраного безстроково;

4) розгляд подання Вищої ради юстиції відповідним Комітетом Верховної Ради України і прийняття рішення по суті цього подання;

5) розгляд подання Вищої ради юстиції та висновку Комітету Верховної Ради України на пленарному засіданні Верховної Ради України і прийняття Верховною Радою України рішення стосовно звільнення судді з посади.

Суб`єктами звернення до Верховної Ради України з питань обрання та звільнення з посади судді, обраного безстроково, відповідно до статті 4 Закону України "Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України" були: 1) Голова Верховного Суду України - щодо судді загального суду у випадках, передбачених пунктами 1-3 статті 1 вказаного Закону; 2) голова відповідного вищого спеціалізованого суду - щодо судді відповідного спеціалізованого суду у випадках, передбачених пунктами 1-3 статті 1 вказаного Закону; 3) Вища рада юстиції - щодо судді суду загальної юрисдикції з питання, передбаченого пунктом 4 статті 1 вказаного Закону.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України" ініціювання питання про звільнення суддів з підстав, передбачених пунктами 4 і 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України, відбувалось в такому порядку:

1) відповідна кваліфікаційна комісія суддів, Вища рада юстиції розглядала та перевіряла звернення комітету Верховної Ради України, депутатські звернення, звернення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, звернення інших посадових осіб, органів державної влади і органів місцевого самоврядування, громадян, якщо в них містятилися відомості про наявність підстав для звільнення судді, передбачених пунктами 4 і 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України;

2) відповідна кваліфікаційна комісія суддів або член Вищої ради юстиції вносили до Вищої ради юстиції пропозиції про прийняття подання про звільнення судді;

3) Вища рада юстиції розглядала пропозицію про звільнення судді в порядку, передбаченому законом;

4) Вища рада юстиції вносила подання про звільнення судді до Верховної Ради України.

Згідно зі статтею 18 вказаного Закону у поданні про звільнення судді, обраного безстроково, зазначалися: дата внесення подання, повне ім`я, рік народження, відомості про перебування на посаді судді, назва суду, підстава внесення подання про звільнення, визначена частиною п`ятою статті 126 Конституції України, фактичні обставини (у разі внесення подання про звільнення судді за особливих обставин, визначених статтею 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції").

До подання Вищої ради юстиції про звільнення з посади судді, обраного безстроково, додавалась особова справа з матеріалами, що свідчили про наявність підстав для звільнення, а також пропозиція члена Вищої ради юстиції, який ініціював питання про звільнення судді, або висновок відповідної кваліфікаційної комісії суддів про звільнення з посади судді відповідного суду чи висновок Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про звільнення з посади суддів Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів та Апеляційного суду України.

Порядок роботи Верховної Ради України, її органів та посадових осіб, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України встановлювався Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України та законами України від 04 квітня 1995 року № 116/95-ВР «Про Комітети Верховної Ради України» та від 17 листопада 1992 року № 2790-XII «Про статус народного депутата України».

Регламент Верховної Ради України встановлював порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради України, її засідань, формування державних органів, визначав законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради України (частина друга статті 1 цього Регламенту).

Згідно із статтею 19 Закону України "Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України" подання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядалося Комітетом Верховної Ради України в місячний строк з дня його надходження. Цей строк міг бути продовжений Комітетом Верховної Ради України для перевірки фактів, що мають значення для прийняття рішення, але не більше ніж на один місяць. Секретаріат Комітету Верховної Ради України у триденний строк з дня надходження подання поширював серед народних депутатів України через Апарат Верховної Ради України список суддів, які пропонувалися для звільнення із займаних посад, із зазначенням дня та часу засідання Комітету Верховної Ради України. Комітет Верховної Ради України здійснював перевірку звернень громадян або інших повідомлень щодо діяльності судді, які надійшли до Комітету Верховної Ради України. Комітет Верховної Ради України міг направити звернення для додаткової перевірки до Верховного Суду України, Вищої ради юстиції, відповідного вищого спеціалізованого суду, Державної судової адміністрації України, Ради суддів України або до відповідної кваліфікаційної комісії суддів. Про результати перевірки відповідні органи письмово повідомляли Комітет Верховної Ради України у встановлений ним строк, але не пізніш як через 15 днів із часу отримання ними доручення про перевірку.

Про час та місце засідання Комітету Верховної Ради України повідомлявся суддя, обраний безстроково, щодо якого порушувалось питання про звільнення його з посади.

Відповідно до статті 20 вказаного Закону на засіданні Комітету Верховної Ради України у розгляді питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, могли брати участь народні депутати України, представники Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Вищої ради юстиції, Державної судової адміністрації України, а також представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадськості.

Участь судді, обраного безстроково, стосовно якого розглядалось подання про звільнення його з посади, на засіданні Комітету Верховної Ради України була обов`язковою, крім випадків, зазначених у пунктах 2, 3, 6, 7, 8 і 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України.

У разі повторної неявки без поважних причин судді, стосовно якого розглядалось подання про звільнення його з посади, з установленням Комітетом Верховної Ради України факту отримання цією особою повідомлення про час і місце засідання розгляд питання щодо вказаного судді проводилось за його відсутності. Комітет Верховної Ради України надавав оцінку поважності причин неявки. Таким же чином проводився і розгляд питань стосовно суддів, які письмово відмовилися від участі в засіданні Комітету Верховної Ради України або стосовно яких є письмове повідомлення про їх відмову від участі в засіданні вказаного Комітету.

На засіданні Комітету Верховної Ради України розгляд подання про звільнення судді починався з доповіді головуючого.

Члени Комітету Верховної Ради України та інші народні депутати України могли ставити запитання судді щодо матеріалів перевірки, а також за фактами, зазначеними у зверненнях громадян.

Суддя мав право ознайомитися з матеріалами, довідками та висновком Комітету Верховної Ради України, що стосувалися його звільнення.

Статтею 21 Закону України "Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України" передбачалося, що Комітет Верховної Ради України вносить на пленарне засідання Верховної Ради України пропозицію про рекомендацію або нерекомендацію щодо звільнення з посади судді, обраного безстроково, і представник вказаного Комітету доповідає із зазначеного питання. Частиною 2 статті 22 вказаного Закону передбачалось, що присутність судді на пленарному засіданні Верховної Ради України при розгляді питання про його звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 4 і 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України, є обов`язковою. Неявка на засідання не була перешкодою для розгляду питання по суті.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України" кожна кандидатура для звільнення з посади судді, обраного безстроково, персонально представляється на пленарному засіданні Верховної Ради України представником Комітету Верховної Ради України. У разі якщо суддя не згоден з поданням про звільнення, його пояснення заслуховувалось обов`язково. Народні депутати України могли ставити запитання судді щодо його діяльності. Якщо при обговоренні питання на пленарному засіданні Верховної Ради України виникала необхідність здійснити перевірку звернень громадян щодо діяльності судді або витребувати додаткову інформацію, Верховна Рада України доручала відповідному Комітету Верховної Ради України здійснити таку перевірку.

Згідно зі статтею 24 вказаного Закону з підстав, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, Верховна Рада України приймала рішення про звільнення судді з посади. Рішення приймалося шляхом відкритого нефіксованого голосування більшістю голосів від конституційного складу Верховної Ради України. Рішення про звільнення судді оформлялось постановою Верховної Ради України.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Предметом судового контролю у цій справі є правомірність постанови Верховної Ради України від 18 грудня 2008 року № 698-ІV, якою ОСОБА_1 звільнено з посади судді.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що ключовим моментом прийняття рішень Верховною Радою України є голосування народних депутатів, які проводяться шляхом відкритого поіменного голосування, крім випадків, передбачених Регламентом, коли проводяться таємні голосування шляхом подачі бюлетенів.

Обов`язковою умовою прийняття рішень парламентом є особиста участь народного депутата України у голосуванні, що є проявом його особистого волевиявлення і не залежить від виду та способу голосування.

Особисте голосування народного депутата України означає його безпосереднє волевиявлення з питань, які розглядаються парламентом.

Так, за результатами проведеного голосування 435 народних депутатів проголосували за проект постанови № 3499 "Про надання згоди на затримання та арешт (взяття під варту) судді Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 " та 432 народних депутатів проголосували за проект постанови №3498 "Про звільнення судді Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 ".

Розглядаючи дану касаційну скаргу колегія суддів вважає за необхідне вказати на те, що рішення Комітету Верховної Ради України не є безальтернативними, мають рекомендаційний характер та самі по собі не є правовими індивідуальними актами чи нормативно правовими актами. Остаточним є рішення, за яке відповідно до статті 91 Конституції України проголосувала Верховна Рада більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

Колегія суддів Верховного Суду, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що порушення процедури, яке виявилось у не винесенні питання про звільнення судді ОСОБА_1 на Комітет Верховної Ради України не вплинуло на законність та правомірність прийнятого рішення Верховною Радою України.

Доводи позивача про те, що відповідач порушив його право на участь в засіданні Комітету Верховної Ради України 17 грудня 2008 року та на пленарному засіданні Верховної Ради України 18 грудня 2008 року, оскільки його не повідомили про них належним чином є безпідставними. Так, Комітет Верховної Ради України з питань правосуддя 15 грудня 2008 року надсилав за місцем роботи позивача - до Львівського апеляційного адміністративного суду - телеграму з повідомленням про дату, час і місце проведення його засідання, що підтверджується відповіддю Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2008 року №9631 та відповіддю Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя від 14 листопада 2014 року №4-15/16-2692.

Верховний Суд враховує, що 12 грудня 2008 року постановою начальника слідчого відділу Генеральної прокуратури України Зварича І. С. оголошено в розшук, оскільки встановлено факт його відсутності за місцем проживання і лікування та відсутності відомостей про його місце перебування. Позивача затримано лише 08 березня 2009 року.

Отже, в період з 11 грудня 2008 року по 08 березня 2009 року ОСОБА_1 переховувався від слідства, був відсутній за своїм місцем проживання та місцем праці, інформація про його місцезнаходження була невідома.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що відповідач не мав об`єктивної можливості належно виконати обов`язок щодо повідомлення ОСОБА_1 про час і місця проведення засідань, на яких розглядалося питання про його звільнення з посади судді.

При здійсненні розгляду справи, колегія суддів Верховного Суду, приймає до уваги посилання касатора на висновки ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" та у справі «Куликов та інші проти України».

Одночасно, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що склад Вищої ради юстиції, який 17 грудня 2008 року розглядав питання про звільнення позивача з посади, був сформований на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинними на той час Конституцією України та Законом України "Про Вищу раду юстиції'. Іншого порядку формування складу Вищої ради юстиції України на той час не існувало. Розгляд питання про звільнення судді з посади згідно з Законом України "Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України" відносилось до повноважень Верховної Ради України.

Суд враховує доводи позивача щодо невідповідності порядку формування особового складу Вищої ради юстиції вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині її незалежності та безсторонності.

Проте, суд вважає, що за умови встановлення Вищою радою юстиції факту порушення ОСОБА_1 присяги судді та цілковитої очевидності цієї обставини, констатовані Європейський судом з прав людини проблемні питання щодо складу органів, що здійснювали на той час дисциплінарне провадження щодо суддів, самі по собі не є достатньою підставою для скасування рішення Верховної Ради України про звільнення позивача з посади. Суд вважає, що за цих обставин слід оцінити вчинки судді, що перевірялися дисциплінарним органом та стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення - постанови Верховної Ради України 18 грудня 2008 року №698-VI "Про звільнення судді".

Щодо заперечень позивачем факту підписання ним наявного в матеріалах справи тексту присяги судді та невідповідності поданої до суду копії оригіналу присяги, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 прийняв присягу судді і народного засідателя судів Української РСР. Судами попередніх інстанцій не встановлено факту повторного прийняття ним присяги судді після проголошення незалежності України. Водночас суди вірно враховали те, що Закон України "Про статус суддів" не містив вимоги щодо повторного складення суддями Української РСР присяги судді після проголошення незалежності України.

Присяга судді - офіційне урочисте зобов`язання, що береться з нагоди отримання певних особливо відповідальних обов`язків чи вступу в особливий соціальний стан. У присязі поєднуються правові та моральні соціальні норми, тож вона може закріплюватися як звичаями, традиціями, так і правовими актами.

Верховний Суд зазначає, що присяга є чітко сформованим поняттям, встановленим національним законодавством. Оскільки позивач з 1991 по 2008 роки здійснював правосуддя в судах України різних інстанцій, а тому не міг не усвідомлювати того факту, що він зобов`язаний дотримуватися присяги судді, яку приймав на момент призначення на посаду судді.

В матеріалах справи не міститься доказів того, що підпис, який міститься на тексті присяги судді Зварича І. С. не належить йому, через що у судів першої та апеляційної інстанції обґрунтовано не виникало сумнівів щодо достовірності даних зазначених у копії присяги Зварича І.С.

Тому Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_1 міг бути звільнений за порушення присяги судді - якщо такий факт було встановлено.

Щодо доводів скаржника про те, що на засіданні ВРУ народні депутати неодноразово зазначали про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, незважаючи на відсутність обвинувального вироку проти нього та посилань судів попередніх інстанції на обставини, які встановлені у вироці Оболонського районного суду міста Києва, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

У поданні Вищої ради юстиції від 17 грудня 2008 року факт порушення ОСОБА_1 присяги судді був обґрунтований такими обставинами:

- 02 грудня 2008 року Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу щодо голови, судді Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України (одержання хабаря в особливо великому розмірі службовою особою або особою, яка займає особливо відповідальне становище). 07 грудня 2008 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні вказаного злочину.

- 09 грудня 2018 року суддя Зварич І. С. організував та провів в приміщенні Львівського апеляційного адміністративного суду прес-конференцію, на якій заявив, що в його кабінеті та вдома вилучили гроші в трьох мішках. З них один мільйон доларів США не є хабарем, а його особистими коштами, які ОСОБА_1 позичив у товариша для будівництва власного будинку. 9,6 тисяч доларів США та 6,4 тис грн. позивач отримав від суддів для проведення ремонту в приміщенні суду. Частина грошей - це кошти, якими відвідувачі під час відкриття приміщення суду в червні 2008 року "посівали". Решта коштів (340 тис грн., 1 млн. доларів США) - це особисті заощадження ОСОБА_1

- суддя Зварич І. С . заявив, що має записи клопотань, телефонних дзвінків "відомих людей", які просили розглянути судові справи на їхню користь.

Також, Вища рада юстиції врахувала, що ця прес-конференція транслювалась засобами масової інформації, її матеріали публікувались на інтернет-сайтах: www.wz.lviv.uа, www.zaxid.net, www.unian.net, www.pravda.com.ua, intv-inter.net та дійшла висновку, що ОСОБА_1 , оприлюднивши такі відомості у засобах масової інформації, вчинив вчинок, який порочить звання судді та може викликати сумнів в його об`єктивності, неупередженості та незалежності, а отже - порушив присягу судді.

Рішення Вищої ради юстиції Зваричем І.С. у судовому порядку не оскаржено. На момент розгляду відповідачем питання про звільнення позивача, та прийняття судами рішень у цій справі воно було чинним.

Оцінюючи ці обставини суди попередніх інстанцій правомірно врахували, що суддя ОСОБА_1 підозрювався в систематичному отриманні хабарів в особливо великих розмірах. З метою донесення до суспільства своєї позиції щодо цього та вилучення в нього грошових коштів в особливо великих розмірах (приблизно 2 млн доларів США) ОСОБА_1 вважав за можливе скликати прес-конференцію. Виступ судді ОСОБА_1 на прес-конференції в мантії та нагрудному знаку судді широко висвітлювався засобами масової інформації, в тому числі транслювався загальнонаціональними телевізійними калами. Походження грошових коштів суддя ОСОБА_1 пояснив позикою у колеги-адвоката та "засіванням" відвідувачів суду. Крім того, суддя ОСОБА_1 повідомив, що до нього звертались "відомі люди" для вирішення ним судових справ на їх користь, про що є відповідні нотатки. При цьому суддя Зварич І. С. не повідомив про такі спроби впливу на нього відповідні правоохоронні органи. Висловлювання судді викликали значний негативний суспільний резонанс, суди попередніх інстанцій правомірно вважали, що описані вище дії та висловлювання судді є неприпустимими та такими, що підривають авторитет правосуддя та судової влади в цілому.

За таких обставин, на момент винесення судового рішення, суди попередніх інстанції дійшли вірного висновку, що суддя ОСОБА_1 вчинив дії, які є несумісними з посадою та порочать звання судді, що охоплюється поняттям "порушення присяги судді", а заохочення та попередні заслуги судді ОСОБА_1 не впливають на оцінку вчинку, що став підставою для застосування до нього найсуворішого дисциплінарного стягнення - звільнення з посади.

Доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій посилались на рішення Ради суддів України від 12 грудня 2008 року № 12, яке не має жодного відношення до цієї справи позивача, тому що це рішення стосувалось лише його звільнення з адміністративної посади є безпідставними.

12 грудня 2008 року Рада суддів України розглянула спільне подання Голови Верховного Суду України та Голови Вищого адміністративного суду України про звільнення ОСОБА_1 з посади голови суду та прийняла рішення № 12, яким вирішила: 1) за невідповідність займаній посаді звільнити ОСОБА_1 достроково з посади голови Львівського апеляційного адміністративного суду; 2) доручити Голові Ради суддів України звернутись до Вищої ради юстиції щодо ініціювання питання необхідності проведення перевірки дій судді Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 на предмет порушення ним присяги судді.

У цьому рішенні констатовано, що ОСОБА_1 вчинив дії, які є несумісними з посадою голови суду та порочать звання судді, чим порушив статтю 6 Закону України "Про статус суддів", ст. ст. 6, 10, 28, частину другу статті 134 Закону України "Про судоустрій України", допустив безвідповідальне ставлення до обов`язків судді, недотримався правил професійної етики суддів.

Позивач оскаржував вказане рішення до суду. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року у справі № 2а-4711/09/1370, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2012 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Ради суддів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Львівського апеляційного адміністративного суду про визнання протиправним рішення Ради суддів України №12 від 12 грудня 2008 року та поновлення на посаді голови Львівського апеляційного адміністративного суду.

Верховний Суд наголошує на тому, що обставини, які викладені в рішенні суду, яке набрало законної сила не потребують доказування при розгляді іншої справи, у якій бере участь особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Колегія суддів Верховного Суду, зазначає, що суди попередніх інстанцій правомірно посилались на обставини зазначені у рішенні Ради суддів України від 12 грудня 2008 року №12, яке відповідно до вище вказаних рішень національних судів є законним та правомірним. У цьому рішенні вказані обставини, які описують поведінку позивача, яка була не сумісною з тією посадою, яку він займав. Вказана поведінка стала також підставою прийняття спірного у цій справі рішення.

Суд не погоджується з доводами скаржника про те, що ініціатором розгляду питання про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді виступила Генеральна прокуратура України. Вказані обставини ґрунтуються лише на особистих припущеннях позивача. В матеріалах справи міститься доручення від 11 грудня 2008 року №211/0/4-08, яке видане головою Вищої ради юстиції Ізовітовою Л. П., в якому вона доручила члену Вищої ради юстиції Кузьміну Р. Р . провести перевірку відомостей, викладених у засобах масової інформації, щодо наявності підстав для звільнення судді Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 з посади за порушення присяги.

Отже, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку, що ініціатором розгляду питання про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді виступила голова Вищої ради юстиції, а не Генеральна прокуратура України. Ця обставина спростовує доводи позивача про те, що процедура розгляду питання про його звільнення була ініційована заступником Генерального прокурора України Кузьміним Р.Р., а тому була упередженою.

Щодо підсудності справи, на думку позивача Верховному Суду, як суду першої інстанція, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 29 КАС України - суд передає справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Передача адміністративної справи з одного суду до іншого відбувається на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, та здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.

Однак, частина третя статті 30 КАС України визначає, що справа, прийнята адміністративним судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому адміністративному суду.

Враховуючи положення частини третьої статті 30 КАС України, колегія суддів Верховного Суду вказує на те, що суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм процесуального права, розглянувши справу не передаючи її до Верховного Суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 126 Конституції України (в редакції чинній на момент призначення позивача на посаду судді) визначено, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

У цій справі позивач оскаржує постанову Верховної Ради України, однак зазначає процедурні порушення допущені Вищою радою юстиції при підготовці подання до ВРУ та Комітетом Верховної Ради України при винесенні питання про його звільнення на розгляд відповідачу.

В контексті викладеного, колегія суддів вважає за необхідне також наголосити на наступному.

Так, певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися, наприклад, процедури його ухвалення. Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Отже, колегія суддів, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, вважає, що порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з`ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий». При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого.

Інакше кажучи, за принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

На переконання колегії суддів, напрацьовані ЄСПЛ положення щодо правових наслідків допущених судами порушень при розгляді справ та критерії їх застосування можуть бути вжиті за аналогією й до аналізу оскаржуваного у цій справі спірного рішення відповідача.

Суд, зокрема, дійшов висновку, що не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки.

Пуризм у загальноприйнятому розумінні є надмірним прагненням до чистоти, переваги форми над змістом.

Правовий пуризм може мати як добровільний характер і виявлятися в діяльності окремих посадових осіб, так і бути вимушеним через санкціонування державою, яка обмежує реалізацію дискреційних повноважень суб`єктів правозастосування, недопущення відступу від правових приписів.

Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них.

Щодо позовної вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягає обов`язковому з`ясуванню наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Однак, позивачем не наведено жодного юридично значимого факту заподіяння моральної шкоди, внаслідок прийняття постанови Верховної Ради України від 18 грудня 2008 року №698-VI "Про звільнення судді".

Колегія суддів Верховного Суду, погоджується з висновком суду першої інстанції, що описані ОСОБА_1 моральні страждання спричинені не протиправною поведінкою відповідача, а є наслідком протиправних діянь самого позивача, а посилання позивача на аркуші опублікованих ним книг не доводять факту заподіяння йому моральної шкоди відповідачем.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу позивача, що присяга вміщує чітку вимогу по дотриманню суддею морально-етичних принципів поведінки, яка включає заборону вчинення дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

Обираючись на посаду судді, суддя добровільно бере на себе більш істотні обмеження, пов`язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці.

У пункті 4 Бангалорських принципів поведінки суддів, схвалених резолюцією № 2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року вказано, що дотримання етичних норм, демонстрація їх дотримання є невід`ємною частиною діяльності суддів.

У Бангалорських принципах поведінки суддів також підкреслюється, що суддя не має права використовувати чи дозволяти використовувати авторитет власної посади для досягнення особистих інтересів судді, членів його сім`ї чи інших осіб. Суддя не повинен діяти чи дозволяти іншим діяти таким чином, щоб можна було зробити висновок, що будь-хто неналежно впливає на здійснення суддею його повноважень.

Важливим обмеженням, пов`язаним із професійною діяльністю судді, є його обов`язок дотримуватися антикорупційного законодавства. Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів, суддя та члени його родини не вправі вимагати чи приймати будь-які подарунки, позики, заповіти чи допомогу в іншій формі, якщо це викликано діями, які суддя скоїв, планує скоїти чи бездіяльністю в зв`язку з виконанням ним своїх посадових обов`язків. За умови відсутності заборон, що містяться в законі, чи інших законних обмежень, що пов`язанні з публічним викриттям, суддя має право приймати відповідні до випадку пам`ятні подарунки, нагороди та привілеї, дещо вони зроблені без наміру якимось чином вплинути на виконання ним своїх посадових обов`язків та не мали корисливих намірів.

Матеріали справи свідчать, що позивач не лише не дотримався Бангалорських принципів поведінки судді, а й своєю поведінкою створив значний негативний суспільний осуд щодо себе та судової системи в цілому, підірвавши довіру суспільства до правосуддя в цілому.

Конституційний Суд України у рішенні від 01 грудня 2004 року у справі № 1-10/2004 зазначив, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. "Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таким чином, вирішуючи даний спір суди першої та апеляційної інстанції об`єктивно надали оцінку доводам та доказам позивача, застосувавши принцип пропорційності з урахуванням соціальних регуляторів, спрямованих на дотримання справедливості, що є одним з основних завдань адміністративного судочинства, виходячи з ч. 1 статті 2 КАС України.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій правомірно дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

Доводи та аргументи позивача зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і свідчать про незгоду скаржника із правовою оцінкою судів обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

Також Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги .

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов